Назва рішення: «Справа про воєнну і воєнізовану діяльність в Нікарагуа і проти Нікарагуа (Нікарагуа проти Сполучених Штатів Америки)»
Рішення від 27 червня 1986 року.
Історія спору:
У 1986 році Республіка Нікарагуа подала позов проти США, висуваючи їм обвинувачення в порушенні принципів міжнародного права, а саме: принцип заборони застосування сили і погрози силою, принцип невтручання, принцип державного суверенітету, порушення гуманітарного права. А також, порушенні укладеного у 1956 році Договору про дружбу і торгівлю, так як США, на думку Нікарагуа лишили цей Договір предмету і цілі та спустошили його зміст.
США посягали на територіальну цілісність Республіки Нікарагуа. В результаті цих заходів:
- більш ніж 400 нікарагуанців були вбиті армією США;
- більше ніж 3000 були завдані каліцтва, поранення, згвалтування;
- більше ніж 1 13000 людей стали вимушеними переселенцями, у тому числі понад 20 009 - жителі Порт Коринто, були евакуйовані зі своїх будинків.
Республіка Нікарагуа вимагала репарацій у сумі 370, 2 млн. доларів США.
До речі, після того, як сторонам було вручено рішення про юрисдикцію Суду і допустимості заяви Нікарагуа, Сполучені Штати Америки вирішили не приймати участі у оголошенні рішення.
Більше того, США не дали спеціальної згоди на Юрисдикцію Суду.
Суду важко було установити якість факти, так як досить явно виражалась відсутність згоди між позивачем і відповідачем, відсутність відповідача в Суді, деяка секретність, що оточувала визначені аспекти справи, зокрема і той, що конфлікт між державами продовжується.
Сторони спору: Республіка Нікарагуа, Сполучені Штати Америки.
Предмет спору: Територіальний устрій та конституційний лад.
Аргументи сторін:
Республіка Нікарагуа:
1. Нікарагуа, як сторона спору, стверджувала, що Сполучені Штати
Америки, протягом перших місяців 1984 року, установлювали міни у
внутрішніх і територіальних водах Республіки Нікарагуа, не
попереджуючи про їх місцезнаходження.
2. США порушили повітряний простір своєю воєнною авіацією. Державні
збройні сили американського військового і розвідувального персоналу
супроводжували загонів найманців на саботаж воєнних місій в Нікарагуа.
США оголосили, що подібні навчання їх військ на території Нікарагуа
будуть відбуватися безперервно по 1988 рік.
3. Спланували, створили і організували найману армію – сили контрас. Якій
різними способами сприяли: проводили воєнні навчання, фінансували,
озброювали, і організовували Національний демократичний фронт.
4. Невдоволеність деякими мірами економічного характеру, прийнятими
США проти її правління. А саме: призупинка і пізніше повна зупинка
економічної допомоги (січень – квітень 1981 р).
Аргументи Суду:
Дослідивши фактичні дані по справі, Суд рахує установленим, що:
Наприкінці 1983 року або в самому початку 1984 року Президент США дав дозвіл окремому державному агентству США на установку мін в портах Нікарагуа. Міни були установлені в самих портах, чи безпосередньо неподалік від портів Блафф, Корінто і Пуерто-Сандіно, а також у внутрішніх нікарагуанських водах та територіальних водах , особами, які отримали гроші від вказаного агентства і діяли згідно з його інструкціями під наглядом і при допомозі з боку агентів США.
Більше того, ні до установки мін, ні після, влада США не зробила жодного публічного чи офіційного попередження про існування мін. Що призвело до загибелі людей і матеріальних втрат. Внаслідок цього зросли ставки морського страхування.
Таким «порушенням» нікарагуанського повітряного простору можна назвати лише розвідувальні польоти на великій висоті. А якщо говорити про маневри, проведені США на території Гондурасу, біля кордону з Нікарагуа, то такі дії були широковідомі.
Досліджені дані не дають змоги довести пряму залежність сил контрас від США, а також постійну бойову підтримку їх воєнним операціям. Не всі операції, які проводили контрас відображали стратегію і політику США.
США оголосили загальне ембарго на торгівлю з Нікарагуа (заборона імпорту чи експорту), тобто своїми діями порушили умови Договору про дружбу, торгівлю і сухоходство, підписаного в 21 січня 19656 р. в Манагуа.
Сполучені Штати Америки:
1. В своє оправдання заявили, що воєнні та воєнізовані дії, які розгортались в
Нікарагуа – являлись фактом колективної самооборони.
2. Республіка Нікарагуа активно підтримувала озброєні угрупування, які
діяли в сусідніх країнах, зокрема в Сальвадорі.
Це виражалось в постійних поставках зброї.
3. Нікарагуа здійснювала озброєні напади на прикордонні райони Гондурасу і Коста-Рики.
Аргументи Суду:
Відмовляється признати колективну самооборону, якою США доводило свої воєнні та воєнізовані дії.
Взявши до уваги докази, багато з яких які були надані самою нікарагуанською стороною, Суд дійшов висновку, що допомога з богу Республіки Нікарагуа дійсно постійно надавалась, але до початку 1981 року. Надалі ж підтримка озброєної опозиції, чи дані про проходження зброї через територію Нікарагуа в подальший період залишаються дуже слабкими, незважаючи на те, що США розгорнуло в цьому регіоні досить напружену систему нагляду.
Суд не міг не відзначити, фактів торгівлі і транспортування зброєю, він просто звернув увагу, що твердження про торгівлю не підтвердженні достатньо. Тобто не можна прослідкувати достатній потік зброї в суттєвому масштабі після 1981 року. Тим більше, що в тій кількості, в якій він здійснювався, він міг цілком бути не прослідкований владою в даній державі, тому не можна стверджувати, що це являлось ціленаправленими політичними діями з боку Нікарагуа.