22. Психо-динамічний напрям психотерапії.

Психо-динамічний напрям, за О.Ф.Бондаренком, базується на принципі визначального впливу минулого досвіду на формування світовідчуття, певної манери поведінки людини, її внутрішніх і зовнішніх проблем. Психотерапевт розв'язує питання, пов'язані з динамічними аспектами психіки клієнта (мотивами, внутрішніми конфліктами, суперечностями), існування й розвиток яких забезпечують функціонування та розвиток особистісного "Я".

Основною метою психологічної допомоги у класичному психоаналізі є:1) усвідомлення неусвідомленого (мотивів, захисних механізмів, способів поведінки) і прийняття адекватної та реалістичної його інтерпретації;2) посилення Ego-свідомості для вироблення більш реалістичної поведінки [9].

Позиція і роль психотерапевта у класичному психоаналізі досить жорстко фіксована. О.Ф.Бондаренко виділяє такі основні вимоги до нього: невтручання, відстороненість, нейтралітет і особистісна закритість; уміння і здатність витримувати перенесення і працювати з контрперенесенням; тонка спостережливість і здатність до адекватних інтерпретацій. Одна з найважливіших вимог до консультанта - усвідомлення власних проблем, реакцій та їх можливого впливу на клієнта. Недарма проходження тривалого й детального курсу психоаналізу є неодмінною умовою професійної підготовки психоаналітика.

Класичний психоаналіз включає 5 базових психотехнік:

1) метод вільних асоціацій, передбачає породження мимовільних, таких, що випадково спадають на думку, висловлювань, зміст яких може відображати будь-які переживання клієнта. Для психотерапевта важливими є зміст і послідовність висловлювань;

2) тлумачення сновидінь. У сновидіннях розрізняється маніфестований і латентний зміст (останній включає в себе витіснені і неусвідомлювані, втілені в алегоричну форму, переживання). Враховується те, що під час сну послаблюються Ego-захисні механізми і виявляються приховані від свідомості переживання, а також те, що сновидіння - це процес трансформації переживань у більш прийнятну для сприйняття і оволодіння форму;

3) інтерпретація, тобто тлумачення, пояснення, що включає три процедури: ідентифікацію (позначення, роз'яснення), власне тлумачення і переклад на мову повсякденного життя клієнта;

4) аналіз опору, забезпечує усвідомлення клієнтом своїх Ego-захисних механізмів і прийняття необхідності конфронтації щодо них;

5) аналіз перенесення (трансферу). Перенесення є неодмінним атрибутом психотерапії у психоаналізі. Аналіз перенесення сприяє усвідомленню фіксацій, які визначають поведінку і переживання клієнта .

23. Деструкції та розвиток психолога.

Будь-яка діяльність, у тому числі і професійна, накладає свій відбиток на людину. Робота може сприяти особистісному розвитку, але може мати і негативні для особистості наслідки. Проблема в балансі - співвідношенні позитивних і негативних змін особистості працівника. Професійні деструкції проявляються у зниженні ефективності праці, у погіршенні взаємин з оточуючими, у погіршенні здоров'я і головне - у формуванні негативних особистісних якостей і навіть - у розпаді цілісної особистості працівника.  Розглядаючи професійні деструкції в загальному плані, Е.Ф. Зеер зазначає: "... багаторічне виконання однієї і тієї ж професійної діяльності призводить до появи професійної втоми, збіднення репертуару способів виконання діяльності, втрати професійних умінь і навичок, зниження працездатності ... вторинна стадія професіоналізації з багатьох видів професій типу" людина - техніка "," людина - природа ", змінюється депрофессионализации ... на стадії професіоналізації відбувається розвиток професійних деструкцій.

 Професійні деструкції - це поступово накопичилися зміни сформованої структури діяльності й особистості, що негативно позначаються на продуктивності праці та взаємодії з іншими учасниками цього процесу, а також на розвитку самої особистості".  А. К. Маркова виділила наступні тенденції розвитку професійних деструкції:

-відставання, уповільнення професійного розвитку порівняно з віковими та соціальними нормами;  -несформованість професійної діяльності (працівник як би "застряє" у своєму розвитку); 

-дезінтеграція професійного розвитку, розпад професійної свідомості і як наслідок - нереалістичні цілі, помилкові смисли праці, професійні конфлікти;  -низька професійна мобільність, невміння пристосуватися до нових умов праці та дезадаптація; 

-неузгодженість окремих ланок професійного розвитку, коли одна сфера як би забігає вперед, а інша відстає (наприклад, мотивація до професійної праці є, але заважає відсутність цілісного професійної свідомості); 

-згортання раніше наявних професійних даних, зменшення професійних здібностей, ослаблення професійного мислення; 

-спотворення професійного розвитку, поява раніше відсутніх негативних якостей, відхилення від соціальних та індивідуальних норм професійного розвитку, що змінюють профіль особистості; 

-поява деформацій особистості (наприклад, емоційного виснаження і вигорання, а також ущербної професійної позиції - особливо в професіях з вираженою владою і популярністю);  -припинення професійного розвитку через професійних захворювань або втрати працездатності. 

