15. Внутрішньобанківський переказ коштів виконується в строк, встановлений внутрішніми нормативними актами банку, але не може перевищувати двох операційних днів.
Переказ коштів здійснюється з використанням платіжних інструментів.
До платіжних інструментів відносяться документи на переказ (розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші) та спеціальні платіжні засоби (платіжні картки, мобільні платіжні інструменти тощо).
Платіжне доручення — розрахунковий документ, що містить вимогу отримувача безпосередньо до платника сплатити суму грошей та доручення платника банку, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної платником суми грошей зі свого рахунка на рахунок отримувача.
Платіжна вимога-доручення — це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин:
верхня — вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг);
нижня — доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму, яка проставлена у рядку «сума до оплати літерами»
16.
17. За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати такі операції з валютними цінностями:
► неторговельні операції з валютними цінностями;
► ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;
► ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті;
► ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України;
► відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;
► відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;
► залучення і розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;
► залучення і розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;
► операції з банківськими металами на валютному ринку України;
► операції з банківськими металами на міжнародних ринках;
► інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках.
Неторговельні операції в іноземній валюті включають такі банківські операції:
- купівля і продаж готівкової іноземної валюти у фізичних осіб;
- оплата (купівля) платіжних документів (дорожніх чеків) в іноземній валюті;
- продаж платіжних документів (дорожніх чеків) в іноземній валюті;
- інкасо готівкової валюти та платіжних документів в іноземній валюті;
- конверсійні операції з іноземною валютою;
-виплата переказів, що надходять з-за кордону, перекази фізичних осіб за кордон;
- зворотний обмін не використаної громадянами-нерезидентами національної валюти на іноземну;
- операції з міжнародними пластиковими картками.
Банки здійснюють операції в іноземній валюті з власної ініціативи в межах лімітів відкритої валютної позиції. Валютною позицією банку є різниця між активом балансу і зобов'язаннями (пасив балансу, з урахуванням позабалансових вимог та зобов'язань), у відповідних валютах. Якщо активи банку в певній валюті дорівнюють пасивам у цій валюті, то це закрита валютна позиція. Різниця між залишками коштів в іноземній валюті, що формують активи та зобов'язання (з урахуванням позабалансових вимог і зобов'язань) у відповідних валютах, спричиняє відкриту валютну позицію. При цьому, якщо активи в іноземній валюті перевищують зобов'язання в цій же валюті, така відкрита позиція є короткою. І навпаки, якщо зобов'язання в іноземній валюті перевищують активи в тій же валюті, така відкрита позиція є довгою. Наявність у банку відкритої валютної позиції не виключає можливості як отримати додаткові прибутки, так і зазнати додаткових збитків у разі зміни обмінних курсів валют.
На розмір відкритої валютної позиції банку впливають такі операції:
► купівля-продаж готівкової і безготівкової іноземної валюти, у тому числі строкові операції, за якими виникають вимоги та зобов'язання в іноземних валютах (банківських металах) незалежно від способів і форм розрахунків за ними;
► нарахування, отримання, сплата іноземної валюти у формі доходів і витрат;
► надходження коштів в іноземній валюті до статутного капіталу;
► погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті;
► формування резервів в іноземній валюті;
► купівля-продаж матеріальних цінностей за іноземну валюту;
► інші обмінні операції з іноземною валютою.
Операції купівлі-продажу іноземної валюти за дорученням клієнтів на розмір валютної позиції банку не впливають.
Однією з особливостей Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України є його мультивалютність. Це означає, що операції в іноземній валюті обліковують за тими самими рахунками, балансовими і позабалансовими, що й операції в національній валюті. Таким чином, мультивалютність синтетичного обліку банківських операцій визначена чинним законодавством.
Аналітичні рахунки для обліку операцій в іноземній валюті відкривають згідно з внутрішнім планом аналітичних рахунків банку. Як правило, аналітичний облік у банках також є мультивалютним.
Під час валютних операцій розрізняють три часові категорії, а саме:
► дата операції - це дата відображення в бухгалтерському обліку операції в день її здійснення, тобто в день виникнення прав (активів) або зобов'язань (пасивів), незалежно від дати руху коштів за цією операцією;
► дата валютування - обумовлена угодою дата зарахування коштів;
► дата розрахунку - дата реального зарахування або списання коштів за операцією.
Відповідно до МСБО банківські операції відображають у бухгалтерському обліку незалежно від дати валютування (розрахунку), тобто за датою операції; якщо дата операції та дата валютування не збігаються, зобов'язання й активи банку в іноземній валюті мають бути відображені на позабалансових рахунках Плану рахунків:
► групи 920 "Валюта та банківські метали, що куплені, але не отримані";
► групи 921 "Валюта та банківські метали, що продані, але не відіслані".
