47. Податки з юр. Осіб.

Юридична особа може бути платником таких видів податків і зборів:

№	Вид податку, збору	Ставка податку	Об’єкт оподаткування
1.	податку на прибуток	25%	прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу на суму валових витрат платника та суму амортизаційних відрахувань.
2.	податку на додану вартість	20%	операції платників поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту, вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту;
3.	єдиного податку	6 або 10%	сума виручки від реалізації ;
4.	податку на доходи фізичних осіб	15%	загальний місячний оподатковуваний дохід; іноземні доходи;
5.	акцизного збору	різні ставки	тютюнові вироби, алкогольні напої, бензини, масла моторні, деякі транспортні засоби
	Місцеві податки
6.	Збір за паркування автотранспорту	фіксована сплата	Час на який паркується автотранспорт
7.	Ринковий збір	фіксована сплата	Торгові місця на ринках, в павільйонах (сплата за кожний день або абонементна плата
8.	Податок з реклами	0,1 або 0,5%	Вартість послуг за встановлення та розміщення реклами
9.	Комунальний податок	10%	річний фонд оплати праці
10.	Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі	20 мінімумів	не повинен перевищувати 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для суб'єктів, що постійно здійснюють торгівлю у спеціально відведених для цього місцях, і одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в день - за одноразову торгівлю.
11.	Збір за право на використання місцевої символіки	0,1%	Загальна вартість виробленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг) з використанням місцевої символіки в комерційних цілях .
12.	Збір за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей	0,1%	вартість заявлених до місцевих аукціонів товарів
13.	Гастрольний збір	3%	виручка від реалізації квитків на гастрольний захід
	Ресурсні платежі
14.	Збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду	такси (нормативи)	Деревина, що відпускається на пні, живиця, другорядні лісові матеріали, продукти побічного користування та окремі земельні ділянки лісового фонду.
15.	Збір за спеціальне використання водних ресурсів та збір за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту	нормативи	фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі
16.	Платежі за користування надрами для видобування корисних копалин	норматив	Обсяг (кількість) погашених або видобутих корисних копалин
17.	Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету	нормативи	Обсяг видобутих корисних копалин
18.	Плата за землю	нормативи	грошова оцінка земельної ділянки (пай)
19.	збір за забруднення навколишнього природного середовища	нормативи	обсяги забруднюючих речовин, обсяги фактично використаних видів пального
20.	Фіксований сільськогосподарський податок	нормативи	грошова оцінка площ сільськогосподарських угідь, земель водного фонду.

46. Система податків в Україні.

Система податків та зборів України — це сукупність пе­редбачених податковим законодавством України загальнодер­жавних та місцевих податків і зборів, принципів, форм і методів їх встановлення, зміни, скасування, обчислення та сплати. Сис­тема податків та зборів в Україні встановлюється виключно за­конами України.

У законодавстві України не чітко розмежовуються категорії "податок" і "збір". Однак за своєю економічною суттю вони суттєво відрізняються.

Податок — це обов'язковий, індивідуальний, безвідплатний платіж, який сплачують до бюджету фізичні та юридичні особи у порядку, встановленому податковим законодавством України.

Збір — обов'язковий платіж, який сплачують юридичні та фізичні особи за вчинення державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами дій, які ма­ють юридичне значення, за надання певних прав, видачу до­зволів і ліцензій, а також для забезпечення функціонування си­стеми державного соціального страхування і державного соціального забезпечення.

Не є податком або збором платежі, що не встановлені подат­ковим законодавством України, а також платежі у вигляді штра­фів та інших майнових стягнень за порушення податкового за­конодавства.

Обов'язок щодо сплати податку (збору) — це обов'язок платника податку (збору) сплатити належну суму податку (збору) у порядку та у термін, встановлені податковим законодавством України. Податок (збір) сплачується тільки грошовими коштами, причому допускається проведення взаємозаліку сум податку (збору), що підлягають сплаті за наявності заборгованості бюджету перед таким платником.

Соціально-економічна сутність податків виявляється в їх функціях. Як вважає більшість економістів, податки викону­ють такі основні функції:

- фіскальну;

- розподільчу;

- регулюючу.

Фіскальна функція забезпечує необхідні умови для створення матеріальної бази функціонування суспільства. Тобто за до­помогою податків держава мобілізує кошти для утворення грошових фондів, які забезпечують виконання покладених на неї функцій.

