IV. Класифікація документів, її практичне значення в кримінальному процесі.

В залежності від відношення до предмету доказування (головного факту) докази поділяються на прямі і не прямі.

Прямими є докази які безпосередньо вказують на наявність або відсутність обставин які підлягають доказуванню в кримінальній справі.

Непрямими є докази які встановлюють проміжні (доказові) факти по сукупності яких можна зробити висновок про наявність або відсутність обставин, які підлягають встановленню по справі (головного факту).

За допомогою непрямих доказів встановлюються не самі обставини передбачені в ст. ст. 23, 64, 433 КПК , а тільки пов’язані з ними факти, аналіз яких в сукупності може привести до висновку про наявність або відсутність цих обставин.

Різниця між прямими і непрямими доказами обумовлює необхідність існування правил користування непрямими доказами:

1. Вони можуть бути покладені в основу висновку про доказовість відповідних фактів тільки при умові якщо вони зібрані в певній сукупності.

2. Непрямі докази повинні знаходитися в органічному взаємозв’язку, вони повинні являти собою певну систему.

3. Кожен непрямий доказ повинен знаходитись не у випадковому, а у причинному зв’язку з фактом який доказується.

4. З системи непрямих доказів повинен витікати тільки один висновок – про доказуваність того чи іншого факту котрий входить в предмет доказування.

В залуження від відношення до предмету підозри чи обвинувачення докази поділяють на обвинувальні та виправдувальні.

Обвинувальними є докази які встановлюють подію і винуватять обвинуваченого в його скоєнні, а також обставини які обтяжують відповідальність підсудного.

Виправдувальними є докази які встановлюють відсутність події або складу злочину, не винуватість особи яку притягують до кримінальної відповідальності, а також обставини які пом’якшують відповідальність підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

В залежності від відношення до джерела отриманих відомостей про факти доказів поділяються на первинні і похідні.

Первинними є докази отримані з першоджерела.

Похідними є докази які отримані з інших рук.

Кримінально-процесуальне законодавство вимагає щоб органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду встановлювали по кожній кримінальній справі обставини, що як викривають, так і виправдовують обвинуваченого, а також обставини які пом’якшують та обтяжують відповідальність.

Перевірені і оцінені обвинувальні і виправдувальні докази повинні бути відображені у важливих процесуальних документах, а саме: обвинувальному висновку і вироку.

При винесенні обвинувального вироку необхідно вказувати на ті докази які покладені судом в основу обвинувачення з наведенням мотивів – чому саме ці докази прийняті судом і чому не прийняті докази які виправдовують підсудного.

При винесенні виправдувального вироку слід вказати на докази які покладені судом в основу виправдання з наведенням мотивів – чому суд прийняв ці докази і не прийняв докази на яких обґрунтовано обвинувальний висновок.

Поділ доказів на первинні та похідні допускає визначений шлях перевірки доказів.

При отриманні відомостей з інших рук обов’язково повинно бути виявлено першоджерело.

Якщо показання свідка основуються на повідомленнях інших осіб – ці особи повинні бути допитані.

Якщо встановити першоджерело відомостей про який-небудь факт, про який повідомляє допитуваний є неможливим, то ці відомості втрачають значення доказу, а відповідно не можуть бути прийняті.

Відомості отримані “по чуткам” не можуть бути перевірені, а значить і не можуть бути використані в якості доказу.