Розділ 4

ЗАПОЧАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ СПРАВИ

1. Формування статутного капіталу підприємства.

2. Набуття прав суб'єкта підприємництва.

1. Державна реєстрація юридичної особи, яка має намір стати підприємцем.

2. Державна реєстрація фізичної особи, яка має намір стати підприємцем.

Ключові слова: статутний капітал, функції СК, вклади до СК, структура СК, консолідація акцій, дроблення акцій, нематеріальні активи, державна реєстрація, державний реєстратор, єдиний державний реєстр, реєстраційна картка, установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію, реєстраційний збір, реєстраційна справа.

4.1. Формування статутного капіталу підприємства

Визначившись із видом діяльності та організаційно-право­вою формою, в якій ця діяльність буде відбуватися, майбутній підприємець приступає до наступної, найважливішої з огляду права, стадії підприємницького процесу, яка дає змогу офіцій­но розпочати підприємницьку діяльність. Ця стадія передба­чає організаційно-правові аспекти створення суб'єкта підпри­ємництва й алгоритм започаткування підприємницької ді­яльності.

Необхідною умовою започаткування підприємницької спра­ви для більшості суб'єктів господарювання є наявність почат­кового капіталу, який називають статутним капіталом (фондом). Статутний капітал (СК) забезпечує фінансування процесів придбання й використання господарських ресурсів із метою отримання прибутку. Сутність СК відображається через його визначення (рис. 4.1) та функції (рис. 4.2).

1. Стартовий капітал, необхідний підприємству для здій­снення фінансово-господарської діяльності з метою отримання прибутку.

2. Сукупність вкладів (у вартісному вираженні) засновників у майно створеного підприємства в розмірах, визначених уста­новчими документами, для забезпечення його діяльності.

Рис. 4.1. Сутнісне визначення статутного капіталу

=я

• ін

ь в

се а

сй

и

н о о в

ч

сЄ І-

В св И >В Я

а

<я я о н

о 0) я в

=в

м о н а а) ь О

н о о в

о се

ч я

в в

о о в .5

'я «

в в

се м 2

ч >.

[ч

О

Ь

н о о в

А

ч 2 'ч ш Е- Е-

я

ч в 0)

я я ч в в в

сЄ Я >, X сЄ

а

се

в в ч ч

сЄ га се И

«

В В о В 0) В п о> >о

СЄ С5

н о о

В *

а>

о а в

о

0. ь В Ч 0) а к в в в

а> V а> В га

1. ю се С0

ь о о в

А

се

.3

я о

в

я

сЄ п н о

а

ш я а в ч

га 0)

В «

В В

V

аі В п ш ю се С0

« -в

В «

« -Й сЄ м Я ⁴ >. О

В сЄ В

«

Я В ги V о> В п о ю св М

В' й

В

>>

0

©

Рис. 4.2. Функції статутного капіталу

Охарактеризуємо перелічені на рис. 4.2 функції статутного капіталу.

1. Функція стартового інвестованого капіталу необхід­на для започаткування діяльності, оскільки вона підкреслює те, що СК є основою для запуску в дію нового об'єкта господа­рювання.

2. Функція забезпечення життєдіяльності підприємс­тва розкриває, яке значення має статутний капітал для влас­ника підприємства. Зі зростанням величини статутного капі­талу зростає захищеність підприємства від негативного впливу чинників зовнішнього середовища. Якщо через збиткову діяль­ність відбувається зменшення власного й статутного капіталу, то підприємство може опинитися на межі банкрутства.

3. Функція відповідальності й гарантій засвідчує, що ста­тутний капітал є певним кредитним забезпеченням для креди­торів підприємства. Якщо власний капітал підприємства і, зокрема, статутний капітал є достатньо великим, то величина

збитків підприємства особливо не загрожує інтересам креди­торів.

4. Функція забезпечення кредитоспроможності підтвер­джує, що внесення вкладів до статутного капіталу є, як пра­вило, сигналом для того, щоб інвестори, які не належать до числа власників підприємства, брали активну участь в його фі­нансуванні на відповідних умовах.

