Культура і мистецтво 2018
.pdfОтже, перформанс є багаторівневою формою комунікації, що є власне текстом, який підпорядковується законам наративу. Перформанс є синкретичною формою комунікації, вплив якої широко використовується.
Література:
1. Демехина Д. Концепция перформативности Р. Шехнера в контексте театральной теории В. Тернера // Ежегодная конференція Школы философии Национального исследовательского университета «Высшая школа економики». 2015. URL: https://phil.hse.ru/plc/abstracts2015. (14.06.2018)
2.Эко У. Роль читателя. Исследования по семиотике текста / Умберто Эко. СПб.: Симпозиум,
2007. 512 с.
3.Лингвистический энциклопедический словарь // БРЭ. 2002. URL: http://tapemark.narod.ru/ les/ 372c.html. (23.04. 2018)
4.Ницше Ф. По ту сторону добра и зла. Соч. Т.2. М., 1990. 448 с.
5.Савчук В. Конверсия искусства. СПб. : Петрополис, 2001. 288 с.
6.Тэрнер В. Символ и ритуал. М. : Наука, 1983. 277 с.
7.Шувакович М. Искусство перформанса и нове теории искусства // Зерне. 2012. URL: http://ziernieperforma.net /blog/2013/09/29/. (20.10.2018)
Шудра Ірина, студентка магістратури НАКККіМ
МУЗИЧНІ ФЕСТИВАЛІ В СУЧАСНОМУ СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ
В сучасному соціокультурному просторі великого поширення набули фестивалі, які вирізняються різноманітністю масштабів, форм, спрямованості та аудиторії. Фестивалі мають загальносоціальне значення, що впливає на їх розвиток та породжує необхідність впровадження конкуреноного підходу до організації.
Латинські поняття «feast» та «festival» спочатку були тотожними і означали буквально «свято». З часом «feast» закріпилося за релігійними святами, а «festival» набуло сучасного значення, зберігши обов’язковий елемент святковості та урочистості. Однак фестиваль відрізняється від свята як такого, по-перше обов’язковою присутністю тематики, і, по-друге, – наявністю певного суб’єкта-організатора, одного або декількох (якщо для свята підставою можуть бути традиції, пам’ятні дати і т.ін.). Отже, фестиваль можна визначити як організований захід з елементом святковості, що має визначену тематику (одну або декілька) [3].
Фестивалі різняться як за формою проведення, цільовою аудиторією, так і за внутрішнім змістом, коцепцією, тематикою. Але всіх їх об’єднують такі чинники, як: 1) видовищна форма проведення, 2) яскрава театралізація, 3) активність дійства, 4) педалізація самостійного впливу на глядачів [6, 142].
Довгий час фестивалі існували виключно як мистецьке явище, і соціальне значення їх, відповідно, визначалося значенням даного виду мистецтва. Тільки у ХХ столітті, а найбільше – в добу інформаційного суспільства стало можливим і необхідним вести мову про фестивалі як соціальне явище [3].
Важливою характеристикою фестивалю є його статус у культурному житті. Із цієї точки зору міжнародні, національні та регіональні фестивалі мають певні відмінності умовного характеру, оскільки в будь-якому з вищезазначених фестивалів може брати участь інтернаціональний склад виконавців. Відмінності полягатимуть у рівні престижу фестивалю, свідомості публіки, професійних виконавців та їх менеджерів, його значенні в системі пріоритетів міжнародного театрального й концертного ринку, джерелах фінансування його діяльності та фінансових можливостях оплачувати участь відомих виконавців [4].
Науковці виділяють наступні обов’язкові складові фестивалю. По-перше, (виходячи з його визначення) це смислова, тематична його складова (вид мистецтва, соціальна група, субкультура, продукт тощо), яка втілюється у презентаційній частині. По-друге, фестиваль має містити елемент святковості та урочистості, покликаний привернути увагу до тематики, підкреслити її значущість.
301
По-третє, фестиваль повинен мати організовану структуру, координуючий апарат з кількох людей, з формально або неформально визначеними функціями. Також складовою фестивалю є матеріальна база, яка включає певний простір, де відбуваються фестивальні події, а також необхідні технічні засоби. В більшості випадків матеріальна база потребує залучення зацікавлених державних або недержавних структур, спонсорів [3].
Особливе місце серед фестивалів займають музичні фестивалі, які мають певну специфіку. На відміну від звичайного концерту, фестиваль – це серія подій, об’єднаних спільною ідеєю або стилем музики. Якщо концерти, зазвичай, тривають кілька годин, фестивалі легко можуть відбуватися протягом декількох днів. Порівняно з традиційними музичними концертами та конкурсами, музичний фестиваль має широкі комунікаційні переваги, в тому числі і в соціальній сфері. До того ж музичні фестивалі сприяють взаємовпливу і взаємозбагаченню національних культур, що впливає на культуру і розвиток того регіону, де такий фестиваль проводиться [1].
