Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет’’Юридична академія України імені Ярослава Мудрого”

Кафедра історії держави і права зарубіжних країн

“Феодальна держава і право в країнах Азії ”

Виконав Гусєв Богдан Михайлович

Студент 12 гр.,1 к.,3 ф-ту

Науковий керівник Середа Ольга Вадимівна

Харків

2013

План

1. Вступ

2. Суспільний лад

3. Станово-класовий поділ

4. Державний лад

5. Права

а)власності

б)зобов язань

в)шлюбно-сімейне

Вступ

Так, у Китаї в перших століттях нашої ери йшов інтенсивний процес розкладу рабовласницького ладу і утвердження феодальних відносин. Переломним моментом вважають падіння династії Хань (220 р. н. е.). З розпадом стародавньої Китайської імперії, який відбувся після цього, країна вступає у феодальний період свого існування. Приблизно так відбувалося виникнення феодальної держави і в Індії. Криза рабовласництва і формування нових суспільних відносин завершуються тут в середині I тис. н. е. Кінець правління Гуптів (IV–Vст.) є для Індії історичним рубежем, що відділяє рабовласницьку державу від феодальної. З VІст. н. е. феодальні відносини стають провідними і панівними. Розвивається феодальна державність.

Зовсім по-іншому виникла феодальна держава в Японії. У перших століттях нашої ери тут починається процес розпаду первіснообщинного ладу. Поява приватної власності, поглиблення майнової і соціальної нерівності всередині родів ведуть до появи родової верхівки, виникнення різних форм експлуатації. Загарбницькі війни між родами ще більше посилюють ці процеси, приводять до поглинання дрібних родів великими і до появи у І ст. н. е. родових союзів, а з ІІст. – племінних об’єднань. У IVст. відбувається поява могутнього племінного союзу Ямато, який об’єднав під своєю владою більшу частину території країни. Навколо племінного вождя Ямато формувалась із родової знаті правляча верхівка.

Вожді Ямато поступово узурпують владу, остаточно перетворивши її на спадкову. У V-VІ ст. поряд з родом верховного правителя висуваються інші роди, які розбагатіли і вожді яких претендують на владу в племінному союзі. Тривала боротьба між главами провідних родів скінчилася в 645 році, коли пост правителя зайняв принц Кару, який прийняв титул тенно (син Неба). Період його правління дістав у японській історіографії назву Тайка, тобто Велика реформа. Перетворення Тайка завершило перехід від родового ладу до феодалізму. Отже виникнення феодальньої держави в Японії датується VII ст. н.е.

Ще однієї ранньофеодальною державою був Арабський халіфат, який виник внаслідок об’єднанння арабських племен, центром розселення яких був Аравійський півострів. Характерною рисою становлення держави в арабів у VIIст. було релігійне забарвлення цього процесу, тісний зв’язок між утворенням феодальної державності і виникнення нової релігії – ісламу. Політичний рух за об’єднання племен і появи ісламу пов’язані з іменем Мухаммеда (570-632рр.). Мухаммед проголосив необхідність встановлення культу і єдиного бога – аллаха і нового суспільного порядку. Главою арабів повинен був стати пророк – “посланець аллаха на землі”. У 20-30 – х роках VIIст. було завершене організаційне оформлення мусульманської общини Мухаммеда в Медині. Вона стала не тільки релігійною, а й надплемінною організацією, зародком держави, що утворювалася. Сам Мухаммед був у цій общині і пророком, і племінним вождем, і воєначальником, і суддею. За допомогою ісламу і військових загонів відбувалося подолання племінного сепаратизму.

Найближчі родичі і сподвижники Мухаммеда стали привілейованою групою. З їхного середовища після смерті пророка стали обирати нових вождів мусульман – халіфів. Халіф Омар (634-644рр.) завершив політичне об’днання Аравії, а в VII-VIIІст. Утворюється величезна імперія – Арабський халіфат, центром якого був Дамаск.

Суспільний лад

У Китаї в ранньофеодальний період (III-VIIIст.) було помітне намагання держави вплинути на економічне життя країни. Спочатку створюються військові поселення, через певний час запроваджується система надільного землекористування. Указом імператора Сима Яня земля була оголошена державною власністю. За часів правління династії Тан (618-900рр.) земля опинилася в руках багатих домів. Об’єднання країни під владою династії Сун (960-1126рр.) створило умови для економічного і культурного розвитку. Але до Китаю починають вторгатися кочівники. З 1280р. встановлюється влада монгольської династії Юань, що мало негативні наслідки.

Під натиском національно – визвольної боротьби монгольське панування впало. До влади прийшла китайська династія Мін (1368-1644рр.). Але в XVIIст. вторгаються маньчжури і встановлюють свою династію Цин. Правила вона аж до революції 1911-1913рр.