Рівні професійних деструкцій :  1. Загальнопрофесійні деструкції, типові для працівників даної професії. Наприклад: для лікарів - синдром "жалісливий втоми" (емоційна індиферентність до страждань хворих); для працівників правоохоронних органів - синдром "асоціальної перцепції" (коли кожен сприймається як потенційний порушник); для керівників - синдром "вседозволеності" (порушення професійних та етичних норм , прагнення маніпулювати підлеглими).  2. Спеціальні професійні деструкції, що у процесі спеціалізації. Наприклад, в юридичних та правозахисних професіях: у слідчого - правова підозрілість; у оперативного працівника - актуальна агресивність; у адвоката - професійна спритність, у прокурора - обвинувальному. У медичних професіях: у терапевтів - прагнення ставити "загрозливі діагнози; у хірургів - цинізм; у медсестер - черствість і байдужість.  3. Професійно-типологічні деструкції, обумовлені накладенням індивідуально-психологічних особливостей особистості на психологічну структуру професійної діяльності. В результаті - складаються професійно та особистісно обумовлені комплекси: 1) деформації професійної спрямованості особистості (спотворення мотивів діяльності, перебудова ціннісних орієнтацій, песимізм, скептичне ставлення до нововведень), 2) деформації, що розвиваються на основі яких здібностей: організаторських, комунікативних, інтелектуальних і т.д. (Комплекс переваги, гіпертрофований рівень домагань, нарцисизм ...); 3) деформації, зумовлені особливостями характеру (рольова експансія, владолюбство, "посадова інтервенція", домінантність, індиферентність ...). Все це може виявлятися у різних професіях.  4. Індивідуальні деформації, зумовлені особливостями працівників найрізноманітніших професій, коли окремі професійно важливі якості, як втім, і небажані якості, надмірно розвиваються, що призводить до виникнення сверхкачеств або акцентуацій. Наприклад: надміру відповідальні, суперчестность, гіперактивність, трудовий фанатизм, професійний ентузіазм, нав'язлива педантичність та ін "Дані деформації можна було б назвати професійним кретинізмом", - пише Е.Ф. Зеер (Там же. С. 159). 

Але у психологів є одна важлива особливість у формуванні негативних якостей. По суті своїй психологія орієнтована на розвиток справжнього суб'єкта життєдіяльності, на формування цілісної самостійної і відповідальної за свою долю особистості. Але багато психологів часто обмежуються лише формуванням окремих властивостей, якостей і характеристик, з яких нібито і складається особистість (хоча суть особистості - в її цілісності, в орієнтації на пошук головного сенсу свого життя). У підсумку така фрагментарність породжує ситуації, коли психолог, по-перше, намагається виправдати для себе свій професійний примітивізм (що виражається у свідомому відході від складніших професійних проблем і формуванням фрагментарного людини, але не цілісної особистості) і, по-друге, неминуче перетворює самого себе у фрагментарну особистість. Важлива риса такої фрагментарною особистості виявляється в тому, що вона позбавлена ​​головної ідеї (сенсу, цінності) свого життя і навіть не намагається її знайти для себе - їй і так «добре».  Професія психолог надає особистості прекрасні можливості і для творчого напруження, і для вирішення дійсно значимих особистісних і суспільних проблем, і для повноцінного саморозвитку і самореалізації психолога. Е.Ф. Зеер позначає й можливі шляхи професійної реабілітації, що дозволяють в якійсь мірі знизити негативні наслідки таких деструкцій : 

підвищення соціально-психологічної компетентності та аутокомпетентності; 

діагностика професійних деформацій і розробка індивідуальних стратегій їх подолання; 

проходження тренінгів особистісного і професійного зростання. При цьому серйозні і глибокі тренінги конкретним працівникам бажано проходити не в реальних трудових колективах, а в інших місцях; 

рефлексія професійної біографії і розробка альтернативних сценаріїв подальшого особистісного і професійного зростання; 

профілактика професійної дезадаптації початківця фахівця; 

оволодіння прийомами, способами саморегуляції емоційно-вольової сфери та самокорекції професійних деформацій; 

підвищення кваліфікації та перехід на нову кваліфікаційну категорію або посаду (підвищення почуття відповідальності та новизни роботи).