Музичні фестивалі є, в першу чергу, музичними проектами. Саме тому, подібні мистецькі акції необхідно розглядати з точки зору соціокультурного проектування. Концерт класичної музики, музичний конкурс чи фестиваль, як мистецький проект згідно із теорією соціокультурного проектування, має наступні характеристики: 1) актуальність концепції мистецького проекту в соціокультурному просторі; 2) відповідність головної мети та завдань в реалізації проекту; 3) узгодженість творчої ідеї з інтересами слухачів та потребами виконавців; 4) доступність інформації та рекламне забезпечення мистецького проекту; 5) точність проектного рішення, коли реалізація мистецького проекту відповідає програмі дій та засобам досягнення мети. Таким чином, мистецький проект в контексті соціокультурного проектування передбачає розуміння та врахування, насамперед, естетичних запитів публіки, регіону, соціальної групи чи окремої особистості, суспільства в цілому, а також спрямованість на сферу актуалізації музичного академічного мистецтва [2, 9].
Конкурсно-фестивальне середовище часто стає мотиваційною складовою для молодих виконавців, їхня мета – підвищити мистецький кругозір, змусити мобілізуватися музикантів за рахунок азарту, викликаного змаганням для підвищення свого професійного рівня. Тому таке середовище вимагає від музикантів-виконавців необхідності бути в стані фізичної, емоційної та розумової готовності, психічної стабільності й стійкості, професійної підготовленості, правильного управління власним емоційним станом, що безпосередньо впливатиме на результат виступу. Конкурси й фестивалі у творчому житті сучасного виконавця, підвищують його самооцінку та самокритику, відкривають для талановитого музиканта нові перспективи професійного зростання, можливість творчого спілкування зі своїми колегами, у тому числі з музикантами-віртуозами, які можуть передати йому свій безцінний досвід. Важливу роль відіграє і можливість концертної діяльності, спільних виступів з видатними артистами, що дають музиканту (а особливо юному) потужний стимул до самовдосконалення [5, 181].
Таким чином, музичні фестивалі є складовою сучасного соціокультурного простору. Вони відіграють важливе соціальне значення. При організації та проведенні музичних фестивалів необхідно враховувати рівень свідомості публіки та професійність виконавців. Окрім цього, сучасний ринок соціокультурних послуг вимагає високого професіоналізму не тільки від учасників, але і від організаторів фестивалів. Саме тому, музичні фестивалі слід розглядати з точки зору соціокультурного проектування.
Література:
1.Верещака А. О. Музичний фестиваль у системі маркетингу // Культура України. 2014. Вип.
45.С. 239–246.
2.Зінська Т. В. Музично-виконавське мистецтво в соціокультурному просторі України кінця XX - початку XXI століття : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня. канд. мистецтвознав. : спец.
26.00.01.К. : НАКККіМ, 2011. 16 с.
3.Зубенко Д. В. Розвиток фестивального руху в сучасній Україні // Вісник НТУУ "КПІ". Політологія. Соціологія. Право. 2011. № 4 (12). С. 110–114.
302
4.Периль Б. Фестивальная практика : опыт CASE-STUDY. URL : https://docplayer.ru/28295890- Boris-peril-1-festivalnaya-praktika-opyt-case-study.html (дата звернення: 25.08.2018).
5.Стрижиборода П. В. Конкурсно-фестивальне серидовище та його психологічний вплив на музиканта-виконавця // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка. Серія : Мистецтвознавство. 2014. № 1. С. 179–186.
6.Тулубко В. О. Музичний фестиваль у сучасному соціокультурному котексті: актуальні питання режисури // Культура і сучасність. 2013. № 2. С. 142–148.
Щербакова Ганна, аспірантка НАКККіМ
ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНІ ШЛЮБИ УКРАЇНИ: СОЦІОКУЛЬТУРНІ ПРИЧИНИ ВИБОРУ ІНОЗЕМНОГО ПАРТНЕРА ТА ВПЛИВ ЦЬОГО ЯВИЩА НА КУЛЬТУРНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ
Зростання темпів світової глобалізації за останні кілька десятиліть зумовило значне збільшення кількості інтернаціональних шлюбів в Україні. У зв’язку з цим інтерес до них з боку суспільства зростає, а отже виникає необхідність дослідження даного феномена, його причин і особливостей. Комплексність і багатошаровість цього соціального феномену визначається великою різноманітністю залучених культур, представниками яких є партнери інтернаціональних шлюбів.
Наведемо цифри оприлюднені Державною службою статистики України за останні роки. За їх даними, основна частина українців, що вступають в інтернаціональні шлюби – це жінки. В цілому кількість шлюбів в Україні за останнє десятиліття скоротилася майже в півтора рази. Утім число укладених шлюбів з іноземцями зростає. У 2008 році в країні зареєстрували 11,4 тисяч інтернаціональних весіль, а в 2017-му – майже 15,5 тисяч. Тобто якщо в 2008 році з іноземцями укладався кожен 30-й шлюб, то в 2017-му – кожен 15-й. І це офіційні дані по шлюбам зареєстрованим саме в Україні. А от наприклад, в Польщі за останні два роки число шлюбів, укладених місцевими жителями з громадянами України, зросла більш ніж удвічі - з 400 до 1 тис.
За останнє десятиліття змінилися також уподобання українок щодо країни походження наречених. Якщо 10 років тому левову частку зарубіжних кавалерів становили вихідці з СНД – більше 60%, то зараз на перші місця вийшли представники країн Європи та Азії. Причому азіатів найбільше – майже 40%, європейців – 31%, потім йдуть вихідці з країн Африки, Америки, Австралії та Океанії [2].
