1) Вивчення особливостей національного характеру;

2) Співвідношення норми та патології у різних культурах;

3) Значення раннього досвіду дитинства для формування як особис-

тості, так і національного характеру.

Слід зазначити, що коли йде мова про вивчення національного характеру, то залишається поза увагою те, що, крім націй, є й інші етнічні групи, тому більш коректно було б говорити про етнічний характер.

6 тий Відродження почалось у 60-х роках ХХ ст.

Дослідження 70-90-х років порушили такі питання:

· до якої дисципліни належить етнопсихологія: до етнографії, до соціальної психології чи до загальної психології;

· що є предметом дослідження етнопсихології: психічний склад етносу; національний характер чи вивчення окремих рис та особливостей психіки людей, які утворюють етнос;

· якою має бути логіка досліджень: чи спочатку шукати відповідь на питання про існування психічних відмінностей між народами, про те, як вони проявляються та як їх досліджувати, а вже потім визначати поняття "психічний склад", "національний характер", чи, навпаки, йти від цих понять;

· як застосувати теорію діяльності О. Леонтьєва та його концепцію єдності психічної та практичної діяльності для пояснення психічної своєрідності етносу й причини психічних відмінностей між різними етносами.

3 .Становлення вітчизняної етнопсихології. Сучасна українська школа етнопсихології

Серед українських філософів, письменників і суспільних діячів проблеми етнопсихології розглядали І. Франко, М. Коцюбинський, Л. Українка, П. Грабовський, С. Подолинський, В. Шухевич, М. Сумцов, В. Охримович, П. Юркевич.

Значний внесок у дану сферу зробили М. Костомаров, П. Чубинський, Філарет, О.Потебня, Д. Овсянико-Куликовський.

М. Костомаров " писав про те, що на національний характер впливає як географічне положення, так й історичні обставини. У зв'язку з цим різноманітний етнічний склад населення України він пояснює тим, що українці традиційно працювали в інших країнах і служили у військах інших держав, що, у свою чергу, пояснює дух терпимості й відсутність національної гордині та зверхності.

У багатьох працях підкреслювався демократизм українців, особливі нахили до музики та співу, особливе залюблення у природу, що пронизує український фольклор.

Значно доповнив цю характеристику О. Потебня, На відміну від традиційних досліджень, у яких предметом був національний характер, або особливості певного етносу запропонував досліджувати механізми формування психології етносу.рішуче виступав проти ідеї стирання національних відмінностей та злиття народів, яке начебто є необхідним наслідком прогресу в житті суспільства.

Д. Овсянико-Куликовського "Психологія національності", в якій автор визначає механізми та засоби формування психологічної своєрідності націй. вважав, що мова – це стрижень народної психіки і що національна своєрідність полягає в особливостях мислення.Отже, підсумовуючи висновки розвитку етнопсихології другої половини ХІХ ст., можна зазначити, що проблематика досліджень поділялась на три групи:

1) дослідження національного характеру народу або певної нації;

2) дослідження механізмів формування етнічної специфіки;

3) дослідження проблем національної самосвідомості

Відродження почалось у 60-х роках ХХ ст. Уточнювався предмет етнопсихології, її категорійний апарат й окремі експериментальні методики. Нарешті було знято табу з етнопсихологічних досліджень. Але, незважаючи на це, розробка проблем етнопсихології рухалася досить мляво. Теоретичні праці в основному були присвячені критичному аналізу зарубіжних концепці етнопсихології, а також дискусіям про категорійний апарат етнопсихології.

Дослідження 70-90-х років порушили такі питання:

· до якої дисципліни належить етнопсихологія: до етнографії, до соціальної психології чи до загальної психології;

· що є предметом дослідження етнопсихології: психічний склад етносу; національний характер чи вивчення окремих рис та особливостей психіки людей, які утворюють етнос;

· якою має бути логіка досліджень: чи спочатку шукати відповідь на питання про існування психічних відмінностей між народами, про те, як вони проявляються та як їх досліджувати, а вже потім визначати поняття "психічний склад", "національний характер", чи, навпаки, йти від цих понять;

· як застосувати теорію діяльності О. Леонтьєва та його концепцію єдності психічної та практичної діяльності для пояснення психічної своєрідності етносу й причини психічних відмінностей між різними етносами.

Отже, зараз триває реальне відродження етнопсихології: робляться спроби окреслити основні напрями розвитку етнопсихологічних досліджень, починає формуватися власний методичний апарат вітчизняної науки, проводяться етнопсихологічні дослідження серед різних груп населення країни. За останні роки стрімко зросла кількість дослідників, які вивчають проблеми етнопсихології, збільшується потік публікацій, виходять спеціалізовані збірники та посібники, викладаються спецкурси у вищих навчальних закладах, проводяться тематичні конференції, відкриваються перші лабораторії для вивчення проблем етнопсихології.