V. Основні положення оцінки документів в кримінальному процесі.

Оцінка доказів супроводжує всю процесуальну діяльність і є основою для висновку про доказаність (недоказаність) обставин які складають предмет доказування по справі.

Суд, прокурор, слідчий і особа, що провадить дізнання оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням яке ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності керуючись законом.

Ніякі докази для слідчого, прокурору, судді, суду, особи, що провадить дізнання не мають раніше встановленої сили.

Оцінка доказів по внутрішньому переконанню означає, що посадові особи які ведуть процес не пов’язані раніше встановленим правилом про силу доказу, про те якому із них віддати перевагу, а який не прийняти у випадку протиріччя між ними.

Жоден доказ не має переваги над іншими доказами і повинен оцінюватися особою, що провадить дізнання, слідчим, прокурором, судом в їх сукупності по внутрішньому переконанню.

Внутрішнє переконання – це думка яка склалася в процесі провадження по справі, впевненість особи яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду в достовірності своїх висновків про обставини справи.

Внутрішнє переконання повинно бути основане на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Оцінюючи докази посадові особи які ведуть процес повинні враховувати всі досліджені по справі фактичні дані, співставляти їх між собою, перевіряти чи підкріплюються одні докази іншими.

При постановлені обвинувального вироку переконання у винуватості обвинуваченого повинні бути єдиним висновком до якого прийшли на підставі зібраних по справі доказів, а всі інші висновки повинні бути відкинуті.

Суд, прокурор, слідчий, особа, що провадить дізнання вільні в оцінці доказів.

Вільна оцінка доказів по внутрішньому переконанню розуміє те, що особа яка проводить оцінку доказів не пов’язана висновками зробленими іншими особами або органами в попередніх стадіях або в даній стадії.

Слідчий оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, а тому може і не погодитись з вказівками прокурора і начальника слідчого відділу про кваліфікацію злочину і об’єм обвинувачення, а також по іншим питанням передбаченим в законі.

Суд оцінюючи доказ не пов’язаний з висновками які наведені в обвинувальному висновку, думками сказаними обвинуваченим і захисником в судовому засіданні, а також оцінки вищестоящого суду.

При оцінці доказів за своїм внутрішнім переконанням особа яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суд керуються законом.

Кримінально-процесуальне законодавство встановлює вимоги яким повинні відповідати фактичні дані які є доказами; встановлює коло обставин які підлягають доказуванню по справі; передбачає способи і процесуальний порядок збирання і перевірки доказів; встановлює форму тих процесуальних доказів в яких викладаються результати оцінки і дослідження доказів (обвинувальний висновок, постанова про закриття кримінальної справи, вирок і так далі) зобов’язуючи при цьому слідство і суд мотивувати чому вони прийняли чи відкинули ті чи інші докази, всі ці встановлені законом вимоги є необхідною умовою і важливою гарантією повного, всебічного і об’єктивного дослідження сукупності всіх обставин справи і кожного окремого доказу, встановлення істини по справі.