Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Анг._мова3_-перевод[1].doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
17.09.2019
Размер:
98.3 Кб
Скачать

UNIT 3

Де та коли слід порушувати справу. Першим процедурним питаня справи та та проведення кримінального переслідування у будь-якій справі є: куди треба подавати позов та коли. Закон про позовну давність встановлює термін його подання. Юрисдикція визначає повноваження судів штату щодо розгляду різних цивільних та кримінальних справ. Межі судових округів визнають суди, в яких може заслуховуватися справа. Закон про позовну давність обумовлює часові обмеження щодо порушення справи та кримінального переслідування.

Юрисдикція (підсудність). Загалом, термін “юрисдикція” означає “повноваження суду”. Різні суди мають різні повноваження і справи можуть порушуватися лише в тому суді, який має відповідні повноваження. Існує кілька різновидів юрисдикцій. «Предметна юрисдикція» уповноважує суд розглядати певні види справи за змістом. «Грошова юрисдикція» – це той мінімум або максимум грошової суми позовів у цивільній справі, яку може розглядати суд. “Територіальна юрисдикція” – це географічні межі поширення повноважень суду.

Територіальна юрисдикція надається суду у цивільній справі, коли випадок або угода, що є змістом конкретної справи, трапилась на території, на яку поширюються повноваження суду, або, у деяких випадках, коли відповідач та позивач проживають на цій території. У кримінальних справах юрисдикція загалом надається тоді, коли злочин (або якась його значна частина чи елемент) було вчинено на території, під владній суду.

Місце розгляду справи. Тоді як юрисдикція стосується повноважень суду щодо розгляду певних видів справ, межі судового округу, визнають слухання справи. Загалом, судовий округ співпадає з територіальною юрисдикцією як у цивільних, так і в кримінальних справах. Місце слухання кримінальної справи може бути змінено задля забезпечення незалежного судового процесу. Зміна місця слухання може дозволятися, наприклад, для розгляду особливо брутального злочину, коли розголос справи підбурює громадськість проти обвинуваченого.

UNIT 4

Як розпочинаеться кримінальна справа. Існує чотири основних способи порушення кримінальної справи: (1) подання позовної заяви громадянином; (2) пред’явлення обвинувачення великим журі; (3) в окремих випадках, арешт без ордеру, за яким потім оформляеться позовна заява; (4) повістка або виклик до суду.

Кримінальна справа може розпочатися, коли особа йде до суду та подає позовну заяву про те, що інша особа вчинила правопорушення. Після подання позовної заяви поліцейський вручає обвинуваченому ордер на арешт або повістку до суду. Арешт або видача повістки є формальне вручення судових документів і, як і в цивільній справі – повідомлення обвинуваченому про те, що проти нього порушено справу.

Позовна заява у кримінальній справі – це виклад основних фактів злочину, за якоми пред’явлено обвинувачення. Вона повинна містити посилання на статут або постанову, яку обвинувачений порушив. Ордер на арешт виконується шляхом арешту обвинуваченого та його ув’язнення. Тоді, коли зрозуміло, що підсудний сам зявиться до суду, замість арешту поліцейський може видати повістку до суду. У повістці зазначається, коли та куди повинен з’явитися обвинувачений, та вручається тоді, коли його не заарештовують.

Кримінальна справа може розпочатися з пред’явлення обвинуваченого акту. Подібним же чином, як і позовна заява, цей акт є обвинуваченням. Загалом, обвинувальний акт – це звинувачення у злочинній поведінці особи, яку вже заарештовано та чию справу вже передано з муніципального або окружного суду на розгляд великого журі під час так званого процесу “попереднього слухання”. Проте, велике журі може й не чекати передачі справи, а пред’явити обвинувачення відразу. Після цього розпочинаеться кримінальна справа.

UNIT 5

Судовий процес. Головними стадіями судового процесу є: добір присяжних; попередні виступи адвокатів сторін; виставлення свідків та наведення доказів (позивач або обвинувач завжди виступає першим, за ним виступає захист); кінцеві аргументи адвокатів; напутні слова судді присяжним; нарада присяжних та вердикт журі.