5. Функція фінансування і забезпечення ліквідності за­свідчує, що грошові засоби, внесені у статутний капітал як вклад, можуть використовуватись для фінансування операцій­ної та інвестиційної діяльності підприємства, а також для по­гашення заборгованості за позиками; ця функція значно підви­щує ліквідність підприємства.

6. Функція забезпечення незалежності реалізовує право засновників на управління виробничими факторами і майном підприємства. На практиці зависокого рівня заборгованості та залежності від позичкових джерел фінансування в оперативну діяльність підприємства можуть втручатися кредитори.

7. Статутний капітал є базою для нарахування дивідендів, оскільки одержаний протягом року прибуток суб'єкта підпри­ємництва розподіляється й виплачується власникам корпора­тивних прав у вигляді дивідендів чи реінвестується. Нараху­вання дивідендів відбувається відповідно до часток кожного у СК підприємства.

8. Функція регулювання відносин власності означає пра­во на управління і контроль за діяльністю підприємства, але залежить від величини вкладу. Фактичним власником підпри­ємства є власник контрольного пакета його корпоративних прав. Володіння контрольним пакетом дає змогу проводити власну стратегічну і дивідендну політику розвитку підприємс­тва, а також контролювати кадрові питання.

9. Рекламна (репрезентативна) функція свідчить про до­віру до суб'єкта підприємництва за умови, що величина ста­тутного капіталу досить значна. З погляду інвесторів та поста­чальників факторів виробництва таке підприємство виглядає значно привабливішим.

Формування статутного капіталу відбувається протягом кількох етапів.

На першому етапі учасники визначаються з величиною СК та сумою внеску кожного, притримуючись об'єктивного, су­б'єктивного чи формального підходів.

Об'єктивний підхід передбачає формування СК у розмірі, необхідному для досягнення певної мети.

Суб'єктивний підхід передбачає формування СК у розмірі, що забезпечує наперед узгоджений розподіл часток між уча­сниками. За таким підходом до уваги береться насамперед не те, які кошти потрібні для досягнення цілей юридичної особи та ефективної господарської діяльності, а те, яка структура ка­піталу влаштовує учасників. Пріоритетність структури пояс­нюється тим, що від неї загалом залежатиме розподіл прибут­ків і, крім того, голосів на зборах, тобто контроль. Величина вкладу кожного учасника за такої схеми "підлаштовується" так, щоб кожен одержав "свої" голоси. Особистістий фактор домінує над фактором капіталу.

Формальний підхід засвідчує, що учасників не цікавить роз­поділ голосів і розмір СК та внесків внаслідок специфіки органі­заційно-правової форми підприємства. Наприклад, це не суттєво для учасника, який створює товариство сам або для товариства, створеного членами однієї родини. У таких випадках учасники створюють СК, сприймаючи це як формальну необхідність, ос­кільки їм байдуже, який буде розподіл капіталу. Але з метою мінімізації витрат на створення юридичної особи вони, як прави­ло, формують мінімальний за величиною капітал.

Другий етап настає після того, як учасники визначилися з розміром і розподілом капіталу. Вони визначають предмет внеску та його оцінку.

Майно, що є предметом внеску, має відповідати таким ви­могам:

1. бути власністю учасника;

2. мати грошову оцінку;

3. бути відчужуваним;

4. належати до майна, яке може використовуватися для формування СК створюваної юридичної особи.

На третьому етапі учасники повинні домовитись про строки сплати (передачі) вкладів до СК.

Розглянемо детальніше другий етап, пов'язаний із предме­том та оцінкою вкладів до СК.

При формуванні СК важливим питанням є порядок внесен­ня вкладів учасників. Вклади учасників (власників) до статут­ного капіталу господарського товариства можуть бути зроблені у формі:

• майна (будинків, споруд, обладнання та інших матеріаль­них цінностей);

• цінних паперів (акцій, облігацій тощо);

• прав на користування природними ресурсами, майном, об'єктами інтелектуальної власності та інших майнових прав;

• грошових коштів (у тому числі в іноземній валюті).

На практиці найбільше проблем виникає із вкладами до СК у вигляді нематеріальних активів, які охоплюють як правовий механізм передачі, так і вартісну оцінку вкладу. Передача май­нових прав інтелектуальної власності (зокрема, промислової) як внесків до статутних капіталів господарських товариств здійснюється шляхом укладення договору про відступлення (передачу) виключних прав або ліцензійного договору.

