4.Всемирная история. Энциклопедия. Том 6 (1961 г.)

Война Италии 1859 г. с Австрией

Считая, что для объединения Италии одних сил Сардинского королевства недостаточно, Кавур и поддерживавшие его круги рассчитывали разрешить эту задачу с помощью крупных европейских государств, в первую очередь Франции. Кавур вступил в тайные переговоры с Наполеоном III. Во время Крымской войны 1853-1856 гг. Сардиния примкнула к антирусской коалиции и послала в Крым корпус в 15 тыс. солдат. За это Наполеон III обещал Кавуру поддержку Франции. Для итальянского народа участие в войне против России было ненужным, более того, вредным делом. Но Кавур и его единомышленники связывали с этой политикой большие надежды.

В 1858 г. на секретном свидании с Наполеоном III в Пломбьере Кавур заключил с ним сделку. Наполеон обязался вступить в войну против Австрии и обещал, что в случае победы Ломбардия и Венеция будут присоединены к Сардинскому королевству. В свою очередь Кавур дал согласие на присоединение Савойи и Ниццы к Франции, хотя Ницца была населена преимущественно итальянцами.

В апреле 1859 г. началась война Франции и Сардинии против Австрии. В битве при Мадженте (4 июня) и при Сольферино (24 июня) австрийские войска понесли тяжелые поражения. Гарибальди во главе корпуса добровольцев - альпийских стрелков - успешно действовал против австрийцев, нанося им чувствительные потери.

С первых дней войны, вызвавшей большой национальный подъем во всей Италии, трудящиеся массы активно выступили за освобождение страны. Война оказалась тем внешним толчком, который помог прорваться наружу народному недовольству, накопившемуся за многие годы. Война ускорила созревание революционного кризиса в Италии. В конце апреля и начале мая в Тоскане и Парме, в июне в Модене вспыхнули восстания; существовавшие в этих государствах абсолютистские режимы были свергнуты, создались временные правительства. В середине июня восстали Романья и другие папские владения. В августе - сентябре Учредительные собрания Тосканы, Модены, Романьи и Пармы приняли постановление о вхождении этих территорий в состав Сардинского королевства.

Еще до этого Наполеон III, напуганный размахом революционной борьбы в Италии, а также перспективой вступления Пруссии, Баварии и некоторых других германских государств в войну на стороне Австрии, решил пойти на сепаратное соглашение с Австрией. 8 июля 1859 г. в местечке Виллафранка было подписано перемирие, а через три дня заключен предварительный мирный договор между Францией и Австрией. По условиям Виллафранкского договора Австрия отдала Ломбардию Франции, но сохранила свое господство над Венецией и Венецианской областью. Наполеон III «переуступил» Ломбардию Сардинскому королевству.

Оставив Венецианскую область в руках австрийцев, Наполеон III грубо нарушил свое обязательство не прекращать войны с Австрией, пока вся Северная Италия, вплоть до Адриатического моря, не будет освобождена от австрийского господства. Передумови війни

В результаті австро-італо-французької війни 1859 року і революції 1859-1860 Італія була в основному об'єднана. Неприєднаними залишилися лише Венеційська область, де панувала Австрія, та Рим, що знаходився під владою папи. Готуючися до війни Італія, уклала спілку з Пруссією. Зі свого боку пруський канцлер Отто фон Бісмарк хотів заручитися підтримкою Італії у війні з Австрією. 8 квітня 1866 року між Італією та Пруссією була укладена секретна угода, за якою сторони зобов'язувалися не припиняти військових дій, доки Італія не отримає Венеційську область, а Пруссія рівноцінні території в Німеччині. Згідно з домовленістю Пруссія першою розпочала 16 червня 1866 року війну проти Австрії (див. Австро-прусська війна).

Хід війни

20 червня італійські війська (біля 250 тисяч) вступили у Венеційську область яку боронила значно менша австрійська армія (біля 140 тисяч) під орудою ерцгерцога Альбрехта. 24 червня італійські війська під командуванням генерала Ламармори зазнали важкої поразки в битві при Кустоцці втративши 7 тисяч чоловік вбитими та пораненими і 3 тисячі полоненними. Лише корпус Джузеппе Гарібальді перемагав і швидко просувався в Південний Тіроль. 3 липня 1866 року австрійська армія була робита прусаками в районі Садови. поразка австрійців дозволила італійцям з 8 липня знову перейти в наступ. вийшов у море й італійський флот під орудою адмірала Персано який до того часу бездіяльно стояв в Анконі. 20 липня в бою при острові Лісса австрійський флот розбив італійський. За посередництва Наполеона ІІІ 26 липня Пруссія без попереднього узгодження з Італєю уклала з Австрією перемир'я. Савойська династія погодилася на умови перемир'я продиктовані Наполеоном ІІІ та Бісмарком — перемир'я між Італією та Австрією було укладене 10 серпня.

Наслідки

3 жовтня 1866 року у Відні був укладений мирний договір за яким Австрія поступалася Венеційською областю Наполеону ІІІ, а той передавав її італійському королівству. 21 жовтня 1866 року у Венеційській області був проведений плебісцит за яким вона була включена в Італійське королівство. Трієст, Трентіно та Південний Тіроль звільнені загонами Гарібальді австрійці збрегли і володіли ними до кінця Першої Світової війни

повстання в мілані

8 березня 1848 р. повстання проти австрійців спалахнуло в Мілані. Міланцям довелося вести боротьбу проти 15-тисячної австрійської армії. П'ять днів тяжких боїв завершилися перемогою повстанців.

Звістка про вигнання австрійців з Мілана миттю облетіла всю країну. Патріотичне піднесення, що охопило італійців, спонукало короля П'ємонту Карла-Альберта 24 березня 1848 р. оголосити війну Австрії. У цьому він побачив можливість здійснити власну мрію та об'єднати під своєю владою Північну Італію. Про підтримку короля П'ємонту оголосили й інші монархи. Приєднався до п'ємонтської армії Джузеппе Ґарібальді, який, дізнавшись про події на Батьківщині, повернувся з загоном своїх прибічників з Південної Америки. Однак наприкінці липня 1848 р. австрійці зуміли завдати поразки армії повсталих і знову окупували Північну Італію.