![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •23. Мелетій Смотрицький про проблему національної еліти та її значення в процесі розвитку українського етносу.
- •24. Петро Могила про демократизацію церкви і суспільного життя.
- •Білет №35. “Історія Русів” і проблеми національної ідентичності українців.
- •38) Суспільно-політичні ідеї я. Козельського, й. Шада, п. Лодія.
- •39) Просвітницька діяльність “Руської трійці” та о. Духновича
- •41) “Книга буття українського народу” Костомарова як маніфест прав української нації.
- •42) М. Костомаров про дві руські народності.
- •43. Значення творчості т. Шевченка для розвитку наукової думки, національної свідомості, боротьби за державну незалежність.
- •44. Роль і значення т. Шевченка для розвитку самосвідомості українського народу.
- •45. “Хуторянська” ідея у концепції національної культури п. Куліша.
- •48. Соціально-етнографічні розвідки м. Зібера, м. Максимовича, в. Антоновича.
- •56. Соціальні дослідження в. Антоновича (1834–1908) — “Бесіди про часи козацтва в Україні”.
- •57. Плюралістична соціологія м. Ковалевського.
- •58. Комплексність в осмисленні соціально-культурних процесів у творчості м. Драгоманова (загальнолюдське і національне, суспільне і індивідуальне, еволюція і революція).
- •59. Структура суспільства за м. Драгомановим.
- •60. Причини суспільного прогресу. Відмінність у поглядах м. Драгоманова і о. Конта на суспільний прогрес.
- •85. Українська соціологія в діаспорі
- •86. Основні напрями та проблеми розвитку української соціології за державної незалежності.
- •88. Соціологічні установи та центри. Інститут соціології нан України. Соціологічна асоціація України.
- •89. Система соціологічної освіти в сучасній Україні. Соціологічні факультети, відділи, кафедри. Підготовка соціологічних кадрів.
- •90. Актуальні дослідницькі проблеми сучасної української соціології.
38) Суспільно-політичні ідеї я. Козельського, й. Шада, п. Лодія.
Для природного стану притаманна рівність, право особи розпоряджатися своєю власністю, але у суспільстві були відсутні органи, які б об'єктивно вирішували конфлікти між людьми, карали злочинців, і це спричинило обстановку невпевненості, напруги. Для надійного забезпечення природних прав, рівності та свободи, захисту особи й власності люди створили державу. „Будь-яке мирне утворення держави мало у своїй основі згоду народу”, - писав Дж. Локк.
Внаслідок утворення держави індивід, на думку Дж. Локка, не втрачав усіх своїх прав, а лише право на вироблення та реалізацію законів. Політичну владу він визначав так: „... це право створювати закони з правом застосовувати смертну кару і, відповідно, усіх менших покарань для регулювання та охорони власності; це право використовувати силу суспільства для проведення у життя законів, для захисту держави від іноземного втручання - і все це в ім'я суспільного блага”. Цілісність держави та виконання нею своїх основних завдань, на думку Дж. Локка, здатне забезпечити конституційне правління, при якому влада була б обмежена законом і поділена. Перше місце відводиться законодавчій гілці влади як верховній іде не абсолютній) у державі. Інші гілки влади повинні підпорядковуватися законодавчій владі, але вони (особливо, виконавча влада) мають великий вплив у державі.
Вчення Дж. Локка було класичним відображенням ідеології ранньо-буржуазних революцій. Воно ввібрало у себе досягнення передової наукової думки ХVІІ ст. на прогресивні досягнення політико-правового знання. Дж. Локк сформулював політичні принципи, які лягли в основу усіх демократичних правових держав світу. Його вважають основоположником лібералізму та сучасного конституціоналізму.
Для природного стану притаманна рівність, право особи розпоряджатися своєю власністю, але у суспільстві були відсутні органи, які б об'єктивно вирішували конфлікти між людьми, карали злочинців, і це спричинило обстановку невпевненості, напруги. Для надійного забезпечення природних прав, рівності та свободи, захисту особи й власності люди створили державу. „Будь-яке мирне утворення держави мало у своїй основі згоду народу”, - писав Дж. Локк.
Внаслідок утворення держави індивід, на думку Дж. Локка, не втрачав усіх своїх прав, а лише право на вироблення та реалізацію законів. Політичну владу він визначав так: „... це право створювати закони з правом застосовувати смертну кару і, відповідно, усіх менших покарань для регулювання та охорони власності; це право використовувати силу суспільства для проведення у життя законів, для захисту держави від іноземного втручання - і все це в ім'я суспільного блага”. Цілісність держави та виконання нею своїх основних завдань, на думку Дж. Локка, здатне забезпечити конституційне правління, при якому влада була б обмежена законом і поділена. Перше місце відводиться законодавчій гілці влади як верховній іде не абсолютній) у державі. Інші гілки влади повинні підпорядковуватися законодавчій владі, але вони (особливо, виконавча влада) мають великий вплив у державі.
Вчення Дж. Локка було класичним відображенням ідеології ранньо-буржуазних революцій. Воно ввібрало у себе досягнення передової наукової думки ХVІІ ст. на прогресивні досягнення політико-правового знання. Дж. Локк сформулював політичні принципи, які лягли в основу усіх демократичних правових держав світу. Його вважають основоположником лібералізму та сучасного конституціоналізму.