Розподільча функція забезпечує розподіл вартісних пропорцій між платниками податків і державою. Тобто саме за допомогою податків держава встановлює вартісні пропорції такого перерозподілу.

Регулююча функція полягає у впливі податків на різні види діяльності та безпосередньо на платників податків. Через податки, власне, держава регулює процеси виробництва та споживання в суспільстві.

За формою взаємовідносин між платником і державою по­датки поділяють на прямі і непрямі.

Прямі податки — це податки, що встановлюються безпосе­редньо щодо платника, який сплачує їх до бюджету держави. Обсяги таких податків залежать від податкової бази.

Непрямі податки — це податки, які справляються до бю­джету за допомогою цінового механізму, причому конкретні платники податків не завжди є їхніми носіями. Непрямі податки встановлюють у цінах товарів, робіт та послуг, а їх обсяг для окремого платника (носія податку) визначається обсягом спо­живання і не залежить від його доходів.

Залежно від органу влади, який встановлює податки, тобто за рівнем запровадження, податки поділяють на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки — це обов'язкові платежі, що встановлюються найвищими органами влади і є обов'язковими для справляння на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються.

Місцеві податки — це обов'язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади, а їх справляння є обов'язко­вим лише на певній території.

Ставки податків та зборів не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Однак на практиці в умовах активного рефор­мування податкової системи цього правила не завжди дотримуються.

В Україні існує дворівнева система оподаткування підприємств, організацій та фізичних осіб: перший рівень — загально­державні податки і збори (обов'язкові платежі), другий — місце­ві податки і збори (обов'язкові платежі).

45. Характеристика Податкового кодексу України.

44. Система оподаткування та система податкових органів в Україні.

Система оподаткування - це нормативно визначені платники податків, їхні обов'язки та права, об'єкти оподаткування, види податків; зборів і платежів, а також порядок їх стягнення.

Система оподаткування характеризується її елементами - суб'єкт, об'єкт оподаткування, податкова ставка, джерело сплати

Систему оподаткування становлять сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у визначеному законами України порядку. Встановлення і скасування податків і зборів, а також пільг їх платникам є прерогативою Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад народних депутатів у відповідності до законів України про оподаткування. Систему оподаткування України складають: — загальнодержавні податки і збори; — місцеві податки і збори. До загальнодержавних податків і зборів належать: 1) податок на додану вартість; 2) акцизний збір; 3) податок на прибуток підприємств; 4) податок на доходи фізичних осіб; 5) мито; 6) державне мито; 7) податок на нерухоме майно (нерухомість); 8) плата (податок) за землю; 9) рентні платежі; 10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; 11) податок на промисел; 12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; 13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

У системі органів, що здійснюють мобілізацію коштів до централізованих фондів держави, податкові органи посідають головне місце, оскільки контролюють своєчасне і повне надходження основної частини податків і зборів, що сплачуються на території України. Це їх основне повноваження, оскільки саме з цією метою і створено таку спеціалізовану структуру.

Важливою ознакою податкового органу є його представницький характер. У податкових правовідносинах держава виступає в особі уповноважених податкових органів, котрі мають дві ознаки: діють від імені держави та є носіями відповідних повноважень державно-владного характеру, тобто в широкому розумінні є органом державного управління.

Державна податкова служба України створена як єдина система управління і контролю за дотриманням податкового законодавства, за правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю внесення до відповідного бюджету податків та інших обов´язкових платежів, встановлених законодавством. Отже, державна податкова служба України — це єдина централізована система органів, що входить до системи центральних органів державного управління і здійснює контроль за правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю сплати податків та інших неподаткових платежів та не залежить у своїй діяльності від інших державних органів.

Податкові органи, що наділені повноваженнями в сфері оподаткування, висловлюють державну волю у визначених межах, тому діяти податкові органи повинні, не виражаючи власної ініціативи, а якщо виражають її, то лише у встановлених законом випадках (податковий компроміс) і в інтересах держави. Використовуючи метод владних розпоряджень, держава чітко визначає в законі всі ті ситуації, що так або інакше можуть впливати на податкові правовідносини. Податкові органи для виконання поставлених перед ними завдань мають відповідні обов´язки і права. Однак надані їм права в деяких випадках виступають одночасно і їх обов´язками, а якщо право надане в «чистому» вигляді (тобто розуміється тільки як право), умови його застосування чітко обумовлено в законі. У зв´язку з цим Б. М. Лазарев зазначав, що для державного органу всі права, що випливають з його завдань і функцій, не є правами в класичному розумінні, тобто такі, котрі орган може використовувати (або не використовувати) суто на власний розсуд, а виступають як служіння державі, тобто у широкому плані — виконання обов´язків перед ним.

