67.Адміністративно-територіальні зміни

Питання про західний кордон СРСР, а відповідно й України, гостро постало під час завершальних операцій Другої світової війни в Європі. Воно активно обговорювалося під час Тегеранської (1943), Ялтинської (1945) та Потсдамської (1945) конференцій глав держав антигітлерівської коаліції.Першим кроком на шляху україно-польських територіальних домовленостей стала Люблінська угода між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення від 9 вересня 1944 р. Відповідно до цього документа частина українських земель (частина Підляшшя, Холмщини, Надсяння, Лемківщина), де проживало майже 800 тис. українців, передавалися Польщі. У такий спосіб сталінське керівництво намагалось підтримати прорадянський польський уряд і залагодити негативне ставлення польської громадськості до радянської влади через події 1939 р.Процес україно-польських територіальних домовленостей завершився в 1951 р., коли на прохання Польщі відбувся обмін прикордонними ділянками, в результаті якого до Львівської області відійшли землі в районі м. Кристинополя (згодом перейменованого на Червоноград), а до Польщі відійшли території довкола м. Нижні Устрики Дрогобицької області.З наближенням радянських військ до кордонів Чехословаччини постало питання про подальшу долю Закарпатської України. У радянсько-чехословацьких переговорах з емігрантським урядом Е.Бенеша і в договорі про дружбу, взаємодопомогу і післявоєнне співробітництво між ЧСР та СРСР (12 грудня 1943 р.) питання про Закарпатську Україну вирішувалось на користь Чехословаччини. У травні 1944 р. в Лондоні було підписано угоду між СРСР і ЧСР про взаємовідносини між чехословацькою владою і союзними (радянськими) військами на визволеній території. Угода передбачала, що головнокомандувач радянськими військами матиме владу лише в межах зон ведення воєнних дій. На решті території влада здійснюватиметься чехословацькою адміністрацією.Але зі вступом радянських військ на територію Закарпатської України ситуація змінилась. Радянське керівництво стало розглядати цей регіон як важливий стратегічний плацдарм для посилення свого впливу в Центральній і Південно-Східній Європі. Для досягнення своїх стратегічних цілей радянське керівництво використало антифашистський і національно-визвольний рухи населення краю.Зі звільненням Закарпатської України від фашистської окупації вийшли із підпілля Народні комітети, які стали виконувати роль органів місцевою самоврядування, а також комуністи, які 19 листопада 1944 р. утворили самостійну Комуністичну партію Закарпатської України. Відновлення чехословацької адміністрації гальмувалось. Більша частина краю була включена в зону, на яку поширювалась влада радянської воєнної адміністрації. У процеси, що відбувалися в краї, активно втручались органи НКВС на чолі з Л.Берією, які відразу почали здійснювати масове інтернування та депортацію місцевого населення; військова адміністрація, що здійснювала призов до лав Радянської Армії; в також політоргани 4-го Українського фронту, які очолював Л.Брежнєв.У таких умовах 26 листопада 1944 р. в м. Мукачеве було скликано з'їзд Народних комітетів. На цьому з'їзді було схвалено Маніфест про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною, обрано Народну Раду як верховний законодавчий орган влади Закарпатської України і сформовано уряд. Досить швидко були створені всі атрибути державності Закарпатської України – суд, прокуратура, збройні сили, органи управління на місцях та ін.Та розвиток подій змушував керівників Чехословаччини враховувати нові обставини. Населення Закарпаття бажало приєднатися до України. СРСР, порушуючи попередні угоди, прагнув якнайшвидше вирішити долю Закарпаття на свою користь. Всі спроби уряду ЧСР перенести це питання на обговорення післявоєнної міжнародної конференції наражались на опір сталінського керівництва.Зрештою уряд ЧСР змушений був поступитися. У червні 1945 р. договір між ЧСР і СРСР юридично закріпив рішення з'їзду в Мукачеві. 22 січня 1946 р. було видано указ Президії Верховної Ради СРСР про утворення в складі УРСР Закарпатської області. Цей акт одночасно ліквідовував Закарпатську Україну як державне утворення.Виступаючи 30 червня 1945 р. на VII сесії Верховної Ради УРСР. М.Хрущов заявив, що український народ вперше возз'єднався в єдиній українській державі.Останню крапку у визначенні повоєнних кордонів України було поставлено 10 лютого 1947 р. під час підписання радянсько-румунського договору, за яким до УРСР відходили Північна Буковина, Хотинщина, Ізмаїльщина, тобто юридично закріплювалися кордони, встановлені в червні 1940 р.Врегулювання територіальних питань мало для України такі наслідки:– були остаточно встановлені та юридично закріплені кордони республіки;– збільшилася територія УРСР;– відбулись демографічні зміни у складі населення; – основну частину українських земель було об'єднано в кордонах однієї держави.Об'єднання українських земель, вихід України на міжнародну арену зумовили зміну державної символіки республіки. Президія Верховної Ради УРСР прийняла Указ про Державний герб УРСР, Державний прапор УРСР і Державний гімн. Червоний прапор з написом «УРСР» було замінено двоколірним: верхня частина, що становила дві третини ширини полотна, була червоною, в нижня – мала світло-блакитний (лазурний) колір. У верхньому лівому куті прапора містилось зображення серпа і молота, а над ним п’ятикутної зірки. Деяких змін зазнав і герб УРСР.

