Стрес  — неспецифічна реакція організму у відповідь на дуже сильний подразник зовні, який перевищує норму, а також відповідна реакція нервової системи.

Термін «стрес» у фізіологію та психологію вперше ввів у 1932 році Уолтер Бредфорд Кеннон у своїх класичних роботах з універсальної реакції «боротись чи втікати» . За останні роки надто зріс темп життя. Разом з цим збільшилось психоемоційне навантаження на НС людини відповідно до індивідуальних особливостей психіки та типу вищої нервової діяльності. Кожна людина намагається встигнути адаптуватись до сучасного технічного прогресу, інформаційного перевантаження, соціальних, політичних, екологічних умов.

Адаптація — це біологічна функція стресу. Тобто стрес, як особливий психо-фізіологічний стан, забезпечує захист організму від загрозливих та руйнівних впливів, як психічних, так і фізичних. Тому виникнення стресу означає, що людина включилась в певну діяльність, спрямовану на протидію небезпечним для неї впливам. При цьому в організмі розвивається функціональний стан, який характеризується комплексом реакцій нервової, гормональної та інших систем організму. Таким чином, стрес — це нормальна реакція здорової людини, захисний механізм біологічної системи. Але здатність до адаптації не безмежна. У тому випадку, коли інтенсивність впливу та його тривалість перевищують функціональні можливості протидій організму людини, коли вплив має різко негативний характер, такий стан називається дистрес.

Види стрессу : Фізіологічний стрес пов'язаний з об'єктивними змінами умов життєдіяльності людини. Стресорами при цьому можуть бути мікроклімат, радіація, шум, вібрація, природні стихійні лиха (землетрус, повінь, виверження вулкану) та навіть затоплення квартири сусідами. Психоемоційний стрес виникає з особистої позиції індивіда. Людина реагує на те, що її оточує згідно зі своєю інтерпретацією зовнішніх стимулів, яка залежить від особистісних характеристик, соціального статусу, рольової поведінки, віку, вихованості, життєвого досвіду. Скажімо, крадіжка гаманця для одного стане стимулом бути уважнішим, сконцентрованим, більше попрацювати, щоб повернути втрачене. А іншого навпаки охопить апатія, відчуття своєї нікчемності та постійного невезіння. Повна відсутність стану стресу при впливі збуджуючих факторів означає смерть. Здатність організму до адаптації поступово втрачається з віком.

Підготувала Вахрушева Генна 1-ГПС

Доповідь на тему : «Рефлексія»

Рефлексія (лат. - роздум про свій внутрішній стан) - повернення назад, тобто здатність людини неодноразово звертатися до початку своїх дій, думок, уміння посісти позицію стороннього спостерігача, розмірковувати над тим, що ти робиш, як пізнаєш, у тому числі і самого себе. Іншими словами це механізм подвоєного, дзеркального відображення суб'єктів. Цими суб'єктами можуть бути як люди, так і різні «Я»: «Я» - що пізнає і «Я» -пізнане, «Я», що спостерігає одночасно з «Я» - що пізнає і «Я» - пізнаним. Художня література, поезія рясніють зразками рефлексій, коли герої думають за інших або розмірковують про самого себе.

Рефлексія як механізм самосвідомості формується набагато пізніше, ніж ідентифікація. Якщо до ідентифікації дитина проявляє здатність з раннього віку, то задатки рефлексії виникають тільки у дошкільника, а як новоутворення особистості вона розвивається у молодших школярів. Та й у дорослих людей здатність до рефлекси продовжує залишатися на досить низькому рівні. Цим пояснюються деякі складнощі пізнання навколишнього світу, у тому числі й самопізнання.

Психологи розрізняють такі види рефлексії:

Комунікативна	Особиста	Інтелектуальна
Об'єкт - уявлення про внутрішній світ іншої людини і причини її вчинків (пізнання іншої людини)	Об'єкт - сама особистість, її властивості, якості, поведінкова характеристика, система стосунків з іншими	Виявляється в процесі розв'язання різного роду завдань, умінні аналізувати

       Рефлексія - це складна робота, що вимагає часу, зусиль, певних здібностей. У той же час саме рефлексія дає змогу подолати недоліки, якими має ідентифікація, зробити процес самопізнання більш цілеспрямованим та усвідомленим. У ряді випадків виражена здатність до рефлексії може й заважати, оскільки людина починає займатися самопокаянням, нескінченним аналізом, який не допомагає, а заважає створенню власного «Я», породжує пасивну орієнтацію в процесі взаємодії із зовнішнім світом.