Соціолог Людмила Малес стверджує, що створенню інтернаціональних шлюбів сприяє безліч факторів. А саме, розгалужена індустрія шлюбних агенцій, соцмережі, де українки все частіше отримують недвозначні пропозиції від незнайомих іноземців, а також сайти знайомств. А
головні чинники – це глобалізація, невисокий рівень життя, криза та воєнні дії в Україні [4].
Зростаючий інтерес до заморських чоловіків серед українок підтверджують і у шлюбних агенціях. За їх підрахунками, кількість шлюбів з іноземцями за останні п’ять років зросла мінімум вдвічі. Причому, якщо раніше до агенцій приходили за чоловіками переважно зовсім молоді дівчата модельної зовнішності, то зараз іноземних наречених активно шукають жінки 3550 років, у тому числі з маленькими дітьми від попередніх шлюбів.
Українки стали більш відкритими, вони активно користуються соцмережами, подорожують, багато хто знає англійську мову. Вони розуміють іноземців краще ніж 5-10 років тому, і дивляться на світ значно ширше. Саме ці фактори роблять їх більш привабливими в очах іноземців.
Ще одним суттєвим фактором, що впливає на збільшення кількості інтернаціональних шлюбів є трудова міграція. Особливо масово цей процес проявляється на західній Україні. Найчастіше українці виїжджають в Італію, Іспанію, Польщу, Канаду, Грецію, В’єтнам.
За даними італійської Благодійної асоціації «Soleterre», в Італії проживає понад 200 тисяч трудових мігрантів із України і переважно це жінки, що покинули свою батьківщину заради покращення фінансового статку родини. Проте, найчастіше, їм не вдається зберегти стосунки у своїй сім’ї. Дослідник Григорій Селещук вважає, що міграція не є причиною, а лише наслідком проблемних стосунків між чоловіком і дружиною. Жінки, які виїжджають за кордон охоче
303
одружуються з іноземцями. Від такого союзу вони отримують економічну стабільність, вирішене питання з проживанням і відсутність алкоголізму у сім’ї, що було на батьківщині. Це три достатньо вагомі аргументи, чому жінки наважуються на створення інтернаціональної сім’ї [3].
Без труднощів тут не обійтися. В таких сім’ях пари зіштовхуються з проблемою поєднання двох різних культур, релігій, мов, поглядів на життя і сімейний побут. Різниця в ментальності дається в знаки, особливо в перші роки спільного життя. Але через декілька років жінка адаптується, знайомиться з історією, звичаями, традиціями другої батьківщини. Адже в цій країні вона живе, працює, народжує і виховує своїх дітей [1].
Більша частина українок асимілюється в іноземне середовище і з часом інша культура стає їм за рідну. Але є певний відсоток жінок які роблять велику промоцію Україні на теренах чужої землі. А починається все з весілля, яке проводиться на 1/2 за українськими звичаями та традиціями. Так українка знайомить майбутніх родичів з культурою своєї батьківщини, яку несе через роки. В подальшому, такі жінки реалізовують чимало проукраїнських проектів, переймаються питанням української діаспори в країні де проживають, відвідують українську церкву, навчають рідній мові і культурі своїх дітей і продовжують перейматися долею своєї батьківщини крізь роки і відстань.
Проте таких прикладів не так вже й багато. Нажаль, держава не опікується долею громадян які одружуються з іноземцями і не використовує їхній потенціал в майбутньому. А саме культурне виховання народу і зрощення любові до батьківщини в цілому, може стати міцним підґрунтям до прагнення промоції української культури у світі.
Література:
1.Бичарова М. М., Лебедева И. В. Брак с иностранным партнером: «другой» в семье. Научный журнал астраханського университета. Каспийский регион: политика, экономика, культура. Астрахань, 2011. № 4 (29) С. 315-323
2.Державна служба статистики України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua (дата звернення: 20.11.2018).
3.Одруження українки з іноземцем розцінюють як стабільність у житті. URL: https://www.radiosvoboda. org/a/24524431.html (дата звернення: 20.11.2018).
4.Чужі тут у моді. URL: https://magazine.nv.ua/journal/2993-journal-no-5/chuzhie-zdes-v-mode.html (дата звернення: 20.11.2018).
Щербина Альона, студентка магістратури НАКККіМ
ТЕАТР У СУЧАСНОМУ СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ
Згідно з законом України «Про театри і театральну справу» театр – це заклад культури (підприємство, установа чи організація) або колектив, діяльність якого спрямована на створення, публічне виконання та публічний показ творів театрального мистецтва. В свою чергу, театральна діяльність законом визначається, як діяльність у галузі театрів і театральної справи, пов’язана зі створенням, публічним виконанням, публічним показом, поширенням та збереженням творів театрального мистецтва, забезпеченням умов для розвитку театральної творчості, підготовкою професійних кадрів, пропагандою кращих зразків театрального мистецтва [2].
Театр має комплекс культурних норм та норм поведінки, принципів, охоплює певну сукупність людей (глядачів), забезпечуючи відносну стійкість соціальних відносин. Театр як інститут реалізує комплекс базових потреб щодо соціалізації особистості, трансляції соціальних норм і культурних цінностей, соціального досвіду [3].
