Римо-католицький костьол св. Станіслава або парафіяльний костьол Успіня Діви Марії

1538 р. королева Бона фундувала в Кременці дерев’яний парафіяльний костьол Успіня Діви Марії. Це був перший католицький храм міста. 1606 р. луцький біскуп Марцин Шишковський поселив при ньому ченців ордену францисканців.

На кошти меценатів із місцевої української шляхти, що почала вже окатоличуватися, нові господарі збудували собі з цегли новий костьол і двоповерховий чернечий корпус. 

На початку Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького францисканський монастир, що сприймався місцевим населенням як засіб окатоличення та полонізації краю, був розгромлений, та коли боротьба трохи вщухла, він відновив свою діяльність. У XVIII ст. в монастирі збудували двоярусну дзвіницю в с тилі пізнього бароко. 

На початку ХІХ ст. францисканці володіли приміським селом Бонівка, яке осадили на ґрунтах, наданих колись королевою Боною. Парафія, яку вони обслуговували, охоплювала католиків Кременця та близько сорока навколишніх сіл. 

Коли влітку 1832 р. францисканський монастир закрили, католицька громада Кременця та навколишніх сіл змушена була збиратися на богослужіння в невеличкій каплиці, яку облаштували в одному з будинків на Садовій вулиці (тепер вул. ім. Ю. Словацького), і тільки в 1854—1857 рр. вона побудувала собі новий костьол, причому частину коштів їй виділив царський уряд, який після приходу до влади імператора Олександра II став ліберальнішим. За взірець будівничому послужив петербурзький костьол св. Катерини, споруджений за проектом відомого російського архітектора французького походження Жана Тома де Томона. 1908 р. храм оздобили чеськими вітражами. 

При вході в костьол привертає увагу високохудожня мармурова кропильниця з барельєфом Богоматері, виготовлена 1872 р. відомим скульптором, уродженцем Волині Віктором Бродським. 

Зліва від входу в храмі є надзвичайно цікавий пам’ятник Юліушеві Словацькому роботи знаменитого польського скульптора Вацлава Шимановського, виготовлений у Парижі і встановлений тут 1910 р. на відзнаку століття з дня народження поета. У тривожні роки тотального наступу на релігію монумент став своєрідним оберегом, завдяки якому власті не наважилися закрити костьол.

Костел св. Станіслава у Кременці. Малюнок Н. Орди (2 п. ХІХ ст.)

 

Костел св. Станіслава у Кременці. Поштівка 1935.

 

Миколаївський собор (1636) з келіями і дзвіницею

На початку XVI ст. у центрі міста з’явився дерев’яний парафіяльний костел. У ньому 1606 р. оселилися ченці францисканського ордену. Невдовзі вони збудували собі мурований храм та житловий корпус і відмежувалися від міста цегляною стіною. Після польського повстання 1830—1831 рр. за розпорядженням царя Миколи І францисканський монастир закрили, а його споруди передали православній церкві, 6 (18 за стрим стилем) грудня 1832р. колишній костел висвятили в Миколаївський собор. Крім храму, з монастирських будівель збереглися прилеглий до нього чернечий корпус, дзвіниця та фраґментп мурів огорожі. 

Перед собором — колишня ринкова площа. У середині 30-х рр. XX ст. тут розбили сквер, а в 1944 р. ховали радянських воїнів, що загинули в боях на підступах до міста. До 40-річчя звільнення Кременця від німецьких фашистів сквер перетворили в Меморіал Слави. 

В одному з документів, датованому 1553 р., фігурує «священик у святого Николи» в місті Кременці Л ук’ян Вовківський. Церква, в якій він служив, знаходилася в середмісті на Жидівській вулиці (тепер вул. ім. Т. Шевченка). Не раз, очевидно, перебудована, вона простояла тут кілька століть, аж поки влітку 1802 р. не згоріла. Після пожежі власті виділили парафії трапезну василіанського Богоявленського монастиря. 

1803 р. Миколаївська церква стала соборною і таким чином перетворилася в головний храм Кременця. Улітку 1832 р. царський уряд передав православній церкві старовинні споруди закритого ним францисканського монастиря і 6 (18) грудня 1832 р. колишній монастирський костьол освятили в Миколаївський собор. 

Деякий час у північній частині Миколаївського собору був боковий вівтар імені св. Онуфрія, і тут служили священики драгунського полку, що квартирував у Кременці. Нині про цей епізод в історії храму нагадує цікава рельєфна ікона св. Онуфрія, що збереглася тут на північній стіні. 

