Неографія

Якщо палеографія займається вивченням рукописів до XIХ ст., то неографія вивчає писемні джерела XIX — XX ст., хоча і мало відрізняється за своїми завданнями від своєї попередниці. Неографія і палеографія мають багато спільного, бо обидві науки вивчають зовнішні ознаки пам’яток писемності. Коло питань щодо вивчення матеріалів писемності в неографії обмежується папером. Проте, якщо раніше писарів готували як службових осіб, то переписувачі були тими особами, які були відірвані від автора, не були творцями, редакторами, а тому з часом їх фукції стали виконувати друкарські машинки або інші засоби. У 1873 р. з’явились перші друкарські машинки фірми «Ремінгтон». Неографія вивчає також писемні джерела, які створює світлова множильна техніка, стенографія, яку витіснив магнітофон.

У XVIII і на початку XX ст., до першої світової війни, користувалися грифельною дошкою з чорного сланцю (аспіду), Вона використовувалася для спілкування, записів і підрахунків побутового характеру, для різних писемних вправ, її використання нагадує використання сучасної шкільної дошки. На папері, що став основним матеріалом для письма, писали чорнилом.

Середина XX ст. характерна використанням кулькових ручок Винахід кулькової ручки належить Л.Біро з Угорщини і датується 1938 р. Такою ручкою можно було інтесивно працювати в межах місяця, бо лінія однієї заправки становила 3—4 км.

З 50-х років XX ст. в основному художниками і в начальному процесі використовуються фломастери. Тривалий час людство користується олівцями. Олівець, або «караташ» (чорний камінь), у вигляді, подібному до сучасного де графіт вставлений в дерев’яну оболонку, з’явився у 1565 році. З 1795 року і до цього часу використовується технологія Н.Конте, який розмішував розмелений графіт на клеї. Пізніше з’явились олівці в затискачі — «цанге». На сучасному етапі новітні комп’ютерні технології відіграють провідну роль у друкуванні.

Пам’ятка для вивчення писемних історичних джерел

1. Характеристика матеріалу (пергамент, береста, папір).

2. Визначення знаряддя письма (писало, пензлик, перо тощо).

3. Аналіз фарб, чорнила.

4. Особливості почерку: устав, півустав, скоропис, в’язь, тайнопис.

5. Оформлення тексту: прикраси, мініатюри, оправа тощо.

6. Аналіз змісту тексту.

7. Потреба лабораторного аналізу: фотографічного, хімічного, спектрального, лазерного тощо.

8. Час виникнення.

9. Місце виникнення.

10. Визначення автора тексту.

Історична хронологія

Історія суспільства, яка багата подіями, свідчить про те, що всі вони відбуваються в часі і просторі, розміщуються у певній послідовності та досліджуються хронологічно. Історичний час є важливою категорією історичного пізнання. В ньому слід розглядати та розрізняти історичний час людства, окремих цивілізацій, історичних осіб.

Історична хронологія разом із математичною хронологією допомагає встановити точний час історичної події. Математична хронологія, або астрономічна, обчислює і досліджує точний астрономічний час за рухом небесних тіл. Хронологія - слово грецького походження. Хронос - час, логос - наука. Отже, хронологія - вчення про час, наука про вимір часу.

Предметом допоміжної дисципліни історичної хронології є вивчення систем літочислення в історичному розвитку. Її завданням є переклад на сучасну систему літочислення дат різних календарних систем. Вона займається також вивченням історії складання і розвитку різних систем виміру часу визначенням, уточненням, перевіркою дат історичних джерел та подій. Без знання історичної послідовності подій неможливе правильне розуміння історичного процесу. Існування багатьох систем літочислення у різних народів у різні часи ставить хронологію на провідне місце серед інших допоміжних історичних наук.

Формування історичної пам’яті, історичної свідомості, історичного мислення невіддільні від питань хронології, яка показує, що немає альтернативи історичному процесу і що історичний час незворотний. Історичний час - це частина плинності, яка має точку відліку.