Рефлексія дає можливість відсторонитися й проаналізувати пізнаване з різни позицій, із встановленням причиново-наслідкових зв'язків.

Що заважає рефлексії:

1. Бар'єри, пов'язані з недосконалістю людської природи (об’єктивні):

• відсутність мотивації, потреби, інтересу до самого себе;

• несформованість дій виявлення, фіксації, аналізу,  оцінювання, ухвалення;

• невміння рефлексувати;

• нездатність до адекватної самооцінки.

2. Бар'єри, визначені особистісними особливостями людини, що пізнає себе (суб'єктивні).

• Страх пізнати себе, щоб не зрушити упевненість у собі. Краще не знати про себе багато, ніж хворобливо переживати пізнане, яке може виявитися неприємним, вимагати зусиль працювати над собою.

• Прагнення особистості оцінити себе відповідно до вимог соціального оточення.Людина пізнає в собі лише те, що бачать в ній інші (соціум), відходячи від того, що є насправді. Це призводить до неврозів, проблем у взаємостосунках з іншими, хоча зовні начебто задовільняється потреба у визнанні.

• Невміння подолати  власний егоцентризм (єдиноправильні мої погляди, рішення, цінності, думки, дії): я не здатний пристати на позицію співрозмовника, прийняти іншу точку зору; я вважаю себе розумним, здібним, обдарованим переконати мене неможливо;

• Нездатність до саморозвитку, занижена самооцінка, тупість, диктаторство, авторитарність.

Рефлексія - це педагогічна проблема, шляхи розв'язання якої полягають у формуванні потреб і мотивів самопізнання, навчанні людини способів самопізнання, розвитку у неї здатності до ідентифікації і рефлексії, здатності підвищувати рівень самоповаги, самоухвалення, долати страхи і вибудовувати захисти тощо. Найефективнішим є самовиховання у себе здатностей до самопізнання - особистість самостійно ставить перед собою мету й завдання і своєю власною працею досягає її.

Необхідність у самопізнанні виникає, коли вчитель виявляє дисбаланс між своєю працею і її результатом. наприклад, погана успішність учнів спонукає вчителя замислитися над тим. що саме в його поведінці, методиці викладання призводить до незадовільних результатів, конфліктів з дітьми, колегами, адміністрацією. Вивчення себе, виявлення причин дисбалансу дає можливість педагогу усунути недоліки в діяльності, поведінці, взаємодії, відновити рівновагу між собою і оточуючими, ліквідувати негативні емоції переживання, які викликали дисбаланс.

Рефлексія активізується в результаті критики адміністрації, батьків, колег, учнів. Реакція на критику може бути деструктивною - критика відкидається, супроводжуючись образами, бажанням помститися; конструктивною - відкидається те, що не відповідає дійсності, оцінюється діяльність і спонукання до самопізнання.

Педагог пізнає себе для того, щоб істотно поліпшити свою діяльність, зрости як особистість, досягти у своїй праці більш значущих результатів.

Питання до екзамену

Вступ до спеціальності

1. Історія становлення психологічної професії.

2. Етичні проблеми у науково-дослідній діяльності психолога.

3. Сучасні тенденції розвитку наукової та практичної психології. Викладання як сфера діяльності професійних психологів.

4. Законодавча та правова база психологічної служби в галузі освіти.

5. Сучасна система психології як науково-практична сфера суспільної діяльності.

6. Специфіка нормативної та правової бази психологічної служби у інших сферах суспільної практики.

7. Психологічна думка в Україні: історичний аспект.

8. Критерії професіоналізму психолога.

9. Специфіка і взаємозв’язок наукової, практичної та побутової психології.

10. Основні положення концепції про національну систему соціально-психологічної служби України.

11. Структура і завдання прикладної психології.

12. Порядок атестації практичних психологів освіти.

13. Моделі особистості психолога-професіонала.

14. Етичний кодекс практичного психолога.

15. Вимоги до професійної діяльності та особистості психолога.

