Чорнило і фарби, знаряддя письма

Спосіб писання залежав від матеріалу, на якому писали. Так, на бересті букви здебільшого видавлювали, користуючись спеціальними писалами, загостреними і виготовленими з металу (залізо) або кісток. З рукописів XV ст. відомо, що існували рецепти виготовлення чорнила. Воно було залізистим із застосуванням дубильних речовин, що мали назву чорнильних горішків. У давніх рукописах вони здаються ніби вицвілими і мають блідо— жовтий колір. У XVII ст. в основному ділові папери пишуться густим чорним чорнилом. На письмі також використовували червону фарбу—кіновар, якою виділяли заголовки та великі букви, ініціали, позначали глави, робили вставки, пояснення, доповнення, позначення на полях тощо. З другої половини XVII ст. з цією ж метою використовують сурик — фарбу жовто-бурого кольору. В розкішних і красивих рукописах використовували золото і срібло. Срібло — рідше. Фарби розчинялися на клею або жовтку яєць. На папері і пергаменті писали гусячими перами, інколи пензликами і спеціально загостреними дерев’яними паличками. Гусяче перо використовувалось до середини XIX ст. Олівці, які були відомі ще з XVI ст., стали масово використовуватись лише у XVIII ст. Тексти, написані чорнилом, промокали піском.

При аналізі рукопису дуже важливо знати про матеріали, знаряддя письма, фарби, чорнило, тому що вони в різні часи використовувались і знання про них дадуть можливість правильно визначити час і місце створення рукопису. Аркуші паперу були різного формату — десть, півдесть, чверть, восьмушка, і використовувались у діловодстві у вигляді згортків або стовпців та зошитів. Книги писали на обох сторонах аркуша, а документи — лише з однієї сторони. Аркуші книги зшивались у зошити, які могли роздаватися різним виконавцям, а зошити потім — у книги, за певним порядком. Документи для зручності писали на одній стороні аркуша і, якщо одного аркуша було недостатньо, то приклеювали наступний. Таким чином утворювалась інколи довга стрічка, яку називали стовпець або згорток, тому що склеєні стрічки згортались в рулони. На звороті склеєної стрічки ставили підписи, щоб аркуші не можна було замінити. Інколи стовпці сягали 15 —20 м, а окремі тексти державного або юридичного характеру перевершували сотні метрів.

З кінця XVIII ст. в основному стали використовувати зошити, які складали у в’язки і пронумеровували, а з метою економії паперу писали з обох боків. Найбільш поширеним форматом паперу був аркуш розміром 300x200 мм, подібний до сучасного, а також — удвоє більший. Папір продавався аркушами, складеними вдвоє. На одній половині аркуша знаходився водяний знак.

Прикраси і оформлення рукописів

Усі рукописи, як правило, переплітались, мали оправу та відповідне оформлення, досить часто на високому художньому рівні. Знання про оформлення рукописів можуть багато сказати досліднику, тому що в різні часи були свої способи, своя техніка праці. Рукописи, які мали оправу, тобто переплітались, коштували дуже дорого. Оправа робилась таким чином: зошити прошивалися тонкими ремінчиками або мотузками, до яких прикріплювалися дерев’яні дощечки, що становили основу палітурки. Дощечки обшивались шкірою, оксамитом або парчею із зовнішньої сторони. Інколи ще робили металевий, срібний чи золотий оклад та оправляли коштовним камінням, бісером. Для того, щоб справа не псувалась від тертя, на палітурки прикріплювали різні металеві бляхи. Часто, щоб запобігти деформації сторінок, книги мали застібки. Найдавніша оправа рукопису «Мстиславове Євангеліє» належить до 1135 р. Спочатку воно було прикрашене візантійськими митцями золотом, сріблом і коштовним камінням, а потім було завершено оправу російськими майстрами. У XVI ст. оправа Євангелія перероблялась, але залишки роботи XII ст. збереглись. В цілому рукописних книг збереглося небагато, бо їх чимало загинуло у війнах, пожежах, повенях та інших стихійних лихах і спрямованих на їх знищення заходах. На зрізі книг писались їх назви. Тому рукописи ставилися зрізами назовні, на відміну від сучасних книг. Зрізи розфарбовувались. Із XVII ст. на передню дощечку рукопису причіплювали ярлики з назвами. Величезні витрати на матеріали, фарби, оправи тощо призводили до великих цін на книги, які часом за вартістю прирівнювали до цілого маєтку. Важливими для дослідника рукопису є різні записи, помітки на полях, додатки, зроблені писцями, а також власниками книги. Дослідженням написів неосновного тексту займається маргіналістика. Зокрема, у списку «Лестивці» Іоанна Синайського в кінці рукопису зроблено приписку такого змісту: «О господи, совершихом в лето 6932 (1424) марта 15 в Святой горе, царьстей обители Ватопеди. О, ленивий Евсевие, непотребний Ефрем. А с сего списка преписах аз многогрешный презвитер Аттанасие в лето 6966 (1458), индикта 6, месяца декамврия 25 на Рождество Христово». Отже, цей запис свідчив про те, що рукопис 1424 р. був переписаний у 1458 р. і тому зберігся до нашого часу. Подібні та інші помітки дають можливість дізнатися про інші рукописи, про їх власників, творців, час і місце появи чи зберігання.

Хоча папір був відомий слов’янам ще з XII ст., але став витісняти пергамент лише з XIII ст., хоча ним продовжували користуватися для переписування дорогих та розкішних книжок. У 1556-1561 роках на пергаменті XIV ст. було писане «Пересопницьке Євангеліє» на замовлення княгині Насті Гольшанської Заславської. На цьому Євангелії Президент України приймає присягу на вірність народу.

Книги стародавньої Русі належали в основному до богослужебних, релігійних, світських і напівсвітських. Богослужебні - це є Євангеліє, Апостол, Псалтир, Біблія, перекладу якої на слов’янську мову не було до XIII ст., та ін. Серед книг виділяються учительна література, хронографи, апокрифи, тобто єретична література, не визнана церквою. До оригінальних належали літописи, повчання, повісті, житія.

Пам’ятки давньоруської писемності до нашестя монголо-татар за деякими підрахунками складали 130—140 тис. книг. Збереглося і дійшло до нашого часу з XI ст. 33 рукописи, з XII ст. — 85. Найвідоміші з них: «Остромирово Євангеліє» (1056— 1057), «Ізборник Святослава» (1073). «Повість минулих літ» (1113), «Слово про похід Ігорів» (1185). Вони писані на пергаменті, часто з використанням різних фарб. При Софійському соборі діяв скрипторій, з якого вийшло чимало книг і була бібліотека з фондом 950 томів книг.