- •1, Поняття техноекології як науки про взаємодію техносфери і природи.
- •2. Природоохоронне значення закону толерантності в. Шелфорда.
- •3. Природоохоронне значення закону (мінімуму) ю. Лібіха.
- •4. Екологічна сутність техногенних забруднень.
- •5. Типи взаємодій суспільства з природою.
- •6. Історичні етапи зміни біосфери людством.
- •7. Типологія природних ресурсів. Поняття ресурсного циклу.
- •10. Моделі ведення господарської діяльності.
- •11. Форми охорони природи.
- •12. Сутність і зміст природоохоронної діяльності.
- •13. Типологія екологічних факторів
- •14. Поняття нормативного стану навколишнього природного середовища
- •15. Екологічна регламентація забруднюючих речовин у навколишньому середовищі.
- •17. Класифікація джерел забруднень навколишнього середовища.
- •18. Санітарно-захисні зони (розриви).
- •19. Функціональне зонування урбанізованих територій.
- •20. Екологічна (демографічна) ємність території.
- •21. Розсіювання шкідливих речовин в атмосферу.
- •22. Регламентація викидів у атмосферу.
- •23. Класифікація речовин за ступенем токсичності та небезпечності
- •25. Джерела і типологія вібраційного забруднення навколишнього середовища.
- •26. Джерела інфразвуку, нормування і захист від інфразвуку.
- •27. Джерела ультразвуку, нормування і захист від ультразвуку.
17. Класифікація джерел забруднень навколишнього середовища.
Основні джерела забруднення біосфери,що утворюються природними, виробничими і побутовими процесами, можуть бути об’єднані в дві групи:
забруднення природного походження;
забруднення штучного походження.
За характером забруднення можуть бути об’єднані у дві групи:
матеріальні (токсичні й нетоксичні);
енергетичні (теплові викиди, всі види випромінювань і поля, що впливають
на природне середовище).
За розташуванням джерела забруднення біосфери можуть бути:
зосереджені (точкові);
розосереджені (розподілені).
За характером виявлення:
беззупинної дії;
періодичної (короткочасної) дії.
Забруднення середовища можна класифікувати наступним чином (рис. 1).
Рис. 1. Класифікація забруднювачів екологічних систем Кожний клас забруднення по своєму негативно впливає на все живе, а в сумі це велика руйнуюча оточуюче середовище сила. головні чинники кожного класу можна подати теж у вигляді наступних класифікаційних схем (рис. 2–5).
Рис. 2. Класифікація інгридієнтного забруднення екологічних систем
Рис. 3. класифікація параметричного забруднення екологічних систем
Рис. 4. класифікація біоценотичного забруднення екологічних систем
18. Санітарно-захисні зони (розриви).
Саніта́рно-захисна́ зо́на — зона, яка відокремлює промислове підприємство від житлової забудови.
Санітарно-захисна зона — територія навколо потенційно небезпечного підприємства, в межах якої заборонено проживання населення та ведення господарської діяльності, розміри якої встановлюються проектною документацією відповідно до державних нормативних документів. Санітарно-захисні зони створюються навколо об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови.
У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей.
Санітарно-захисна зона — територія, розташована між пром. підприємствами і найближчими житловими і громадськими та ін. непромисловими будівлями. Створюється для захисту населення від впливу несприятливих виробничих чинників (пил, гази, шум, вібрації і інш.), величина яких на межі С.-з.з. не повинна перевищувати гігієнічних нормативів, встановлених для населених місць.
Загальні вимоги до встановлення санітарно-захисних зон визначені у санітарних правилах (Санітарні норми проектування промислових підприємств СН 245-71, затверджені наказом Держбуду СРСР 5 листопада 1971 р.). Водночас для окремих галузей і об'єктів прийняті спеціальні нормативні акти про правовий режим їх санітарно-захисних зон: щодо санітарно-захисних зон у населених пунктах (Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 червня 1996 р.
№ 173), для ядерних і радіаційних об'єктів,(ст.45 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 р.), окремих категорій підприємств (Державні санітарні правила для підприємств порошкової металургії, затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 18 грудня 1995 р.) тощо.
Стаття не визначає поняття «постійне перебування людей» — напевно, йдеться про місця проживання людей.
Згідно з санітарними нормами пром. підприємства теплові і атомні електростанції, санітарно-техн. споруди і інш. об'єкти розділені на 5 класів: для об'єктів 1 класу ширина С.-з.з. повинна бути не менше 1000 м, II — 500 м, III — 300 м, IV — 100 м, V — 50 м. С.-з.з. шириною 1000 м встановлені для підприємств по видобутку руд свинцю, миш'яку, марганцю, ртуті, природного газу; С.-з.з. в 500 м — для підприємств по видобутку кам., бурого і інш. вугілля, фосфоритів, апатитів, колчеданів, залізних і поліметалічних руд; С.-з.з. в 300 м — для підприємств по видобутку доломіту, магнетитів і інш., а також для гідрошахт, збагачувальних і брикетних ф-к. С.-з.з. в 100 м рекомендується для підприємств по видобутку кам'яної солі, торфу фрезерним способом і інш. Територія С.-з.з. повинна бути озеленена, що сприяє зменшенню атм. забруднень і зниженню рівня шуму.