16. Гуманістичний напрям психотерапії

17. Моделі “природного” та “ідеального” розвитку психолога.

18. Уміння практичного психолога.

19. Перспективи розвитку прикладної психології. Національна система соціально-психологічної служби.

20. Стилі індивідуальної діяльності практичного психолога.

21. Кризи психологічного становлення практичного психолога.

22. Психодинамічний напрям психотерапії.

23. Деструкції та розвиток психолога.

24. Система типових функцій і задач практичного психолога.

25. Типи і рівні професійного самовизначення як можливі орієнтири саморозвитку психолога.

26. Формування особистості практикуючого психолога у ВНЗ.

27. Обов’язки і права практичного психолога.

28. Психологічна служба організацій малого бізнесу.

29. Поняття психотерапії. Її специфіка, мета і завдання.

30. Освітньо-кваліфікаційна характеристика практичного психолога.

31. Типологія шляхів професійного самовдосконалення психолога.

32. Критерії професійної придатності практичного психолога.

33. Освітньо-професійна програма підготовки практичного психолога.

34. Специфіка змісту діяльності, завдань та функцій психологічної служби на підприємстві.

35. Просвітницько-пропагандистська робота практичного психолога. Етичний кодекс практичного психолога.

36. Профілактична робота практичного психолога.

37. Специфіка нормативної та правової бази психологічної служби у різних сферах суспільної практики.

38. Принципи і умови психологічного консультування

39. Специфіка змісту діяльності, завдань та функцій психологічної служби підприємства.

40. Інтерв’ю як основний метод психоконсультування.

41. Специфіка, мета і завдання психологічного консультування.

42. Основні положення про Національну систему соціально-психологічної служби в галузі освіти.

43. Види психологічного консультування.

44. Специфіка змісту діяльності, завдань та функцій психологічної служби системи освіти.

45. Психодіагностичне робота практичного психолога.

46. Структура, напрямки та форми діяльності шкільної психологічної служби в Україні.

47. Поняття психокорекції, її мета і завдання.

48. Етичні проблеми у науково-дослідній діяльності практичного психолога.

49. Способи і прийоми психокорекції.

50. Вміння спілкуватися з клієнтом – стрижнева спеціальна здібність практикуючого психолога.

51. Загальна характеристика психологічних моделей психотерапії.

52. Характеристика досвіду роботи психологічної служби підприємства.

53. Проблеми загальнолюдських цінностей у роботі психолога

54. Групова психотерапія. Поняття психотерапевтичної групи.

У різних сферах існує необхідність, потреба. Продовжувала розвиток психологія академічна. Необхідність психологічних досліджень була обумовлена ​​розвитком оборонної промисловості, авіації, космонавтики. Теорія діяльності (вчення Рубінштейна, А. Н. Леонтьєва), психологічні теорії навчання (В. В. Давидов, Л. В. Занков та ін) загальновизнані у світовій психологічній науці. У 80-роки необхідність введення загальної середньої освіти і труднощі реалізації даного проекту зумовили необхідність створення шкільної психологічної служби. На протязі близько 10 років в СРСР під керівництвом академіка Ю.М. Бабанського проводився експеримент зі створення шкільної психологічної служби. Експеримент проходив не тільки в Москві, Ленінграді. Але й інших регіонах країни: Новосибірську, Красноярську, Тарту, Вільнюсі (Естонія) і т.д. Результати експерименту були схвалені і узагальнено і стали підставою для прийняття «Положення про шкільну психологічну службу», прийнятого в 1989. Введення в штат шкіл посади педагог-психолог на початку 90-х стало приводом для відкриття в Російських педагогічних інститутах і університетах спеціальності «психологія». З цього часу почався інтенсивний розвиток системи психологічного професійної освіти. За минулі півтора десятка років практико-орієнтована психологія бурхливо і інтенсивно розвивається: психологічно знання і культура стають затребувані в багатьох сферах сучасного суспільства.