Вибираючи тип договору, який фіксує передачу немате­ріального активу як вкладу до СК, слід обов'язково консульту­ватися з юристами, оскільки в кожному випадку виникати­муть проблеми стосовно корпоративних правовідносин.

У відносинах інститутів корпоративного права і права інтелектуальної власності вирішальним у по­ведінці суб'єктів є установчий інтерес, а також ба­жання суб'єктів стати учасниками створюваного гос­подарського товариства. Тому умови і механізм передачі до СК майнових прав «а об'єкти інтелектуальної власності мають "вписатися" у корпоративні правовідносини, а не діяти відокремлено від умов установчих докумен­тів, як мали б місце відносини з приводу виключних прав на інтелектуальні продукти між самостійними суб'єктами товарного обороту.

Використання конструкції повної передачі прав інтелек­туальної власності має своїм правовим наслідком відчужен­ня виключних майнових прав на об'єкти промислової влас­ності засновником господарського товариства та їх придбання останнім. Така модель повністю відповідає сутності й інтере­сам юридичної особи: як індивідуальний власник (правово- лоділець) переданого йому права (у тому числі майнових прав) воно здатне як реалізовувати закладену в його установчому до­кументі правоздатність, так і нести гарантовану всім своїм майном (у тому числі майновими правами) відповідальність за

своїми зобов'язаннями перед контрагентами — можливими кредиторами.

Увага!

Укладання договору передачі майнових прав на об'єкт про­мислової власності має правовим результатом дійсно повне, бе­зумовне їх відступлення, без можливості повернення первісно­му правоволодільцю. Що ж стосується корпоративних від­носин, то така ймовірність існує: у разі виходу зі складу товариства засновнику (учаснику) на його прохання і за згодою товариства його частка у статутному капіталі може бути повер­нута в натуральній формі. Стосовно прав на інтелектуальні продукти це може означати лише зворотний перехід монополії на них до засновника (учасника) господарського товариства.

Вітчизняне законодавство не оперу є конструкцією відступлення виключних прав на певний строк.

Внесення вкладу майновими правами промислової влас­ності до СК господарського товариства найчастіше оформляєть­ся ліцензійним договором, процедуру якого можна порівняти з передачею господарському товариству матеріальних об'єктів на умовах тимчасового користування. Однак між ними існує принципова різниця, зумовлена природою інтелектуальних продуктів — їх невідчутним, неупредметненим характером. За договором не виключної ліцензії у ліцензіара є можливість видачі нових ліцензій іншим особам як аналогічного, так і від­мінного змісту. Така специфіка результатів інтелектуальної діяльності створює можливість одночасного їх використання різними суб'єктами. При передачі ж майна у тимчасове ко­ристування у зв'язку з його матеріальністю одночасне володін­ня й користування ним кількома особами не можливе.

Стосовно об'єктів промислової власності, то їм найбільш від­повідають умови виключної, передусім повної, ліцензії: вона позбавляє ліцензіара можливості не тільки надавати аналогіч­ні ліцензії, а й самостійно використовувати виключні права в обсязі виданої ліцензії.

Виключна ліцензія дає ліцензіату гарантії того, що він не буде мати конкурентів у виробництві ліцензованої продукції, а ліцензіару залишає лише формальне право, хоча й воно може бути також обмежене певною територією, часом або кількістю

4 8-2 97

виробленої продукції. За договором повної ліцензії ліцензіат одержує на певний строк право монопольного використання результату творчої діяльності. Предметом повної ліцензії ви­ступає виключне право на використання об'єкта, що охоро­няється без обмежувальних умов і в обсязі всіх прав, підтвер­джених охоронним документом. Цей договір від відступлення патенту фактично відрізняє лише строк. Після закінчення обу­мовленого договором строку всі права на об'єкт промислової власності повертаються до патентоволодільця, тобто після при­пинення договірних відносин в останнього поновлюється весь обсяг виключних прав.

Отже, саме умови виключної або повної ліцензії узгоджува­тимуться як із бажанням засновника надати тільки тимчасо­вий дозвіл на використання належних йому майнових прав на об'єкт промислової власності створюваному господарському товариству, так й інтересами останнього з формування власної відокремленої майнової (у широкому значенні) бази діяль­ності.