Театральні постановки мають ярко виражену національну приналежність. В першу чергу це відбувається тому, що спілкування у театрі відбувається рідною для глядача мовою. Навіть якщо постановка створюється на основі іншомовного твору актори, сценографи і режисер повинні прагнути до максимальної виразності сценічного оформлення, пластичної та мовленнєвої яскравості театральних персонажів, і головне, до адаптації твору до національної культури та
304
особливостей ментальності глядачів. Саме тому, театри, створюючи постановки, орієнтуються на певне коло глядачів: молодіжний театр, театр юного глядача, фольклорний театр [5].
Від самого зародження, у вигляді обрядів та ритуалів, театральне мистецтво виконувало важливі функції. В першу чергу воно регулювало соціальні відносини, координувало колективні дії та визначало індивідуальну поведінку членів суспільства. На думку української вченої Р. Шульги стародавні обряди і ритуали, що були прообразом театру виконували надзвичайно важливу соціальну функцію – згуртування членів спільноти, консолідацію їхніх зусиль на досягнення певної мети і, що найголовніше, формування відчуття приналежності до Цілого [6].
Усучасному високо інституціональному суспільстві театр працює відповідно з особливостями
іфункціями соціального інституту. Сучасна соціологічна теорія дозволяє розглядати театр як цілісний соціальний організм.
Російська дослідниця Т. Адріанова виділяє наступні соціальні функції театру
– гносеологічна або пізнавальна – перших років життя людина потрапляє у чарівний світ театру. Театр дає основи пізнання про світ і гармонійному існуванні в ньому;
– регулятивна функція театру – сфері міжособистісних відносин театр, так чи інакше, регулює, впливає на вчинки і поведінку людей, їх духовний стан. Ця функція театру спирається на мораль, моральність, звичаї, етикет;
– формування суспільної свідомості – театр невіддільний від історії країни, національної культури, життя та інтересів народу. Художнє відображення буття, ствердження певних світоглядних ідей, суспільних норм відбувається в театрі за допомогою уявлення, в яку залучені і глядачі і актори, яких зближує наявність спільних проблем та інтересів. Театр має великий вплив на формування естетичного смаку, моральності і політичної зрілості народу;
– ігрова функція театру – спостерігаючи театральне дійства, а іноді і стаючи активним його учасником, глядач забуває про проблеми, отримує компенсацію за нереалізовані в повсякденному житті бажання, можливість відкрито проявити свої емоції і почуття;
– компенсаторна функція – пов’язана з ігровою. Театральна вистава, обмежуючи потенційно небезпечні види діяльності жорсткими правилами, сценічними умовностями, дозволяє не тільки дати вихід енергії, але і нейтралізувати її небезпечні наслідки. У той же час енергія, що не отримує виходу, руйнує особистість. Сценічна гра та безпосередня участь глядача в ній виступає компромісом між природою людини та суспільством. Театральне мистецтво дає можливість людині виплеснути енергію, агресію, реалізувати бажання і емоції, що придушуються у повсякденному житті, знайти душевну рівновагу;
– знакова або семіотична функція – театральна постановка являє собою певну знакову систему, якою кожного разу оволодіває глядач. Без вивчення мови театру неможливо у всій глибині насолоджуватися досягненнями сценічного мистецтва;
– комунікативна функція – під час театральної вистави актори і глядачі обмінюються різними настроями, почуттями, ідеями і уявленнями. Це і є людська комунікація, коли інформація передається, уточнюється, перетворюється між двома суб’єктами, Комунікативна функція театру передбачає те, що в ході театрального дії актори і глядачі обмінюються різними настроями, почуттями, ідеями і уявленнями. Спілкування – це не тільки обмін інформацією, воно передбачає взаємну вплив на поведінку партнера з метою його зміни;
– стратифікуюча функція – відвідування театру з юних років є ознакою залучення індивіда до соціальної системи, приєднання його до певної інтелектуальної, естетичної частини населення;
– аксіологічна функція – театр, який веде діалог з глядачем, не може залишатися осторонь від затвердження особистісних і суспільних цінностей, тим самим він виховує і направляє, стверджує і захищає такі загальнолюдські блага, як моральність, патріотизм, вірність, співчуття, справедливість, любов [1, 91-94].
Усучасному світі театр як вид мистецтва активно застосовується у медичній практиці, в процесі реабілітації важких психічних та психологічних проблем. Тому можна стверджувати, що театр виконує і терапевтичну функцію. Так, Г. Локарєва та Н. Стадніченко виділяють наступні арт-терапевтичні функції тевтру:
катарсистична (очищення, звільнення від негативного стану);
305
регулятивна (зняття нервовопсихічного напруження, моделювання позитивного психоемоційного стану);
комунікативнорефлексивна (формування адекватної міжособистісної поведінки) [4]. Таким чином, театр є важливою складовою сучасного соціокультурного простору. Театр має
яскраву національну приналежність і виконує ряд функцій, відіграє значну роль в процесі соціалізації особистості, трансляції соціальних норм і культурних цінностей, соціального досвіду. Сучасні науковці серед головних визначають соціальні функції театру. Втім, окрім соціальних функцій театральне мистецтво також виконує арт-терапевтичні функції і застосовується в медичній практиці, в процесі лікування, корекції та реабілітації пацієнтів з психологічними порушеннями.