1.Історія становлення професії «психолог». Початок розвитку психології як самостійної науки датується 1879 роком, коли в Лейпцігському університеті була заснована перша психологічна лабораторія. Її очолював Вільгельм Вундт , філософ і одночасно психолог, який вирішив вивчати зміст і структуру свідомості на науковій основі. У 1884 році на лондонській міжнародній виставці англійський учений Гальтон вперше демонстрував досліди з вивчення здібностей, вимірюванню індивідуальних особливостей людей (зріст, вага, м'язова сила, зорові, слухові розрізнення). Наступним знаменним етапом у розвитку психології традиційно вважається розробка психоаналізу З. Фрейдом. У 1910 навколо Фрейда відбулося об'єднання інших молодих психотерапевтів - К. Юнга, А. Адлера, Ранка, Ференчі, Абрахама й ін.. З 1911 року оформлюється міжнародне психоаналітичне суспільство. Це зумовило розвиток психотерапевтичної та психологічної діяльності. Що стосується початкових етапів розвитку психології в Росії, то перша експериментальна психологічна лабораторія була відкрита в Санкт-Петербурзі в 1885 році російським видатним фізіологом Сеченовим І. М. Розвиток експериментальної психології, її поширення в Україні відбувалося швидкими темпами. У подальшому експериментальні лабораторії були відкриті в дореволюційній Росії в таких містах, як Харків, Казань, Київ, Саратов та ін. Розвиток психології призвів до необхідності об'єднання людей, що займаються нею професійно - психологів. У 1906 році в Санкт-Петербурзі відбувся перший з'їзд з педагогічної психології, його організаторами були видатні дитячі психологи А.П. Нечаєв, Н.Є. Румянцев. У 80-роки необхідність введення загальної середньої освіти і труднощі реалізації даного проекту зумовили необхідність створення шкільної психологічної служби. Введення в штат шкіл посади педагог-психолог на початку 90-х стало приводом для відкриття в Російських педагогічних інститутах і університетах спеціальності «психологія». З цього часу почався інтенсивний розвиток системи психологічного професійної освіти. За минулі півтора десятка років практико-орієнтована психологія бурхливо і інтенсивно розвивається: психологічно знання і культура стають затребувані в багатьох сферах сучасного суспільства.

2.Етичні проблеми у науково-дослідницькій діяльності психолога :

