Войнаровський А.В.
ВСТУП ДО СПЕЦІАЛЬНИХ ІСТОРИЧНИХ ДИСЦИПЛІН
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО
кафедра історії України й етнології
ВСТУП ДО СПЕЦІАЛЬНИХ
ІСТОРИЧНИХ ДИСЦИПЛІН
на допомогу студентам Інституту історії, етнології і права з предмету «Спеціальні історичні дисципліни»
Вінниця – 2012
Войнаровський А.В.
Вступ до спеціальних історичних дисциплін: На допомогу студентам Інституту історії, етнології і права у вивченні дисципліни. – Вінниця, 2009.
Рецензенти:
Кравченко П.М., кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії;
Лисий А.К., кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України
© Войнаровський А.В., 2012
Спеціальні історичні дисципліни
У системі історичних наук значне місце посідають спеціальні історичні дисципліни, які своєю різноманітністю об’єктів і предметів вивчення, виробленням методик і технологій дослідження стоять на кордонах з іншими науками, від яких збагачуються на межі майбутнього і сучасного. Вони дотичні не тільки до гуманітарних, але й до природних і технічних наук. Зв’язок минулого з сучасністю забезпечується втягненням до наукового пізнання та історичного дослідження нових джерел, на основі вивчення яких можуть виникати нові напрямки і навіть дисципліни. Саме допоміжні історичні науки дають найбільш ґрунтовну оцінку джерелам. Починаючи з простих методів дослідження, визначається наукова стежка, або потреба вводити тим чи іншим способом у науковий обіг те чи інше джерело. Групування, класифікація, систематизація, вироблення періодизацій у значній мірі розставляє джерела в потрібному порядку та напрямку. Кожне історичне джерело - наслідок життя і діяльності людини або суспільства. Отже, допоміжні історичні науки дають можливість також визначити місце і роль людини в історичному процесі.
Проблеми розвитку історичної науки, поставлені у новому розумінні з позицій державних і моральних, політичних, багато в чому спираються на джерелознавчу базу, яка використовується недостатньо. Слід залучати значні архівні, музейні, бібліотечні фонди та приватні зібрання, котрі можливо поставити на службу історії України. Кожне історичне джерело, свідчення, дослідження, залучене до процесу пізнання, сприятиме збагаченню історичної науки і розумінню життя. Визначальною рисою спеціальних (допоміжних) дисциплін є їх джерелознавча спрямованість. Окремі типи і види джерел стають об’єктом дослідження і вивчення тих дисциплін, як викладаються на історичних спеціальностях, а саме:
палеографія і неографія, які вивчають еволюцію письма, його матеріали і знаряддя;
хронологія - календарі та системи літочислення, поняття історичного часу;
метрологія - історію одиниць вимірювання;
нумізматика і боністика - гроші та грошовий рахунок;
геральдика - знаки, герби, символи, емблеми;
історична географія - історичний простір у взаємодії з людиною;
топоніміка - історію назв географічних об’єктів.
Загалом комплекс спеціальних історичних наук нараховує їх кілька десятків.
У навчальний процес можуть вводитись різні дисципліни, залежно від потреби, наявності джерельної бази та спеціалістів. Кожна спеціальна історична дисципліна набуває свого розвитку з використанням властивих їй методів дослідження, допомагає співставленню, фіксації, аргументації, визначенню окремих подій, явищ, фактів у процесі пізнання. Кожна з допоміжних історичних дисциплін із набуттям вищого рівня становлення пошукової наукової методики, технологій досліджень може перетворитись на самостійну історичну науку, якими вже є археологія, історіографія та інші. У системі історичних наук допоміжні займають певне місце відповідно до класифікації.
Ознайомлення з якомога більшою кількістю допоміжних історичних наук, з новими видами історичних джерел і напрямками колекціонування необхідне майбутньому вчителю, досліднику, краєзнавцю.
В результаті вивчення спеціальних історичних дисциплін студенти повинні знати: роль і місце спеціальних історичних дисциплін в контексті всесвітньої історії; особливості і специфіку допоміжних історичних дисциплін; основи теоретичних знань з палеографії, історичної хронології, нумізматики, боністики, геральдики; головні джерела та література для самостійного опрацювання окремих проблем з даних дисциплін; сучасний стан вивчення найважливіших проблем з палеографії, історичної хронології, нумізматики, боністики, геральдики.
Студент - історик повинен вміти: використовувати матеріали курсу в процесі вивчення всесвітньої історії та виховання патріотичних почуттів у шкільної молоді; за допомогою знань з палеографії, історичної хронології, нумізматики, боністики, геральдики сприяти розширенню кругозору учнів; використовуючи дані дисципліни стимулювати в учнів розвиток аналітичних і критичних здібностей; ефективно використовувати знання, набуті в університеті, для дослідження учнями своїх родоводів, що сприяє формуванню патріотизму та посиленню сімейних цінностей ; пов’язувати спеціальні історичні дисципліни з історією України, всесвітньою історією; вести в школі краєзнавчу роботу; самостійно здійснювати пошук необхідних матеріалів.
Опановуючи дисципліни студент повинен використовувати різноманітні джерела – підручники, посібники, публікації в періодичних виданнях, документи. Необхідно врахувати, що частина літератури і джерел є ідеологічно заангажованими і вимагають критичного підходу, особливо це стосується джерел виданих в радянський період. Здобути належні знання на основі лише підручника неможливо і тому вагоме значення має самостійна робота з додатковими джерелами.