Література:
1.Адрианова Т. О. Социальные функции театра // Вестник Челябинского государственного университета. 2012. № 35 (289) : Философия. Социология. Культурология. Вып. 28. С. 91–94.
2.Про театри і театральну справу : Закон України від 09.02.2006 № 3421-IV. URL: http://zakon2.rada
.gov.ua/laws/show/2605-15 ( дата звернення : 24.07.2018).
3.Кремешна Т. Театр як засіб впливу на культурне та соціальне стаовлення особистості // Молодь і ринок. 2012. № 5. С. 102–105.
4.Локарєва Г. В., Стадніченко Н. В. Театральне мистецтво як засіб досягнення позитивних результатів
упроцесі реабілітації хворих: теоретичний та практичний аспекти. URL: http://www.nbuv.gov.ua/portal/ natural/vznu/ped/2009 (дата звернення : 03.09.2018).
5.Шиллер Ф. Театр, рассматриваемый как нравственное учреждение // Шиллер Ф. Собр. соч. : в 7 т. Т. 6. М., 1957. С. 21–22.
6.Шульга Р. П. Соцiокультурний вимiр художнього життя в Українi // Культура – суспiльство – особистiсть / за ред Л. Скокової. К. : IС НАНУ, 2006. С. 339–362.
Ярмоленко Олександр, студент магістратури НАКККіМ
ІСТОРІЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЇ «АЛЬТА»
Телебачення та радіомовлення – явища без яких важко уявити сьогодення. Життя абсолютної більшості людей на майже кожному куточку земної кулі, супроводжується цими речами, які поступово, але вже доволі давно, перестали бути «благами цивілізації».
Утім, якщо розглядати розвиток сучасних технологій у масштабі багатовікової історії, можна сказати, що такі слова, як інтрнет або комп`ютер, є зовсім юними і до них, у свою чергу, можна віднести телебачення та радіомовлення.
На прикладі ТРК «Альта» розглянуто її соціокультурний розвиток, а також розвиток жанру в загальному.
Загальна історія виникнення телебачення та радіомовлення. Думка про бачення на відстані виникла в людства ще в далекій давнині. Прикладом тому можуть служити киплячі чани жерців і магів, кришталеві кулі чаклунів і провісників, чарівна тарілка з яблуком, яке оберталося, і багато інших казково-міфічних винаходів. Згадування про передачі зображення і звуку на відстані можна зустріти в легендах, міфах, переказах і казках у всіляких народів світу. Однак, своє втілення в реальність подібні уявлення одержали лише тільки через безліч років, коли рівень науковотехнічного прогресу досяг необхідно високого рівня. Радіомовлення, у свою чергу, виступило попередником телебачення і сьогодні є як невід’ємною складовою ТБ, так і самостійним явищем.
Історія виникнення та розвитку телебачення і радіомовлення в Україні. Варто зазначити,
що дані види людської діяльності не мали однакового темпу розвитку. Кожна країна має індивідуальні особливості у цьому аспекті та відмінності. У першу чергу це пов`язано з рівнем життя країни в цілому, з її націленістю на розвиток сучасних та високих технологій. Також відіграють значення культурні та ментальні особливості нації. Не виключенням є й Україна. Історія телебачення України висвітлювалася у літературі – її аналізували, обґрунтовували шляхи подальшого розвитку, підбивали підсумки досягнутого, розкривали дії окремих осіб та колективів.
306
Найбільший внесок зробили історики, викладачі спеціалізованих вищих навчальних закладів, організатори й керівники засобів масової інформації, чиї публікації базувалися на усвідомленні зростання ролі ЗМІ під час становлення незалежності України.
Загальні відомості про становлення радіо та телекомпаній, їх види. Канал телемовлення чи радіомовлення - це сукупність технічних засобів, пристосованих для трансляції телепередач на територію, визначену параметрами технічних засобів мовлення. Канали телемовлення залежно від власності на засоби мовлення можуть бути державними, приватними, акціонерними, громадськими. Дані види діяльності знаходяться у постійній фазі розвитку і, як сформований жанр, мають характерні різновиди.
Становлення місцевих (регіональних) радіо та телекомпаній. Проголошення Україною своєї державної незалежності зіграло велику позитивну роль у розвиткові вітчизняного телевізійного мовлення. Перш за все впровадження ринкових відносин, демократизація всіх сфер державного управління та громадсько-політичного житті різко активізували процес появи недержавних телекомпаній та створення телебачення в тих державних телерадіомовних структурах, де до серпня 1991 року це було фактично заборонено ЦК КПРС. Одночасно відбувся значні зміни в діяльності творчих колективів, в процесах підготовки та видачі в ефір телепрограм, звільнившись від обмежень партійної опіки журналісти винесли в телевізійне виробництво нові форми роботи, наблизили його до реалій творчого життя, позбавлено політичної залежності і відомчої цензури. На першому етапі після проголошення незалежності країни державне телебачення у відповідності до обігів фінансування продовжувало розвиватися практично тими ж темпами, що і за радянських часів. Більше того, демократизація політичного життя в країні в повній мірі була зустрінута керівним тандемом Укртелерадіокомпанії (Микола Охмакевич та Віктор Оркуша), фонограмними (Іван Мащенко), технічними (Олег Яремик) та фінансовими (Євген Мовенко) службами. Аналогічне ставлення до суспільно-політичних процесів, які відбувалися в країні, було і в керівництва та творчо-виробничих колективах обласних телерадіо об'єднань. свою чергу це трансформувалося в пожвавлення процесу розвитку телебачення і в центрі, і на місцях.
Враховуючи всю викладену вище інформацію, метою роботи є показати, як працює телерадіокомпанія зсередини. Прикладом слугує «ТРК Альта» – регіональна компанія, що знаходиться в місті Переяслав-Хмельницький.
Аналіз роботи ТРК «Альта», її існування на сучасному етапі усфері соціокультури. ТРК «Альта» – один з найстарших в незалежній Україні комунальний засіб масової інформації. Як експериментальне телебачення вона з’явилася ще 1992 року, а як сформований мовник «Альта» вийшла в ефір 25 лютого 1995 року. Змінювались назви: спочатку це була телестудія «Альта», потім редакція телестудії. Наразі це єдина місцева комунальна телерадіокомпанія на лівобережній частині Київської області, яка мовить на місто обласного значення Переяслав-Хмельницький (понад 27 тисяч населення) та майже 30-тисячний Переяслав-Хмельницький район.
«Альта» має ліцензію на цілодобове ефірне телемовлення і проводове радіомовлення. Логотипом каналу є літера «А», яка розміщена в середині трикутника. Свій формарт телеканал визначає як «інформаційний» та «розважально-інформаційний». Мовлення телерадіоканалу ведеться на 90% українською мовою. Територіальне направлення каналу – місцеве телерадіомовлення. Своїми програмними цілями ТРК «Альта» визначає створення та розповсюдження інформаційних, культурологічних, публіцистичних, музично-розважальних програм та передач. Ліцензію на телерадіомовлення Національна Рада з питань телебачення та радіомовлення надала ТРК «Альта» 8 листопада 2011 року. Загальний обсяг мовлення ТРК «Альта» складає 24 години на добу. Частка програм власного виробництва у загальному продукті каналу складає приблизно 4 години на добу. Максимальна загальна частка іноземного продукту – 7 годин на добу, а національного 16 годин 34 хвилини на добу.
Щодо жанрового розподілу програмного заповнення ТРК «Альта», то до нього входять наступні програми:
-інформаційно-аналітичні і публіцистичні;
-культурно-мистецькі передачі;
-науково-просвітницькі програми;
307
-розважальні і музичні передачі;
-дитячі програми;
-інше: реклама, заставки, анонси, жанрово не структурований ефір).
Не залежно від розміру ТРК – цей механізм все рівно залишається складним. Його функціонування забезпечує група різнофахових спеціалістів: менеджмент, технічне забезпечення, журналісти, ведучі тощо. На прикладі однієї телерадіокомпанії можна побачити та проаналізувати, як розвивався жанр та зрозуміти, який вектор буде обрано для його розвитку в майбутньому.
Література:
1.Телебачення в Україні: історія становлення. URL : http://ru.osvita.ua/vnz/reports/journalism/22508/ (дата звернення: 23.08.2018).
2.Історія телебачення України. URL: http://ru.osvita.ua/vnz/reports/journalism/22508/ (дата звернення: 23.08.2018).
3.Альта – Суспільне мовлення. URL : https://stv.detector.media/reformuvannya/movlennja_ gromad/direktor_ trk_alta_u_regionakh_nemae_bazhayuchikh_vklasti_groshi_v_zapusk_mistsevogo_movlennya_okrim_vladi (дата звернення: 23.08.2018).
4.Борецкий Р. Телевидение на перепутье. Москва : НИАНО, 1998. 104 с.
5.Бурдьё П. О телевидении и журналистике. Москва, 2009. 89 с.
6.Голядкин Н. А. Краткий очерк становления и развития отечественного и зарубежного телевидения.
Москва, 1996. 123 с.
7.Егоров В.В. Телевидение и власть. Москва, 1997.
8.Егоров В. В. Телевидение между прошлым и будущим. Москва, 1999. 416 с.
9.Рид Р., Мицкевич Э., Файрстоун Ч. Телевидение, радио и приватизация. Москва, 1998.
10.Саппак В. Телевидение и мы. Четыре беседы. Москва : Искусство, 1988.
11.Саруханов В. А. Азбука телевидения. Москва: Аспект-Пресс, 2003. 223 с.
12.Carter B. The Late Shift. NY, 1994. 299 c.
13.Gervich Chad. Small Screen, Big Picture: A writer’s guide to the TV Business. NY, 2008.
14.Grant K., Pharndon J. The Movie Book. London, 2005. 352 c.
15.Mander J. Four arguments for the Elimination of Television. San Francisco, 1978. 356 c.
16.Sepinval A. TV (The Book): Two Experts Pick the Greatest American Shows of All Time. NY, 2016. 432 c.
