Церква Успіння Причистої Діви Марії (Монастирська)

На Микулинецькому передмісті м. Тернополя, (сучасна вул. Острозького або «рогатка») височить церква Успіння Причистої Діви Марії знана ще як Монастирська.

Дерев’яний храм було збудовано ще на початку XVII Століття. А в 1839 році дерев’яну церкву розібрали, і на тому ж місці звели муровану.

Церква спершу мала три візантійські бані – куполи. На той час при ній нараховувались 2700 парафіян. Поряд з церквою споруджено дзвіницю. Вище дверей дзвіниці над карнизом були різблені статуї в людський зріст: зліва – Святого Петра який тримає в руках Єванглії та ключі посередині – фігура Ісуса Христа з піднятою правою рукою (у лівій – земна кулю), праворуч – постать святого Павла з відкритим Євсанглієм та христом. На дзвіниці висів великий дванадцятитонний дзвін знищений під час Першої Світової Війни.

До церкви, крім саду, прилягав старовинний цвинтар. Тут були поховані знатні тернополяни, воїни наполеонівської армії. З часу, коли у 1840 році – було закладено новий цвинтар на Микуленецькому пагорбі поховання тут припинились.

Сама церква зазнала перебудови – існувало 3 входи до храму. До церкви вели широкі сходи, котрі символізували хресну дорогу.

В 1932 р. – в пн. частині цвинтаря, де стояла дерев’яна капличка, побудовано гарну муровану каплицю.

Але прийшли часи радянської атеїстичної влади. В травні 1962 р. – почали розбивати каплицю згодом, зняли баню з дзвіниці. Закінчили руйнацію каплиць і дзвіниці 25 серпня 1962 р. і почали руйнувати церкву 18 жовтня підірвали міни, але церква вистояла. Після того як храм був напівзруйнований, то робили знімки щоб довести світу, що споруди вже старі і зруйновані війною і їх необхідно ліквідувати. Цілий день в неділю 18 листопада 1962 р. і цілу ніч в церкві бурували діри і закладали міни, а в ранці, коли було ще темно, десь 07.30 – церкву підірвали. Міліція недопускала людей з цілого міста та околиць приходити щоб на власні очі побачити ту велику кривду. Руйнацію храму мотивували тим, що неподалік розташовувалась школа, а це мовляв, негативно впливає на виховання учнів в дусі атеїзму.

Минув час і Успенську церкву відбудували.

Спершу 1991 р. – збудовано каплицю і відправлено першу Службу Божу, а 28 серпня цього ж року, на Празник Успення, владика Михаїл Сабрига посвятив наріжний камінь під будову церкви.

Домініканський костел св. Вінцента Феррарського

(зараз катедральний собор Непорочного Зачаття Діви Марії УГКЦ)

Ц ерква Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, Домініканський костел — пам'ятка сакральної архітектури, катедральний храм греко-католицької церкви у Тернополі, головний храм Тернопільсько-Зборівської єпархії. Збудована у 1749—1779 в стилі бароко.

Автор проекту — Август Мощинський (тривалий час авторство помилково при­писували Яну де Вітте).

Інтер'єр розписав С. Строїнський, фрески бічних нефів — Ю. Хойницький.

При Домініканському костелі був монастир. На утриман­ня монахів фун­датор костьолу Й. Потоцький за­писав село Стегниківці, нині Тернопільського району. Від 1772 в монастирі розмістили уста­нови циркулу (округу). 1820-48 тут перебували Єзуїти. Деякі приміщення займала гімназія.

1903 до костьолу повернулися домініканці. 1908-10 костьол реставровано під керівництвом архітектора Владислава Садловського: споруджено новий купол, відновлено старі фрески і до­мальовано нові (художник К. Політинський), встановлено новий орган та малі вівтарі, електрифікова­но.

В квітні 1944 під час боїв за Тернопіль Домініканському костьолу завдано значних руйнувань. Післявоєнна рестав­рація завершилась у 1957 році. 1978-1989рр. в костьолі розміщено Тернопільську картинне галерею.

Кременець

Історія міста

Кременець — місто районного підпорядкування, центр ра­йону, економічний і культурний осередок пів­нічної (волинської) частини Тернопільської області.

 Розташоване біля підніжжя Кременецьких гір. Відстань до обласного центру — 70 км. Є залізнична станція.

Свою назву місто одержало від мінералу "кремінь", розповсюдженого в цій місцевості

Уперше згадується 1226 р., коли тогочасний володар замку Мсти-слав Удатний ущент розбив під містом війська угорського короля Андрія II. Узимку 1240—1241 рр. хан Батий з великою монгольською ордою підійшов до Кременця, але не зміг його захопити. 1255 р. війська Данила Галицького розбили під містом загони татарського хана Куремси. Проте вже 1259 р. рідному братові Данила — руському князю Василькові довелося знищити фортецю в Кременці за умовами угоди з ханом Бурундаєм. Укріплення було відбудоване лише за правління Мстислава Даниловича наприкінці XIII ст. 1431 р. містечко дістало Магдебурзьке право. 1536 р. польський король Сигізмунд І передав Кременецький замок із селами своїй дружині Боні Сфорці, на честь якої названо замкову гору. 1648 р. козацький полковник Максим Кривоніс підійшов із військом до Кременецького замку й узяв його в облогу. У жовтні, після шеститижневої облоги з тривалими запеклими боями, твердиню було здобуто, польський гарнізон взято в полон, а замок повністю зруйновано. Відтоді Кременецька фортеця вже не відбудовувалася. Боротьба з загарбниками не припинялася. 1734 р. в місті сталася збройна сутичка гайдамакого загону числом 1500 осіб під орудою Берлана з польсько-шляхетськими військами. Повстанці розправилися з панами та ксьондзами. Хоча Цей виступ був жорстоко придушений, однак залишив помітний слід У визвольній боротьбі.

1793 р. Кременець відійшов до Росії і з 1795 р. став повітовим містом Волинської губернії. 1819р. в Кременці створено ліцей — вищий навчальний заклад, що за програмою прирівнювався до Віленського університету. Ліцей мав велику бібліотеку — понад 50 000 томів. На її базі 1834 р. створений Київський університет.

У липні 1919 р. Польща окупувала Західну Україну. 21 липня і Кременець був звільнений. За Ризьким мирним договором кордон І між Радянським Союзом і Польщею проліг по річках Збруч та Горинь,  Кременець залишився в складі Радянського Союзу. На початку липня 1941 р. місто зазнало фашистської окупації, під час якої тут створили єврейське гетто, спалене 1942 р. 

Замок Бона

У XI ст. на Замковій горі (висота 105 м) виникло давньоруське городище, а в XII ст. на її вершині з каменю-вапняку був споруджений замок. У XIII - XIV ст. по краю стрімкої гори його оточують кам'яним муром.

Звідси відкривається прекрасний вигляд на місто. Велична цитадель викликала у ворогів страх, і навіть хан Батий не наважився штурмувати її. За легендою, дочка власника замку, Ірва, відмовила аварському каганові і разом з воїнами безстрашно захищала фортецю. Коли сили залишили її, вона кинулася в прірву. На цьому місці забив найчистіший струмок - "Ірвині сльози". До наших днів збереглися двоярусна в'їзна і західна вежі, а також залишки стін завтовшки 2,3 м і заввишки 8-12 м. 1340р. місто переходить у володіння великого кн. Литовського, а після Люблінської унії (1569) входить до складу Речі Посполитої. 1438р. великий кн. Литовський Свидригайло надає місту Магдебурзьке право. 

1536р. великий кн. Литовський, король Польський Сигізмунд І Старий дарує Кременецький замок разом з навколишніми селами своїй дружині Боні - італійці, дочці міланського дуки Сфорца, родичці імператора Священної Римської імперії Максиміліана І. Вона володіла містом 20 років і перетворила фортецю на неприступну твердиню. Лише 1648р. фортецю взяли козаки Максима Кривоноса. На згадку про поховану в Італії королеву Замкову гору стали йменувати Бона. Про легендарну королеву нагадує й заснований нею в 1539р. Францисканський монастир, який після польського повстання 1830-1831 рр. було закрито, а його споруди передано православній церкві. Тепер тут стоїть Миколаївський собор (1636) з келіями і дзвіницею.

Вигляд на місто з Замкової гори

Єзуїтський колегіум

Вражає розташований у центрі міста ансамбль єзуїтського колегіуму, який у 1731-1743 рр. побудував арх. Павло Пжицький. З півдня й півночі до нартексу костелу прилягають два навчальні корпуси.

