Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Стагфляція

.docx
Скачиваний:
8
Добавлен:
22.03.2015
Размер:
69.3 Кб
Скачать

Стагфляція — термін, що використовується для позначення кризового стану економіки, при якому стагнація у виробництві відбувається одночасно з інфляцією. В значних масштабах проявилася в 1970-х рр., охопивши слідом за США велику частину розвинутих держав. З кінця 1980-х рр. з'явилася в колишньому СРСР і у всіх колишніх соціалістичних країнах. В обох випадках стагфляція була викликана «штучно» порушенням внутрішньоекономічних закономірностей, що приводять до поєднання таких логічно несумісних явищ як інфляція і стагнація. Незважаючи на подібність загальноекономічних характеристик зі стагфляцією 1970-х і 1980-х рр. вони принципово відрізняються причинами, характером протікання, програмами і механізмами подолання, а також заходам економіко-правового впливу. Стагфляція 1970-х рр. була викликана вольовим рішенням групи основних нафтопереробних країн — членів «нафтового картелю» про різке (приблизно в 10 разів) збільшення цін на енергоносії. Раптове підвищення цін в основних країнах-імпортерах викликало енергетичну кризу. Стагфляція кінця 1980-х рр. у колишньому СРСР і інших колишніх країнах соціалістичного табору була обумовлена довголітнім вольовим втручанням держави в економіку. Стагнація — депресія, застій, традиційна фаза економічного розвитку держав з ринковою економікою, для якої характерні певний спад ділової активності і кон'юнктури, незначний ріст безробіття та зниження цін. Стагнація періодично охоплює економіку тієї чи іншої країни і, зазвичай, наступає за економічною кризою, хоча може бути і наслідком зумисних дій держави, пов'язаних з виводом економіки зі стану "перегріву". Періодичність і тривалість стагнації не визначені. Стагнація долається за допомогою посилення державно-правового регулювання. Стагнація означає низькі темпи економічного зростання, тобто зменшення обсягу національного виробництва у поєднанні із циклічним безробіттям.

Надмірне збільшення пропозиції грошей (класичний приклад — монетизація дефіциту державного бюджету (причина гіперінфляції в Україні в 90-х роках ХХ-го століття)).

Більшість населення України вважало, що проголошення не­залежності автоматично покращить їх матеріальне становище і припинить економічну кризу, успадковану від радянських часів. Проте Україна у першій половині 90-х років відчувала зростаючі господарські труднощі, які призводили до істотного падіння жит­тєвого рівня населення. Поглиблення кризи зумовлювалося як об'єктивними обставинами, так і прорахунками в економічній полі­тиці керівництва республіки.

Об'єктивні причини кризи:

1)     радянська (українська) промисловість була розрахована не на задоволення потреб людини, а на випуск продукції, прямо або опосередковано пов'язаної з військово-промисловим ком­плексом (ВПК) (в Україні після розпаду СРСР залишилось 40% союзного ВПК);

2)    перевага застарілих матеріаломістких технологій з неефек­тивним споживанням енергії та низька конкурентоспромож­ність;

3)     на багатьох підприємствах використовувалася застаріла тех­ніка (термінової зміни вимагали 40% машин і устаткуван­ня);

4)    промисловість республіки виробляла не більше 20% кінцево­го продукту; основну частину її товарної продукції станови­ли напівфабрикати, комплектуючі вироби (зв'язки з Росією забезпечували 67,3% виробництва кінцевого продукту про­мисловістю України);

5)     частка групи «Б»"(галузі, що виробляли предмети спожитім ня) становила 28-30% , тоді як у США - 70% ;

6)     відстале сільське господарство і методи господарювання и,< землі.

На об'єктивні економічні труднощі накладалися некомпетентні керівництво господарством і небажання здійснювати ринкові рс форми. А саме:

1)     Вихід України із налагодженої системи господарських зв'язків. Через це багато підприємств України залишилися без споживача і фінансування (з 1990 по 1994 рр. обсяг про­мислової продукції скоротився на 41%). На Заході продукція українських підприємств, за світо_вими стандартами, була не­конкурентоспроможною.

