52 Фін правовідносини у сфері держ. Кредиту

51. Поняття і значення держ. кредиту.

Слід відзначити, що термін «державний кредит» зазвичай розглядається удвох аспектах: як економічна та як правова категорії. При цьому необхідно відмітити, що державний кредит як економічна категорія є базисним поняттям щодо кредиту в правовому аспекті. З економічної точки зору державний кредит є однією з форм руху позикового капіталу, в ході якого відбувається вторинний перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту і частини національного продукту. Всі правовідносини у сфері державного кредиту відрізняються державно-владним характером. У цих відносинах держава в односторонньому порядку встановлює, а також змінює без згоди інших сторін відносин умови державного кредиту: терміни повернення, підстави припинення і зміни відносин, величину відсотків та терміни їх виплат й ін. В загальному розумінні державний кредит — це система відносин позики, у яких однією із сторін виступає держава. При цьому держава може виступати як:

—позичальник;

—кредитор;

—гарант.

Оскільки в переважній більшості випадків держава здійснює діяльність як позичальника, зазвичай у науковій літературі розглядається саме така ситуація.

Державний кредит як економічна категорія є сукупністю економічних відносин, що виникають у сфері мобілізації державою додаткових грошових ресурсів, як правило, з метою покриття бюджетного дефіциту на основі добровільності, поворотності, терміновості і платності.

державний кредит — це система врегульованих правовими нормами суспільних відносин у сфері акумуляції державою додаткових, умовно вільних грошових коштів, де держава виступає в ролі позичальника, кредитора або гаранта, як правило, в цілях покриття дефіциту бюджету, на умовах добровільності, поворотності, терміновості і платності.

Значення державного кредиту для економічного життя держави, його фінансової системи найбільш рельєфно виявляється через властиві йому функції. Можна виділити чотири функції державного кредиту:

— фіскальну;

— регулюючу;

— розподільну;

— контрольну.

Фіскальна функція показує основне призначення державного кредиту — формування централізованих грошових фондів держави за допомогою залучення додаткових, умовно вільних грошових коштів. В умовах, коли структурний дефіцит Державного бюджету є швидше нормою, ніж винятком, актуальність даної функції істотно зростає. Часто державний кредит виступає основним джерелом покриття бюджетного дефіциту.

Регулююча функція виявляється в дії держави за допомогою державного кредиту на функціонування грошового обігу, стан кредитного та інвестиційного ринку, рівень інфляції, в цілому на стан економіки держави. За допомогою держкредиту держава проводить свою фінансову політику.

Розподільна функція дозволяє спрямувати грошові потоки на забезпечення збалансованості бюджету. За рахунок державного кредиту забезпечується рівномірний розподіл податкового тиску в часі. Крім того, за допомогою держкредиту можна підвищити ефективність перерозподілу грошових коштів усередині держави: як між різними адміністративно-територіальними одиницями, так і між галузями економіки.

Контрольна функція виражається в забезпеченні цільового використання кредитних ресурсів, обов'язковості і своєчасності їх повернення, правильності розрахунку й виплати винагороди. При цьому контроль здійснюється на всіх етапах кредитної діяльності: безпосередньо при залученні позикового капіталу, використанні та поверненні грошових коштів.

50. Відповідальність за порушення податкового законодавства.

Стаття 111. Види відповідальності за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи 111.1. За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: 111.1.1. фінансова; 111.1.2. адміністративна; 111.1.3. кримінальна. 111.2. Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів). та/або пені.

49. Спрощена система оподаткування

Спрощену систему оподаткування, обліку та звітності запроваджено Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва". Суб'єкт господарювання - юридична особа має право перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звiтностi за єдиним податком за сукупності таких умов:

• середньооблiкова чисельність працiвникiв на пiдприємствi за календарний рік не перевищує 50 осіб;

• обсяг виручки підприємства від реалiзацiї продукції (товарів, робіт, послуг) за календарний рік не перевищує 1 млн. гривень.

