42) М. Костомаров про дві руські народності.

Праця М. Костомарова "Дві руські народності» була надрукована вперше в українському місячнику «Основа», в третій книзі за 1861. Р. На цей час припадає найбільший Розквіт таланту Костомарова і його наукової та публіцистичної діяльності. Незадовго перед тим Звільнившись від посилання в глухому тоді Саратові і позбувшись заборони писати і друкувати під своїм ім'ям, Костомаров немов поспішає надолужити страчений час: одна за одною виходять з-під його пера монографії, дослідження, статті, збірники матеріалів з української та російської історії. У статті про «дві руські народності». Костомаров дає блискучий, майстерний аналіз історичних умов, які створили з близьких колись до себе племен східнослов'янської («руської») групи дві абсолютно окремих і відмінних народності; ці народності становлять тепер з себе два абсолютно окремих національних типу, з різною вдачею, різною психологією, різним світоглядом і громадським ідеалом. Треба сказати, що давати характеристику якої окремої народності, узагальнювати риси, які зустрічаються в її представників, і переносити ці риси на цілу народність, як щось виключно їй чуже належить - річ досить смілива і ризикована. Наука тепер відноситься до таких загальних характеристик дуже обережно. Вона вважає, що треба розрізняти серед кожного народу окремі соціальні верстви або класи, які мають особливі, властиві собі риси, швидше зближують їх з такими ж соціальними верствами чужої народності, ніж з іншими класами своєї власної.Але в ті часи, коли Костомаров писав свою розвідку - в 60. року - мало звертали увагу на внутрішні соціальні відмінності в межах кожної народності, а дивилися на «народ», як щось соціальне і саме в замкнутий. Знову ж таки Костомаров та інші сучасні йому історики вважали за український народ, за українську націю,-саму тільки масу сільського населення, не звертаючи уваги на те, що вищі класи української нації, хоча й виховані під впливом російської чи польської державності і культури, також відносяться до українського народу і мають у собі виразні риси українського національного характеру (це, наприклад, чітко позначається в писаннях Український російською або польською мовою). Але зате, в основному, висновки і характеристики Костомарова дуже точні і вірні. Костомаров дуже добре знав і української і московське народне життя, і те й інше досліджував він, і як етнограф, і як історик, рідко хто з учених був так добре обзнайомленій з побутом, народною поезією і релігійним життям обох народів. Природно, що, пишучи цю свою розвідку про «дві руські народності» або, краще сказати, про два окремих народи - український і московський, Костомаров мав озиратися і на російську цензуру, і на ті погляди, глибоко вкоренилися, і серед російської, і серед української публіки.Це відбилося, між іншим, і на його термінології: ось, наприклад, вживання їм назви «южнорусский» в сенсі - «український». Ця штучна назва, яку Костомаров спробував защипати в літературі, як відомо, не почала зовсім. Розвідка Костомарова справила свого часу велике враження. Адже не дарма Драгоманов називає її «азбукою українського націоналізму» для 60. і 70. років XIX. ст. В основних своїх рисах вона не старі сих пір, і багато в чому думки Костомарова виправдалися же на наших очах в цілому ряді прикладів.