2)     Економіка України традиційно залежала від нафтогазово­го палива, яке надходило в республіку з Росії, Казахстану та Туркменістану. В СРСР - 1 л бензину коштував 14 коп., а пляшка (0,5л) газованої води 12 коп. Внаслідок ринкових реформ у сусідніх країнах, ціни на газ в Україні за 1992р. зросли в 100 разів, а на нафту- у 300. Витрати бюджету підвищилися. Дефіцит покривався випуском не забезпече­них продукцією грошей, що спричинило жахливу інфляцію. За даними Світового банку, рівень інфляції в Україні в 1993 р. був найвищим у світі і перевищував показники світових війн (за 1993 р. - гроші знецінилися у 103 рази).

3)     У 1994 р. Національний банк України приборкав інфляцію, але за рахунок штучного затримання сплати заробітної пла­ти, пенсій та інших соціальних видатків, зростання непла­тежів за товари і послуги в народному господарстві та масово­го зупинення підприємств.

У першому кварталі 1994 р. національний доход скоротився проти відповідного періоду 1993р. на 36%, обсяг виробництва про­мислової продукції - на 38,4%

4) В кінці 1993 на початку 1994 рр. було директивно встановлено низький фіксований валютний курс і припинено торги на міжбан-ківській валютній біржі. До 80% зріс рівень прямого та непрямого державного регулювання цін. Згідно з розрахунками Світового бан­ку індекс адміністративного регулювання економіки України вліт­ку 1994 р. більш як у 2,5 рази перевищив відповідний показник се­редини 1993 р.

5)  Невмотивований податковий тиск (в Україні було встановле­но найвищу у світі ставку податку - 90% від одержаного прибут­ку) Підприємці почали приховувати свої прибутки від держави. За даними Українського фонду підтримки реформ «тіньовий» сектор економіки України наприкінці 1994 р. сягнув 60% .

6)  Кредити, які надавались Україні йшли не на нову техніку, технології і організацію виробництва, а допомагали виконавчій владі звести кінці з кінцями в доходах і витратах держави. Зов­нішній борг України у 1994 р. становив 4,3 млрд. доларів США, на 1 03.1999 р. - 11,2 млрд. доларів США, на 1.03. 2004 р. - 8,678 млрд. доларів США, на 1.03.2005 р.-16,316 млрд. доларів США.

7) Нестабільність в урядовій політиці щодо іноземного капіталу, корумпованість чиновників створювали несприятливий інвестицій­ний клімат і недостатню привабливість української економіки для іноземного приватного капіталу.

8) Реформування відносин власності на селі відбувалося повіль­но непродумано і поверхово. Із паювання або акціонування майна колгоспів та радгоспів виключалася земля - основний засіб вироб­ництва. Основу економіки села, як і раніше, становила колгосп­но-радгоспна система. Валова продукція сільського господарства 1996 - 1998 рр. за обсягом дорівнювала середньорічній валовій про­дукції 1958 - 1961 рр. У 1999 р. 85% колективних сільськогоспо­дарських підприємств стали збитковими.

Прагнучи забезпечити економічний суверенітет, добробут і умо­ви вільної праці, Україна повинна була здійснити економічну ре­форму. Проте проведення її мало суперечливий характер. Чіткої програми реформування економіки розроблено не було, реформи йшли повільно і визначалися співвідношенням: політичних сил у суспільстві. Не сприяли успішному проведенню реформ і часті змі­ни урядів:                                                                            

1) листопад 1990 р. - жовтень 1992 р. - уряд очолював В. Фокш;

2) 2 жовтня 1992 р,- 12 жовтня 1992 р. - В.Симоненко;

3) жовтень 1992 р. - вересень 1993 р. - Л. Кучма;

4)  вересень 1993 р. - червень 1994 р. - виконував обов язки прем'єр-міністра Ю. Звягільський;

