21. Хто з представників неокласичного напряму розділив економічну науку на три розділи: універсальна, статична, динамічна? Що є предметом вивчення кожного з них?

Дж.Б. Кларк разделил политическую экономию на три раздела: 1) универсальная экономика, которая формулирует всеобщие универсальные законы; 2) социально-экономическая статика, которая изучает законы социальной экономики, взятой в «стационарном» состоянии; 3) социально-экономическая динамика, исследующая те силы, которые действуют в обществе, находящемся в движении, в развитии. Этим трем разделам науки он посвятил и три основных своих произведения: 1) «Философия богатства» рассматривает всеобщие универсальные законы богатства; 2) «Распределение богатства» характеризует законы статики; 3) «Сущность экономической теории» вскрывает основы динамических процессов.

Первый раздел — универсальная экономика — должен исследовать более «общие», или «естественные», законы хозяйственной деятельности. К «общим» законам Кларк отнес законы предельной полезности, убывающей производительности труда и капитала (распространение вульгарного закона убывающего плодородия почвы на труд и капитал), народонаселения в мальтузианском варианте и т. п.

Далее Кларк ввел политическую экономию в область статики, т. е. такого состояния общества, когда оно находится в равновесии и в состоянии полного покоя, при котором отсутствует какое бы то ни было развитие общества. Он заявил, что на этой стадии необходимо и возможно исследовать «вменение» каждому фактору на основе естественных законов предельной полезности и убывающей производительности соответствующей «доли». В этом плане трактуются им категории заработной платы, процента и ренты.

Наконец, исследование, согласно Кларку, вступает в третью стадию — динамики, в которой все факторы находятся в состоянии развития, из-за чего возможно нарушение состояния равновесия.

22. Що являє собою концепція “чистої економіки”?

23. Якими чинниками визначається добробут суспільства в теорії а. Пігу?

 Він розмежовує економічний та неекономічний добробут. При цьому він стверджував, що збільшення або зменшення економічного добробуту не завжди призводить до відповідних коливань неекономічного добробуту.

В неекономічний добробут він включає такі показники, як якість життя, умови праці та відпочинку, доступність освіти, умови довкілля, медичне обслуговування, громадській порядок та інше. В якості індикатора економічного добробуту А. Пігу визначає розмір національного дивіденду - це частина матеріального доходу суспільства, яка може бути виражена у грошовому еквіваленті. Але поряд із цим він виділяє від'ємні ефекти неекономічного характеру, це такі явища як нещасні випадки на виробництві, професійні захворювання, використання праці жінок та дітей, забруднення навколишнього середовища та безробіття. Всі ці явища призводять до зменшення суспільного добробуту, але особливістю неекономічних явищ є те, що вони майже не піддаються виміру, а спричиняють найбільші втрати суспільного добробуту. Досягнення загального добробуту А. Пігу пропонує здійснити за допомогою власної користі приватного інтересу з одного боку та втручання держави для вираження інтересів суспільства з іншого.

А. Пігу виводить критерії поліпшення суспільного добробуту - це зростання суми корисностей, що підлягають розподілу без збільшення витрат виробництва та рівномірний розподіл доходів у суспільстві на основі визначення соціальної вартості. Вона складається із ринкової оцінки необхідних людині благ і послуг та державного регулювання з метою задоволення потреб людини, які вона не може задовольнити на конкурентній основі.