1) Надмірне експериментування. Психолог заради отримання «цікавих результатів» ставить інтереси науки чи свої кар’єрні інтереси вище за інтереси клієнтів. Звичайно, і психолог-дослідник, і психолог-практик повинні вести науковий пошук, але як тільки вони відчують, що почали ставитися до клієнтів тільки як до «обстежуваних», «досліджуваних» чи взагалі як до «статистичного матеріалу», слід відновити пріоритети: на першому місці повинні бути інтереси клієнта/досліджуваного, які не повинні жодним чином постраждати! 2) Вторгнення в особисте життя, у духовний світ обстежуваних/досліджуваних людей. Проблема полягає в тому, що для «чистоти» дослідження часто доводиться працювати в режимі «суб’єкт-об’єктних» відносин, що вимагає підвищеної етичної готовності та моральної відповідальності психолога. 3) Проблема недобросовісності дослідження має два варіанти: умисна недобросовісність (підтасування результатів) та низька кваліфікація чи недбалість дослідника. На жаль, отримані таким чином результати, а ще якщо вони опубліковані у солідних виданнях, можуть дезорієнтувати інших дослідників. 4) Некоректне співавторство та відвертий плагіат, які можуть виражатися: у цитуванні чи переказуванні у великому обсязі інших авторів без посилань на них; у включенні свого прізвища в роботи своїх підлеглих за відсутності хоча б одного рядка, написаного власною рукою і т.д. 5) Проблема «професійних секретів». «Професійні секрети» – це секрети від клієнтів, яким далеко не все слід говорити про результати дослідження, інакше вони можуть бути просто травмовані; секрети від адміністраторів, яким не слід повідомляти інформацію, яка може нанести шкоду підлеглим чи тим, хто навчається у цьому закладі; секрет від своїх колег по роботі, які можуть не сприймати яких-небудь інновацій чи свіжих ідей. 6) Проблема необґрунтованого «просування» в науці не гідних цього людей проявляється в таких ситуаціях: по дружбі комусь пишеться позитивний відгук, хоча сама робота примітивна; сприяння у кар’єрі приятелю вашого приятеля («ну як тут можна відмовити?!»); кому-небудь посприяти у кар’єрі лише тому, що він «чарівний» чи просто «дотримується правил гри», тобто, де необхідно поводить себе в міру примітивно і т.д. на жаль, досить часто всі ці «приятелі» займають у науці місця своїх більш достойних суперників. 7) Проблема надмірної формалізації багатьох аспектів науково-дослідницької діяльності проявляється у захопленні природничо-науковими методами. Наприклад, коли унікальна, неповторна і така, що не співвідноситься з жодними психометричними нормами особистість, «прораховується» за допомогою так званих «особистісних тестів», як це робиться по відношенню до більш простих проявів психічного (психофізіологічних реакцій, деяких репродуктивних, інтелектуальних здібностей і т.ін.), де об’єктивний метод цілком виправданий. Як це не здається парадоксально, але при дослідженні складних (особистісних) проявів психічного більше підходять простіші методи, які ґрунтуються на розумінні та відчутті, а не на скрупульозному вивченні яких-небудь мало суттєвих нюансів, за якими не видно цілісної картини. Парадоксальність простоти полягає в тому, що для багатьох саме вона часто виявляється надзвичайно складною. Спадає на думку закон Мейера: «Ускладнювати просто, спрощувати складно». Етична складність тут полягає в тому, що часто психолог, навіть розуміючи обмеженість багатьох існуючих традиційних методів дослідження, які ґрунтуються на природничо-наукових підходах, все-таки змушений їх використовувати для написання дипломних чи дисертаційних робіт, щоб не ризикувати при побудові своєї наукової кар’єри, не провокувати гнів авторитетних психологів, орієнтованих на застарілі підходи. 10) Проблема «підлаштування» під чий-небудь науковий авторитет чи прикривання цим авторитетом і навіть його відверта експлуатація для досягнення своїх далеких від науки цілей. Інколи цим користуються не зовсім чисті помислами молоді психологи, які прагнуть мати хорошу кар’єру. 12) Проблема «наукового обґрунтування» і участі деяких психологів у глобальних суспільних маніпуляціях. Наприклад, заради високих гонорарів психолог бере участь у передвиборній кампанії якого-небудь відвертого злочинця чи непорядної людини, допомагаючи їй «пройти до влади». Для деяких психологів дані проблеми навіть не вписуються до категорії «проблеми». Звичайно, якщо у психолога немає професійного достоїнства та совісті, то для нього немає й етичних проблем… що ще сумніше.

3.Сучасні тенденції розвитку наукової і практичної психології. Викладання як сфера діяльності професійних психологів.

Наукова психологія — це галузь науки, що досліджує процеси виникнення, функціонування й розвитку психіки як форми активного відображення навколишньої дійсності. Наголосимо, що у даному визначенні психологія тлумачиться як галузь науки в цілому. Тобто вона застосовує — поряд із деякими специфічними методами пізнання — загальнонаукові прийоми пошуку, тлумачення і верифікації психологічних фактів та явищ. Результатом у науці е встановлений науковий факт, закон, модель того чи іншого процесу. Практична психологія — це галузь професійної діяльності, яка має на меті визначення психологічних особливостей життєвої ситуації та індивідуальності людини або групи, внесення позитивних змін у процес взаємодії між ними і профілактику небажаних форм поведінки для найбільш повного розкриття сутнісних сил людини. Практична психологія є однією з форм духовної практики, спрямованою на оптимізацію індивідуального розвитку людини та збереження її індивідуальності. Отже, якщо у випадку наукової психології мова йде про дослідження явищ психічного життя людини, то у випадку практичної психології — про діагностично-корекційну та профілактичну роботу з окремим індивідом або групою для збереження їхнього психічного здоров'я та запобігання небажаних явищ у поведінці й розвиткові. Досягнення цього відбувається за допомогою специфічних психологічних методів, методик і технологій.