Ящук Ольга, студентка магістратури НАКККіМ
КЛУБНА КУЛЬТУРА В СИСТЕМІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОТРЕБ ЛЮДИНИ
Поняття «клуб» в перекладі з англійської (club, clube) означає клуб, товариство, а пізніше зібрання, установа для громадських зібрань. Це є утворення з кількох людей, об'єднаних спільними інтересами або метою.
У зарубіжному дозвіллєзнавстві окреслюється два погляди на сутність поняття «клуб»:
-добровільна організація, що об’єднує людей для спілкування, проведення дозвілля, співпраці, спрямованої на задоволення політичних, наукових, спортивних, літературних та інших інтересів;
-товариство, зібрання осіб із спільними інтересами та мотиваційно-ціннісними орієнтаціями [1, 102] Англійський клубознавець Джон Тімбс у своїй монографії «Club sand club life in
London»пропонує наступне визначення: «Клуб, у загальному значенні слова, розглядається як одне з найдавніших проявів споконвічного потягу людини до спілкування і як доказ того дивовижного впливу, який сили Природи мали на долю людини».[1, 105]
Поняття «клубна культура» [1, 108], «клубні практики» [7, 366] є об’єктом наукових досліджень. Досить часто поняття «заклад клубного типу» та «клуб» ототожнюються. Тому «клубом» називають переважно культурно-просвітні установи, що організовують дозвілля, сприяють вихованню, самовихованню, розвитку творчих здібностей. Сьогодні ж клуб доцільно розглядати як багатофункціональну дозвіллєву, культурно-просвітницьку організацію або установу, головним завданням якої є забезпечення потреб населення в змістовному дозвіллі, сприяння самоосвіті та творчій реалізації особистості [2]. Найбільш розповсюдженими закладами
308
клубного типу в Україні на сьогодні залишаються клуби, будинки та палаци культури, створені ще за радянських часів.
Утиповому положенні Про клубний заклад, затвердженому наказом Міністерства культури і туризму України від 27 травня 2007 р. № 35 дається наступне визначення: «Клубний заклад – це палац, будинок культури, клуб, народний дім, молодіжний центр, культурно-дозвіллєвий комплекс, центр дитячої творчості, будинок мистецтв, будинок фольклору, будинок народної творчості інший клубний заклад, діяльність якого спрямована на створення, розповсюдження та популяризацію культурних надбань [3].
Утеперішній час, коли Україна переходить до моделі європейського демократичного зразка, клубні заклади відіграють дуже важливу роль, оскільки вони є осередками, які спрямовують свою роботу на збереження й розвиток традиційного народного мистецтва, задоволення культурних, естетичних потреб населення шляхом залучення до участі у культурно-дозвіллєвій та культурно-освітній роботі, пропонують культурні послуги в різних місцевостях, навіть там, де немає альтернативи отримання культурних послуг з інших джерел, а саме – в селах, районних центрах та невеликих містах. Клубні заклади є самостійними організаціями, що діють з метою духовного розвитку особистості, формування громадської думки, сприяють консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України, створюють умови для розвитку народної творчості і організації відпочинку населення [4].
Поряд із закладами клубного типу продовжують існувати клуби за інтересами, які об’єднують людей зі спільними захопленнями та інтересами, серед яких: спортивні клуби («Футбольний», «Баскетбольний», «Шаховий»), клуби автолюбителів (часто об’єднують власників певних марок автомобілів, наприклад «Всеукраїнський клуб BMW»), клуби любителів тварин («Клуб любителів котів», «Клуб собаководів»), інтелектуальні клуби («Що? Де? Коли?»), клуби колекціонерів («Клуб колекціонерів моделей автомобілів»), кіноклуби, клуби настільних ігор, англомовні клуби, літературні та музичні клуби, клуби фанатів зірок естради, кіно, телебачення [2]. Проте, сьогоднішній день нам диктує нові умови функціонального призначення клубу та змістовності його роботи у духовному житті сучасного суспільства. Незважаючи на наявні успіхи, творчі досягнення і різноманітні напрацювання, в індустрії дозвіллєвого простору потрібні зміни.
Окрім державних закладів клубного типу в Україні існує мережа приватних, комерційних установ, до яких належать дитячі розвиваючі центри, культурно-дозвіллєві комплекси, центри дозвілля, спортивно-дозвіллєві комплекси, дитячі дозвіллєві центри та центри сімейного дозвілля, обладнані різноманітними атракціонами, кінотеатром, майданчиками для ігор, клуби-кафе, нічні клуби, клуби-казино. Саме вони користуються найбільшою популярністю серед населення. Тому, для підвищення популярності серед населення та конкурентоспроможності, вітчизняним закладам клубного типу необхідно розширювати та урізноманітнювати спектр форм та засобів дозвіллєвої діяльності [2].
Позитивні тенденції роботи державних закладів клубного типу можна прослідкувати у м. Вінниця, а саме: міського палацу мистецтв «Зоря», клубного закладу «Вінницький міський клуб», комунального закладу «Центр підліткових клубів за місцем проживання».
