Обмова, самообмова, алібі.

Повне або часткове визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї вини – це їхні показання в яких вони визнають себе винуватими і повідомляють органу дізнання, слідчому, прокурору, суду про обставини скоєння ним злочину.

Повне або часткове заперечення підозрюваним, обвинуваченим своєї вини — це їхні показання в яких вони не визнають себе винуватими і повідомляють посадовим особам, що ведуть процес, про обставини які встановлюють не винуватість, заперечують докази на яких основуються підозра і обвинувачення.

Обмова – це показання підозрюваного чи обвинуваченого в яких вони викривають інших підозрюваних, обвинувачених, та інших осіб в скоєнні інкримінуємого їм злочину.

Користуючись своїм правом на захист, а також відсутністю відповідальності за завідомо неправдиві показання підозрюваний і обвинувачений можуть давати показання про те, що злочин в скоєнні якого вони самі підозрюються чи обвинувачуються скоєний іншою особою.

Самообмова — полягає у визнанні підозрюваним і обвинуваченим їхньої причетності до злочину котрий в дійсності вони не скоювали.

До більш тяжкого злочину ніж той який в дійсності скоїв самообмова має місце і тоді , коли підозрюваний або обвинувачений беруть тільки на себе вину за скоєний груповий злочин або перебільшує свою роль в скоєнні злочину.

Мотивами самообмови може бути бажання підозрюваного чи обвинуваченого понести покарання за менш тяжкий злочин порівняно зі скоєнням, звільнити від кримінальної відповідальності інших осіб які в дійсності скоїли злочин.

Алібі — це твердження підозрюваного чи обвинуваченого що вони не могли скоїти інкримінуємий їм злочин так як в момент його скоєння знаходився в іншому місці.

Показання підозрюваного чи обвинуваченого як і інші докази в кримінальному процесі підлягають перевірці шляхом аналізу їх змісту, співставлення з іншими документами, що є в справі, проведення слідчих дій і т.д.

Зацікавленість підозрюваного і обвинуваченого в результаті справи при відсутності відповідальності за за відомо неправдиві показання зобов’язують посадових осіб які ведуть провадження по кримінальній справі особливо критично перевіряти і оцінювати їх показання.

Визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення тільки при підтвердженні цього зізнання сукупністю доказів, що є у справі.

Судове слідство провадиться судом в повному обсязі незалежно від визнання підсудним пред’явлених йому обвинувачень.

При оцінці показань обвинуваченого слід враховувати, що його показання на досудовому слідстві від яких він потім відмовився не підтверджені в судовому засіданні іншими доказами не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.

Слідчі, прокурор, суд повинен особливо критично відноситись до показань підсудного чи обвинуваченого, дані проти інших підозрюваних, обвинувачених та інших осіб які направлені на пом’якшення їх власної вини.

Обвинувачення не може вважатися доказом якщо воно обґрунтовано тільки на обмові іншого обвинуваченого зацікавленого в результаті справи не закріпленого іншими доказами.

Необхідно також мати на увазі, що обвинувачений як активний учасник кримінального процесу знайомиться в порядку ст. 218, 222 КПК з усіма матеріалами закріпленого провадженням кримінальної справи. Бере участь при дослідженні обставин справи в суді і у зв’язку з цим може заміняти коректувати свої показання.