Бухгалтерські проведення за балансовими рахунками здійснюють на дату валютування. При цьому відображення балансових активів або зобов'язань банку супроводжується позабалансовими проведеннями, які є зворотні проведенням з їх оприбуткування.
Дата фактичного розрахунку та дата валютування за операціями в іноземній валюті (з клієнтами та банками-контрагентами) можуть не збігатися. Різниця в часі між датою розрахунку та датою валютування виникає під час передоплати або відстрочення (затримки) платежу. Якщо дата розрахунку і дата валютування не збігаються, для обліку активів та зобов'язань банки використовують такі балансові рахунки:
2800 "Дебіторська заборгованість за операціями з купівлі-продажу іноземної валюти, банківських та дорогоцінних металів для клієнтів";
2900 "Кредиторська заборгованість за операціями з купівлі-продажу іноземної валюти, банківських та дорогоцінних металів для клієнтів";
3540 "Дебіторська заборгованість з придбання іноземноївалюти та банківських металів за рахунок банку";
3640 "Кредиторська заборгованість з придбання іноземної валюти та банківських металів за рахунок банку". Під час відображення в бухгалтерському обліку операцій в іноземній валюті, які змінюють валютну позицію банку за балансовими рахунками, банки використовують технічні рахунки 3800 і 3801.
Рахунки, призначені для обліку позиції банку щодо іноземної валюти та банківських металів, не є рахунками з обліку коштів.
Балансові рахунки 3800 "Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів" та 3801 "Еквівалент позиції банку щодо іноземної валюти та банківських металів" - технічні рахунки, які забезпечують потреби формування фінансової звітності банку у валюті балансу - гривні. Крім того, їхній стан (активний, пасивний чи нульовий залишок) дає змогу оцінити стан позиції банку щодо іноземної валюти та банківських металів (у розрізі кодів валют). Активний залишок за балансовим рахунком 3800 (згорнутий) означає наявність у банку короткої відкритої балансової позиції щодо конкретної іноземної валюти, пасивний - довгої, нульовий залишок означає, що позиція закрита.
18. Об'єкт основних засобів або нематеріальний актив (придбаний або створений) визнається активом, якщо є ймовірність одержання майбутніх економічних вигід, пов'язаних з його використанням, і його вартість
може бути достовірно визначена. Придбані (створені) основні засоби та нематеріальні активи визнають за початковою вартістю.
Адміністративні та інші витрати, які не належать безпосередньо до витрат на придбання або доведення об'єкта до робочого стану, не включаються до його початкової вартості.
Якщо говорити про нематеріальні активи, то їхня початкова вартість складається з вартості придбання (з вирахуванням торговельних знижок), мита, непрямих податків, що не підлягають відшкодуванню, та інших витрат, безпосередньо пов'язаних з його придбанням та доведенням до стану, придатного для використання за призначенням.
Нематеріальний актив, отриманий у результаті його розроблення, слід відображати в балансі, якщо банк має:
► намір, технічні засоби та ресурси для доведення нематеріального активу до стану, придатного для реалізації або використання;
► змогу отримати майбутні економічні вигоди від реалізації або використання нематеріального активу;
► інформацію для достовірного визначення витрат, пов'язаних із розробленням нематеріального активу.
Якщо нематеріальний актив не відповідає зазначеним критеріям визнання, то витрати, що пов'язані з його придбанням або створенням, визнаються витратами звітного періоду, протягом якого вони були здійснені.
Не визнаються нематеріальним активом і підлягають відображенню в складі витрат звітного періоду, в якому вони були здійснені, такі витрати:
► на дослідження;
► підготовку і перепідготовку кадрів;
► рекламу;
► створення, реорганізацію та переміщення банку або його частини;
► створення внутрішньої ділової репутації банку, вартість видань .
Справедливою вартістю придбаних ідентифікованих активів (земля, будівлі, машини та устаткування) є їхня ринкова вартість. Якщо немає даних про ринкову вартість машин та устаткування, то використовується відновлювальна вартість із вирахуванням суми зношення на дату оцінки. Для інших основних засобів справедливою вартістю є відновлювальна вартість з вирахуванням суми зношення на дату оцінки.
Основні засоби і нематеріальні активи можуть бути придбані як за національну, так і іноземну валюту. Придбання основних засобів і нематеріальних активів за національну валюту відображається в бухгалтерському обліку такими проведеннями:
► Передоплата
► Капітальні інвестиції за не введеними в експлуатацію основними засобами та нематеріальними активами
► Визнання основних засобів і нематеріальних активів у балансі банку
Якщо придбання основних засобів і нематеріальних активів здійснюється за іноземну валюту, то в обліку ці операції відображають таким чином:
► Передоплата
► Визнання необоротних активів у балансі банку
Дебіторська заборгованість із придбання необоротних активів є немонетарною статтею і не підлягає переоцінці у зв'язку зі зміною офіційного курсу гривні до іноземних валют.