За будинками колегіуму в 1806р. відомий паркобудівник Д. Міклер заклав ботанічний сад (пл. 200 га).

В 1805р. у приміщеннях колегіуму зусиллями Тадеуша Чацького і Гуго Колонтая була відкрита Волинська гімназія, а потім - ліцей. Він перетворився на центр освіти Правобе режної України й дістав назву Волинських Афін. Багато ліцеїстів брало участь у Польському повстанні 1830-1831 рр., тому в 1833р. відомий навчальний заклад закрили і перевели разом з бібліотекою, устаткуванням і колекцією ботанічного саду в Київ. Тут на його основі був відкритий Університет св. Володимира з ботанічним садом.

Нині у колишньому костелі розміщується Преображенська церква, а в корпусах колегіуму - гуманітарно-педагогічний інститут.

Богоявленський монастир

Богоявленський монастир — культова споруда у місті Кременці Тернопільської області, пам'ятка архітектури національного значення.

Монастир з’явився у середині 17 століття, а саме у 1636 році. Заснований він Даниїлом Малиновським та Лаврентієм Древинським за благословенням Київського митрополита Петра Могили. Привілей на будівництво храму видав король Речі Посполитої Владислав IV. При монастирі також була відкрита школа, друкарня й шпиталь, діяло братство, адже спочатку він був чоловічим. Цей осередок релігійного, культурного й громадського життя, який збудували в центрі міста на краю ринку й освятили на честь Богоявлення Господнього. Восени 1638 р. з-під верстата монастирської друкарні вийшов один із перших підручників церковнослов’янської мови, відомий нині вченим і шанувальникам старовини як «Кременецька граматика».

У першій чверті XVIII ст., коли православних храмів на Волині вже не залишилося, Богоявленський монастир визнав унію з Римом і ввійшов у чин св. Василя Великого, тобто став уніатсько-базиліанським. Через 24 роки дерев'яні будівлі замінені на кам'яні. Була зведена нова церква. У 1807 р. за указом Олександра I василіани віддали територію і будівлі свого монастиря Волинській гімназії, що виникла за два роки до того, в розташованих по сусідству з ними корпусах єзуїтського монастиря. А сам храм був переведений у північну частину міста, де і знаходиться по сьогоднішній день.

Православне життя монастирю було повернуте у 1839 році, після того як західно-українські уніати об'єдналися з Православною церквою. Через 26 років настав час змін. У 1865 р. в спорудах реформатського монастиря відродився осередок чернечого життя. Це був новий православний чоловічий Богоявленський монастир. У 1873 р. сюди перебрався на постійне проживання вікарій Волинської єпархії, що титулувався спочатку Острозьким, а з 1902 році — Кременецьким єпископом. З того часу монастир був приписаний до Загаєцького, потім до Дерманського монастирів і лише у 1906р він став самостійним штатним монастирем першого класу. На початку ХХ ст. у храмі з’явилася велика триярусна дзвіниця, яку збудували за проектом єпископа Никона (Безсонова), що мав світську освіту межового інженера. Через 13 років засновано було Православну Духовну Семінарію.

На стан 1937 р. монастир мав: єпархіальних свічковий завод, школу псаломщиків з інтернатом, богодільню Кременцького Богоявленського братства для жінок. В братії на той час проживало 13 чоловіків. У 1941 в обителі була резиденція глави т. зв. Автономної Православної церкви на Україні митрополита Олексія (Громадського). Проте у 1943 році його вбили і поховали на монастирському цвинтарі.

У 1953 році з чоловічого Кременецького Богоявленського монастиря реорганізували жіночий.

Проте через шість років його закрили.

Монастирське майно було покрадено, розкрадено бібліотеку, дзвіницю спалили, з житлового корпусу зробили лікарню, а в храмі організували спортзал!

Головну святиню Чудотворну ікону Божої Матері вдалося врятувати. До 1990 року вона зберігалася в Почаївській Лаврі. А 26 серпня в монастирі відновилося життя. З самого Почаєва до Кременцю був хресний хід. Храм був освячений. Через півроку у монастир повернулися п'ять сестер. Поступово, наполегливою працею вони відродили храм. Були повернуті корпуса, де розмістилися келії та спочивальні, а також головний житловий коплекс. Зараз у монастир проживає близько 70 сестер. Ведуться ремонтні та будівельно-реставраційні роботи.