Судовий процес як змагальна процедура. Судовий процес – це змагальна процедура, тобто змагання між сторонами. Кожна сторона наводить свої докази та аргументи. Суддя наглядає за змагальним процесом як незалежний арбітр та консультує з питань права. Функцією журі присяжних є вирішення питань факту злочину.

Вага та ступінь переконливості доказів. Той факт, що судовий процес є змаганням, зумовлює порядок його проведення. Спочатку тягар доведення лягає на заявника – позивача у цивільній справі або державу у кримінальній справі. Сторона-заявник повинна спочатку обґрунтувати справу. Якщо заявник не може зробити цього, захисту не має чтого заперечувати.

Різні справи вимагають різного ступеню переконливості доказів. У більшості цивільних справ виграє та сторона, яка наводить переконливіші докази. Це означає, що перевага надається тій стороні, чиї докази є вагомішими та правдоподібнішими, навіть коли їх вагомість та правдоподібність лише незначною мірою переважає докази іншої сторони. До позивачів, які намагаються домогтися судової заборони або будь-якого іншого засобу судового захисту, ставляться жорстокіші вимоги щодо вагомості та переконливості доказів. Сторони повинні обґрунтувати справу чіткими та переконливими доказами.

У кримінальній справі обвинувачення(держава) повинно довести вину підсудного поза всякими сумнівами. Це означає, що навіть за наявності переконливіших доказів на користь держави перевага може надаватися підсудному, якщо залишаються обґрунтовані сумніви щодо його вини.

UNIT 6

Після судові процедури.Після закінчення судового процесу можуть здій снюватися деякі післясудові процедури. У випадку цивільних справ може бути необхідним вжити певних заходів щодо виконання рішення суду. У кримінальних справах(процесі), особливо у справах, пов’язаних із вчиненням тяжких злочинів, винесення вироку нерідко становить(виділяється) окрему процедуру. Сторона, яка програла у цивільній або кримінальній справі, має право подати апеляцію. У деяких кримінальних справах можливі слухання щодо умовного скасування вироку або ж підсудний пізніше може претендувати на післявирокове пом’якшення на підставі того, що його конституційні права не було захищено належним чином.

Виконання рішення суду у цивільних справах. Факт внесення рішення суду у цивільних справах не означає, що сторона, яка виграла справу, автоматично отримує відшкодування, яке присудив її суд. Коли суд призначив виплату певної грошової суми, але сторона, що програла справу, добровільно не виплачує її, суд може вжити примусові заходи. Коли видається судова заборона, це розпорядження не завжди виконується, і тому його доводиться запроваджувати примусово. Сторона, яка бажає домогтися примусового виконання рішення суду у цивільній справі, повинна ініціювати всі необхідні процедури. Як правило(звичайно), суд не вживає примусових заходів щодо виконання рішення, поки сторона, яка виграла справу, не подасть клопотання про виконання рішення та не сплатить всі необхідні судові витрати.

Для примусової сплати встановленого грошового відшкодування існує кілька способів. Найпоширенішими з них є: накладання арешту на майно боржника, що перебуває у третьої особи; накладання арешту на майно боржника та позбавлення права викупу заставленого майна. Накладання арешту на майно боржника – це процес, в якому суд дозволяє кредитору за постановою суду заявити претензії на майно боржника, що утримується третьою стороною. Таке майно- це, як правило, невиплачена заробітна плата або гроші на банківському рахунку. Коли роботодавець боржника або його банк отримує судовий наказ про накладання арешту на майно боржника, частина заробітниї плати або частина грошей на банківському рахунку мають бути виплачені суду для забезпечення виконання його рішення.Арешт на заробітну плату може здійснюватися лише раз на місяць і одночасно може утримуватися тільки 25 % заробітку.

UNIT 7

У багатьох юрисдикціях, включаючи штат Огайо, для кваліфікації вчинку як кримінального правопорушення необхідна наявність двох ознак. По-перше, потрібна наявність вчинку або поведінки, які заборонені законом або ж невиконання повного обов’язку, що вимагається законом. Латиною це називаеться actus reus або «протиправна дія» чи «наявність винного діяння». По-друге, при вчиненні неправомірних вчинків, неправомірній поведінці або бездії суб’єкт діяння повинен перебувати у певному злочинному психічному стані, який називається “злочинний намір”. Наприклад, одна людина може спричинити смерть іншої.Спричинення смерті іншої людини є злочинним(протиправним) діянням, що є складовою злочину “вбивство”. Однак, якщо смерть іншої людини спричиняється випадково, це не є вбивством. Правопорушник не мав злочинного наміру, необхідного для вбивства як кримінального злочину. Навмисне спричинення смерті людини є вбивством, тому що протиправна дія (спричинення смерті) та злочинний намір (мета або план) збігаються.

У законодавстві штату Огайо визначається чотири ступені або рівні злочинного наміру або злочинного психічного стану. Це умисел, усвідомлення наслідків вчинку, необачність (груба необережність) та недбалість. За деякими винятками, щонайменше один з цих злочинних психічних станів має бути присутнім у особи, здійснює заборонений законом вчинок. Заборонений вчинок не є злочином, якщо відсутні один або більше злочинних психічних станів. Винятки допускаються у визначенні деяких злочинів, за які передбачена сувора відповідальність. До таких злочинів відносяться правопорушення у галузі охорони здоров’я та забезпечення громадської безпеки. Наприклад: продаж неякісних продуктів харчування є порушенням закону про якість харчових продуктів та ліків, навідь якщо продавець не знав що продукти зіпсовані.

UNIT 9

Карне право та конституційні права. Конституція Сполучених Штатів Америки та штату Огайо надають обвинуваченому різні основні права. Ці права призначені для захисту особи від безпідставного втручання з боку влади та для забезпечення загальних принципів справедливості. Порушення цих прав може призвести до відхилення обвинувачень у вчиненні злочину, а також до кримінальної або цивільної відповідальності осіб, винних у порушенні цих прав.

Рівність перед законом.У 14-й поправці до Конституції Сполучених Штатів Америки зазначається, що кожний має право на однаковий захист у встановленому законом порядку. Це означає, що закон повинний бути однаковим для всіх. Наприклад, не може бути одного закону для багатих, а іншого – для бідних або одного для чорних, а іншого – для білих.

Належна правова процедура. У 14-й поправці до Конституції Сполучених Штатів Америки зазначаеться, що ніхто не може бути позбавлений життя, свободи, або власності без належної судової процедури. Це означає, що закон має застосовуватися тільки через раціональну процедуру, призначену для забезпечення загальних принціпів справедливості. Обвинувачений не може бути безпідставно оштрафований, ув’язнений або страчений. Винність або невинність мають бути встановлені справедливо та не упереджено шляхом застосування належної судової процедури.

Загроза, повторного притягнення до кримінальної відповідальності за одне й те саме правопорушення. Конституція Сполучених штатів Америки та штату Огайо зазначають, що ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності більше одного разу за одне й те саме правопорушення. Загалом, це означає, що у будь-якій кримінальній справі державі надається лише один шанс.Якщо особу було визнано невинною, держава не має права оскаржувати рішення або домагатися проведення повторного судового слухання. Таке саме правило діє і стосовно тих випадків, коли обвинуваченого визнано винним. Держава не може знову обвинуватити його або робити спробу накласти друге покарання за той самий злочин. З цього загального правила є винятки. Наприклад, другий судовий розгляд справи може мати місце тоді, коли обвинуваченого було визнано винним, але цей вирок був скасований внаслідок подання апеляції.

Unit 10

Деліктне право є одним з основних прав. Делікт є цивільним правопорушенням, на відміну від злочину. Злочин – це кримінально карана шкода суспільству.

Що таке делікт? Делікт – це порушення встановленого законом обов’язку, наслідком якого є тілесне ушкодження, майнова шкода або обмеження прав особи, які можна компенсувати. Характерною ознакою делікту є принципова можливість його компетенції.