5) червень 1994 р. - березень 1995 р. - В. Масол;

6) березень 1995 р. - травень 1996 р. - Е. Марчук;

7) травень 1996 р. - липень 1997 р. - П. Лазаренко;

8) 2 липня 1997 - ЗО липня 1997 р. - В.Дурдинець;

9) липень 1997 р. - листопад 1999 р. - В. Пустовойтенко;

10) листопад 1999 р. - травень 2001 р. - В. Ющенко;

11) травень 2001 р. - листопад 2002 р. - А. Кінах;

12) листопад 2002 р. - січень 2005 р. В. Янукович ;

13) лютий 2005 р.- Ю.Тимошенко.

У той же час в економічній політичні були і позитивні зміни.

У січні 1992 р. як попередники повноцінної національної ва­люти, були введені купоно-карбованці. 25 серпня 1996 р. - указом Президента України Л. Кучми «Про грошову реформу» в обіг було запроваджено нову національну валюту - гривню, яка залишається досить стабільною.

Важливим елементом ринкової інфраструктури стали бан­ки. Центральним банком держави є Національний банк України, який здійснює державну політику у сфері грошового обігу, креди­ту, зміцнення грошової одиниці, визначає її курс відносно валюти інших країн. Національний банк має монопольне право на випуск грошей в обіг, зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцін­них металів, інших державних цінностей.

При провідній ролі Національного банку України було сформо­вано й інші банківські установи. На кінець 1999р. у республіці було зареєстровано 203 комерційні банки, 1330 інвестиційних компаній та фондів, 2250 аудиторських фірм, 262 страхових компаній, 340 бірж, 390 кредитних спілок. Відбулося становлення фондового, то­варного, грошового та валютного ринків.

У 2003 р. золотовалютні резерви України становили 6,8 млрд. доларів СІЛА. У липні 2004 р. 10,4 млрд. доларів. На 2003р. су­купний балансовий капітал українських банків дорівнював 11,832 млрд. грн.

У березні 1992 р. Верховна Рада України прийняла низку за­конів щодо приватизації майна державних підприємств. Незважа­ючи на складнощі процесу - «прихватизацію» державної власності та хиби, - приватизація привела до розширення корпоративного та приватного секторів економіки, утвердження механізмів приватної власності. Станом на 1 січня 2000р. форму власності змінили 66,7 тис. об'єктів. Понад 70% загального обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах, у будівництві до 85% . На середину 90-х р. в Україні існували підприємства і заклади та­ких форм власності:

1) державна (основні засоби виробництва належать державі);

2) індивідуальна (приватна) (власність окремих громадян);

3)  державно-асоціативна (власність держави і трудового колек­тиву);

4) асоціативна закритого типу (ЗАТ) (власність трудового колек­тиву якій володіє акціями підприємства);

5)  асоціативна відкритого типу (ВАТ) (акціями володіють не лише члени трудового колективу, а й інші громадяни);

6) орендна (засоби виробництва орендуються членами трудового

колективу);

7) спільна з участю іноземного капіталу (СП).

У січні 1993 р. почалася приватизація державного житлового фонду. У приватну власність перейшло понад 2,3 млн. квартир та

будинків.

2000 р. став роком економічної стабілізації. Вперше за часи не­залежності було отримано приріст валового внутрішнього продукту (ВВП) на 5,9% ; у 2001 р. - на 9,2% ; у 2002 р. - на 5,2% ; у 2003 р. -на 9,6% ; у 2004 р. - на 12,1% .

У 1999- 2002 рр., виробництво споживчих товарів зросло на 40,2%, а машинобудування - на 38,4% .

Зросли прямі іноземні інвестиції із 484 млн. доларів СІЛА у 1999 р. до 7,3 млрд. дол. на 1 липня 2004 р.