Таким чином, при формуванні статутного капіталу (фонду) господарського товариства за рахунок інноваційних продуктів найбільше відповідають правові конструкції договору про від­ступлення (передачу) виключних майнових прав на об'єкти промислової власності та договору виключної, передусім пов­ної, ліцензії.

У складі нематеріальних активів виділяють ділову репута­цію, ділові зв'язки і знання, які активно стають об'єктом гос­подарського обороту і можуть бути вкладами до спільної діяль­ності господарського товариства. Однак у чинному вітчизня­ному законодавстві визначень таких понять, як ділова репу­тація, ділові зв'язки та знання (у тому числі професійні) немає, в результаті чого суб'єктивне їх розуміння може призвести до розширеного тлумачення. Тому проблемними є питання про те, як оцінити знання, ділові зв'язки та ділову репутацію в гро­шовому виражені та формалізувати їх внесення як вклади до спільної діяльності.

В Україні повноцінної законодавчої бази щодо оцінки нема­теріальних активів (у тому числі ділової репутації, ділових зв'язків та знань) немає. Перші й єдині кроки у цьому напрямі були зроблені у нормативно-правових актах із питань привати­зації державного майна. Однак діючий Порядок експертної оцінки нематеріальних активів, затверджений наказом Фонду державного майна України та Державного комітету з питань науки і технологій від 27 липня 1995 р. № 969/97, призначений лише для визначення їх вартості під час приватизації і не врахо­вує всіх інших випадків, коли виникає потреба у такій оцінці.

Теоретично можна запропонувати три методи оцінки вартості ділової репутації, ділових зв'язків Увага! та інших нематеріальних активів, що вносяться до спільної господарської діяльності у формі простого товариства.

Є такі три методи оцінки вартості ділової репутації, ділових зв'язків та інших матеріальних активів:

1. витратний метод оцінки, при якому вартість визнача­тиметься як сума витрат на формування ділових зв'язків, ство­рення ділової репутації, на рекламу, розвиток та підтримання такої репутації суб'єкта господарювання, його рейтингу тощо за цінами сьогоднішнього дня;

2. ринковий метод оцінки, при якому вартість ділової ре­путації та ділових зв'язків конкретного суб'єкта господарю­вання визначатиметься на основі інформації про ціну відчу­ження ділової репутації та ділових зв'язків кількох інших конкуруючих суб'єктів господарювання; разом із тим для об'єктивної оцінки за цим методом необхідним є активно функ­ціонуючий ринок купівлі-продажу ділової репутації та ділових зв'язків;

3. економічний метод, за яким ділова репутація та ділові зв'язки певного суб'єкта господарювання за останні кілька років оцінюватимуться з урахуванням "ринкової стійкості" (стабільності) цього суб'єкта господарювання.

Виходячи з господарської практики можна стверджувати, що критерії оцінки, наприклад ділових зв'язків, можуть бути найрізноманітнішими:

• кількість осіб (у тому числі суб'єктів господарювання), включених до списку ділових зв'язків учасником, який вно­сить їх як вклад до простого товариства;

• тривалість, тобто строк, протягом якого можуть вико­ристовуватися внесені до спільної діяльності ділові зв'язки;

• сумісність ділових зв'язків різних суб'єктів господарю­вання за результатами їх застосування такими суб'єктами;

• одним із критеріїв, що характеризують ефективність ділових зв'язків, можуть виступати ділові можливості суб'єктів гос­подарювання, ділові зв'язки яких пропонується використову­вати в рамках простого товариства;

• критерієм, що характеризує ефективність ділових зв'я­зків, може бути також користь, вигода, що утворюється від їх використання (експлуатації).

Можна також класифікувати ділові зв'язки за такими кри­теріями, як ступінь ефективності, спрямованість, сфера засто­сування (використання), а також за іншими критеріями, за­лежно від цілей їх використання.