Зайнятий собором францисканський костьол був збудований у ренесансному стилі, але пізніше унаслідок перебудов набув деяких барокових рис. Крім храму та прилеглого до нього чернечого корпусу, із францисканських споруд до наших днів збереглися двоярусна пізньобарокова дзвіниця та фрагменти мурованої огорожі з нішами, в яких колись були зображення євангельських сцен.

 

 

 

 

Збараж

Історія міста

По-різному називають Збараж. Одні вважають його одним з найдавніших міст Галичини і Волині, інші називають його містом-заповідником, ще інші – містом козацької слави і звитяги, а деякі – Княжим містом, містом хоробрих русичів. Перша письмова згадка про Збараж – 1211 рік. А про назву побутує багато переказів і легенд – від слова збір. Було це давним-давно, пройшло стільки літ, як зірок на небі, однієї весняної пори приїхало три вершники –здоровані, сказали б козаки, та ще тоді й козаків не було. Довго вони милувалися мальовничими гірськими краєвидами, на повні груди вдихали повітря, настояне на запаху трав медоносів і різнотрав”я чебрецю, м”яти, ялівцю, терну і глоду. Були на Веселій, Бабиній, Княжій і Монастирській горах. Потім один із них вийшов на вершину Княжої і сказав: “От тут буде наш Збір”. Сьогодні Збараж – один із значних промислових центрів області. Продукцію цукрового, заводів “Квантор” і продтоварів, тарного комбінату та інших знають навіть в зарубіжних країнах. Збараж завше був на видноті: високим духовним рівнем освіти і культури. Тут і музична, спортивна, школа-інтернат, 3 загальноосвітні школи, професійно-технічне училище, районний будинок культури, декілька клубів, кінотеатр, краєзнавчий музей. Архітектурні пам”ятки – замок і Успенська церква – ХУІІ століття, Воскресенська церква – ХУІІІ століття, комплекс споруд монастиря бернардинів – ХУІІ ст., встановлено пам”ятники Б.Хмельницькому, І.Франку, А.Міцкевичу. Славетні вихідці зі Збаража – вчені, митці, воєначальники – відомі у цілому світі. Збараж – це місто-заповідник. І за постановою Ради Міністрів УРСР від 24 листопада 1976 року за №552 Збараж віднесено до 39 міст України, що зберегли найбільше пам”яток і містозабудування.

Збаразький замок

Збаразький замок — фортифікаційна оборонна споруда в місті Збараж Тернопільської області. Розташований трохи осторонь від центру міста, в парку, на так званій Замковій горі.

З баразький замок розташований поряд з центральною частиною міста Збараж, в самому центрі головного міського парку, на Замковій горі. Після реставрації в замку був відкритий музей, в якому міститься прекрасна колекція предметів мистецтва, зокрема скульптури з дерева.

Перші будівлі на місці сучасного замку були дерев'яними і були побудовані за наказом магнатів Збаразьких. Проте незабаром під час набігу татар, дерев'яний замок згорів разом з усіма своїми захисниками. Після цієї трагедії замок знову був відбудований з дерева, але його спіткала доля попереднього будови - він був спалений в 1589 році.

Кам'яні будови на місці згорілого замку були побудовані за наказом Єжи Збаразького на початку 17-ого століття. Для відновлення замку в камені Єжи запросив відомих у всій Європі архітекторів, зокрема, перший проект замку був підготовлений відомим італійським скульптором - Вінценцо Скамоцці.

Однак цей проект не був затверджений, і після проведення тендеру Збаразькі вибрали архітектором замку Генріка Ван Пеена, який раніше побудував їм особняк у Кракові. Таким чином, під керівництвом цього голландського архітектора в 1630-их роках з'явився кам'яний Збаразький замок.

Потім в 1649 році під керівництвом Дюбуа були проведені роботи з укріплення замку. В цей же час замок перейшов у володіння Вишневецьких, що призвело до того, що в 1675 році замок був захоплений і спалений турецькими військами. Але після вигнання турків, Дмитро Вишневецький відбудував замок, побудувавши там палац, і зробив Збаразький замок своєю резиденцією.

Після Вишневецьких замок декілька разів переходив до рук представників інших відомих польських аристократичних родин. Після Першої світової війни замок перейшов до рук держави і на території замку з часом був облаштований ресторан.

Замок квадратний у плані, оточений був з усіх боків болотами. Укріплення замку, які відображали найновіші досягнення європейського фортифікаційного мистецтва, складались з казематових валів з ескарпами, чотирьох бастіонів і рову, який оточував весь замок.