Потужним фактором загального зростання економіки стала по­зитивна динаміка у зовнішньоекономічній діяльності. У 2000 р. експорт товарів та послуг збільшився на 18,8%, у 2003 р. на 24% за січень - червень 2004 р. на 50,8% . На жаль, в Україні порушено єдність внутрішнього і зовнішнього ринків. Нині одні галузі еко­номіки майже повністю орієнтовані на внутрішній ринок, а інші на зовнішній. Домінуюча частка металургійного комплексу розви­вається в рамках експортного «сировинного придатка». За рахунок продажу  залізорудно-сировинної продукції Україна отримує до 50% усіх своїх валютних надходжень. Експортна частка в балансі основних видів сировини надто велика і сягає близько 60-70%, від обсягу виробництва. Конкурентно спроможна готова продукція займає в експорті 14-16 %. У той же час місце України у світовій економіці має шанси суттєво поліпшитися. Для цього уряд у цент­рі зовнішньоекономічної стратегії ставить завдання: 1) збільшення потужності оборонної промисловості, особливо у сфері високих тех­нологій; 2) підняти до міжнародного рівня низку виробництв, де є виробнича база, унікальні технології та кадри спеціалістів і високо кваліфіковані виробники (аерокосмічна, суднобудівна галузі, вій­ськово-космічний комплекс). Прийнята «Стратегія економічного та соціального розвитку України на 2004-2015 роки». (За 10 рокін економічний потенціал країни потрібно збільшити у 2,5 рази).

Зміни на селі почалися з указу Президента України від 3 груд ня 1999р. «Про невідкладні заходи з прискорення реформування аграрного сектора економіки» та прийнятого Верховною Радою Ук­раїни 25 жовтня 2001 р. «Земельного кодексу» - «земля в Україні може перебувати у приватній комунальній та державній власності». Визначено способи захисту прав на земельні ділянки, відшкодуван­ня збитків власникам землі та землекористувачам, вирішення зе­мельних спорів. (У період з 2005 р. до 2010р. можна буде продавати не більше як 100 га земель сільськогосподарського призначення од­ній людині).

На селі почали виникати нові форми колективних сільськогос­подарських підприємств:

1)     акціонерні товариства;

2)     сільськогосподарські кооперативи;

3)     товариства з обмеженою відповідальністю;

4)     товариства з додатковою відповідальністю;

5)     повні товариства;

6)     селянські (фермерські) господарства;

7)     приватні підприємства;

8)     підприємства підприємницької діяльності.

Більше б млн. громадян отримали земельні паї, обсяг яких ста­новить половину земельних угідь країни. В основному було завер­шено приватизацію присадибних ділянок, їх власниками стали близько 11 млн. громадян.

У 2000 р. вперше зафіксовано зростання валової сільськогоспо­дарської продукції на 9% , за січень - липень 2004 р. на 26,5% .

Проголошення незалежної України та ринкова трансформація національної економіки. Соціально-економічна криза та пошук напрямків її подолання. Фінансово-кредитна та податкова політика, грошова реформа 1996 р. Внутрішня та зовнішня торгівля України

З розпадом СРСР і отриманням незалежності на шлях самостійного як політичного, так і економічного розвитку вийшла одна з найбільших колишніх радянських республік — Україна. За виробничим потенціалом і чисельністю населення Україна — друга після Росії держава СНД. На початку 90-х років її населення становило 52 млн осіб, що дорівнювало близько 18% загальної чисельності населення колишнього СРСР. У 1989 р. в Україні було вироблено понад 16% загальносоюзного національного доходу.

У результаті панування командно-адміністративної системи управління економікою Україна, як і інші колишні радянські республіки, опинилася в стані глибокої економічної кризи. Катастрофічна ситуація в народному господарстві була обумовлена такими факторами:

загальним одержавленням, що призвело до деградації відносин власності й ліквідації нормальних господарських стимулів;

деформованою структурою виробництва зі значною мірою мілітаризації;

викривленням мотивації праці, пануванням соціального утриманства;

гонитвою за високими темпами зростання радянської економіки.

Немічною і деформованою у господарському відношенні виявилася Україна в переддень незалежності.

Останнє десятиріччя ХХ століття для України можна назвати роками економічної трансформації — складного соціально-еко­номічного явища, в якому дуже важко виявити чіткі й недвозначні причинно-наслідкові зв’язки між окремими явищами, діями окремих економічних суб’єктів та їх наслідками. Суть соціально-економічних перетворень у цілому зводиться до того, щоб змінити існуючу економічну систему і забезпечити економічне зростання. Як же відбувалися трансформаційні процеси в українській економіці на рубежі тисячоліть?

Першим кроком на шляху до незалежної української економіки було прийняття «Декларації про державний суверенітет Украї­ни» 16 липня 1990 року. Ще перебуваючи в складі СРСР, Україна в такий спосіб заявила про свій намір створення самостійної держави з незалежною і міцною економікою. Практична реалізація цього наміру відбулася з прийняттям «Акта проголошення незалежності України» 24 серпня 1991 року.

Одним із головних завдань перехідного періоду є розроблення науково обґрунтованої соціально-економічної політики, тобто прог­рами стратегічних і тактичних дій держави. Без такої програми успішний розвиток економіки будь-якої країни неможливий.

Але в 1991 році перевагу було надано не науково обґрунтованим висновкам вітчизняних і зарубіжних учених, а нав’язаній Україні ззовні (під виглядом «новітнього монетаризму») політиці реформації типу так званої «шокової терапії», в основі якої лежали рекомендації експертів Міжнародного валютного фонду і Світового банку.

Наприкінці жовтня 1991 р. Верховна Рада України розглянула «Основні напрями економічної політики в умовах незалежності», в яких передбачалася структурна перебудова господарства Украї­ни. Програма великого значення надавала конверсії оборонної промисловості, перерозподілу матеріальних і трудових ресурсів на користь виробництв, що виробляли споживчі товари для населення. Машинобудування передбачалося переорієнтувати на задоволення потреб агропромислового сектору, легкої та харчової промисловості. Особливе місце в документі відводилося регіональній господарській політиці. Вперше передбачалося здійснення урядом контролю за формуванням економічної структури, прийняттям рішень щодо розміщення нових виробничих потужностей, реконструкції та переоснащенню діючих підприємств усіх галузей промисловості.

У перші місяці після розпаду Радянського Союзу (8 грудня 1991 р.) в Україні здійснюються кроки в напрямку ринкових перетворень, які підштовхнула лібералізація цін, що почалася в Росії. В Україні уряд В. Фокіна з початку 1992 р. ввів у обіг купоно-карбованець і став на шлях «шокової терапії», проголосивши лібералізацію ринкової торгівлі й повну свободу ринкових цін, за винятком цін на деякі товари. Така політика поглибила кризу, сприяла подальшому падінню виробництва і за відсутності конкуренції закономірно спричинила могутнє зростання цін, що у свою чергу призвело до різкого зниження рівня життя більшості населення. Це і було закономірним результатом економічної політики, здійснюваної за рецептами західних експертів.

У республіках колишнього СРСР «шокова терапія» оголошувалася єдино можливим шляхом стабілізації економіки і становлення ринкових відносин. В обмін за обіцяні кредити приймалися рекомендації МВФ, які зводилися до лібералізації цін, фінансово-кредитної системи, зовнішньоекономічної та інших видів діяль­ності, використання монетаристських методів регулювання економіки, скорочення державних витрат на соціальні потреби.

У березні 1992 р. Верховна Рада України прийняла «Основи національної економічної політики України», які передбачали роздержавлення і приватизацію, структурну перебудову і модернізацію промисловості. Поряд з цим дана економічна концепція передбачала відмову від ряду принципових положень, прийнятих при утворенні СНД: Україна залишається в СНД, але повністю виходить з рублевого простору; перехід до взаєморозрахунків з країнами Співдружності на основі світових цін; переорієнтація зовнішньої торгівлі на західні ринки тощо. Ця програми стала пропуском для України до МВФ, куди і була прийнята у квітні 1992 р. У повній відповідності з вимогами цієї організації було підписано меморандум про політику економічних реформ на 1992 рік. Програма ринкових перетворень в Україні отримала схвалення МВФ.

Документи, прийняті Верховною Радою, постанови і рішення урядів не принесли очікуваних результатів. Однак у 1992 р. в країні продовжувалось формування ринкової інфраструктури — діяли 44 товарні біржі, близько 3 тис. брокерських контор, понад 2 тис. комерційно-посередницьких підприємств, 67 комерційних банків, значна кількість сервісних центрів, торговельних домів, агентств, бюро тощо.

У деяких галузях легкої промисловості, зокрема в харчовій, здійснюються спроби переорієнтації на ринкову економіку. В Україні харчова галузь представлена 25 підгалузями, найголовнішими з яких є м’ясна, молочна, маслосироробна, цукрова, олійна, консервна, хлібопекарна, пивоварна, спиртова тощо. Згідно з прийнятим Законом «Про приватизацію майна державних підприємств» та іншими нормативними документами в Україні створено 300 асоціацій, 75 концернів, корпорацій і консорціумів, 18 акціонерних товариств, найвідомішими з яких є «Укрцукор», «Укрм’ясо», «Укрмол­пром», «Укрпродспілка» тощо. В Україні зареєстровано понад 30 тис. малих підприємств і майже стільки саме кооперативів із загальною чисельністю зайнятих у них осіб — 670 тис., а 114 підприємств передано в оренду трудовим колективам.

Усе це призвело до дезорганізації керівництва харчовою промисловістю, що поряд з некомпетентністю управлінського апарату не сприяло підвищенню рівня життя населення. За даними Міністерства статистики, споживання основних продовольчих товарів жителями України на душу населення з року в рік невпинно скорочується. Так, споживання м’яса і м’ясопродуктів за період з 1990 р. по 1992 р. скоротилося з 68 до 46 кг, а за період з 1990 р. по 1993 р. споживання молока і молокопродуктів — з 373 до 275 кг, яєць — з 272 до 193 шт., олії — з 11,7 до 8 літрів, цукру — з 49,7 до 30 кг.

Бездумно копіюючи російські реформи, Україна пішла по шляху формування дикого капіталізму зразка XVIII сторіччя — вільного ринку, — що заперечує регулюючу роль держави. Реформи у нас починалися без обґрунтованих стратегічних цілей, які були б вироблені саме для України з урахуванням її інтересів та історичних особливостей.

Разом із тим економічні перетворення, здійснювані в Україні, мали певні відмінності від російських реформ. Так, керівництво країни стало на шлях поступових економічних змін зі збереженням значних регулюючих функцій держави. Заявляючи про прихильність до ринкових регуляторів, уряд намагався зберегти попередню вертикальну систему управління народним господарст­вом, систему держзамовлень, централізований розподіл найважливіших ресурсів.

Перший рік самостійного існування української держави не приніс позитивних зрушень в економіці, почався процес прискореного падіння основних макроекономічних показників. Порівняно з попереднім роком національний дохід за 1992 р. становив 85%, промислова продукція — 91%, продукція сільського господарства — 89%. Майже в усіх галузях важкої промисловості панує криза. Найбільше падіння відбулося в транспортному і сільськогосподарському машинобудуванні, хімічній промисловості, що зумовлено браком матеріалів і комплектуючих, які надходили з колишніх радянських республік. Глибока криза охопила також вугільну промисловість — 78% шахт загазовані, у 38% шахт видобуток кам’яного вугілля відбувається на глибині 1,3 км за температури 40—50С. З 2000 р. гірники працюють уже на глибині 2000 м. Видобуток вугілля, нафти та газу скорочується.

Здійснена в 1992 р. лібералізація цін в умовах відсутності конкуренції уже в тому ж році призвела до їх вибухового зростання у 20 разів (рівень інфляції 2000%).

