1.Адаптація в біології — анатомічна структура, фізіологічний процес, або реакція в поведінці організму, яка розвинулась за деякий проміжок часу в процесі еволюції таким чином, що стала підвищувати довготривалий репродуктивний успіх даного організму

Види

Адаптації можуть бути структурними, фізіологічними, або адаптаціями поведінки.

Структурні адаптації — це спеціальні частини організму, що допомагають йому виживати в природніх умовах. Наприклад, такими адаптаціями можуть бути колір шкіри, форма тіла, або відозміни покривів.

Адаптації поведінки — це відозміни поведінкових реакцій організму у відповідь на зміни в оточуючому середовищі. Наприклад, це можуть бути умовні або безумовні рефлекси.

Фізіологічні адаптації — це системи всередині організму, що дозволяють виконувати деякі біохімічні або фізіологічні процеси — секрецію отрути, підтримання температури тіла, нейтралізацію токсинів при травленні і т. Ін

2. Багаторічна структура спортивного тренування

Структура многолетней подготовки

Достижение высоких результатов возможно лишь при настойчивой и рационально организованной тренировке в течение ряда лет. Процесс многолетних занятий спортом обычно подразделяется на отдельные этапы, как правило, из нескольких годичных циклов. Структура многолетней тренировки зависит от многих факторов. В их числе среднее количество лет регулярной тренировки, необходимое для достижения наивысших результатов, в том или ином виде спорта; оптимальные возрастные границы, в которых обычно наиболее полно раскрываются способности спортсменов и достигаются наивысшие результаты: индивидуатьная одаренность спортсменов и темпы роста их спортивного мастерства; возраст, в котором спортсмен начат занятия, а также возраст, когда он приступил к специальной тренировке (Л.Л. Матвеев. М.Я. Набатникова. В.Н. Платонов. В.П. Филин).

Многолетний процесс спортивной подготовки от новичка до максимальных высот спортивного мастерства может быть представлен в виле последовательно чередующихся стадий, включающих отдельные этапы, состоящие, как правило, из нескольких годичных циклов. В их основе лежат закономерности возрастной динамики спортивных достижении.

Необходимо подчеркнуть, что между этапами многолетней тренировки нет четких границ, их продолжительность может в определенней мере варьировать, прежде всего, в силу индивидуальных возможностей спортсменов их возраста, специфики спортивно) специализации, тренировочного стажа и условий организации спортивной деятельности.

В настоящее время разработаны модели построения многолетней тренировки в ряде видов спорта - в беге на короткие и средние дистанции, гимнастике, волейболе, борьбе и др. В каждом виде спорта модель построения многолетней тренировки включает в себя следующие компоненты: этапы многолетней подготовки, возраст спортсменов на этом этапе, преимущественная направленность полготовки на каждом этапе, основные задачи полготовки, основные средства и методы полготовки, допустимые тренировочные нагрузки, примерные контрольные нормативы для каждого этапа подготовки.

3. Викладач спорту та його професійна підготовленість.

Профессиональная деятельность преподавателя ВУЗа представляет собой вид постоянно выполненной деятельности, специфика которой заключается в психолого-педагогическом воздействии на студентов с учетом их индивидуальных и возрастных особенностей, запросов, интересов, увлечений, духовного мира и вместе с тем в целенаправленном управлении процессом учения и развития личности. Специфичность деятельности преподавателя заключается в том, что его основным средством является вербальное и невербальное поведение. Учебно-воспитательный процесс строится на основах гуманности, индивидуального подхода, любви к студентам, внимании ко всем сферам их жизни.

К основным свойствам личности преподавателя, обеспечи-вающим успех его деятельности, относятся: -интерес и любовь к своей профессии и предмету; -ответственность; -увлеченность; -творческие способности; -уравновешенность, чувство такта; -чувство юмора; -общительность; -самостоятельность; -человечность; -доброжелательность; -ясность и критичность ума; -изобретательность; -развитое воображение; -целенаправленность памяти; -хорошая дикция; -наблюдательность и др. В структуру деятельности преподавателя входят цели, мотивы, способы, познавательные процессы, знания, навыки, умения, свойства личности и т.д.

Деятельность преподавателя – это и искусство и реализация психолого-педагогических знаний. Искусство потому, что каждое занятие неповторимо. Его ход, цели и средства, используемые преподавателем в процессе работы, зависят от целого ряда факторов, многие из которых трудно предусмотреть заранее. Поэтому, преподавательский труд как любое искусство, требует определенного уровня мастерства. Педагогическое мастерство – это высокий уровень профессиональной деятельности преподавателя ВУЗа, педагога. Педагогическое мастерство – это функционирующая система знаний, навыков, умений, психических процессов, свойств личности, обеспечивающих выполнение профессиональных задач преподава-теля. Совершенно очевидно, что успешность овладения педа-гогическим мастерством зависит от свойств личности преподавателя. Основные умения, необходимые преподавателю, можно представить следующим образом: •    Коммуникативность преподавателя (контакт со студентами); •    Диагностическое умение (определение индивидуальной работоспособности студентов, работоспособности группы, прогнозирование результатов); •    Навыки психолого-методического планирования; •    Организаторские умения; •    Гностические умения (умения передать знания студентам); •    Исследовательские умения. Для того, чтобы овладеть этими умениями, преподавателю необходимо иметь высокий уровень интеллектуального развития, широкий круг интересов и умений, живой и активный характер; проявлять гибкость и быть готовым к пересмотру своих взглядов и постоянному самосовершенствованию.