На місці палацу — прямокутного в плані — раніше було внутрішнє подвір‘я. Палац двоповерховий, з характерними для ренесансу формами. Головний вхід до будівлі підкреслюється балконом на кам‘яних консолях. Фасади казематів також виконані в ренесансних формах.

В‘їздна вежа розташована на одній осі з парадним входом до палацу. П‘ятигранні бастіони збереглись частково — на висоту куртини. В кожному з них були тунелі, що сполучали їх з казематами і замковим подвір‘ям.

Бернардинський монастир

Монастир Бернардинців був заснований одночасно з замком в 1627 р. як оборонний. Спочатку був побудований з дерева. Через 10 років був добудований кам'яний костел і кляштор. Складається з костелу, келій і надбрамної дзвіниці.

За часів визвольної війни монастир постраждав. У 1675 р. татарські орди зруйнували його. Потоцькі частково відновили ансамбль. У 1723 р. був побудований костел св. Антонія, який стоїть і зараз. У 1755 р. були перебудовані вежі, що на той час втратили свої оборонні функції .

В інтер'єрі - "ілюзорний" архітектурний живопис другої половини XVIII ст. Келії двоповерхові утворюють замкнутий з чотирьох сторін внутрішній дворик.

Дзвіниця (1746-1755 рр.) розташована на північ від костелу, бічними фасадами примикала до оборонної стіни, що оточувала навколишню територію монастиря. Зберегла свої початкові барокові форми.

Пам'ятник в цілому представляє собою ансамбль у стилі бароко.

Успенська церква

Пам'ятка архітектури місцевого значення.

Сучасне приміщення Успенської церкви — це колишній Тринітарський костел-монастир, збудований у 1755-1758(бароко).

Монахи-тринітарці займалися викупом людей із турецької неволі.

У 1786 чернечий орден тринітарців припинив своє існування на цій території.

У 1789 приміщення костелу постраждало під час пожежі міста і з часом було продано українській громаді міста для облаштування у ньому церкви.

На час відновлення Галицької митрополії у 1808 в місті вже існувала Успенська церква, але, оскільки вона була філіальною церквою міста, то історичних відомостей про неї залишилося дуже мало.

Відомо, що на поч. XX на місці старої двоповерхової квадратної в плані дзвіниці побудовано сучасний парафіяльний будинок, а поруч - дзвіницю.

У 1930-их церкву було відновлено: зроблено електричне освітлення, площу навколо церкви обведено кам'яним муром. Відновлено парафіяльний будинок.

З 1979 по 1982 у церкві організовується районний краєзнавчий музей, який у 1989 перенесено у замковий палац.

У 1990 церква відреставрована.

Воскресенська церква

Кам'яна Воскресенська церква (1760-64, українське бароко), побудована коштом міщанина Г. Гимонюка і графа М. Потоцького.

Воскресенська церква в м. збаражі збудована на місці старої дерев'яної церкви, відомої з XVI.

Фундатором церкви був збаразький міщанин — швець Григорій Гимонюк. Але він не закінчив будівництво через несподівану смерть. Будівництво церкви закінчив Микола Потоцький.

У 1887 році під час пожежі на церкві згорів дах, а також був значно пошкоджений інтер'єр.

У 1897 році церква була повністю відновлена. Саме у цей період були внесені зміни у форму центрального купола та дахівки над притвором. Очевидно, в цей час було збудовано нову дзвіницю при в'їздовій брамі.

Ще один ремонт у церкві відбувся у 1907.

У 1933 - ремонтно-реставраційні роботи, проведено електричне освітлення, зроблено нову мозаїчну підлогу.

У 1960 церква була перетворена на склад. У 1970 зруйновано дзвіницю.

У 1989 церква повернута віруючим. Розпочалася реставрація. З листопада 1989 церква функціонує як релігійний заклад.

Вишнівець

Історія міста

Оглядаючи сучасне село Вишнівець, важко повірити, що в ХVІ-ХVІІІ ст. воно було родовим маєтком і резиденцією найбільших магнатів - князів Вишнівецьких. Тут народився Дмитро Вишнівєцький (Байда) - легендарний засновник Запорізької Січі, перший гетьман України (1550-1563). А син Яреми Вишнівецького став польським королем. 1640р. Ярема Вишнівєцький перебудовує стародавній замок, закладений 1395р. У ньому 1651р. у полоні утримувався Богдан Хмельницький.

У 1395 році великий князь литовський Вітовт, позбавивши Дмитрія Корибута Сіверського князівства, дав йому взамін кілька поселень на Волині, в тому числі Вишівець. Тоді на правому березі р. Горинь, де нині розміщується село Старий Вишнівець, Дмитрій Кори бут збудував перший укріплений замок для захисту від татаро-турецьких набігів.