За початковою вартістю зараховують на баланс банку і створені основні засоби та нематеріальні активи. Початкова вартість об'єкта основних засобів чи нематеріальних активів, створеного банком, включає:
► прямі витрати на оплату праці,
► прямі матеріальні витрати,
► інші витрати, безпосередньо пов'язані зі створенням цього активу та приведенням його до стану придатності для використання за призначенням (оплата реєстрації юридичного права, амортизація патентів, ліцензій тощо).
У разі створення банком необоротних активів підрядним способом до їх початкової вартості включають витрати на заробітну плату працівників, залучених до виконання відповідних робіт за договорами підряду, та обов'язкові нарахування на такі виплати.Створення основних засобів і нематеріальних активів відображується в обліку такими проведеннями:
► Передоплата виконаних робіт
► Нарахування заробітної плати працівникам
► Нарахування платежів у фонд соціального страхування та інші фонди
► Віднесення суми завершених капітальних інвестицій на вартість основних засобів і нематеріальних активів
У день отримання від постачальників придбаних необоротних активів до бухгалтерії надають накладну або акт, які підтверджують отримання необоротних активів, і, за необхідності, податкову накладну.
У разі придбання банком необоротних активів для власних потреб протягом визначеного проміжку часу підрозділ, який ініціює придбання, надає до бухгалтерії акт приймання-передачі необоротних активів.
Працівник бухгалтерії на підставі отриманих документів:
► вказує номер і дату документа, згідно з яким отримано необоротні активи від постачальника, у книзі реєстрації доручень;
► закриває в разі передоплати дебіторську заборгованість із придбання активів шляхом відображення вартості отриманих необоротних активів за рахунками обліку капітальних інвестицій за не введеними в експлуатацію нематеріальними активами або основними засобами;
► оприбутковує на баланс придбані та введені в експлуатацію необоротні активи.
Одночасно із введенням необоротних активів в експлуатацію завідувач господарства (матеріально відповідальна особа) складає або поповнює інвентарний список необоротних активів у розрізі місць експлуатації (кімнат структурних підрозділів, у яких міститься той чи інший об'єкт необоротних активів). Крім того, завідувач господарства веде журнал закріплення об'єктів необоротних активів за структурними підрозділами й за місцем експлуатації об'єктів, у якому відображується рух необоротних активів між структурними підрозділами банку. Такий журнал можна вести і в електронному варіанті. Усі переміщення необоротних активів між структурними підрозділами банку здійснюються під відповідальність керівника господарського підрозділу та виключно з відома завідувача господарства. Контроль за переміщенням необоротних активів між структурними підрозділами необхідний для того, щоб на будь-яку дату можна було визначити місцезнаходження будь-якого необоротного активу.
Для забезпечення безперервної роботи банку та усунення непередбачуваних ситуацій може бути створений резерв комп'ютерного та телекомунікаційного обладнання без уведення в експлуатацію. Зазначений резерв обліковується на балансовому рахунку 4430 "Капітальні інвестиції за незавершеним будівництвом і за не введеними в експлуатацію основними засобами" та зберігається на складі банку.
Обраний метод банки зобов'язані застосовувати для всіх об'єктів певної групи основних засобів і не поєднувати об'єкти з різними методами оцінки в одну групу. У разі застосування методу початкової вартості (собівартості) переоцінка необоротних активів не здійснюється.
Переоцінку потрібно здійснювати, якщо залишкова вартість об'єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату складання балансу. Під час переоцінки об'єкта основних засобів на ту саму дату має здійснюватися переоцінка всіх об'єктів групи основних засобів, до якої належить цей об'єкт. Переоцінку групи основних засобів, об'єкти якої вже зазнали переоцінки, надалі слід проводити з такою регулярністю, щоб їхня залишкова вартість на дату балансу суттєво не відрізнялася від справедливої вартості. Не підлягають переоцінці малоцінні необоротні матеріальні активи і бібліотечні фонди.
Порядок проведення переоцінки банк визначає самостійно з урахуванням вимог законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України. Під час проведення переоцінки основних засобів накопичена амортизація відображається в бухгалтерському обліку на дату переоцінки за одним з таких методів.
Перший метод. Накопичену амортизацію перераховують пропорційно зміні балансової вартості об'єкта основних засобів таким чином, щоб після переоцінки балансова вартість дорівнювала переоціненій вартості. Переоцінену початковому вартість і суму зношення об'єкта основних засобів визначається множенням початкової вартості та суми зношення об'єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість. Такий метод не потребує перегляду норми амортизації.
Другий метод. Накопичена амортизація вираховується з початкової (переоціненої) вартості об'єкта основних засобів, а отримана на нетто-основі балансова вартість переоцінюється до його справедливої вартості. За цим методом переоцінена вартість об'єкта дорівнює його справедливій вартості, а накопичена амортизація дорівнює нулю. Норми амортизації потребують перегляду. Цей метод, як правило, використовується для будівель та споруд.