23.Імперативні та диспозитивні норми права.

Норми права за методом правового регулювання (або за формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів права).

Імперативні — норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єктів. Інакше: імперативні норми прямо наказують правила поведінки.

Диспозитивні — норми, у яких держава наказує варіант поведінки, але які дозволяють сторонам регульованих відносин самим визначати права й обов'язки в окремих випадках. їх називають «заповнювальними», оскільки вони заповнюють відсутність угоди і діють лише тоді, коли сторони регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не домовилися з даному питання (розпізнаються через формулювання: «за відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлено в договорі» та ін.). Інакше: диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки.

24 Визначення поняття “держава”.

Існує безліч дифініцій поняття держава.

Арістотель. Г. - соединение многих родов и деревень ради лучшей, совершенной жизни.

Цицерон. Д. - союз людей, що об’єднані метою загального блага та началами права.

Трубецкой. Д. - союз людей, що властвують самостійно і в межах певної території.

Гумпілович. Д. - природньо виникла організація володіння, призначена для охорони певного правопорядку.

Гегель. Д. - дійсність моральної ідеї, субстанційна воля, яка мислить і знає себе, і виконує все як вона знає та на скільки вона знає.

Маркс. Д. - машина для пригнічення одного класу іншим, для утримання та підкори.

Алєксєєв. Д. - це політична організація класового суспільства, яка виражає в концентрованій формі інтереси та волю пануючого класу, має в наявності спеціальний апарат примусу, і надає своїм приписам обов’язкову силу для населення усієї країни.

Сучасне визначення. Д.- організація політичної влади в суспільстві, яка виражає інтереси і волю пануючої в ньому частини населення, здійснює управління суспільними процесами за допомогою системи загальнообов’язкових норм поведінки і механізму їх впровадження у життя.

25. Глава держави. Коло повноважень.

В більшості країн глава держави виступає вищим носієм виконавчої влади. В конституційних монархіях головою держави формально рахується монарх. Згідно норм права чи традицій монарх наділений правом : розпуску нижньої палати парламента; скликання сесій; призначення членів верхньої палати; затвердження та опублікування законів; право “вето”; інколи затверджує прим’єр-міністра; за поданням уряду - голову і членів Верховного Суду; затверджує відставку та призначення членів уряду; скликає парламент; дає згоду на акти амністії та помилування. Зазвичай монарх - верховний головокомандуючий, презентує країну в міжнародних правовідносинах. Інколи монарх повинен схвалювати свої дії з урядом.

В країнах з республіканським правлінням головою держави, як правило, є президент. В цілому повноваження президента зводяться до : приймає іноземних дипломатичних представників; призначає послів; ратифікує міжнародні договори і угоди; є головнокомандуючим збройними силами держави.

В ряді країн у відповідності до конституційного законодавства президент має право: розпустити парламент; перенести сесію або відкласти її скликання; відмовити в схваленні законопроекта, передати його на повторний розгляд парламента.

В США президент має право призначати та звільняти міністрів, а також всіх вищих цивільних та військових чиновників. Він видає укази, що є актами вищої виконавчої влади.

В парламентських республіках роль президента значно скромніша, Він, хоч і виступає главою держави, але вищу виконавчу владу здійснює глава уряду. В таких державах розпуск парламенту хоч і оформляється указом президента, але здійснюється за рішенням уряду, акти президента, без підпису уряду , не маютьс юридичної сили.