2.2.3 Перегородки

Перегородками називають внутрішні верти­кальні огородження, які відокремлюють одне приміщення від іншого.

Перегородки повинні бути: міцні, стійкі, легкі, мати добрі звукоізоляційні властивості, відповідати санітарно-гігієнічним вимогам, бу­ти індустріальними і економічними. До них мо­жуть бути пред'явлені і спеціальні вимоги: водо­стійкості, вогнестійкості та інші, в залеж­ності від особливостей огороджуючих примі­щень.

За матеріалом і конструкцією перегородки поділяють на: великопанельні —

гіпсобетонні, гіпсопілакові; плитні — з дрібнорозмірних гіпсо­вих, гіпсобетонних та інших плит; кам'яні — із цегли, керамічного каменю або легко бетонних блоків; із склоблоків, склопрофіліту; дерев'яні. Перегородки класифікують за такими ознаками: за призначенням: міжкімнатні, міжквартир-ні, перегородки санітарних вузлів, кухонь; за огороджуючими властивостями: глухі, з прорізами для дверей і вікон, неповні (які не до­ходять до стелі); за способом установки: стаціонарні і роз­сувні; за структурою: суцільні (з одного матеріалу) і каркасні (обшиті зовні листовими матеріалами); за способом влаштування: індустріальні (із великорозмірних елементів) і неіндустріальні (дрібнорозмірні).

Перегородки примикають на несучі внутрішні стіни, які відокремлюють приміщення на поверсі, їх встановлюють на перекриття. Виконуються з гіпсокартону товщиною 120 мм., та цегляні. Повинні мати достатню звукоізоляцію та невелику масу, товщину, відповідати санітарно - технічним вимогам перегородки вологостійкі і негорючі. Цегляну перегородку армують пачковою сталлю перерізом 1,5х25 мм, яку вкладають в горизонтальні шви, через

кожні шість рядів кладки. Кінці арматури загинають і закріплюють цвяхами.

Перегородки із склоблоків і склопрофіліту вологостійкі, гарні на вигляд, мають велику світлопропускну здатність, що дає змогу освітлю­вати приміщення так званим другим світлом.

Скляні перегородки виготовляються з міцного конструктивного матеріалу –

загартованого скла товщиною 10 мм, які влаштовуються в металевий каркас. Завдяки його використанню скляні перегородки відносяться до безпечного скління, що дозволяє застосовувати ці конструкції в громадських місцях.

2.2.4. Перекриття

Перекриття є одним із найважливіших і тру­домістких конструктивних елементів будівлі: затрати праці на їх влаштування досягають 25%, вартість 20%, затрати металу від 25 до 35% (в залежності від конструкції) загальних витрат будівлі.

Перекриття складаються із несучих елемен­тів (балок і плит) і огороджуючих конструкцій (міжбалкового заповнення підлоги), тому виконуть одночасно несучу

і огороджуючу функцію в будівлі.

Перекриття повинні задовольняти вимоги:

міцності, тобто витримувати діючі на нього постіні й тимчасові навантаження;

жорсткості — тобто не мати прогинів вище установленої межі відносного прогину, що дорівнює відношенню абсолютного прогину до величини прольоту.

Монолітні залізобетонні перекриття арму­ють і бетонують на місці в опалубці. їх застосо­вують в будівлях складної форми в плані, де збірні перекриття не можуть бути застосовані, при значних динамічних навантаженнях на пере­криття; в індивідуальному будівництві з метою зменшення вартості.

За конструкцією монолітні залізобетонні перекриття бувають: ребристі, кесонні, безбалкові.

Горизонтальний елемент жорсткості несучого кістяка будівлі монолітне залізобетонне, кріпиться до стін та між собою за рахунок закладних деталей - ригелів. Така плита прийнята товщиною 150-200мм. З бетону класу

В - 30 з армуванням у поздовжньому та поперечному напрямках сітками з арматури 10 А –ІІІ із кроком 150- 1200мм. Монолітна плита складається з балок, які опираються на вертикальні несучі опори будівлі. Воно готове до фарбування, а також влаштування будь-якої підлоги.