Усі права й обов´язки, що формують повноваження податкових органів, можна поділити на дві групи. Перша — та, що кореспондується з правами й обов´язками платників (обов´язок податкового органу надавати інформацію щодо оподаткування відповідає праву платника податків на одержання такої інформації). Друга група прав і обов´язків, що реалізуються при взаємодії з іншими суб´єктами податкових правовідносин (право податкового органу одержувати інформацію, що стосується оподаткування від суб´єктів, які сприяють сплаті податків і зборів, відповідає обов´язку цих суб´єктів з надання такої інформації).

При цьому дуже важливо визначити вичерпний перелік прав і обов´язків податкового органу, оскільки це обмежує застосування податковим органом тих дій щодо платників податків, які не встановлені законодавством.

До системи органів державної податкової служби належать: Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях,містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва і Севастополя), районах у містах. У складі органів державної податкової служби діють відповідні спеціальні підрозділи боротьби з податковими правопорушеннями — податкова міліція. Державна податкова адміністрація України залежно від кількості платників податків та інших місцевих умов може утворювати міжрайонні (на два і більше райони), об´єднані (на місто і район) державні податкові інспекції, а в їх складі — відповідні підрозділи податкової міліції.

У Державній податковій адміністрації України і державних податкових адміністраціях в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі створюють колегії. Колегії є дорадчими органами і розглядають найбільш важливі напрями діяльності відповідних державних податкових адміністрацій.

Структуру Державної податкової адміністрації України затверджує Кабінет Міністрів України. Державну податкову службу України очолює Голова Державної податкової адміністрації України, якого призначає на посаду і звільняє з посади Президент України за поданням Прем´єр-міністра України. Державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва і Севастополя), районах у містах, міжрайонні й об´єднані державні податкові інспекції очолюють начальники, яких призначає на посаду і звільняє з посади Голова Державної податкової адміністрації України за поданням голів відповідних державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі. Начальників управлінь податкової міліції призначає Голова Державної податкової адміністрації України.

Загальні функції всіх підрозділів Державної податкової служби (загальні функції податкових органів) такі.

1. Здійснювати на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності й у громадян, у тому числі громадян—суб´єктів підприємницької діяльності, перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, товарно-касових книг та інших документів незалежно від способу надання інформації, пов´язаних з нарахуванням та сплатою податків.

2. Одержувати безкоштовно від підприємств, установ, організацій, громадян—суб´єктів підприємницької діяльності довідки, копії документів про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, витрати підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та у громадян про розрахункові, валютні та інші рахунки, інформацію про наявність і оборот коштів на цих рахунках.

3. Обстежувати будь-які виробничі, складські, торгові та інші приміщення підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і житло громадян, якщо вони використовуються як юридична адреса суб´єкта підприємницької діяльності, а також для одержання доходів.

4. Вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій, а також від громадян, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства і законодавства про підприємницьку діяльність, контролювати їх виконання, а також припинення дій, що перешкоджають здійсненню повноважень посадовими особами органів державної податкової служби.

5. Вилучати (із залишенням копій) у підприємств, установ і організацій документи, що свідчать про приховання (заниження) об´єктів оподаткування, несплату податків, інших платежів, вилучати у громадян—суб´єктів підприємницької діяльності реєстраційні свідчення або спеціальні дозволи (ліцензії, патенти) з наступною передачею матеріалів про порушення органам, що видали ці документи.

6. Застосовувати до підприємств, установ, організацій і громадян фінансові санкції в порядку і розмірах, встановлених законом.

7. Стягувати до бюджетів і державних цільових фондів суми недоїмки, пені і штрафні санкції в порядку, передбаченому законом.

8. Надавати відстрочення і розстрочення за податками, вирішувати питання про податковий компроміс, а також приймати рішення про списання безнадійного боргу в порядку, передбаченому законом.