Мастерство преподавателя зависит от ряда условий: -    Высокая квалификация; -    Призвание к педагогической деятельности и развитие этого призвания; -    Упорный труд при подготовке к занятиям, постоянное научное и педагогическое совершенствование; пополнение психо-лого-дидактических знаний. Кстати сказать, упорный труд при подготовке к занятиям – это то, что недооценивается рядом преподавателей. А выдаю-щиеся педагоги всегда придавали большое значение именно этому моменту. Так, например, профессор Космодемьянский, начав пре-подавание, завел себе две тетради: в одной коллекционировал ин-тересные задачи и примеры, во второй записывал впечатление от прочитанных курсов, мысли к лекциям, оценки знаний студентов на экзаменах и цитаты любимых авторов – ученых, философов, писа-телей. Работа над планами занятий дает возможность проду-мать не только их ход, но и связь с предыдущим и последующим материалом с точки зрения его дозирования и формирования умений и навыков. Подготовка к занятиям экономит и  время преподавателя на занятиях, так как он заранее продумывает, кого и о чем спросить. Естественно, каждый делает это по- своему, в зависимости от опы-та работы в ВУЗе, способностей самого преподавателя, специфики предмета и т.д. Необходимо помнить, что студенты всегда видят и оценивают преподавателя, а преподаватель держит перед ними экзамен на каждой лекции, на каждом занятии.

4. Спортивний відбір являє собою комплекс заходів з виявлення спортсменів, що володіють високим рівнем здібностей, що відповідають вимогам специфіки виду спорту. Спортивний відбір починається в дитячому віці на основі тестування та обстеження під час спеціально проводяться для цього навчально-тренувальних зборів, а також на основі вивчення тренувальної та змагальної діяльності в дитячо-юнацькому спортивному колективі. Спортивна орієнтація - система організаційно-методичних заходів, що дозволяють намітити напрямок спеціалізації юного спортсмена в певному виді спорту. На першому етапі відбору проводиться масовий перегляд контингентів дітей 6-10 років з метою їх орієнтації на заняття тим чи іншим видом спорту.

У групи початкової підготовки дитячо-юнацьких спортивних шкіл (ДЮСШ) приймаються діти відповідно до віку, визначеним для даного виду спорту. Критеріями спортивної орієнтації є рекомендації вчителя фізичної культури, дані медичного обстеження, антропометричні вимірювання та їх оцінка з позиції перспективи. На другому етапі відбору виявляються обдаровані в спортивному плані діти шкільного віку для комплектування навчально-тренувальних груп і груп спортивного вдосконалення ДЮСШ, УОР. Відбір проводиться протягом останнього року навчання в групах початкової підготовки за наступною програмою: оцінка стану здоров'я; виконання контрольно-перекладних нормативів, розроблених для кожного виду спорту; антропометричні вимірювання; виявлення темпів приросту фізичних якостей і спортивних результатів. На третьому етапі спортивного відбору з метою пошуку перспективних спортсменів та зарахування їх до центрів олімпійської підготовки, СДЮШОР та УОР проводиться обстеження змагальної діяльності спортсменів з експертною оцінкою і з наступним їх тестування в ході республіканських змагань для молодших юнацьких груп, тобто в тому віці, коли комплектуються групи спортивного вдосконалення. На четвертому етапі спортивного відбору в кожному олімпійському виді спорту повинні проводитися переглядові навчально-тренувальні збори. Відбір здійснюється за наступними показниками:

1) Спортивно-технічні результати та їх динаміка (початок, вершина, спад) за роками підготовки;

2) Ступінь закріплення техніки виконання найбільш нестійких елементів при виконанні вправи в екстремальних умовах;

3) Ступінь технічної готовності і стійкості спортсмена до сбивающим чинникам.

5. першою в Історичному аспекті була практика фізичного виховання Вона І стала найпотужнішим джерелом виникнення наукових знань про цей процес На сучасному етапі розвитку теорії фізичного виховання практика залишається й рушієм, І в цьому контексті для нас важлива як сучасна практика вітчизняних та зарубіжних шкіл фізичного виховання, так І українські національні традиції Сьогодні практика є джерелом розвитку І критерієм ефективності теорії Вона значною мірою обумовлює І визначає форми, зміст та методи фізичного виховання Другим джерелом теорії фізичного виховання є практика суспільного життя Звідси ми одержуємо Інформацію про завдання, ефективність методів, засобів І форм фізичного виховання на кожному конкретному відтинку розвитку суспільства, його потреби Третім джерелом розвитку теорії фізичного виховання є прогресивні Ідеї філософів, педагогів, психологів, лікарів про зміст І шляхи виховання гармонійно розвиненої особистості, про зміст І шляхи виховання в людини потреби дотримуватись здорового способу життя Нарешті, четвертим джерелом теорії фізичного виховання є результати досліджень у суміжних галузях знань Жодна наука не може повноцінно розвиватись, обмежившись лише власними результатами досліджень Вирішуючи спеціальні педагогічні проблеми, теорія фізичного виховання знаходиться на стику декількох галузей науки

8. адаптивність - це сама спроможність людини до адаптації, а адаптаційні можливості - це ті властивості, які цю спроможність забезпечують. Задатки — вроджені, зумовлені іноді генним фондом, а іноді пренатальними умовами потенційні можливості розвитку більшості анатомічних, фізіологічних та деяких психічних рис людини.