Найрозвинутішими у даний час є такі галузі наукової психології, як вікова, соціальна, диференціальна, медична, психологія праці, етнопсихологія та ін. Прикладна психологія формувалася на основі запитів різних сфер професійної діяльності людини, в ході розв'язання конкретних практичних проблем. Та й нині її розвиток тісно пов'язаний з розвитком техніки, виробництва, суспільних відносин тощо. Найбільш розвиненими зараз напрямами практичної психології є психологія менеджменту, психологія навчання (освіти), політична психологія, психологія соціальних служб та общини, психологія спорту, військова, клінічна, консультативна психологія та ін. Практична психологія на відміну від наукової ще не має сталої структури, тим більше це стосується української практичної психології. Разом із тим уже сьогодні активно формуються кілька основних напрямів, що, на нашу думку, заслуговують на увагу. Серед них — психологічна служба системи освіти, військова психологія, соціально-психологічна служба для молоді, психологія сім'ї та соціально-психологічної допомоги общині, юридична психологія, психологія бізнесу, політична психологія, психологія управління. Потреба у кваліфікованій психологічній допомозі відчувається зараз багатьма. Тому існує значна кількість відомчих психологічних служб, психологічних і сімейних консультацій, психологів, що працюють у недержавному секторі економіки та надають приватні психологічні послуги. Мабуть, перша галузь, де відчувається масова потреба у практичній психології, є освіта. Тут відбуваються бурхливі процеси становлення нової педагогіки, яка неможлива без ґрунтовного знання про індивідуальність вихованця (учня). Необхідність диференціації та індивідуалізації навчання, застосування новітніх методів виховання, стимулювання саморозвитку учнів вимагає залучення психолога до навчально-виховного процесу.Від психолога у школі очікують розв'язання численних конфліктних ситуацій, здійснення відбору дітей для навчання у спеціалізованих класах, визначення ефективності тих чи інших педагогічних методів, роботи з профілактики правопорушень та неуспішності, ефективного спілкування з батьками та багато іншого. Великі проблеми існують із діагностикою відхилень у психічному розвиткові дітей та складанням програм їх корекції. Більшість нинішніх шкільних психологів — це колишні вчителі, що пройшли спеціальну перепідготовку. Як правило, вони не можуть повною мірою задовольнити усі очікування з боку педагогічного колективу. Основні види їхньої роботи — це консультування учнів та батьків, психодіагностика якостей особистості учнів, проведення уроків з основ психологічних знань, інша просвітницька робота. Практична психологія освіти розв'язує у даний час різноманітні завдання. За традицією, що склалась у педагогіці в минулі роки, ці завдання розділяють на освітні та виховні. Підвищення ефективності процесу навчання постало нині з особливою гостротою у зв'язку з урізноманітненням навчальних програм та навчальних закладів (ліцеї, гімназії, спеціалізовані школи). Ці процеси породили необхідність розробки методів оцінки педагогічних інновацій з огляду суб'єктивної цінності навчання. Крім того, індивідуалізація та диференціація навчання втрачають свій сенс без психологічного відбору учнів та адаптації їх на початкових стадіях навчання. Найважливіше для психолога — визначити інтелектуальну, особистісну та мотиваційну готовність учня до навчання у тому чи іншому класі. Іноді психологові доводиться вивчати причини неуспішності або відставання учиш. Як правило, визначаються: рівень розумового розвитку учня, умови його виховання й навчання, стан здоров'я та ін. Іноді достатньо дослідити рівень розвитку когнітивних, мотиваційних та операційних складових розумової діяльності, іноді необхідно провести патопсихологічне обстеження, що наближає даний вид діяльності шкільного психолога до психолога клінічного. Окремий напрям роботи практикуючого психолога системи освіти — профорієнтація та рекомендації щодо вибору професії. Основні завдання: вивчення здібностей та нахилів учнів з метою правильного вибору ними професії, рекомендації у пошуку психологічно виправданих програм індивідуального навчання, визначення шляхів саморозвитку та самовиховання для учнів. Що стосується так званих виховних проблем, то тут існують також досить великі за обсягом і різноманітністю види роботи. Насамперед варто назвати профілактику та корекцію девіантної поведінки дітей. Психолог має засоби для раннього виявлення відхилень у поведінці, алкоголізму, наркоманії та ін. Виявивши такі тенденції, він уживає заходів для корекції розвитку дітей, аби не допустити поглиблення небажаних тенденцій. Велике значення для психологічної служби системи освіти має робота з контактними групами (академічні групи, класи). Тут психолог має справу з великим комплексом соціально-психологічних проблем: визначення неформальної структури класу, діагностика та корекція становища особистості у неформальних взаєминах, керівництво розвитком контактної групи, регуляція стосунків між учителем та учнівським колективом, профілактика та розв'язання конфліктів. Індивідуально-психологічна робота з усіма учасниками навчально-виховного процесу пов'язана з охороною їхнього психічного здоров'я. Здійснюється вона в основному шляхом консультацій і націлена на розв'язання проблем особистого життя, корекцію та проектування життєвого шляху індивідуальності. Нині окремі елементи НСПС уже існують у різних міністерствах і відомствах, але у своїй діяльності вони не виходять за межі вузьковідомчих інтересів, а їхня робота ніким не координується. При цьому безліч гострих соціально-психологічних проблем залишаються поза увагою як суспільства взагалі, так і фахівців, оскільки "не вкладаються" у відомчі структури. З цього випливають нагальна потреба пріоритетного розвитку соціально-психологічних служб у таких галузях, як медицина, освіта, управління державою, оборона, захист правопорядку, економіка, соціальне забезпечення і т. ін., а також необхідність координації діяльності таких служб на території адміністративних одиниць.