У 1640 році Ярема Вишневенький розпочав будівництво великого замку, значно модернізував замкові укріплення. На початку XVIII століття останній з князів Вишневецьких, перший магнат Речі Посполитої Міхал Сервацій перебудовує родовий замок у пишний палац. Інтер'єри палацу вражали сучасників своєю розкішністю. Після смерті Міхала Сервація у 1744 році маєток переходить у власність найближчих родичів князів Вишневецьких - графів Мнєшенків (Мнішеків).

Вишнівецький палац

С тарий замок у Вишнівці заклав наприкінці XIV ст. сіверський князь Дмитро Корбут. Приблизно у 1640 р. воєвода руський Ярема-Міхал Вишневецький зміцнив і розширив замок. Нові украплення набули вигляд чотирикутника з чотирма прямими бастіонами по кутах. У XVІІ ст. замок зазнав значних пошкоджень після нападу козаків і татар.

Відновив замок у 1720-1730 рр. Міхал Сервацій Вишневецький – великий гетьман литовський. Він перетворив замок на велику магнатську резиденцію у стилі класицизму (французький архітектор Я. Бланже Депрес). Навколо палацу був зведений сад.

У ХІХ ст. замок поступово почав занепадати. Після Першої світової війни його пристосували для громадських потреб. У 1944 р., після відходу німецьких військ, замок було пограбовано і спалено місцевим населенням.

Колишня резиденція останніх представника князівського роду Вишневецьких — Михайла-Сервація, а після його смерті 1744 — князів Мнішеків.

В архітектурі Вишнівецького палацу поєднані риси пізнього бароко й класицизму. Після перебудови просторий палац набрав обрисів класичного стилю; його видовжений у плані двох'ярусний корпус із флан­гами, вищими на один ярус бічними еркерами становив симетричну П-подібну композицію.

Вознесенська церква

Поруч з палацом, на схилі замкової гори, розташована Вознесенська церква (1530), в підземеллях якої спочивають останні православні представники роду Вишневецьких.

Почаїв

Почаївська Свято-Успенська лавра

Духовна скарбниця українського народу, якій протягом кількох століть поклоняється увесь світ. Це найбільша православна святиня Волині й друга, після Києво-Печерської лаври в Україні.

Ї Ї історія нараховує сім з половиною століть.

Монастир був заснований ченцями, що з’явилися тут в 1240-1241 рр., рятуючись від татаро-монголів, які захопили і зруйнували Київ. Першими приміщеннями монастиря були печери в товщі гір, а першою будівлею – невелика дерев’яна церква Успіння, яку звели в 13 ст. на терасі північного уклону пагорба. Саме тоді за легендою і з’явилася ченцям богоматір у вогняному стовпі над Почаївською горою, після чого на одній з скель начебто залишився відбиток її стопи.

Перша писемна згадка про Почаївський монастир датована 22 травня 1527 роком.

Будівництво мурованого монастиря почалося в XVI ст., коли власниця цих земель Гойська, до заміжжя — Козинська, записала в кременецькі земські книги свої великі пожертвування на будівництво Почаївської церкви та одноповерхових келій для ченців. Завдяки цьому спонсорству будівництво пішло скоріше і було невдовзі закінчено. Гойська, крім того, подарувала монахам «чудотворну» ікону богоматері в 1597 р.

Н ині на території Лаври діють сім церков: Успенський і Троїцький собори, Печерна, Антоніївська, Похвальна, Варваринська і Різдвяно-Богородицька церкви. З головним храмом Лаври добре гармонує чотириярусна дзвіниця висотою 65 м, збудована в 1861-1871 роках за проектом архітектора К. Раструханова. На одному з її ярусів висить найбільший в Україні дзвін, що важить понад 11,5 т.

В Лаврі є й печерна церква монаха Іова в справжній печері, там зберігаються його мощі.

Свято-Успенська Почаївська лавра — одне з величних в Україні місць прощі на Успіння Пресвятої Богородиці (28 серпня) і преподобного Йова (10 вересня).

Святині Свято-Успенської Почаївської лаври:

• слід стопи Матері Божої з джерелом цілющої води,

• чудотворна ікона Матері Божої Почаївської,

• мощі преподобного Іова,

• мощі ігумена Амфілохія.

В 4 км від Свято-Успенської Почаївської лаври знаходиться Лаврський Свято-Духовний скит (1220, будівлі поч. XX ст.) із храмами Зішестя Святого Духа із дзвіницею, Всіх Святих і надбрамним преп. Іова Почаївського.