Визначаючи середньооблікову чисельність працiвникiв на пiдприємствi, беруть до уваги всіх його працiвникiв, серед них i тих осіб, які працюють за договорами та за сумісництвом, а також працiвникiв представництв, фiлiй та інших відокремлених пiдроздiлiв. При цьому спираються на Інструкцію із статистики чисельності працiвникiв, зайнятих у народному господарстві України, затверджену в Наказі Мiнiстерства статистики України від 07.07.1995 № 171. Виручкою вiд реалiзацiї продукцiї (товарiв, робiт, послуг) вважають суму, яку суб'єкт пiдприємницької дiяльностi фактично отримав на розрахунковий рахунок та (або) в касу за здiйснення операцiй з продажу продукції (товарiв, робiт, послуг). Якщо у звiтному перiодi на пiдприємствi було здiйснено операцiї з продажу його основних фондiв, то виручкою вiд реалiзацiї буде рiзниця мiж сумою, отриманою вiд реалiзацiї цих фондiв, i їхньою залишковою вартiстю на момент продажу. До суми виручки не входять кошти, що надiйшли на розрахунковий рахунок пiдприємства на пiдставi договорiв комiсiї та iнших цивiльно-правових договорiв як транзитнi кошти, на якi пiдприємство не має права власностi. Перейти на сплату єдиного податку можуть пiдприємства будь-якої органiзацiйно-правової форми та форми власностi, крiм :

• пiдприємств, якi працюють за спецiальним торговельним патентом;

• довiрчих товариств, страхових компанiй, банкiв, ломбардiв та інших фiнансово-кредитних i небанкiвських фiнансових установ;

• пiдприємств, що провадять дiяльнiсть у сферi грального бiзнесу, здiйснюють обмiн iноземної валюти, є виробниками та iмпортерами пiдакцизних товарiв;

• пiдприємств, у статутному фондi яких частки, належнi юридичним особам - учасникам та засновникам таких суб'єктiв, що не є суб'єктами малого пiдприємництва, перевищують 25%.

Єдиним податком також не можна оподатковувати спiльну дiяльнiсть без створення юридичної особи. Треба зазначити, що фiлiя (вiддiлення), представництво або iнший вiдокремлений пiдроздiл пiдприємства може перейти на спрощену систему оподаткування, облiку та звiтностi за єдиним податком щойно пiсля того, як такий перехiд здiйснило головне пiдприємство. Пiд час переходу підприємства на сплату єдиного податку воно самостійно обирає одну з таких ставок єдиного податку:

• 6% вiд суми виручки вiд реалiзацiї продукцiї (товарiв, робiт, послуг) без урахування акцизного збору. При цьому воно маєте сплачувати ПДВ згiдно iз Законом України "Про податок на додану вартiсть";

• 10% вiд суми виручки вiд реалiзацiї продукцiї (товарiв, робiт, послуг), за винятком акцизного збору. У такому разi податок на додану вартість входить до складу єдиного податку, й сплачувати ПДВ окремо не потрiбно.

Перехiд на спрощену систему оподаткування, облiку та звiтностi за єдиним податком не звiльняє суб'єкта пiдприємницької дiяльностi - юридичну особу вiд сплати таких податкiв i зборiв (обов'язкових платежiв):

1. податок на додану вартiсть (його мають сплачувати тi платники єдиного податку - юридичнi особи, якi обрали 6-вiдсоткову ставку єдиного податку);

2. акцизний збiр;

3. податок на доходи фiзичних осiб (прибутковий податок громадян з доходiв, виплачених найманим працiвникам);

4. мито;

5. державне мито;

6. рентнi платежi;

7. податок з власникiв транспортних засобiв та iнших самохiдних машин i механiзмiв;

8. збiр за геологорозвiдувальнi роботи, виконанi коштом державного бюджету;

9. збiр за забруднення навколишнього природного середовища;

10. збiр на розвиток виноградарства, садiвництва та хмелярства;

11. єдиний збiр, що його стягують у пунктах перетину державного кордону України;

12. збiр за використання радiочастотного ресурсу України;

13. мiсцевi податки й збори (за винятком комунального податку та збору за видачу дозволу на розмiщення об'єктiв торгiвлi та сфери послуг).