Станово–класовий поділ

Станово–класовий поділ середньовічного Китаю був досить складним. Привілейовану верхівку “благородних” осіб складала світська і духовна знать, військове та цивільне чиновництво. Права знаті розподілялися залежно від родовитості і фіксувалися титулом або рангом: ван, гун, хоу, бо. Одяг, житло, умови життя – все визначалося рангом. Далі йшли чиновники державного апарату, посади яких заміщалися за конкурсом особами, що мали вчені ступені, за ними стан шенші, володарі учених ступенів, які мали право на ці посади. Це був основний прошарок панівної верхівки. До складу шенші належали як ті, хто склав екзамени і отримав учені ступені, так і ті, хто купив їх за гроші, а також родичі чиновників. Був також прошарок багатих землевласників, купців, лихварів, які також мали привілеї.

Основну масу експлуатованого населення становило селянство. За часів Тан воно входило до складу лянмінь (добрий народ). При правлінні династії Мін більшість селян була включена до стану міньху. За часів феодалізму в Китаї зберігалося рабство. Раби називалися цзяньмінь (підлий народ). Їх праця використовувалася у казенному ремеслі, в домашньому господарстві. В IV-VІст. робилися спроби розселяти рабів на нових землях.

З розвитком товарно–грошових відносин у китайських містах з’являються цехові організації. Торговельно–ремісничі об’єднання (хан) мали свої статути, обирали главу цеху (хантоу), встановлювали ціни на товари.

В Індії з VІст.н.е. феодальні відносини стають провідними в загальній багатоукладній структурі суспільства. Початок феодалізму збігається з розпадом єдиної держави на окремі князівства. Для періоду розвинутого феодалізму характерним було об’єднання Пн. Індії під владою мусульманських династій, внаслідок чого в 1206р. виникає держава Делійський султанат із столицею в Делі, яка проіснувала до поч. XV ст.

В 1526 р. Бабур – правитель Кабула – переміг султана Делі і став засновником мусульманської імперії Великого Могола. В XVI-XVIIст. держава переживала економічний підйом, але наприкінці XVIIст. вступає в смугу кризи, цим скористались англійські колонізатори і було покладено початок колоніальному поневоленню Індії.

У ранньофеодальний період махараджа – князь наділяв земельними володіннями своїх васалів. Феодальна знать мала спадкові володіння, інші земельні держання передавалися на умовах несення служби. Частина земель належала храмам. У Делійському султанаті правляча верхівка феодалів була представлена чужоземцями – середньоазіатськими тюрками, афганцями, персами. Їх представники отримували від султанів земельні пожалування, які з др-пол. XIV ст. перетворювалися на спадкові володіння. Великими землевласниками ставали і представники мусульманського духовенства. Оточенню султана дарувалися титули: хан, емір, малік.

Невелика група прийшлих воєначальників була правлячою верствою і при Моголах. Але тут не було феодальної єрархії, феодали отримували свої володіння безпосередньо від правителя.

Феодали у Могольській імперії отримували особисті і військові ранги, нагороджувалися титулами. Найбільші з них називалися – джагірдари, середні і дрібні – заміндари. Основна маса населення – феодально–залежне селянство. Зберігалось в цей період і рабство.

За часів феодалізму існував поділ усього вільного населення на чотири варни: брахманів, кшатріїв, вайшіїв, шудр. Новим, у порівнянні з рабовласницьким періодом, було остаточне оформлення кастового ладу.

Суспільний лад Японії відбивав численні моменти, що були властивими як Китаю, так і Індії.

В ранньофеодальний період реформа Тайка запровадила надільну систему землекористування (ханден). Земля була оголошена власністю держави, яка давала селянам земельні поділи. Але невдовзі формою земельної власності стало помістя, яке повністю запанувало з XIIст. і на пн.сх. країни утворюється феодальний дім Мінамото. В 1192р. Мінамото оголосив себе сегуном (верховним воєначальником) і главою уряду бакуфу (військової ставки).

Мінамото давав землі на праві умовного держання дворянам – самураям, що викликало зміни в аграрному ладі Японії. Однак самурайське землеволодіння недовготривале, бо в XIV-XVст. були династичні війни, які закінчилися посиленням великих феодалів – дайме. Боротьба між дайме привела до розпаду країни. І лише сегунат династії Такугави (1603-1867рр.) підкорив своїй владі всю країну. Почалася консервація феодального ладу. Японія була закрита для європейців.

Ще у виданому в 604р. “Законі із 17 статей” був чітко закріплений принцип розподілу населення на вищі і нижчі верстви. В XІст. були дві групи соціальної верхівки: столична аристократія і місцева феодальна знать. Потім сформувався військово – феодальний дворянський стан – самураї, бусі. Самураї були пов’язані між собою системою васалітету. Їх привілеї були закріплені Князівським кодексом 1615р. Найчисленнішим станом було селянство. До IХст. існувало рабство.

Створений шляхом завоювань Арабський халіфат був строкатим за своїм етнічним і соціальним складом. Вплив на суспільний лад мала релігійно–правова догматика ісламу. Тому на перший план виходили відмінності між мусульманами і немусульманами. Соціальну верхівку складали халіфи, ремісники, воєначальники, чиновники. Найнижча верства були раби. Основним станом були селяни.