68.Вплив 20 зїзду КПРС на суспільно – політичне життя в Україні.У лютому 1956 р. відбувся XX з'їзд КПРС, який став визначною подією у процесі десталінізації країни. Продовження десталінізації наприкінці 50-х — на початку 60-х років.Було знято пам'ятники, погруддя і портрети Й. Сталіна, що прикрашали приміщення державних установ. В 1961 р. тіло Сталіна, що до цього знаходилось у Мавзолеї, було перезаховано біля Кремлівської стіни.Були змінені назви міст, селищ, районів, вулиць, майданів, заводів,колгоспів, кораблів тощо, які носили ім'я Сталіна.Створені спеціальні комісії з реабілітації безвинно репресованих;почалася масова реабілітація.Демократизувалась робота партійних організацій Було прийнято новийСтатут КПРС, в якому передбачалось оновлення не менше чверті складу ЦК і його Президії на кожних чергових виборах; обрання керівників партійних органів тільки на три строки. Це обмежувало, в певній мірі, владу партійних чиновників.Докладались зусилля з демократизації всіх сфер суспільного життя.

Зменшився контроль центральних органів над економікою, тому що були створені територіальні органи управління економікою — ради народного господарства (раднаргоспи).Розширились права республік у формуванні бюджету, в сфері матеріально-технічного забезпечення, збуту, в адміністративних питаннях.Більше можливостей з'явилося для розвитку культури, свободної творчості.Особливості дисидентського руху в Україні

• Дисидентський рух був загальноукраїнським явищем; він виникає у всіх регіонах України.

• Дисидентський рух охоплював різні соціальні верстви суспільства

• Дисидентський рух був масовим, організованим (спілки, об'єднання,комісії).

«шестидесятники» — молоде покоління письменників: Л. Костенко, В Симоненко, І Драч, І. Світличний, І Дзюба,В.Стус, Є. Сверстюкта ін.Потім кількість дисидентів зростає, починають створюватись дисидентські організації.Дисидентські організації України.Назва ДіяльністьУкраїнська робітничо-селянська спілка (УРСС)Пропагування ідеї

