2) Тлумачення закону про кримінальну відповідальність. Чинність кримінального закону в часі, просторі та по колу осіб.

Тлумачення закону — це діяльність суб'єкта тлумачення по встановленню змісту правового акта для його практичної реалізації, При застосуванні кримінального закону виникає необхідність у його тлумаченні, тобто у з'ясуванні волі законодавця, усвідомленні змісту закону, у точному поясненні термінів, що вживаються у ньому. Тлумачення закону полягає у знаходженні належного правового рішення для конкретного випадку.Залежно від критерію, покладеного в основу поділу тлумачення на види, наука кримінального права розрізняє тлумачення закону за суб'єктом, за обсягом та за способом (прийомом).За суб'єктом, тобто залежно від того, хто здійснює тлумачення, розрізняють тлумачення: а) автентичне, яке дає орган, що прийняв закон, легальне (офіційне), яке дається органом, спеціально на те уповноваженим., в) судове (казуальне). Воно має два різновиди: 1) тлумачення, яке дається судом (суддею) будь-якої інстанції при розгляді конкретної кримінальної справи, 2) тлумачення, яке дається на базі вивчення й узагальнення судової практики у постановах Пленуму Верховного Суду України. ґ) доктринальне (наукове) - це роз'яснення чинного кримінального законодавства фахівцями у галузі кримінального права. За обсягом тлумачення може бути буквальним, обмежувальним і поширювальним. При буквальному тлумаченні зміст кримінально-правової норми точно відповідає її текстуальному вираженню. При обмежувальному тлумаченні закону надається більш вузький (обмежувальний) зміст, ніж у тексті самого закону, При поширювальному тлумаченні закону, що застосовується, надається більш широкий (але в рамках закону) зміст порівняно з буквальним його текстом. Теорія кримінального права знає чотири способи (прийоми) тлумачення кримінального закону: граматичне, логічне, систематичне (системне) і історичне. Граматичне тлумачення (його ще називають філологічним) полягає у з 'псуванні змісту закону шляхом етимологічного аналізу термінів і понять, що вживаються у ньому, та аналізу його тексту за допомогою правил граматики, синтаксису, орфографії та пунктуації. Логічне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту закону на підставі правил логіки. Систематичне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту закону про кримінальну відповідальність шляхом порівняння його з положеннями цього чи інших законів.

чинності закону про кримінальну відповідальність в часі:1) закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (це Конституційне положення);2) злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння;

3) часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності. Дія кримінального закону в просторі грунтується на п'яти принципах: територіальному, громадянства, поблажливо (спеціального режиму), універсальному і реальному.

3)Поняття злочину та його види. Відмежування злочину від інших правопорушень. Поняття і склад злочину. Злóчин— передбачене кримінальним законом суспільно-небезпечне винне каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Класифікація злочинів

1. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.2. Злочином невеликої тяжкості е злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання.

3. Злочином середньої тяжкості е злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років.4. Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років.5. Особливо тяжким злочином е злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі. Кримінальний кодекс України визначає такі види злочинів: 1) проти основ національної безпеки України;проти життя і здоров'я особи;проти волі, честі та гідності особи;проти статевої свободи та статевої недоторканності особи;проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина;проти власності;у сфері господарської діяльності;проти довкілля;проти громадської безпеки;. Відмежування злочину від інших правопорушень Аналіз поняття злочину показує, що саме його суспільна небезпечність, її ступінь розкривають сутність злочину як виду правопорушення. Тому в кримінальному праві обґрунтовано визнається, що саме суспільна небезпечність є тим критерієм, що має бути покладений в основу відмежування злочину від інших правопорушень, 2 підходи вирішення цього питання; вирішення цього питання. лише злочин має суспільну небезпечність, що це специфічна соціальна властивість лише злочину. Інші правопорушення не є суспільне небезпечними: їм притаманна лише така властивість, як суспільна шкідливість. Інший погляд виходить з єдності соціальної природи всіх правопорушень - їх суспільної небезпечності. Тому відмінність між злочином та іншими правопорушеннями визначають за ступенем суспільної небезпечності. Специфіка злочину виявляється саме в підвищеному рівні суспільної небезпечності: він завжди є більш небезпечним, ніж будь-яке інше правопорушення, а тому відмінність злочину від інших правопорушень - у кількісній, а не якісній характеристиці. Склад злочину — це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об 'єктивних і суб 'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне. Ними є: об'єкт злочину, об'єктивна сторона злочину, суб'єкт і суб'єктивна сторона злочину. У своїй єдності ці об'єктивні і суб'єктивні ознаки й утворюють склад злочину.Об'єкт злочину - це те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

Об'єктивна сторона — зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту злочину. Суб'єкт злочину — це особа, яка вчиняє злочин Суб'єктом злочину є фізично осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Суб'єктивна сторона — це внутрішня сторона злочину, бо вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину.