Книгодрукування і стародруки

Поява паперу, розвиток науки і техніки визначили поширення книгодрукування, яке стало важливим досягненням в історії людства. Перша друкована книга з’явилась у 1450 році в Майнці в друкарні І. Гутенберга. Це була «Біблія», надрукована на папері (150 примірників) і на пергаменті (35 примірників). До нашого часу в музеях і приватних колекціях збереглося всього 48 екземплярів. Слов’янське книгодрукування латиницею належить до 1458 р., а кирилицею — до 1483 р. Перші слов’янські книги Октоїх Часослов, які вийшли у 1491 р., надруковані кирилицею в друкарні Швайпольта Фіоля у Кракові. У 1493 р. почала працювати друкарня в Чорногорії, на початку XVI ст. — у Волощині та Чехії. У Вільні дві книги у 1525 р. випустив Франциск Скорина. З’явились й інші друкарні в Герцоговині, Сербії т на інших слов’янських землях. У 1553 р. була заснована друкарня в Москві, де шість книг випустив Маруша Нефєдьєв і де почав працювати Іван Федоров Федорович) з Петром Мстиславцем. Невдачі, які зазнав Іван Федоров змушували його шукати місця та опікунів. Він побував у Відні, у магната Ходкевича в Заблудові, у Львові, Дермані, Острозі,де був під опікою князів Острозьких. Крім Апостола 1564 р., який дійшов до нас у кількості 61 примірника, Федоров, відповідно до досліджень, видав ще 11 назв книг. Відомо, про 573 книги, серед яких 275 примірників складає Біблія, вдрукована в Острозі на 628 сторінках. Особливе місце серед стародруків займає «Граматика» Метелія Смотрицького — шкільний підручник з мови. Стародруки випускались тиражем 1,5—2 тис. примірників, більшість із них гинула протягом 20 — З0 років. Збереглися в основному поодинокі екземпляри, що були вивезені за кордон. Частина богослужебних книг була знищена у 50—ті роки XVII ст., коли московський патріарх Никон проводив церковну реформу, вилучав єретичні книги. Лише деякі з них залишились, бо мали застосування у старообрядців або були збережені в зарубіжних музеях і колекціях. Поширення друкування на українських землях було пов’язане з необхідністю збереження знань, для розвитку освіти, для богослужіння. У багатьох містах при монастирях були друкарні та папірні, випускалися книги також братствами. Стародруки з їх виразним художнім оформленням, своєрідним шрифтом становлять скарбницю, джерело історії, культури, мистецтва, книжкової справи.

До стародруків належать видання від початку друкарства до 1800 року. XV і XVI ст. були спільними в українсько-білоруському книгодрукуванні, бо руська мова була державною у Великому князівстві Литовському, куди входили землі України і Білорусії. Книги у той час друкувались в Заблудові, Могилеві, Буйничах, Львові, Острозі та інших містах. У Львові була досить відома друкарня Михайла Сльозки. На Волині існували друкарні в Дермані, Костянтинові, Почаєві, Рахманові, Четвертні, Луцьку, Чорні, Кременці, Житомирі. Три друкарні було у Києві. З 1615 р. почала працювати друкарня у Печерській Лаврі. Вона проіснувала три століття. Згортання друкарської справи на українських землях пов’язано з політикою секуляризації, яку проводила російська імператриця Катерина ІІ.