незалежності України Критика політики русифікації Критика радянської системи, методів керівництва країною Організація конференцій, мітингів,видання книг, брошур Український національний комітет (УНК) Український національний фронт (УНФ)Організації дисидентів зазнавали переслідувань. Проти активних їх членів і лідерів було проведено судові процеси в 1961-65 pp. Репресії було спрямовано проти Петра Григоренка, Левка Лук'яненка, Івана Світличного, Панаса Заливахи, Валентина Мороза та багатьох інших відомих дисидентів.Відповіддю на арешти дисидентів стала книга Івана Дзюби (літературного критика з Києва) «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Автор засудив політику ігнорування громадських прав українського народу, піддав критиці національну політику КПУ.Культура і духовне життя в Україні (1956-1964 pp.)Народна освітаПеребудова загальноосвітньої школи (1959 p.)• Впровадження обов'язкового восьмирічного навчання дітей • Перетворення 10-річних шкіл на 11 -річні. • Скасування платні за навчання у старших класах.• Створення матеріальної бази для оволодіння учнями шкіл виробничими

професіями• Політехнізація школи, тобто встановлення зв'язків з виробництвом.• Русифікація освіти.• Зросла кількість вузів, технікумів, профтехучилищ.• Розгорнулась підготовка фахівців згідно нових вимог НТР (обчислювальна техніка, автоматика і телемеханіка тощо).• Матеріальна база спеціальних навчальних закладів лишалася недостатньою.• Вузи , в основному, переходили на викладання російською мовою..Розширення мережі вищої, середньої спеціальної і професійної освіти вищої, середньої спеціальної і професійної освіти Наука…Досягнення науки • Створення найпотужнішого в світі прискорювача електронів (Фізико-технічний Інститут АН УРСР).• Розвиток кібернетики (Інститут кібернетики під проводом академіка В.Глушкова).• Розвиток ракетно-космічних технологій ("Південмаш" у Дніпропетровську).• Створення штучних діамантів (Науково-дослідний конструкторсько-технологічний інститут синтетичних надтвердих матеріалів АН УРСР).• Нові методи електрозварювання (Інститут електрозварювання Ім. Є.Патона).

• Квантова теорія поля і статистичної фізики (академік М.Боголюбов).• Теоретичні розробки і впровадження в клінічну практику методів хірургічного лікування серцево-судинних захворювань (академік М.Амосов).

69. Особливості процесів Десталінізації Після смерті Й.Сталіна у березні 1953 р. було взято курс на реформи у суспільно-політичній та економічних сферах. Спричинило їх необхідність: підкоригувати збанкрутілий політичний курс на “загострення класової боротьби”; відмовитися від масових репресій; реальніше підійти до розв’язання соціально-економічних проблем; бодай частково лібералізувати громадське й культурне життя. Сприяло цьому позбавлення влади Л.Берії та його прибічників, зокрема тодішнього міністра внутрішніх справ УРСР, П.Мешика – організаторів масових репресій, депортацій, переслідувань інакодумців.Почалася реабілітація людей, репресованих з політичних мотивів, ліквідація концтаборів, звільнення в’язнів.Оцінюючи перші й наступні десталінізаційні кроки радянського керівництва, політолог М.Джилас лучно зазначав: “Творець замкнутої соціальної системи, Сталін був водночас її зброєю, і коли змінилися обставини, став її жертвою... Його “помилки” помітніші, ніж у інших, і тому Сталін – найдешевша ціна, якою вожді цієї системи хочуть викупити себе і саму систему з її значно суттєвим та більшим злом”.Уже початковий період десталінізації привів до серйозних змін в Україні. Характерними рисами цього періоду стали приниження компанії проти націоналізму, невже уповільнення процесу русифікації, зростаюча роль українського чинника у різних сферах суспільного життя.Середина 50-х років характеризувалася, з одного боку, посиленням впливу сталінщини, а іншого – виникненням необхідності принципових змін в усіх сферах життя суспільства.Ускладнювалася ситуація й тим, що психологія більшості людей була деформована. Мільйони людей ще перебували в сталінських ГУЛАГах. Ще кровоточили рани від братовбивчої війни на західноукраїнських землях. І все ж у суспільно-політичному житті назрівала суттєві зміни. Вагомою подією на цьому шляху став ХХ з’їзд КПРС (14-25 лютого 1956 р.).Після ХХ з’їзду КПРС почалась десталінізація – процес обчищення радянського суспільства від характерних ознак культу особи Й.Сталіна (1956-1964 рр.). Перед делегатами постав новий образ Сталіна – жорстокого, малокомпетентного тирана, котрий послідовно створював свій культ, безжально знищуючи опонентів і вчорашніх соратників. Жорстокій критиці була піддана центральна фігура офіційно насаджуваної десятиліттями системи канонізованих цінностей. Ідол десятків мільйонів людей, символ єдності й могутності радянської системи.Цей момент можна вважати точкою відліку ланцюгової реакції звільнення радянського суспільства від тих рис, що гальмували його розвиток навіть на шляху, накресленому офіційною комуністичною доктриною. Проте гостра критика, яку містили документи, прийняті на з’їзді, не зачіпала суті командно-адміністративної системи, зводячи всі вади системи до культу особи. Але до нового визнавання тоталітарної системи було ще далеко.Розгорнулась “десталінізація по вертикалі” – автоматичне шаблонне засудження “культу особи” всіма партійними та інде алогічними структурами.Але процес десталінізації в Україні відбувався повільніше. Із запізненням у пресі стали з’являтися статті в “дусі рішень ХХ з’їзду”. Тон і зміст критики української преси були стриманішими, ніж загальносоюзної. Зміни торкнулися переважно сфери культурного життя. До березня 1957 р. повернулися до рідних осель 20043 учасники оонівського руху і 22497 “бандитських посібників” 6416 осіб, засуджених за інші антирадянські виступи, 9111 членів сімей оунівців, висланих за рішенням особливих нарад МВС СРСР.На кінець 50-х рр.. органами КДБ і прокуратури республіки було переглянуто справи майже 5,5 млн. Осіб, які перебували на обліку репресивних органів.Фактично було реабілітовано 58% репресованих. Ці цифри свідчать про жахливі масштаби репресій і водночас про обмеженість процесу реабілітації. Поза законом залишилась більшість жертв репресій 20 – початку 30-х років, діячі ОУН-УПА та інші. У цій обмеженості й непослідовності відчувалась певна система – поза процесом реабілітації залишилися майже всіх. Хто був так чи інакше пов’язаний з обвинуваченнями в націоналізмі.

