12. Собливості інтелектуальної мережі

До основних особливостей інтелектуальної мережі, які відрізняють її від "неінтелектуальних" мереж, насамперед належать:

взаємна незалежність змін, що вносяться в базову мережу й інтелекту­альну надбудову (платформу IN) під час реалізації будь-яких додаткових послуг;

практична одночасність процесів створення і впровадження послуг;

можливість доступу до послуг з використанням звичайних інтерфейсів "користувач-мережа" (аналогова телефонна лінія, базовий і первинний до­ступи цифрової мережі інтегрального обслуговування тощо);

незалежність у процесі розроблення та впровадження додаткових послуг від постачальників комутаційного устаткування;

можливість для абонентів створювати свої власні послуги за додаткову плату і гнучко, за своїм розсудом, змінювати профілі конкретних послуг.

Дійсно, концепція інтелектуальної мережі завдяки поділу функцій кому­тації та логічних функцій надання послуг уможливлює швидку й ефективну реалізацію на телефонній мережі загального користування нових і досить привабливих додаткових мережних послуг, конкретні можливості застосу­вання яких обмежені лише фантазією самих абонентів. При цьому абоненти дістають змогу не лише вибирати додаткові послуги з числа наявних, але й керувати ними, змінюючи конкретні атрибути, а також брати безпосередню участь у процесі їхнього створення.

14 Термінальне устаткування isdn

Найважливішою частиною абонентської системи інтегральної мережі є термінальне устаткування, а її кінцеві пристрої й термінальний адап­тер виконують допоміжні функції.

Використовується досить багато способів приєднання термінального устаткування до інтегральної мережі. П'ять із них показано на рис. 14.

За способом 1 термінальне устаткування ТЕ2, фізичний інтерфейс якого R не відповідає стандартам інтегральної мережі, приєднується через термінальний адаптер ТА і кінцевий пристрій NT (або через пару пристроїв - NT2 і NT1). Термінальне устаткування ТЕ1, яке має фізичний інтерфейс S, приєднується до інтегральної мережі за способом 2 через пристрій NT (або через NT2 і NT1). Якщо на інтерфейс 5 вводиться від двох до восьми комплектів термінального устаткування (спосіб 3), то вони зв'язуються з кінцевим пристроєм NT (або з NT2 і NT1) через коротку шину або довгий загальний канал. Абонент­ська система, в якій інтегровані ТЕ1 і NT2, на інтерфейсі Т з'єднується з кін­цевим пристроєм NT1 (спосіб 4). Нарешті, якщо складна абонентська систе­ма має інтерфейс U, то вона приєднується безпосередньо до інтегральної мережі (спосіб 5).

Рис. 14. Схеми приєднання термінального устаткування

Як зазначалося, в інтегральній мережі термінальне устаткування ТЕ1 за­безпечує виконання прикладних процесів протоколів верхніх рівнів. Кінце­вий пристрій мережі NT або пара цих пристроїв NT2 і NT1, допомагаючи в роботі термінальному устаткуванню, реалізує протоколи нижніх рівнів - фізичного і, можливо, канального та мережного.

Складне термінальне устаткування виконує всі верхні рівні протоколів. Про­те тут може використовуватись і просте термінальне устаткування (відеотекс, телетекс, телефонний апарат), яке виконує протоколи лише деяких верхніх рівнів.

Як показано на рис. 14, у точку інтерфейсу S можна вмикати один або декілька комплектів термінального устаткування, внаслідок чого створюєть­ся одна з двох схем: "точка-точка" і "точка-багатоточка".

Схема "точка-точка" передбачає ввімкнення на інтерфейс S одного комплекту термінального устаткування. У цьому разі одночасно можуть бу­ти активними два комплекти термінального устаткування двох абонентських систем, пов'язані один з одним інтегральною мережею. Така активність мож­лива відразу в обох напрямках передавання пакетів.

У схемі "точка-багатоточка" на інтерфейс S вмикається до восьми комплектів термінального устаткування. У разі використання цієї схеми по­трібно ідентифікувати кожен з восьми комплектів термінального устатку­вання. Тому тут будь-який пакет, що надходить до термінальної системи, повинен мати не лише адресу цієї системи, але й код (ім'я), який адресується термінальному устаткуванню.