Невдача України на початковій стадії економічних перетворень певною мірою пов’язана зі стартовими умовами реформ. Деякі з них мають об’єктивний характер і притаманні багатьом колишнім республікам СРСР. Це спадок командно-адміністративної системи, зношеність виробничих фондів, ірраціональна виробнича структура. Негативну роль відіграли розрив господарських зв’язків із сусідніми країнами та стрибок цін на імпортовані енергоносії.

Окрім цього не можна не враховувати досить високий ступінь інтегрованості України до союзногосподарського комплексу. В економічній структурі країни значною виявилася частка галузей, які потребують постійної підтримки держави і слабо піддаються реформуванню: вугільна, гірничорудна, космічна та інші.

Значну роль в економічному спаді відіграли і суб’єктивні прорахунки уряду України у визначенні народногосподарських пріоритетів, відхилення від виробленого раніше курсу.

Після лібералізації цін у січні 1992 р. в Україні здійснюється відверто проінфляційна політика, для якої характерні величезний бюджетний дефіцит, необмежена грошово-кредитна емісія, зростання цін, обвальне падіння реальних доходів значної більшості населення. Уряд практично не намагався вдатися до жорсткої грошово-кредитної політики. Перебування у рублевому просторі, наявність єдиної валюти для колишніх радянських республік до цього не заохочувало.

У листопаді 1992 р. новий уряд Л. Кучми, що прийшов на зміну кабінету В. Фокіна, який не отримав підтримки парламенту, приймає відповідальне рішення про вихід із рублевого простору. У країні було введено карбованець як перехідну валюту, яка повинна була взяти на себе весь тягар інфляції.

У 1992—1993 рр. дедалі більше концернів, асоціацій, окремих підприємств за умов нестримного зростання цін на нові технології стають неплатоспроможними. Таким чином, вони не можуть здійснити технічного переоснащення, приділити належну увагу технічному розвитку, впровадженню у виробництво найновіших досягнень науки і техніки з причини відсутності фінансових можливостей. Більшість промислових підприємств стали боржниками, а їхні борги становили 247 трлн крб. Держава ж неспро- можна була надати належну допомогу розвитку важкої промисловості, оскільки 2/3 бюджетних асигнувань вона сплачувала Росії та іншим країнам за енергоносії. Ситуація, що склалася, була дуже небезпечною, адже 68% загального обсягу товарного виробництва припадало саме на важку промисловість.

На початку 1993 р. уряд подав до Верховної Ради України «Основи національної політики на 1993 р.», в яких передбачалися заходи, спрямовані на фінансову стабілізацію шляхом обмеження кредитного субсидування галузей економіки, урахування реальних можливостей бюджету, запровадження штрафних санкцій до підприємств, що виплачують своїм робітникам економічно необґрунтовану високу зарплату тощо.

Однак вимога здійснення жорсткої грошово-кредитної політики не отримала належної підтримки. З закликом «запобігти розпродажу національного надбання» промислове і сільськогосподарське лобі у Верховній Раді домагається щедрих кредитних ін’єкцій для рятування державних підприємств від банкрутства. При цьому посилюється податковий тиск на підприємницький сектор.

У перші місяці 1993 р. намітилось деяке вповільнення спаду виробництва, що було досягнуто дорогою ціною — посиленням кредитної емісії, безупинною роботою друкарського верстата. Інфляція, що становила у попередньому році в середньому близько 30% на місяць, стрімко переростає у гіперінфляцію, досягнувши до осені в середньому рівня 70% на місяць, а в грудні 1993 р. через нове підвищення цін рівень інфляції перевищив 90%. Грошова емісія за рік зросла у 25 разів, що призвело фактично до руйнування фінансової системи і призупинення інвестиційного процесу в країні. Україна пройшла через найвищу в світі гіперінфляцію —10155% (10255% з урахуванням попереднього року), тобто ціни зросли у 101,55 раза. Найвищий у світі рівень інфляції мали також Бразилія і Заїр.