9. Накладати адміністративні штрафи на керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій, на громадян-підприємців, на громадян, що порушують законодавство про підприємництво в порядку, встановленому законодавством.

10. Надавати інформацію з Державного реєстру фізичних осіб—платників податків та інших обов´язкових платежів іншим державним органам відповідно до чинного законодавства.

11. Матеріально і морально заохочувати громадян, які надають допомогу в боротьбі з порушеннями податкового законодавства.

12. Звертатися в передбачених законом випадках до суду або господарського суду з позовною заявою про скасування державної реєстрації суб´єкта підприємницької діяльності.

42 Класифікація податків

Усі податки класифікуються по двом ознакам:

1. Залежно від порядку стягнення податки підрозділяються на:

1)  прямі - податки, які стягуються безпосередньо із прибутку або майна платника податків ( податок на прибуток, на майно, держмито, прибутковий податок);

2) непрямі - податки, які включаються в ціну товару у вигляді певної надбавки; ці податки оплачують споживачі товарів, і вносяться в бюджет продавцями товарів, які виступають посередниками між державою й фактичними платниками податків.

Непрямі податки підрозділяються на:

а)  податок на додану вартість - це універсальний непрямий податок, він установлюється у відсотках від вартості товару, оплачують усі споживачі продукції;

б)  акцизи - це непрямий податок на окремі товари, установлюється рішенням уряду у вигляді надбавки до ціни товару. Акцизи діють у за Законом РСФСР від 6 грудня 1991 р. на цілий ряд товарів широкого вжитку: спирт етиловий, спиртовмісна й алкогольна продукція, вино, пиво, тютюнові вироби, нафта, бензин автомобільний, легкові автомобілі, а також окремі види мінеральної сировини.

Ставки акцизів по товарах ( за винятком мінеральної сировини) є єдиними. Установлено два види ставок: специфічні (у рублях і копійках за одиницю виміру підакцизних товарів) і адвалорные у відсотках до вартості товару за відпускними цінами без обліку акцизу. Останні ставки діють для двох товарів: ювелірні вироби —15 % і легкові автомобілі - 10 %. Акцизи встановлені на нафту, газ, автомобілі, вино-горілчану, тютюнову продукцію;

в)    фіскальна монополія (стягуються при державній монополії на проведення й реалізацію товару масового споживання - алкогольна, тютюнова продукція і т.д.). Сплачується при одержанні ліцензії, сертифіката на даний вид діяльності;

г)         мито - податки, що стягуються державою із провозимых через границю товарів;

2.       Залежно від рівня органів державного керування, що вирішують питання оподатковування, податки класифікуються на:

Федеральні податки встановлюються законодавчими актами Украиныи стягуються на всій її території. Ставки федеральних податків установлюються Федеральними Зборами України при цьому ставки податків на окремі види природних ресурсі акцизів на окремі види мінеральної сировини й мит установлюються Урядом. Пільги по федеральних податках можуть

установлюватися тільки федеральними законами про податки. Однак органі законодавчої (представницької) влади суб'єктів Украиныи органі місцевого самоврядування можуть уводити додаткові пільги в межах сум податків, зачислюваних у їхні бюджети. Обґрунтування права на податкову пільгу покладає на платника податків.

Податки суб'єктів України(регіональні) установлюються законодавчими актами й стягуються на всій території України. Максимальні ставки цих податків ( крім податку з роздрібних продажів) визначаються федеральними законами, а конкретні ставки - рішеннями законодавчої (представницької) влади суб'єктів.

Місцевими податками й зборами, по визначенню Податкового кодексу, зізнаються податки й збори, установлювані відповідно до податкового законодавства, рішень представницьких органів суб'єктів і нормативними правовими актами представницьких органів місцевого самоврядування й обов'язкові до сплати на всій території відповідних муніципальних утворів.

ПО СПОСОБУ СТЯГНЕННЯ

1)  прямі – це податок, який сплачує одержувач доходу, прибутки, тобто джерело виплати й платник – одна особа;

2)  непрямі – входять у ціну товару, перелічуються в бюджет платником, але належать товаропотребителю, який є джерелом виплати. (ПДВ, акцизи)

ПРЯМІ ПОДАТКИ ПІДРОЗДІЛЯЮТЬ

1)  реальні – податки на майно (податок на майно, транспортний податок, земельний податок);

2)  особисті – податки на дохід або прибуток платника ( податок на прибуток, НДФЛ).