Перелiченi податки та збори (обов'язковi платежi) належить сплачувати в тому разi, якщо платник єдиного податку - юридична особа підпадає пiд визначення їх платника. Таку систему запроваджено і для фізичних осіб, зареєстрованих як суб'єкти господарювання (далі - СГФО), що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень. Відповідно до ст. 2 Указу дохід, отриманий від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включається до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань платника єдиного податку. Ставка єдиного податку для СГФО встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації у фіксованому розмірі залежно від виду діяльності в межах від 20 до 200 грн. на місяць для самостійного здійснення підприємницької діяльності. У разі, коли СГФО здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких місцевою радою за місцем державної реєстрації цієї особи установлено різні ставки єдиного податку, нею придбається одне Свідоцтво і сплачується єдиний податок за більшою ставкою за цими видами діяльності, встановленою місцевою радою за місцем його державної реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності не залежно від того, здійснює він підприємницьку діяльність на всій території України чи лише за місцем державної реєстрації. Крім цього, згідно із статтею 6 Указу СГФО платник єдиного податку не є платником наступних податків і зборів (обов'язкових платежів):

• податку на додану вартість,

• податку на доходи фізичних осіб;

• плати (податку) за землю;

• збору на спеціальне використання природних ресурсів;

• збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

• збору на обов'язкове соціальне страхування;

• відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;

• збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

• внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;

• внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення; збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Щодо збору на обов`язкове державне пенсійне страхування потрібно зазначити, що відповідно до листа Пенсійного фонду Україну від "Про сплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування", у період до внесення відповідних змін до чинного законодавства СГФО на єдиному податку сплачують внески до Пенсійного фонду України згідно з нормами Указу. Але для врахування в страховий стаж періоду роботи протягом часу здійснення підприємницької діяльності СГФО повинен здійснити доплату до Пенсійного фонду до розміру мінімального страхового внеску (32 відсотка від мінімальної заробітної плати на цей час), якщо розмір частини його відрахувань в складі єдиного (фіксованого) податку менший за мінімальний страховий внесок. Правовідносини СГФО з найманими працівниками можуть базуватися на укладених з ними трудових угодах, або цивільно-правових договорах, виходячи з економічної доцільності та об`єктивних обставин, як-то: тривалість та регулярність правовідносин, кількість працівників, ставки їх заробітної плати (розміру одержуваної винагороди за цивільно-правовим договором). Основним нормативним актом, що регулює правовідносини між роботодавцем та найманим працівником за трудовою угодою є Кодекс законів про працю України (далі - "Кодекс"). Відповідно до ст. 253 Кодексу, особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню. Законами України

· "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття",

· "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням",

· "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності",

· "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"

передбачено, що всі суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують найману працю (в тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування своїх доходів), повинні сплачувати внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за найманих (за трудовим договором) працівників у терміни і розмірах, встановлених зазначеними законами. Згідно з вищезазначеними законами СГФО повинен також зареєструватися у відповідних фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, та зареєструвати в них найманих працівників, утримувати та сплачувати з їх заробітної плати внески до цих фондів, подавати звітність щодо нарахованої, сплаченої заробітної плати та сплати страхових внесків у фонди. СГФО - платник єдиного податку, який здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, сплачує додатково 50 % відсотків ставки єдиного податку за кожну найману особу (ч. 4 ст. 2 Указу). При цьому порядок нарахування та сплати збору до Пенсійного фонду України або внесків до державних соціальних фондів такими СГФО визначається спеціальним законодавством з питань такого спрощеного оподаткування (ст. 6 Указу).