70. Економічні реформи в Украні у 1956-1964рр. (хрущовські реформи) Початок 50-х рр. ознаменувався в СРСР досягненням найвищих темпів промислового розвитку - більше 20 % щорік. Одночасно різко відставали середнє машинобудування, легка промисловість, транспорт і зв'язок, житлове і комунальне господарство. Практично не розвивалося сільське господарство. В результаті радянський "народ - переможець" матеріально жив набагато гірше "переможених" європейців. Партійне керівництво розуміло настійну необхідність підняти життєвий рівень населення країни. Вирішити це завдання можна було тільки одним шляхом: підвищити ефективність народного господарства СРСР і, таким чином, продемонструвати всьому світу "перевагу системи соціалізму".Свої економічні реформи Хрущов почав з найслабкішої ланки - сільського господарства. Відставання сільськогосподарського виробництва від промислового носило просто катастрофічний характер. Так, якщо в період з 1949 по 1952 рр. спільний об'єм промислової продукції зріс на 230 %, то сільськогосподарської - тільки на 10 %. Результатом цього дисбалансу в економіці країни став гострий дефіцит продуктів харчування.У 1953-1958 рр. були підвищені заготівельні ціни на всі види сільськогосподарської продукції, причому на картоплю в 8 разів, на зерно - в 7 разів, на продукцію тваринництва - в 5,5 рази. Восени 1953 р. з колгоспів зняли всю заборгованість державі за минулі роки. Ці заходи значно поліпшили фінансове положення колгоспів і колгоспників. Вперше було дозволено видавати колгоспникам грошовий аванс у розмірі 25 % від коштів, які поступали в ході реалізації продуктів тваринництва.У 1954 р. почалася епопея освоєння цілинних земель в Казахстані і Західному Сибіру. Піднімання цілини вимагало залучення величезних матеріальних і людських ресурсів. Значну роль в цій кампанії належало зіграти Україні. З республіки на цілину було відправлено багато тисяч одиниць кращої сільськогосподарської техніки, освоювати нові землі поїхало близько 80 тис. українських хлопців і дівчат, тисячі кваліфікованих керівників, агрономів, економістів, механізаторів і так далі Щорік на сезонні сільськогосподарські роботи на цілину виїжджали сотні тисяч українських студентів-добровольців. Сумнівне, з погляду економічної доцільності, освоєння цілинних земель викачало з України значні кошти, і, безумовно, ослабило продуктивність українського сільського господарства в цілому.У 1955 р. почала широко реалізовуватися ще одна "продуктивна ідея" Хрущева - різке збільшення посівних площ під кукурудзу. Свого апогею "кукурудзяна кампанія" досягла в 1959 р., після візиту Хрущова в СІЛА, де йому були продемонстровані кращі сільськогосподарські ферми. Не дивлячись на природно-кліматичні умови, "цариця полів" почала стрімкий наступ по території всього Радянського Союзу. В Україні під кукурудзу було відведено 20 % всіх посівних площ, що значно скоротило виробництво пшениці.Важливі реформи були проведені і в промисловості. Правда, 50-і рр. на Заході стали часом початку широкомасштабної науково-технічної революції, яка супроводжувалася впровадженням нових матеріалів, техніки і технологій. У СРСР посиленими темпами розвивалися традиційні галузі промисловості - металургія, видобуток вугілля і руди, важке машинобудування - проте ці галузі вже не визначали сучасного рівня економічної потужності держави.В Україні отримали подальший розвиток традиційні галузі промисловості. Але почали з'являтися і нові сучасні підприємства. У Дніпропетровську були побудовані заводи важких пресів і бурякозбиральних комбайнів, в Кременчуці - завод вантажних автомобілів, в Запоріжжі - заводи "надлегкого" автомобілебудування і трансформаторний, в Херсоні - сільськогосподарських машин. Значні успіхи були досягнуті в суднобудуванні (Миколаїв) і літакобудуванні (Київ). У 1957 р. в Києві відкрився перший в СРСР комп'ютерний центр, що став згодом Інститутом кібернетики АН УРСР.