ЗАЛЕЖНО ВІД ФОРМИ

1) натуральні – властиві для ранніх форм оподатковування;

2) грошові.

ЗАЛЕЖНО ВІД СУБ'ЄКТА ОБКЛАДАННЯ 1) податки з юридичних осіб; 2) податки з фізичних осіб; 3) змішані – які сплачують і юридичні й фізичні особи.

ЗАЛЕЖНО ВІД ТЕРИТОРІАЛЬНОГО РІВНЯ 1) федеральні – діють без зміни на всій території; 2) регіональні – на території суб'єкта; 3) місцеві – на територіях районів, міст, селищ і т.д.

Регіональні й місцеві називають ще територіальними. По цих податках існують правові акти на федеральному рівні й на рівні суб'єкта. Суб'єкт миє змінювати елементи податку.

ЗАЛЕЖНО ВІД ВИКОРИСТАННЯ ЯК МЕТОДУ БЮДЖЕТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

1) закріплені податки – це ті, які закріплені як дохідне джерело за певним видом бюджету;

2) регулюючі податки – податки, які передаються з вищого бюджету в нижчестоящі.

ЗАЛЕЖНО ВІД ХАРАКТЕРУ ВИКОРИСТАННЯ

1) податки загального призначення (абстрактні);

2) цільові (спеціальні) – для фінансування конкретних заходів (ЕСН).

РЕГУЛЯРНІ ПОДАТКИ – це податки, які стягуються з певною періодичністю в плині всього часу володіння майна або заняття платником яким-небудь видом діяльності, тобто часу існування об'єкта обкладання.

РАЗОВІ ПОДАТКИ – сплата разових податків пов'язана з певними подіями (наприклад, податок на майно).

Характеристика регіональних податків.

До складу регіональних податків входять: податок на майно організацій, транспортний податок, податок на ігорний бізнес.

Регіональними податками зізнаються ті, які встановлюються Нки законами суб'єктів про податки й обов'язкові до сплати на територіях відповідних суб'єктів. Вони вводяться в дію й припиняють діяти відповідно до Нки законами суб'єктів про податки. Елементи податків, ставки, порядок і строки сплати, пільги можуть мінятися відповідно до законів суб'єктів, інші елементи встановлюються НКРФ. Не можуть установлюватися регіональні податки не передбачені НКРФ.

Місцевими зізнаються податки встановлювані Нки нормативно-правовими актами представницьких органів муніципальних утворів про податки й обов'язкові до сплати на територіях соотвох муніципальних утворів.

До них ставляться: земельний податок і податок на майно физ/осіб.

Місцеві податки вводяться в дію й відміняються на підставі Нки нормативно-правових актів представницьких органів місцевого самоврядування. При цьому місцеві органі мають право міняти податкові ставки, пільги, порядок і строки сплати.

Федеральними зізнаються податки й збори встановлені Нки обов'язкові до сплати на всій території. Вони можуть установлюватися й відмінятися тільки на підставі НКРФ.

До них ставляться:

ПДВ; акцизи; податок на доходи ф/осіб; ЕСН; податок на прибуток організацій; податок на видобуток корисних копалин; водний податок; збори за користування об'єктами тваринного миру й за користування об'єктами водних біологічних ресурсів; державне мито.

41. Функції податків.

Розглядаючи сучасну систему оподатковування, можна зробити висновок про те, що на даному етапі податки виконують такі основні функції: фіскальну, розподільну (соціальну), що регулює, контрольну, заохочувальну.

1. Фіскальна функція оподатковування.

Фиск (від латинського «fiscus», букв.  - кошик) у Древньому Римі військова каса, де зберігалися гроші, призначені до видачі.  З кінця 1 сторіччя до н.е. фиском стала називатися приватна скарбниця імператора, що знаходилася у веденні чиновників і пополняемая прибутками з імператорських провінцій.  З 4 сторіччя н.е. фиск - єдиний загальнодержавний центр Римської імперії, куди стікалися усі види прибутків, податків і зборів, провадилися державні витрати і т.д.  (звідси позначення терміном «фиск» державної скарбниці).