Проблема оцінки ділової репутації та ділових зв'язків у складі матеріальних активів пов'язана з їх обліком, оскільки немає конкретної відповіді на запитання: якими первинними документами права на такі нематеріальні активи, як ділова ре­путація та ділові зв'язки, мають бути підтверджені. Однак щоб конкретний нематеріальний актив насправді був визнаний та­ким (із погляду бухгалтерського та податкового обліків) для конкретного підприємства, в останнього має бути відповідне підтвердження такого права (наприклад, патент, свідоцтво або документ, що підтверджує право його власника на використан­ня (експлуатацію) цього нематеріального активу). Якщо тако­го документа немає, то і визнати той чи інший актив (навіть якщо він не має матеріальної форми) саме нематеріальним ак­тивом достатніх законних підстав немає. Немає відповіді на запитання, яким документом (у цілях бухгалтерського та по­даткового обліків) можна підтвердити право на володіння діло­вою репутацією та діловими зв'язками? Відповідно до ч. 1 ст. 1134 чинного ЦКУ внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого това­риства або законом.

Виникає питання про можливість переходу права власності на ділові зв'язки, які є нематеріальним благом, і внаслідок чого їх попередній володілець може продовжувати ними ко­ристуватись.

Мабуть, як і у випадках використання інших об'єктів госпо­дарського обороту, є доцільним укладення окремого госпо­дарського договору (або доповнення традиційного договору про спільну діяльність додатковими положеннями) про порядок та умови передачі ділових зв'язків та ділової репутації як вкладу до спільної діяльності (аналогічно передачі майна в оренду тощо). Допоки володілець ділових зв'язків не "матеріалізує" їх у вигляді, наприклад, певних списків тощо, вони існуватимуть лише у вигляді інформації, якою володіє певний суб'єкт. Од­нак при передачі таких ділових зв'язків певному адресату — суб'єкту господарювання, який є учасником простого товарис­тва, вони стають об'єктом господарського обороту та можуть бути об'єктом власності як юридичної, так і фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності.

Таким чином, оскільки ділові зв'язки і ділова репутація постають нарівні з іншими нематеріальними активами об'єк­том господарського обороту, то вони потребують більш глибо­кого наукового дослідження, розроблення порядку та умов оцінки, формалізації, вивчення можливостей їх використання як учасниками товариства, так і кредиторами.

При визначенні предмета внесків треба враховувати також певні вимоги до формування СК окремих юридичних осіб, зу­мовлені сферою їх діяльності (страхові компанії, банки, інші фінансові установи).

Протягом періоду функціонування суб'єкта підприємниц­тва величина його статутного капіталу може змінюватися: збільшуватися або зменшуватися.

Розглянемо порядок зміни СК для всіх видів господарських товариств.

Приймаючи рішення про збільшення величини СК, керівниц­тво підприємства керується відповідними мотивами (рис. 4.3).

Зміна статутного капіталу акціонерного товариства. У сві­товій практиці відомо кілька джерел збільшення статутно­го капіталу, зокрема за рахунок:

1. додаткових внесків учасників і внесків за відкритою до­датковою підпискою;

2. реінвестиції дивідендів;

3. власних коштів АТ;

4. конвертації інших ЦП і фінансових договорів у прості ак­ції.

Рис. 4.3. Мотиви збільшення статутного капіталу

З названих чотирьох джерел два останні у вітчизняній прак­тиці не використовують, оскільки жодної згадки про них у віт­чизняних законах і підзаконних актах нема, якщо не брати до уваги П(С)БО 24 "Прибуток на акцію", де говориться про кон­вертацію. Але законодавче питання конвертації інших ЦП і фінансових договорів в акції не відрегульоване, внаслідок чого такі операції фактично не можуть бути проведені.

На рис. 4.4 представлена схема зміни величини та структу­ри СК акціонерного товариства.

Акціонерне товариство має право збільшити статутний ка­пітал, якщо всі, раніше випущені, акції повністю оплачені за вартістю, не нижче номінальної.

СК збільшують шляхом випуску нових акцій існуючої номі­нальної вартості, обміну облігацій на акції або збільшення но­мінальної вартості акцій у порядку, встановленому Держав­ною комісією з цінних паперів і фондового ринку (ДК ЦПФР).

Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку за­твердила Положення про порядок збільшення (зменшення) статутного капіталу акціонерного товариства, в якому визна­чаються методи, джерела й порядок виконання операцій із СК акціонерного товариства.