У 1957 р., коли намітився черговий спад в темпах промислового розвитку країни, Хрущов почав реформу раднаркомів (Рад народного господарства). Головна ідея цієї реформи полягала в тому, щоб перенести планування і управління економікою в окремі адміністративно-економічні регіони. Москва була більш не в змозі ефективно керувати народним господарством величезної країни з одного центру. В результаті реформи було ліквідовано 10 союзних і 15 союзно-республіканських міністерств.В Україні було створено 11 раднаргоспів, які контролювали близько 10 тис. підприємств, що випускали більше 80 % всієї української промислової продукції. Проте нова система управління породила таке негативне явище, як "місництво". Керівники окремих регіонів почали висувати на перший план місцеві інтереси за рахунок інтересів інших регіонів і республік. Спробою вирішення цієї суперечності було створення в 1960 р. спеціального об'єднуючого центру - Укрраднаргоспу, а в масштабах всієї країни - Ради Народного Господарства СРСР. Проте організація нових вищих керівних центрів фактично вела до повернення суворо централізованого планування і управління економікою. Реформа зайшла в безвихідь і не принесла відчутного результату народному господарству СРСР.

У 1961 р. в країні була проведена чергова фінансова реформа. Масштаб грошової одиниці підвищився в 10 разів, проте, добробут радянських людей від цього не покращав, а за багатьма позиціями купівельна спроможність населення знизилася із-за зростання цін на багато товарів і продуктів харчування.У цей же період часу була зроблена спроба вирішення житлової проблеми в СРСР. По всій країні почалося активне будівництво низькоякісних, але дешевих 5-поверхових житлових будинків, які народ назвав "хрущовками". Безумовно, багато радянських сімей, у тому числі і в Україні, поліпшили свої житлові умови, проте, площа і якість нових квартир залишали бажати багато кращого і не йшли ні в яке порівняння із західними стандартами.