Фіскальна функція є основною функцією оподатковування.  За допомогою даної функції реалізується головне призначення податків: формування і мобілізація фінансових ресурсів держави, а також акумулювання в бюджеті засобів для виконання загальнодержавних або цільових державних програм.  Всі інші функції оподатковування можна назвати похідними стосовно этой.  У всякому разі, поряд із чисто фінансово-фіскальними цілями податки можуть переслідувати й інші цілі, наприклад, економічні або соціальні.  Тобто фінансові цілі, будучи самими істотними, не є винятковими.

2. Розподільна (соціальна) функція оподатковування.

Розподільна (соціальна) функція податків складається в перерозподілі суспільних прибутків між різноманітними категоріями населення.  Як відзначає професор Л. Ходов, через оподатковування досягається «підтримку соціальної рівноваги шляхом зміни співвідношення між прибутками окремих соціальних груп із метою сгладжування нерівності між ними»2.

Іншими словами відбувається передача засобів на користь більш слабких і незахищених категорій громадян за рахунок покладання податкового тягаря на більш сильні категорії населення.

За словами шведського економіста К. Эклунда: «Велика частина державного виробництва і послуг фінансується від зібраних податків і потім розподіляється більш-менш безплатно серед громадян.  Це стосується утворення, медичного обслуговування, виховання дітей і ряду інших напрямків.  Ціль - зробити розподіл життєво важливих засобів більш рівномірним»3.

У результаті відбувається вилучення частини прибутку одних і передача його іншим.  Яскравим прикладом реалізації фіскально-розподільної функції є акцизи, установлювані, як правило, на окремі види товарів і в першу чергу розкоші, а також механізми прогресивного оподатковування.  У деяких соціально-орієнтованих країнах (Швеція, Норвегія, Швейцарія) майже на офіційному рівні признається, що податки являють собою плату високоприбуткової частини населення менше дохідної за соціальну стабільність.

3. Регулююча функція податків.

На думку видатного англійського економіста Джона Кейнса (1883-1946 р.м.) податки існують у товаристві винятково для регулювання економічних відносин.

Регулююча функція спрямована в першу чергу на досягнення за допомогою податкових механізмів тих або інших задач податкової політики держави.  Аналізуючи цей аспект податкових відносин необхідно  виділити стимулюючу, дестимулюючу і відтворювальну підфункції оподатковування.

Стимулююча подфункция спрямована на підтримку розвитку тих або інших економічних явищ.  Вона реалізується через систему пільг і звільнень.  Теперішня система оподатковування надає широкий набір податкових пільг малим підприємствам, підприємствам інвалідів, сільськогосподарським виробникам, організаціям, що здійснюють капітальні вкладення у виробництво і добродійну діяльність і т.д.

Підфункція, що дестимулирует, навпаки спрямована на встановлення через податковий тягар перешкод для розвитку яких-небудь економічних процесів, наприклад, через реалізацію державою свого протекціоністського економічної політики.  Це виявляється через уведення підвищених ставок податків (наприклад, для казино встановлена ставка податку з прибутку в розмірі 90 %), установленні податку на вивіз капіталу, підвищених мит, податку на майно, акцизів і ін.

Можна назвати також відтворювальну подфункцию, що призначена для акумуляції засобів на відновлення використовуваних ресурсів.  Цю підфункцію виконують відрахування на відтворення мінерально-сировинної бази, плата за воду і т.д.

На думку И. Горского, фіскальна і регулюючої функції суперечливі не тільки самі по собі.  Зокрема, фіскальна компонента набуває велике стабілізуюче значення, коли спричиняє зниження загального податкового тягаря.  Це можливо тільки шляхом перерозподілу податкової ваги між платниками, що безпосередньо потребує урахування регулюючих механізмів оподатковування.  Проте в будь-якому випадку, податок не має на меті підриву власної основи: податок існує для одержання засобів і не повинний обмежувати, гнітити джерело цих засобів.  Він не призначений для обмеження, заборони, конфіскації, покарання.  Так, збільшенню митних імпортних мит визивається в основному протекционистско-политическими розуміннями, а підвищене оподатковування ігорного й алкогольного бізнесу обумовлено платоспроможністю, а не заборонними мерами5.

Проте рекомендується, що значення податкових механізмів у регулюванні і керуванні економікою держави все-таки достатньо перебільшено.  На думку деяких суспільних діячів податки є чи ледве не єдиним регулятором усіх фінансово-економічних процесів.  Проте розвиток тих або інших економічних процесів підпорядковується своїм закономірностям, у яких податкам відведене дуже скромне місце.