Вчені і астрономи давніх часів були знайомі з послідовним обчисленням часу. В основу лічби часу покладались явища природи, котрі послідовно повторювались. В основу стародавньої і сучасної лічби часу покладені три головні одиниці - доба, місяць, рік. Лічбу часу вели з стародавніх Ассирії, Вавилоні, Єгипті, Китаї, Греції, Римі. У стародавній Русі інтерес до хронології був пов’язаний з літописанням. У XII ст. з’явилися статті диякона Кирика Новгородця «Учение им же ведати человеку числа всех лет».

Необхідність виміру часу виникла ще в сиву давнину у первісних людей, які стикались з різними явищами природи: із зміною дня і ночі, періодичними змінами зовнішнього вигляду Місяця та порами року. Люди помітили певні закономірності у природі, що давали можливість вимірювати різні за тривалістю проміжки часу. Вдосконалення життя суспільства вело до вдосконалення одиниць рахунку часу, а також можливості його фіксації. Астрономічні фактори і математичні розрахунки визначили основні одиниці рахунку часу: доба - період обертання Землі навколо своєї вісі, місяць - період обертання Місяця навколо Землі, рік - період обертання Землі навколо Сонця. Вчені розрізняють зоряну і сонячну добу, що є результатом спостереження руху зірок, Сонця і Місяця. Зоряна доба - це проміжок часу між двома послідовними розташуваннями однієї і тієї ж зірки, яка не має помітного власного руху у визначеному пункті неба. Сонячна доба - це проміжок часу між двома послідовними розташуваннями Сонця у визначеному пункті неба. Однак кожна з цих діб різна за величиною. Сонячна доба приблизно на 4 хвилини триваліша зоряної. Це тому, що Сонце рухається серед зірок у тому ж напрямку, що й Земля: із заходу на схід. Отже, за рік сонячних діб буде на одну більше, ніж зоряних. В астрономії використовується поняття зоряний рік. Це проміжок часу, за який Сонце приходить у той же пункт неба до тієї ж зірки.

Важливою одиницею виміру часу є тропічний, або астрономічний, рік. Він визначається проміжком часу між двома послідовними перебуваннями Сонця в точці весняного рівнодення. Рівнодення настає тоді, коли промені Сонця рівномірно освітлюють північну і південну півкулі Землі і тривалість дня дорівнює ночі. Це явище буває весною 21 березня і восени 23 вересня. Тривалість тропічного року стосовно середньої сонячної доби дорівнює приблизно 365,24220 доби, або 365 діб 5 годин 48 хвилин 46 секунд. Тропічний рік - порівняно тривала одиниця часу. А тому вона була прийнята і засвоєна людьми лише тоді, коли людство досягло певного рівня розвитку науки.

Важливою обставиною для розуміння появи та існування різних календарних систем є та, що середня доба несумірна з тропічним роком, що між часом обертання Землі навколо своєї осі і часом її обертання навколо Сонця не існує точної арифметичної залежності. У давнину в багатьох країнах - Китаї, Вавилоні, Індії та інших - вели рахунок часу за Місяцем. Люди звернули увагу на те, що Місяць періодично змінює свій зовнішній вигляд послідовно від молодого Місяця до першої чверті, потім - до повного Місяця, тоді - до останньої чверті і знову - до молодого Місяця. Від назви небесного тіла - Місяця - виникла назва одиниці часу місяць, яка дорівнює 29 добам 12 годинам 44 хвилинам і 3 секундам, або 29, 5306 доби. Період повного обертання Місяця навколо Землі у згаданій тривалості отримав назву синодичного місяця. Синодос - у перекладі з грецької означає «сходження», тобто Місяць здійснювіав повне обертання навколо Землі.

Великий проміжок часу, який має точку відліку називається ерою. Проте термін ера виник від чотирьох початкових літер латинського речення «від початку царювання імператора Августа» - «aera» - ера. Це означало, що від 29 серпня 30 р. до н.е., з часу початку царювання імператора Августа, велась лічба часу існуючою календарною системою. Історична хронологія не може існувати без поняття ери, тому що всі події слід визначити в часі і співвіднести з іншими, тобто мати відправний момент ведення рахунку часу.

Всі ери, які відомі людству, мали умовне значення і поділялись на дійсні, або справжні, на міфічні, або фіктивні. Дійсною ерою вважається та, які має за основу відліку часу справжню подію, а фіктивною - та, які має за основу відліку часу вигадану, міфічну подію.