Статутний фонд акціонерного товариства

І

1		г	1	г
і	і				І
			Обмін		Дроблення
Збільшення	Зменшення		привілейо­ваних акцій на		або консо­лідація
			прості		акцій

Величина

Структура

Підвищення номінальної	Зменшення кількості
	и
	акцій шляхом їх викупу та
вартості акцій
	анулювання

Додаткова емісія (випуск)акцій

Зниження номінальної вартості акцій

Обмін раніше випущених облігацій на акції

Рис. 4.4. Зміна статутного капіталу акціонерного товариства

Рис. 4.5. Джерела збільшення статутного капіталу суб'єкта підприємництв а

Структурно-логічна схема збільшення СК акціонерного то­вариства представлена на рис. 4.6.

Загальні збори вважаються повноважними у розв'язанні цього питання, якщо у них беруть участь акціонери, що во­лодіють в сукупності більше як 60 % голосів (Закон "Про гос­подарські товариства"). Збільшення статутного капіталу не більше, ніж на 1/3 можливе за рішенням правління за умови, що це передбачено статутом.

Джерела збільшення статутного капіталу представлені на рис. 4.5.

Загалом додатковий випуск акцій — це завжди крайній за­хід, і вдаватися до нього слід обережно, причому як тим, хто їх випускає, так і тим, хто купує. Економічно доцільним є рішен­ня про додатковий випуск акцій і, відповідно, збільшення СК, якщо воно обґрунтовується відкриттям нових виробництв чи розширенням операційної діяльності підприємства, адже нові додаткові вкладання обіцяють приносити додатковий прибу­ток, а отже — додаткові дивіденди. Усі решта випадків слід де­тально проаналізувати. Особливо це стосується додаткової кількості акцій, випущених у відкритий продаж під ризико­вані проекти, оскільки разом із новими додатковими грішми будуть і нові додаткові зобов'язання, тобто доведеться випла­чувати додаткові суми дивідендів.

Щодо збільшення СК шляхом збільшення номіналу акцій, які вже є в обігу, то таке рішення, оскільки внаслідок цього не знижується курс акцій і не падають жодні інші показники ро­боти, є політично вмотивованим.

Володіння більшою, порівняно з іншими, сумою статутного капіталу підвищує шанси цього АТ посісти провідне місце на галузевому ринку.

На практиці трапляються випадки, коли зменшення СК відбу­вається з метою зменшення надзвичайно високого рівня капіталі­зації підприємства. Зменшення капіталу при цьому є складовою вибраної підприємством дивідендної політики підприємства. Мо­тиви зменшення величини СК відображено на рис. 4.7.

Зменшення СК за наявності заперечень кредиторів не допус­кається, оскільки в такому випадку зменшується капітал, в межах якого власники підприємства несуть відповідальність перед його кредиторами.

Законодавство України виділяє два основних методи змен­шення СК акціонерного товариства:

1. зниження номінальної вартості акцій (деномінація);

2. зменшення кількості акцій наявної номінальної вартості шляхом їх викупу та анулювання.

Приклад. Акціонерне товариство реалізувало споруду, яка входить до складу основних фондів невиробничого призначен­ня, за 10 000 грн. Виторг від реалізації цього об'єкта основних фондів АТ використало для придбання власних акцій номі­нальною вартістю 16 000 грн (курс 31,25 грн за одну акцію но­мінальної вартості 50 грн). Викуплені підприємством власні акції (як і інші корпоративні права) відображаються в активі балансу за ціною придбання. В результаті цієї операції перено­сять суми з однієї активної статті балансу в іншу. Безпосеред­ньо після цього придбані акції анулюються (вартість активів зменшується на 10 000 грн) з одночасним зменшенням статут­ного капіталу на номінальну вартість анульованих акцій (10 000 грн). Як результат виникає санаційний прибуток у розмірі різниці між номінальною вартістю анульованих акцій і курсом їх придбання. Цей прибуток можна спрямува­ти на покриття балансових збитків підприємства, якщо воно збиткове, або на поповнення додаткового капіталу.

