86. Основні напрями та проблеми розвитку української соціології за державної незалежності.

Порівняно нетривалий розвиток соціології у межах України як незалежної держави має власну історію.

На тлі відсутності ідеологічних обмежень науковці на почат-ку 90-х років ХХ ст. висловлювали цілком оптимістичні прогно-зи щодо розвитку соціологічної науки. Зберігалося і розвивалося перебудовче ставлення до неї як до науки, що допоможе швидко виправити негаразди у суспільному, економічному і культурному житті. Відзначимо, що доволі потужно триває формальна інсти-туалізація соціологічної науки і освіти – тривають наукові дослі-дження, соціологія стає обов’язковою дисципліною у вищій школі, відповідно з’являються перші вітчизняні підручники (по-части написані російською). Разом з цим, як зазначають дослідники, надмірна популяри-зація соціологічної науки часто-густо призводила до парадокса-льних наслідків. Численні недержавні соціологічні інститути та приватні модні служби мали доволі сумнівну репутацію – їх до-слідження, аматорські концепції, якість підготовки фахівців час-то-густо була поза критикою. Причиною таких негативів зокрема було те, що до соціологічної науки були залучені “старі” (марк-систсько-ленінські) кадри, а також дилетанти – після численних радянських гонінь висококласних фахівців у країні було вкрай мало.

Скоро низька якість рекламованих “соціологічних” організа-цій негативно позначилася на бізнесовому і суспільному автори-теті соціологічної науки, що відповідно опосередковано відбило-ся на її фінансуванні. В умовах вульгарно-капіталістичних відно-син потенційні замовники – адміністратори і керівники, наукова обізнаність яких почасти була слабкою, не мали бажання витра-чати кошти на соціологічні дослідження, які:

а) були їм незрозумілими самі по собі, а також їх “мудровані” результати;

б) іноді мали невисоку якість;

в) не гарантували швидкого матеріального зиску.

Ті з нечисленних грамотних і ерудованих управлінців “нового типу”, які, можливо і мали бажання залучити до виробничого процесу соціологічну науку, часто не мали на це коштів.

Сукупно такі явища призвели до того, що найбільш активно фахові соціологічні дослідження були затребувані і добре фінан-сувалися при виборчих кампаніях, рідше – у маркетингових до-слідженнях попиту покупців. Ясна річ, мова йде переважно про конкретні соціологічні дослідження – позитивна динаміка вітчи-зняної теоретичної соціології і спеціальних соціологічних теорій довго залишалася неістотною.

Щодо державної підтримки вітчизняних соціологічних шту-дій, то вона була і залишається переважно формальною. Попри спеціальний Указ Президента України (Л.Д.Кучми) “Про розви-ток соціологічної науки в Україні”, владні органи пожвавлюють інтерес до неї лише коли воліють знати електоральний стан, або віднайти нові технології впливу на нього.

Треба визнати, що таке вузьке (а іноді і некоректне) застосу-вання емпіричних соціологічних досліджень певною мірою дис-кредитувало соціологічну науку. На жаль, навіть поодинокі псе-вдосоціологи, які радше прагнули не до об’єктивності, а до прос-титуювання науки, були тією “ложкою дьогтю”, яка більш помі-тна, аніж всі вагомі фахові надбання вітчизняної науки.

Внесок сучасних вітчизняних науковців-соціологів у розвиток цієї царини науки вагомий і стає з року в рік все більш помітним. На зміну тотальному засиллю російськомовних підручників, або праць російських соціологів, серед яких трапляються праці з ім-перським або войовничим марксистським ідеологічним підтекс-том, приходять фахові, схвалені Міністерством освіти і науки України, інститутами САУ, соціологічні видання. Інші вітчизняні наукові організації, зокрема НТШ, також долучаються до розви-тку соціології – під проводом їх секцій або відділів видаються заборонені за радянських часів праці іменитих науковців (Мики-ти Шаповала, Михайла Грушевського та інших).

У свою чергу це створює базу для відродження виділених на-ми раніше національних соціологічних традицій, появи праць, присвячених національній і культурній ідентифікації, питанням звичаєвої, мовної, соціальної, духовної самобутності, а також розвиткові вітчизняного соціуму у перехідний період. Такі праці дійсно є частими сьогодні у наукових часописах, збірках праць і вісниках. Крім цього, триває колективна діяльність вітчизняних науковців, спрямована на формування і розвиток національної терміносистеми – подібно до інших галузей української науки.

Білет №87