3.1 Розробка маршруту туристського походу

Район подорожі вибирають у залежності від інтересів і смаку учасників. При виборі району враховується також наявність зручних шляхів під’їзду, час необхідного на дорогу, транспортні і ін. витрати.

Для спрощення організації походів є розроблені маршрути, які базуються на населенні пункти. Туристичні і альпінійські бази, метеорологічні і науково-дослідні станції і мисливсько-санаторні станції.

Як тільки визначилися з метою походу і туристичною групою –розроблюється маршрут. Для виконання цієї роботи можна скористатися спеціальними путівниками , які мають довідки щодо маршрутів .

В путівниках містиця вся потрібна інформація про маршрути, наводяться схеми окремих ділянок і можна собі легко підібрати той який відповідає встановленій меті та кількості учасників групи.

Знайомство з наміченим районом походу починається з вивчення літератури , в першу чергу спеціальної туристичної. Після того як зібрали інформацію про район в який планується подорож починають вимальовуватись різні варіанти маршруту, які б було доцільно обговорити зі всією групою.

Після того які обрали район подорожі , починається детальна розробка маршруту по карті , при йому треба користуватися картами і схемами.

Складність маршруту залежить від туристичної і фізичної підготовленості учасників походу. Група повинна розраховувати на свої сили досвід і вміння. Враховуючи всі ці компоненти можна включати в маршрут додаткові природні перешкоди.

Для зниження завантаженості в походах , починаючи з дгої, третьої категорії складності , рекомендується організація доставки частини продуктів або спорядження , поповнення продуктів на маршруті у населиних пунктах.

Краще планувати маршрут по природним шляхам руслам річок, польовими та лісовими дорогами , перевалами обладнаними преправами через річки.

Розробляючи маршру не треба забувати про рельєф та метеорологічні умови які можуть бути несприятливими. Маршрут поділяється по окремих днях , вимірюється відстань денних переходів, визначаються орієнтовні місця ночівель. Добре якщо хторь раніше пройшовся по маршруту і визначив місця для ночівель.

Графік подорожі не завжди треба педалізувати по дням , можна розпланувати ділянки на подолання яких потрібно 2-3 дні. Дотримання графікі не повино бути самоціллю в поході, це лише попередній план в ході якого вносятся корективи.

3.2 Вивчення і випробування групового спорядження туриста

Туристи повині заздалегідь зібрати матеріально-технічне забезпечення походу. Туристичне спорядження поділяється на засоби транспортування вантажів, бівачне спорядження, спеціальне спорядження, і допоміжне спорядження. Туристичне спорядження має бути міцним, легким, зручним, безпечним. Вибирають його відповідно до мети, тривалості, складності походу, кліматичних умов.

Особисте спорядження — бавовняний (лижний, трену­вальний) костюм чи бавовняний одяг на зразок військово­го, легкий плащ у вигляді накидки з капюшоном (прогу­мована тканина, хлорвінілова плівка), легка шапка з поля­ми чи козирком, легкі черевики (кросовки або кеди з тов­стою устілкою із повсті чи поролону), рюкзак, предмети особистого туалету, комплект білизни, дві пари шкарпе­ток, нитки, голка, кухоль, столова (краще дерев'яна) лож­ка, миска, сірники, ніж.

Групове спорядження — легка сокира у чохлі (одна на З—5 чоловік), 2 алюмінієві каструлі чи відра з дуж­ками з дроту (ємність — по 0,7 л на людину), казани, складаний чи столовий ніж, аптечка (йод, бинти, вата, стрептоцидова емульсія, лейкопластир), чохли для посу­ду, сталевий ланцюжок (2—3 м), сталевий трос діамет­ром 3 мм, гачок з дроту для підвішування над вогнищем казанів, ополоник з довгою березовою ручкою, шнури, страхові карабіни та ін.

У похід тривалістю біль­ше одного дня беруть намет (один на 3—4 чоловіки), спальний мішок чи легку вовняну ковдру на кожного, светр, запасні шкарпетки, електричний ліхтар, карту. У кожного туриста має бути компас, щоб орієнтуватися на маршруті походу.

Важливо правильно скласти речі в рюкзак (мал. 201): на дно покласти картон, спочатку скласти важкі речі (кульки з про­дуктами, консерви), потім — решту так, щоб рюкзак був збалансованим. У тій частині рюкзака, що буде біля спини, укладають м'які речі. Намет у чохлі прив'язують зверху або знизу рюкзака. Навантаження на одного юнака залежно від йо­го фізичного розвитку — 14—18 кг.

Наприклад до спеціального спорядження туриста відносяться різні засоби забезпечення безпеки туриста мотузки , карабіни ,льодоруби, скельні та льодові молотки, крюки, затискачі , рукавиці, захистні окуляри, казки, пояс страхування і багато іншого.

До засобів пересування відносяться човки , лижі, сани , байдарки,катамарани, велосипеди, мотоцикли, а до засобів транспортування вантажів – рюкзаки, сани , причепи до колісних засобів пересування.

До бівачного спорядження відносяться спальні мішки, намети , теплоізоцюючі килимки, приналежності для вогнищя, посуд для приготування страв.

До допоміжного спорядження відносяться ліхтарики, фото і відеокамери ремонтні набори, аптечки.

Все це відноситься до групового спорядження, все інше що візьме с собою турист відносится до особистого спорядження . В залежності від виду туризму спорядження буде різне, і особисте спорядження також.

Все те чим користується вся туристська група буде називатися груповим спорядженням. Так як умови пішохідного походу першої категорії складності не вимагають використання спеціального спорядження при подоланні природних перешкод, то до групового буде відноситись бівачне спорядження.