Вигук як клас слів

Погляди

на частиномовний статус

Категоріальне значення

Лексичне значення

Граматичні особливості

Синтаксична функція

1. Традиційний: спочатку розглядали як окрики, з яких формувалися перші слова людської мови

(К. С. Лксаков).

2. О. М. Пєшковський, Д. М. Овсянико-Куликовський, Ф. І. Буслаєв: слова, що перебувають за межами частин мови.

3. П. Ф. Фортунатов, О. О. Шахматов: визнавали частиною мови, але відокремленою як від самостійних, так і від службових.

4. Сучасний: як реченнєві дейктичні одиниці, що знаходяться на периферії речення (у сфері мовлення). А. Уфімцева, І. Вихованець

Усвідомлений колек­тивом зміст або еле­мент думки разом з емоціями та волевияв­леннями формують ка­тегоріальне значення вигуку як частини мови.

Щодо лексичного значення вигуків немає єдиного погля­ду

Природа (сутність) вигуків - бути або словом-реченням або задавати емоційний заряд всьо­му висловлюванню, реченню поза морфологічними катего­ріями.

На словотворчому рів­ні вигуки, або інтер'єктиви, ха­рактеризуються тим, що, не маючи похідних основ, самі часто виступають базою для творення похідних слів

(ах! -ахати, дзень! - дзенькати).

Служать для вира­ження емоційно-вольових реакцій, звукових уявлень мовців про дійсність.

ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВІ

ЗВУКОНАСЛІДУВАННЯ

Емоційні

Імперативні

Етикетні

Вокативні

а!, о!, є!, ай!, ой!, ох!

пхе!, пхи!, пхі!, тьху! фе!, фі!, хе!, хі!

ау!, агов!, агій!, агей!, алло!, гей! гов!, ей! егей!, ій!

ану!, анумо!, ну!, нум!, нумо!, нум­те!, дії: баста!; буде!; годі!; шабаш!; біс!; марш!; зась!; цур!; пек!; цить!

спасибі!, даруйте!, добридень!, до­браніч!, здрастуйте!, бувайте!, будь ласка!, прошу!

агуки! бря-бря!, вйо!, гей! гиля!, киць-киць! на!

та-та-та! бов!, бум!, гу!, тік-так!, трах-трах!, ту!

ах! гуп! кап! пурх! рип! тьоп! хльоп!

гав! кар! кру! ку-ку! кукуріку! апчхи, кахи! бухи! ха-ха! тьху!)

Розряди

Часткові розряди

Семантичні відтінки

Приклади

І. Вигуки вира­жають емоційно-вольові реакції мовців.

1. Емоційні вигуки - одиниці, що виражають емоційне ставлення мовців до об'єктів чи явищ, пере­живання, в яких відображається стійке й узагальнене ставлення до об'єктів і явищ (почуттів):

а) багатозначні, з широким емоційним діапазо­ном захоплення, урочистості, болю, розпачу, зди­вування, несподіванки тощо: а!, о!, є!, ай!, ой!, ох! та їх фонетичні варіанти;

б) однозначні, що виражають негативні емоцій­ні реакції: пхе!, пхи!, пхі!, тьху! фе!, фі!, хе!, хі!

О, тоді ясні дні оживлять твою путь... юних днів, днів весни не забудь, не забудь! (І. Франко); Хтось гладив ниви, все гла­див ниви, ходив у гніві і сіяв співи: "О, дайте грому, о, дайте зливи!" (П. Тичина);

- Пху! — аж сплюнув з серця запорожець (П. Куліш).

2. Імперативні - вигуки, що вира­жають волевиявлення мовця:

а) оклики типу ау!, агов!, агій!, агей!, алло!, гей! гов!, ей! егей!, ій! Використовуються, щоб звер­нути увагу співрозмовника або бажаного спів­учасника чи виконавця;

б) вигуки типу ану!, анумо!, ну!, нум!, нумо!, нум­те!, що мають найзагальнішу семантику. їх зміс­том є спонукання до дії;

в) імперативні вигуки, що мають найвищий сту­пінь інтенсивності спонукальної ознаки. Вони виражають категоричне спонукання до виконан­ня, повторення або припинення дії: баста!; буде!; годі!; шабаш!; біс!; марш!; зась!; цур!; пек!; цить!

Гов, Лукошу, гов! го-го-го-го-го! А де ти? (Леся Українка). Ой, неп, сум! Нум плакать, нум! (Леся Українка). Спи мій, маленький, Цить. Зайчик сіренький спить (П. Воро­нько).

3. Етикетні — одиниці, що вира­жають такі узвичаєні складові ча­стини спілкування

вибачення, вітання, прощання, запрошення: спасибі!, даруйте!, добридень!, до­браніч!, здрастуйте!, бувайте!, будь ласка!, прошу!

Велике спасибі вам (Розм.);

Прощай, світе, прощай, земле, неприязний краю (Т. Шевченко).

4. Вокативні інтер'єктиви, на встановлення певного контакту між мовцем і твариною: або

слова прикликання та відгону до­машніх тварин агуки! бря-бря!, вйо!, гей! гиля!, киць-киць! на!

- Н-н-о, малі! Малі біжать, хвостами крутять... На ярмарок! (Остап

Вишня).

IІ Звуконасліду­вання (виража­ють умовну іміта­цію звуків реальної дійсності засобами мови)

а) предметів і явищ дійсності (та-та-та! бов!, бум!, гу!, тік-так!, трах-трах!, ту! ні-ні!, шу-шу!);

б) дій, рухів (ах! гуп! кап! пурх! рип! тьоп! хльоп!);

в) тварин, птахів (гав! кар! кру! ку-ку! кукуріку!)

г) фізіологічних процесів, відтво­рюваних мовними органами лю­дини (апчхи, кахи! бухи! ха-ха! тьху!)

а) А коли не повезе, тобто, коли бах-бах! - і повз торбу... (Остап Вишня).

б) "Pun-рип" - доганяє нас рипіння солдатських чобіт (І. Муратов).

в) 3 страшним криком "н-н-няв!" вискочив аж на вершечок телеграфного стовпа (Остап Вишня).

г) Скрізь тільки й чути було: фінь-фінь, - коротка мовчанка і ха-ха-ха!.. (О. Донченко).