1) Міський палац мистецтв «Зоря». На сьогодні в міському Палаці мистецтв функціонує 167 клубних формувань :18 колективів художньої творчості, з них 8 народних та зразкових колективів, 21 фізкультурно-оздоровче формування, художня студія, гуртки «Сам собімодельєр», «Театр і мода», вивчення і удосконалення англійської мови, «Маленькі розумашки», клуб активних пенсіонерів «Чарівний клубок», клуб «Історичної реконструкції «Аркона» тощо. В гуртках, клубах за інтересами займається 400 чоловік, із них 1500 дітей. Щороку в міському Палаці мистецтв проходить біля 170 заходів: концертні і розважальні програми, урочистості до загальнодержавних свят, тематичні та творчі вечори. Театралізовані свята, фестивалі, конкурси тощо. Протягом року заходи МПМ відвідує близько 120 000 чоловік [5].
2) Клубний заклад «Вінницький міський клуб», спрямований на задоволення культурних потреб мешканців віддалених мікрорайонів міста: Сабарів та Пирогово. На сьогодні на базі КЗ «Вінницький міський клуб» діє 14 клубних формувань серед яких 3 вокальних колективи
309
(вокальна студія «Дебют», дитячий театр пісні «Орфей», народний аматорський вокальний ансамбль «Ретро»), хореографічна студія «Nika», циркова студія «Каскад», гурток декоративноприкладного мистецтва «Веселка», спортивно-оздоровчий гурток «СК «Фенікс», гурток активного відпочинку «Дитяче містечко «Посмішка», дитячий театр «Pirogoff-art», клуб настільних ігор «VinClubGames», студія фітнесу для дорослих. Кількість учасників клубних формувань – 238 чоловік. Щороку закладом проводиться майже 130 культурно-мистецьких заходів: святкові концерти, вистави, культурно-розважальні дитячі заходи, тематичні вечори, дитячі фестивалі та конкурси, які протягом року відвідує 5729 чоловік.
3) Комунальний заклад «Центр підліткових клубів за місцем проживання». Головна мета центру – організація змістовного дозвілля, створення умов для соціального захисту і розвитку творчих здібностей дітей, підлітків та молоді у вільний від навчання та роботи час, сприяння підтримці молодіжних ініціатив та створення умов для самореалізації молоді у місті. На сьогодні по м. Вінниця діє 16 підліткових клубів, серед яких Підлітковий клуб «Універ», «Гараж 77», «Аліса», спортивно-оздоровчий клуб «Патріот». На базі центру діють гуртки різних напрямків: образотворче та декоративно-прикладне мистецтво, хореографічні студії, центр розвитку особистості, футбольний клуб «Олімп», «Український клуб», гурток освітніх технологій, «Англійський клуб», гурток вивчення умов безпечного проживання в місті та правил поведінки дітей на дорозі «Міські джунглі», «Школа стюардес». Щороку центром проводяться виставки дитячої творчості та творчі конкурси, молодіжні та дитячі заходи в місцях масового відпочинку вінничан біля води, гра у французькі кулі «Петанк», молодіжні творчі заходи, флешмоби, квести, конкурси, чемпіонати, змагання [6].
Таким чином, у даній статті ми розглянули сутність таких понять, як «клуб» та «клубна культура», проаналізували ті важливі функції, які виконують вітчизняні клубні заклади, як осередки культури і дозвілля, а саме: збереження й розвиток традиційного народного мистецтва, задоволення культурних, естетичних потреб населення, духовний розвиток особистості, формування громадської думки, сприяння консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури. Проте, різномаїття культурних послуг, які надаються клубами недостатньо для того, щоб конкурувати у сфері надання культурних послуг з приватними інституціями аналогічного спрямування.
Література:
1.Петрова І. В. Дозвілля в зарубіжних країнах: [підручник]. К., 2005. 408 с.
2.Поліщук Л. О. Заклади клубного типу України: сучасний стан та перспективи розвитку // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. 2009. № 23. С. 176–184.
3.Типове положення Про клубний заклад, затверджене наказом Міністерства культури і туризму України від 27 травня 2007 р. № 35. URL: http://mincult.kmu.gov.ua/mincult_old/uk/publish/article/89044; jsessionid=C26D8508EB649B989ED0FF75D699854A.app1 (дата звернення: 21.08.2018).
4.Садовенко С. М. Клубні заклади як важливий чинник становлення і розвитку культури регіонів України: функції та форми діяльності // Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв.
2015. № 1. С. 42–51.
5.Вінницький міський палац мистецтв. URL: https://zoria.vmr.gov.ua/article/21 (дата звернення: 01.08.2018).
6.Вінницька міська рада офіційний сайт. Центр підліткових клубів за місцем проживання. URL: http://www.vmr.gov.ua/Branches/Lists/YouthPolicy/ShowContent.aspx?ID=4 (дата звернення : 01.08.2018).
7.Копієвська О. Р. Трансформаційні процеси в культурних практиках України: глобальний, глокальний контекст та локальні особливості (кінець ХХ – початок ХХІ ст.): дис.… д-ра культурології: 26.00.06. К., 2018. 487 с.
8.Копієвська О. Р. Культуротворча місія закладу культури // Культура народов Причерноморья : научный журнал. Симферополь : ТНУ им. В. И. Вернадского, 2014. № 269, квітень. С. 147–150.
310