Джерело Святої Анни

Розповідають, що дуже давно на місці джерела стояла церква. Коли цей край потерпав від набігів татар, святиня дивним чином збереглася, нібито опустившись під землю. Йшли віки, і в Онишківцях побудували нову церкву. Але на місці старої сталося диво. Тут з’явилася ікона святої праведної Анни, котру першими помітили діти-пастушки, згодом тут зібралися селяни, які перенесли ікону до діючого храму. Однак на другий день… вона опинилась на місці старої церкви — там, де її знайшли. Селяни разом з духівником відслужили молебень, з належними почестями вдруге занесли ікону в церкву. Але вдруге вона опинилась на місці появи. Тоді стало ясно, що свята Анна сама вибрала собі це місце.

Тут спершу побудували капличку, де зберігалася святиня.

За християнськими переказами, тут колись з'явився слід стопи святої Анни, матері Пресвятої Богородиці. А згодом із того божественного сліду утворилося джерело. Багато жінок вірять, що вода виліковує жіночі хвороби, а також допомагає боротися з безпліддям.

Біля джерела облаштовані чоловіча та жіноча купальні. Джерело - життєдайне, є колодязь і купель для занурення, температура його води завжди +4. Згідно з легендою, якщо в нього тричі зануритися з головою, будеш здоровим протягом року.

Білокриниця

Історія міста

Поблизу Білокриниці виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту, мезоліту, лендельської, черняхівської, давньоруської, комарівсько-тшинецької культур.

Перша писемна згадка — у грамоті князя Свидригайла від 9 травня 1438 року.

У першій половині XVI століття Білокриниця належала до Кременецького замку, була власністю Б. Білокриницького, потім тривалий час нею володіли князі Збаразькі, котрі й заснували тут замок. 1605 року його знищили татари.

Згодом замок у Білокриниці став резиденцією князя К. Вишневецького.

1705 на хрестинах доньки М.-С. Вишневецького побував гетьман І. Мазепа.

1725 року Білокриниця перейшла до князів Радзівілів, від них у 19 столітті — до Чосновських.

1866 Білокриницю придбав таємний радник Київського генерал-губернатора О. Воронін. За його заповітом 1892 в замку було відкрито сільськогосподарську школу (сучасний Кременецький лісотехнічний коледж).

Палац Чосновського

Неоготичний палац Чосновського 1850-ті роки, зведений на залишках більш древнього замку Збаразьких XVI ст.

Побудований Білокриницький замок на початку ХVІ ст. Замок будувався князями Збаразькими: Андрієм та його сином Миколою. Стіни замку зведені із каменю вапняку довжиною 55 сажнів і в ширину 5 сажнів. В ті далекі части замок нараховував до 40 кімнат.

Навколо замку були високі земляні вали у формі чотирикутних редутів з бастіонами по кутах та глибоким в 6 сажнів ровом, заповненим водою.

В 1606 р. татари зруйнували замок, але князь Юрій Збаразький відбудував його. В 1617 р. в замку перебуває королевич Владислав. В 1675 році татари знову напали на Білокриницю, знищили населений пункт, але замку не штурмували, так як довідалися, що всі цінності завчасно були вивезені.

Восени 1705 р. в замку перебував гетьман України І.Мазепа, де вів переговори з місцевою українською шляхтою про перехід на сторону Швеції у боротьбі з Росією.

В 1806 р. під час відсутності господаря Домініка Радзівіла замок згорів разом з дорогоцінностями, які збиралися віками. Деякий період замок був пусткою. Поміщик Чесновський, який купив с. Білокриницю у князів Радзівілів, вирішує реставрувати замок. Поміщику вдається відновити праву частину споруди. За активну участь поміщика Чесновського у польському повстанні 1863 р., він був репресований царським урядом.

На відкритому аукціоні в 1866 р. Білокриницький замок з маєтком в загальній кількості близько 4500 десятин лісу, луків, орної землі придбав чиновник з особливих доручень при Київському генерал-губернаторові, таємний радник граф Олександр Феодосієвич Воронін за 27000 карбованців.

Граф О.Воронін виходець з дрібних чиновників Курської губернії, м. Корочі. В 1851 р. закінчує юридичний факультет Харківського університету. Ставши власником Білокриницького маєтку О.Воронін у 1884 р. пішов у відставку по стану здоров’я, зайнявся господарюванням, в цей час відновив замок.

На перших порах ліс збуту не мав, поля давали досить низький урожай. Прибутки були невеликі. У 80-х роках ХІХ ст. з проведенням залізниці від.