Викладання як сфера діяльності професійних психологів

Ще однією сферою професійної діяльності психолога є викладання психології. З початку XX століття наукова і педагогічна діяльність у галузі психології були нерозривно пов'язані. Професія науковця і викладача в психології стали невіддільні одне від одного. Більшість відомих російських психологів працювало в якості викладачів в університетах. Професори і інші викладачі проводили дослідження, писали наукові праці та передавали отримані знання, ідеї, теорії студентам. Університетські та інститутські кафедри були центрами та психологічної думки, центрами наукової психології. Професори були лідерами науково-психологічних досліджень. Їх викладацька діяльність була спрямована на виклад своїх концепцій і психологічних поглядів. Мета викладання полягала, насамперед, у поширенні психологічних ідей, в Л од готуванні майбутніх вчених. Професія викладача як окрема не виділялася. Такий взаємозв'язок наукової та педагогічної діяльності зберігається як у російських, так і в зарубіжних університетах протягом усього XX століття. Педагогічні здібності професора завжди високо цінувалися, але головною для нього була наукова кваліфікація. У той же час професія викладача психології має свою специфіку на відміну від професії психолога-ученого, і психолога-практика. Він повинен не тільки. Мати психологічні знання, а й вміти їх передати студентам. У цьому плані вміння, особистісні якості та здібності викладача психології те саме іншим викладацьким професіям. Він повинен 1) мати широку освіченість, обізнаність у різних галузях психологічних знань, а також бути ерудованим в інших науках; 2) фундаментально знати викладається предмет; 3) вміти самостійно підбирати навчальний матеріал, визначати оптимальні засоби й ефективні методи навчання; 4) володіти логікою і лексичним багатством мови, виразними засобами спілкування, ораторськими і артистичними здібностями; 5) вміти доступним чином пояснювати навчальний матеріал, щоб забезпечити його розуміння й засвоєння студентами; 6) володіти спостережливістю, вимогливістю і умінням зрозуміти студента; 7) вміти створити мотивацію студентів для засвоєння навчального матеріалу; 8) володіти комунікативними та організаторськими здібностями; 9) володіти педагогічним тактом. Безумовно, як і в інших видах професійної психологічної роботи, у викладацькій діяльності психолога важливо враховувати індивідуальні особливості своєї особистості. Викладання психології як професійна діяльність здійснюється в трьох типах навчальних закладів. 1. На психологічних факультетах університетів і в інших вищих навчальних закладах, що здійснюють підготовку професійних психологів. Головне завдання викладання в даному випадку полягає в передачі психологічних знань, умінь, у формуванні навичок, необхідних для майбутньої професійної діяльності студентів-психологів. 2. У педагогічних, медичних, юридичних, технічних та інших вузах, що здійснюють підготовку фахівців, що професійно працюють з людьми. Головне завдання викладання в даному випадку полягає у формуванні психологічної компетентності, необхідної для успішного виконання ними своєї професійної діяльності. 3. У загальноосвітніх навчальних закладах (школах, гімназіях, ліцеях), що дають загальну середню освіту. Головне завдання викладання в даному випадку полягає у формуванні на основі психологічних знань загальної психологічної культури учнів.