Необхідні умови кваліфікації правопорушення як делікту. Загалом, аби кваліфікувати будь-яке правопорушення як делікт, на якому може ґрунтуватися судова справа, мають бути наявні 4 ознаки. Такими ознаками є: (1) наявність встановленого законом обов’язку однієї особи щодо іншої; (2) порушення такого обов’язку; (3)наявність тілесних ушкоджень та збитків, спричинених заявнику; (4) наявність безпосередньо причинного зв’язку між порушення обов’язку та тілесним ушкодженням або збитками.

Першою вимогою для кваліфікації делікту є наявність встановленого законом обов’язку однієї особи щодо іншої. Характер та обсяг цих обов’язків переважно встановлюються прецедентним правом. Прикладом обов’язку, який визнається важливим у багатьох судових справах, є загальне правило врахування безпеки інших людей при виконанні будь-яких дій будь-ким.

Другою вимогою для кваліфікації делікту є порушення встановленого законом обов’язку. Якщо правило, проблема наявності визначеного законом обов’язку лежить у площині закону, а питання щодо порушення такого обов’язку – у площині факту. Суддя вирішує, чи накладає закон певний обов’язок, але питання порушення такого обов’язку обвинуваченим вирішують присяжні.

Третьою вимогою для кваліфікації делікту є наявність тілесних ушкоджень, майнової шкоди або збитків, спричинених заявнику. Ушкодження або збитки можуть бути фізичними, або стосуватися майна чи обмеження (або втрати) важливих прав або інтересів за відсутності ушкоджень або збитків, порушення встановленого законом обов’язку є «порушенням без спричинення шкоди» або damnum absque injuria. Більш того, ушкодження або збитки повинні бути достатньо вагомими, аби виправдати витрачання часу та зусиль суду на визначення розміру відшкодувань та їх стягнення.

Четвертою вимогою до кваліфікації делікту є наявність безпосереднього причинного зв’язку між невиконанням відповідачем встановленого законом обов’язку та ушкодженням або збитками, спричиненим заявнику. За законом, дія є безпосередньою причиною події, якщо така дія є істотним чинником, що спричинив настання події.

Unit 11

Що таке довіра? Довіра є обов’язковою для виконання юридичною угодою між двома правомочними особами щодо здійсненя (або утримання від здійснення) конкретних дій. Трьома основними складовими договору є: (1) внесення пропозиції (оферти); (2) прийняття пропозиції (акцепт); (3) достатня компенсація для забезпечення оферти та акцепту. На додаток, має бути наявним розумне усвідомлення того, що саме сторони мають зробити (або не зробити), в який термін та за яку компенсацію. Нарешті, сторони мають бути правоможними укладати конкретний договір, тобто бути повнолітніми, психічно та юридично дієздатними.

Головні вимоги до договору. Першою вимогою до договору (аби він мав юридичну силу) є “порозуміння”. Ознакою порозуміння є наявність оферти та акцепту оферти. Другою умовою є наявність достатньо вагомої вигоди в обмін на виконання зобов’язання кожною із сторін. Така вимога є зустрічним задоволенням за виконання договору. Оферта може висуватися вербально або через здійснення певної дії. Іншими словами, вона може бути висловлена конкретно (в усній або письмовій формі) або ж її зміст може впливати із характеру поведінки особи, яка висовує оферту. Оферта може бути здійснена за допомогою рекламного оголошення. Термін акцепту оферти може бути обмеженим і тоді такий термін закінчується у встановлених часових межах. Якщо подібний термін не встановлено, оферта має акцептуватися в розумних часових межах.

Оферант може скасувати або відкликати власну оферту до її акцепту. Акцепт може бути висловленим безпосередньо або випливати з обставин, а також письмовим або усним. Якщо акцепт передбачає будь-які умови реалізації, то порушення таких умов може призвести до того, що акцепт не відбувається. Загалом, здійснення акцепту потребує певного стверджувального акту. Відповідно до законодавства штату Огайо, особа, якій вручили будь-які товари, яких ся особа не замовляла, може залишити такі товари собі без будь-якої оплати.Адресат оферти може відхилити її. Такий адресат може висунути власну оферту, тобто контроферту. Контроферта скасовує всі попередні оферти.