У цьому зв'язку можна погодитися із С. Пепеляевым, на думку якого податок у сучасних умовах установлюється з метою одержання бюджетного прибутку, тому вплив на поводження платника податків із метою домогтися якогось результату не може бути основною ціллю податку.  Проте якщо які-небудь податкові платежі починають виконувати регулюючі функції, не переслідуючи фінансової цілі, то вони перестають виступати податками в суворому змісті слова6.

Так, що стимулює функція податків впливає на економічне поводження суб'єктів більш ніж опосредованно, побічно, через деякі аспекти мотивації.  Податок аж ніяк не стимулює зарабатывание грошей і самий по собі не спонукає заробляти, він лише претендує на частину заробленого.  Якщо якийсь вид бізнесу споконвічно неприбылен і неефективний, його розвитку не допоможуть ніякі податкові пільги.

Наприклад, російське сільське господарство завжди користувалося колосальними пільгами практично по всіх податках, проте цей «суперльготный» режим не став основою для прогресу і процвітання вітчизняного аграрного сектора.  Податкове стимулювання інвестицій у відриві від інших економічних чинників також не приносить результату, оскільки інвестиційні процеси обумовлені не податковими пільгами, а потребами розвитку виробництва і розширення бізнесу.  У цьому зв'язку рекомендується справедливим твердження В. Потапова про те, що податкові стимулятори вторинні.

Проте в ряді випадків наявність податкових пільг може послужити додатковим (але все-таки не основним) аргументом на користь тієї або іншої діяльності або ділової активності.

Поль Годме у своїй книзі «Фінансове право», як приклад регулюючої функції податку призводить випадок, коли введення нового податку мало на меті зменшити надлишкову купівельну спроможність і боротися з інфляцією.  Так, у 1948 році у Франції був установлений «винятковий податок для боротьби з інфляцією».  Його економічна ціль була відбита навіть у самому названии8.

За допомогою податків державу дійсно здатне створити більш-менш сприятливі і конкурентноспроможні умови для визначених ділових сфер.  У той же час, не можна забувати, що при цьому відбувається податкове придушення інших сфер.  У зв'язку з цим недооцінка, як і переоцінка державою соціального значення деяких виробництв неприпустимі, тому що в противному випадку неминуче порушується свобода конкуренції і принцип справедливості.

4. Контрольна функція оподатковування.

Через податки держава здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю організацій і громадян, а також за джерелами прибутків і витратами.  Завдяки грошовій оцінці сум податків можливо кількісне зіставлення показників прибутків із потребами держави у фінансових ресурсах.  Завдяки контрольній функції оцінюється ефективність податкової системи, забезпечується контроль за видами діяльності і фінансових потоків.  За словами А. Дадашева, через контрольну функцію оподатковування виявляється необхідність внесення змін у податкову систему і бюджетну политику.

5. Заохочувальна функція оподатковування.

Як відзначає Е. Покачалова, порядок оподатковування може відбивати визнання державою особливих заслуг визначених категорій громадян перед товариством (надання податкових пільг учасникам Великої Вітчизняної війни, Героїв СРСР і Росії і т.д.).  Проте дана функція являє собою просте пристосування податкових механізмів із метою реалізації соціальної політики держави.

40 Поняття і роль податку

Під податком, слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками в порядку й на умовах, визначуваних законами України про оподаткування. Податки сплачуються в певному розмірі та в чітко визначені строки.

За своєю економічною суттю податки є фінансовими відносинами між державою та платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду коштів, необхідних для виконання державою її функцій Як відомо, податки з'явились з розподілом суспільства на прошарки та виникненням державності, як «внески громадян, необхідні для утримання... публічної влади...» (Маркс К., Енгельс Ф. Твори, 2-ге вид., т. 21, с. 171). Виходячи з цього, мінімальний розмір податків визначається сумою витрат держави на виконання мінімуму її функцій: управління, освіта, охорона здоров'я, оборона, суд, охорона порядку. Чим більше функцій має держава, тим більше вона вимушена збирати податків. Таким чином, податки виражають обов'язок всіх юридичних та фізичних осіб, що отримують доходи, брати участь у формуванні державних фінансових ресурсів. Тому податки виступають найважливішою складовою фінансової політики держави в сучасних умовах.