Взагалі, увесь процес багатонаціональної економічної інтеграції спрямовувався саме на реструктуризацію та посилення конкурентоздатності європейської промисловості.

Запровадження спільної дослідної діяльності й енергетичної політики було частково передбачено секторальними договорами, насамперед договором про заснування Євратому. Різне правове підґрунтя п'ятьох основних спільних політик у різних секторах економіки обумовило розбіжності в їхньому розвитку; окрім того, ці розбіжності стали наслідком різних вимог держав-членів щодо цих політик на різних історичних етапах (на стадії митного союзу, спільного ринку та нещодавній стадії економічного та валютного союзу).

Водночас Договір про ЄЕС не вимагав запровадження спільної або союзної промислової політики, а насамперед регулював функціонування спільного ринку промислових товарів (правила конкуренції, зближення законодавства, податкова гармонізація тощо).

Припускалося, що скасування протекціоністських заходів та відкриття ринків нададуть вагомий імпульс для реструктуризації економічних секторів і підприємств. Таке припущення виявилося частково неправильним через державний протекціонізм, який існував до початку 1990-х років (технічні бар'єри для торгівлі).

Коли спільний ринок став реальністю, малі та середні підприємства (МСП) мають пристосуватися до нових умов жорсткішої конкуренції. Нова підприємницька політика Спільноти підтримує їхні зусилля в цьому напрямі.

Спільна підприємницька політика допомагає МСП пристосуватися до нових умов великого внутрішнього ринку не лише в секторі промисловості, а й у сфері послуг. На це спрямована спільна політика особливо в тих секторах промисловості, що занепадають або швидко зростають і потребують звільнення від старої протекціоністської підтримки для ліпшого протистояння новим умовам конкуренції в Європі та світі.

Спільна політика щодо досліджень також є важливою ланкою в промисловому розвитку Європейського Союзу. Вона вкрай важлива для визначення промислової стратегії, для технічного прогресу у високотехнологічних секторах, для розв'язання енергетичних проблем Спільноти і, нарешті, для пристосування підприємств і громадян до постіндустріального інформаційного суспільства.

На підготовчих етапах створення єдиного ринку Спільнота приділяла багато уваги малим і середнім підприємствам (МСП), які стикаються з проблемами інтеграції в єдиний ринок та становлять понад 90% промислової структури Спільноти і забезпечують працею 70% осіб, які працюють у приватному секторі держав-членів.

Підприємницька політика стосується не лише промислових підприємств, але й підприємств сфери послуг та торгівлі.

Не запроваджуючи промислової політики Спільноти, європейські договори насамперед торкалися промислового сектору економіки держав-членів.

Митний союз посилив здатність європейської промисловості конкурувати і на своєму власному ринку, і на ринках світових. Починаючи з 1968 року, разом із запровадженням спільного митного тарифу, Спільнота отримала в своє розпорядження цінний інструмент впровадження дієвої торговельної політики та прискорення лібералізації міжнародної торгівлі. Було досягнуто домовленості про зменшення митної протекції основних торговельних держав у рамках ГАТТ.

Однак зменшення міжнародного протекціонізму було недостатньо для поліпшення конкурентоспроможності промисловості Спільноти. Аби досягти рівня американських та японських ТНК, європейські підприємства мусили поліпшити продуктивність через вироблення нових товарів і запровадження нових технологій. Лише великий європейський ринок міг забезпечити їм умови підвищення їхньої конкурентоспроможності.

Становлення єдиного європейського ринку та запровадження єдиної валюти дає змогу підприємствам скористатися перевагами ефекту масштабу:

• зменшити свої адміністративні й фінансові витрати,

• здобути легший доступ до державних закупівель в інших державах-членах і

• тісніше співпрацювати.

Прагнення ТНК здобувати панівні позиції на єдиному ринку, маскуючи це як намагання досягти достатнього критичного розміру, потребує ретельної перевірки.

Відповідно, правила контролю за концентраціями запровадили необхідний юридичний інструмент для регулювання Спільнотою злиття й придбання великих підприємств, що, однак, не завадило європейським компаніям далі реалізовувати свої ділові стратегії щодо підвищення конкурентоздатності на світовому рівні.

Європейські стандарти мають на меті не лише усунути технічні бар'єри для торгівлі; але й поступово підвищити промислову конкурентоздатність шляхом зменшення витрат виробників та забезпечення виходу на нові ринки, зокрема, стимулюючи розвиток новітніх технологій, уніфікацію, дизайн і надійність товарів.

Для конкурентоздатності європейської промисловості важливі також державні закупівлі, які стали доступними завдяки нормативному регулюванню єдиного ринка. Важливість державних закупівель для промисловості складається з 3 чинників:

По-перше, великі розміри державних закупівель — 16% ВВП (доступу до державних ринків прагнуть усі фірми).

По-друге, державні закупівлі підвищують технологічні можливості підприємств завдяки збільшенню ринкового попиту на високотехнологічну продукцію.

По-третє, державні закупівлі, сконцентровані на певній групі підприємств, дають їм змогу увійти на конкурентний ринок і досягти світового успіху.

Загалом конкурентоздатність європейських підприємств дедалі більше залежить від інноваційних можливостей, зокрема від здатності створювати нові товари і послуги в сфері інформаційних і комунікаційних технологій.