У разі здійснення додаткових внесків для відкритого АТ:

• реєструється в ДК ЦПФР інформація про емісію акцій;

• публікується інформація про емісію акцій;

• оформляється і депонується тимчасовий глобальний сертифікат (у разі бездокументарної форми випуску акцій);

• здійснюється підписка на акції і подається до ДК ЦПФР звіт про результати підписки на акції

Для закритого АТ:

• 2.2

  АТ має розподілити акції додаткового випуску

У разі реінвестиції дивідендів:

• публікується у друкованих органах ВРУ, КМУ або офіційному віданні фондової біржі повідомлення про збільшення СК;

• подається протокол рішення про збільшення СК до ДК ЦПФР не пізніше 10 днів після його опублікування;

• отримується заява від акціонерів про їх згоду на спрямування суми дивідендів на збільшення СК

2.1

І

Рис. 4.6. Структурно-логічна схема збільшення статутного капіталу АТ

Рис. 4.7. Мотиви зменшення величини статутного капіталу АТ

Структура СК акціонерного товариства може змінюватися внаслідок обміну привілейованих акцій на прості, а також дроблення або консолідації акцій. Дроблення акцій — це змен­шення їхньої номінальної вартості діленням на певний кое­фіцієнт. При цьому кількість акцій збільшується пропорційно до коефіцієнта дроблення, а їхня сумарна номінальна вартість не змінюється. Наприклад, на загальних зборах акціонерів при­йнято рішення про дроблення 100 000 акцій номінальною вар­тістю 10 грн кожна із застосуванням коефіцієнта 2. Це означає, що номінальна вартість однієї акції становитиме 5 грн (10 : 2), а в обігу перебуватимуть 200 000 акцій (100 000 • 2). При цьому загальна величина СК не змінюється й дорівнює 1 млн грн. Дроблення акцій звичайно застосовують, коли ринкова ціна акцій дуже висока, й акціонерне товариство намагається у такій спосіб зробити її доступною для широкого кола потенцій­них інвесторів.

Консолідація акцій — це зменшення загальної кількості ак­цій з одночасним пропорційним зростанням номінальної вар­тості акцій, внаслідок чого загальна номінальна вартість ак­цій (загальна величина СК) також не змінюється.

Реєстрація випуску акцій АТ при дробленні або консоліда­ції акцій без зміни величини СК, відповідно до Положення про порядок реєстрації випуску акцій акціонерного товариства при зміні номінальної вартості акцій без зміни розміру статутного капіталу, затвердженого рішенням ДК ЦПФР від 14 вересня 2000 р. № 125 здійснюється ДК з ЦПФР або її територіальни­ми органами, які відповідно до повноважень зареєстрували по­передній випуск акцій цих товариств. Дроблення і консоліда­ція акцій у межах статутного капіталу називається деномі­нацією акцій.

Зміна СК товариства з обмеженою відповідальністю і приватного підприємства. Зміна статутного капіталу госпо­дарського товариства з обмеженою відповідальністю мож­лива лише після того, як усі учасники зробили свої внески пов­ністю. На рис. 4.8 відображено шляхи зміни СК товариства з обмеженою відповідальністю.

Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальніс­тю збільшується за рахунок додаткових внесків учасників, розширення кола учасників та збільшення внесків за рахунок прибутку товариства. Додаткові внески учасників впливають на розмір їх частки у СК лише в тому разі, якщо це не передба­чено установчими документами. Статутний капітал товариства зменшується внаслідок виходу (вибуття) одного або кількох учасників та у разі прийняття рішення про списання необхід­них збитків товариства за рахунок внесків його учасників.

На рис. 4.9 показано порядок зміни СК ГТзОВ, який на від­міну від акціонерного товариства значно спрощений.

Щодо приватного підприємства, то порядок збільшення його статутного капіталу (як й обов'язковість його формуван­ня) не регламентований. Однак з огляду на те, що статут під­приємства має містити відомості про порядок формування май­на підприємства, можна зробити висновок, що зміни СК при­ватного підприємства належать до реєстрації, як і будь-які

інші зміни статуту. Рішення про збільшення СК приватного

*

Рис. 4.8. Зміна статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю

підприємства його засновник оформляє наказом. Безпосеред­ньо внесок слід здійснювати після державної реєстрації змін до статуту.

Рис. 4.9. Структурно-логічна схема порядку зміни статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю