Культура і мистецтво 2018
.pdf2.Про Уповноваженого Президента України у справах кримськотатарського народу. Указ Президента України. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/656/2014
3.Про внесення змін до статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо забезпечення
права на здобуття освіти. Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР). 2016. № 16. ст. 167. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1038-19
Хоменко Михайло, студент магістратури НАКККіМ
АВТОМАТИЗОВАНІ ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ
Розробка ефективних управлінських рішень потребує застосування сучасних інформаційних технологій, що забезпечують повноту, своєчасність інформаційного відображення процесів, можливість їхнього моделювання, аналізу, прогнозування.
У багатьох випадках процедура розробки управлінського рішення передбачає достатньо великий обсяг роботи менеджерів, автоматизація якої дозволяє не тільки істотно скоротити обсяг працезатрат на підготовку рішення, але й одержати більш якісний «вхідний» матеріал для своєчасного і грамотного прийняття управлінського рішення.
Застосування сучасних комп’ютерних технологій має незаперечні переваги:
швидкість виконання роботи;
її висока якість;
великий обсяг виконуваної роботи завдяки великому об’єму пам’яті;
конфіденційність інформації;
раціональний розподіл функцій між користувачем і комп’ютером. Передумови автоматизації процесів прийняття рішень:
суттєве збільшення питомої ваги наукоємних галузей;
інтелектуалізація суспільства за рахунок поліпшення доступу до баз знань;
поширення «електронної пошти» й інформаційних мереж зв’язку для швидкого обміну інформацією тощо;
підвищення рівня освіченості суспільства за рахунок персоналізації навчання, розширення системи самоосвіти тощо;
зміна характеру і змісту праці (посилення творчої складової та збільшення частки висококваліфікованої праці).
Наявність сучасних технологій, прикладних пакетів програмного забезпечення, засобів телекомунікації та офісного обладнання позитивно виливає на якість управлінської роботи. Але слід пам’ятати, що кількість коштів, вкладених в автоматизацію розробки управлінського рішення, не повинна перевищувати можливий доход від упровадження відповідної системи.
Можна виділити три складові системи автоматизації:
інформаційна (забезпечення користувача необхідними даними);
модельна (містить аналітичні дані про зв’язки елементів моделі та власне моделі з оточенням);
експертна (дає дані для формування дедуктивного висновку й експертного аналізу для вибору ефективних варіантів рішення).
Проведені дослідження показали, що до числа основних чинників, які впливають на розробку варіантів оптимальних управлінських рішень та рівень ризику (загрози) в умовах економічної кризи відносяться (табл. 1).
Нині найбільший вплив на розробку оптимальних варіантів управлінських рішень на підприємствах здійснюють економічні чинники (57,5%), практичний досвід власників (керівників) підприємств приймати оптимальні рішення в умовах невизначеності та загроз (23,5%), організаційні (9,2%), соціально-психологічні (8,8%) [1, 24].
Зростання ролі економічних чинників, які впливають на рівень ризиків (загроз), і перш за все
291
таких, як кредитування, інвестування, оподаткування вимагає від власників (керівників) підприємств пошуку нових підходів до оптимізації управлінських рішень в умовах невизначеності та загроз.
Для вирішення конкретних (комерційних) задач в умовах впливу світової економічної кризи на підприємствах використовуються керовані і некеровані математичні моделі. Перші описують процеси або процедури, характер яких в основному визначився (наприклад, статистичні відомості) і змінити його вже неможливо; другі – процеси або операції, на пробіг чи результати яких можна впливати (наприклад, за допомогою спеціальних впливів, які організуються керівником підприємства). Прикладом некерованих моделей можуть служити всі регресивно-статистичні моделі різних економічних процесів або моделі процесів з суворо регламентованим «правилом поведінки» (наприклад, модель визначення потреби в товарних чи фінансових ресурсах). Серед керованих економіко-математичних моделей важливе місце займають оптиматизаційні математичні моделі. Ці моделі допускають цілеспрямований пошук оптимальних управлінських рішень, тобто рішень, які в тому чи іншому смислі переважають інші [2, 68].
Основними компонентами оптиматизаційних математичних моделей є система обмежень, що фіксує межу допустимих рішень і критерій оптимальності (переваги). Критерієм оптимальності є показник, що фіксує межу переваги альтернатив. Екстремальне його значення фіксує оптимальне рішення. Слід мати на увазі і те, що критерій оптимальності може суттєво впливати на політику управління підприємствами. Конкретний зміст критерію залежить від багатьох факторів, таких як специфіка виробничої (комерційної) операції, її мета, завдання тощо.
Література:
1.Джоббер В. Принципы и факторы маркетинга. Пер. с англ. Москва: Изд-ий дом «Вильямс», 2012. 688 с.
2.Пиндайк Р., Рубинфельд Д. Макроэкономика. Пер. с англ. Москва: Экономика, Дело, 2014. 510 с.
Хрущ Ірина, студентка магістратури НАКККіМ
ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ РЕКЛАМНО-МАРКЕТИНГОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
Маркетингова діяльність підприємства представляє собою творчу управлінську діяльність, завдання якої полягає в розвитку ринку товарів, послуг і робочої сили шляхом оцінки потреб споживачів, а також у проведенні практичних заходів для задоволення цих потреб. За допомогою цієї діяльності координуються можливості виробництва і розподіл товарів і послуг, а також визначається, що необхідно зробити, щоб продати товар або послугу кінцевому споживачеві.
Реклама – це будь-яка платна форма неособистої пропозиції товарів і послуг від імені визначеного спонсора, з метою вплинути певним чином на аудиторію. За допомогою реклами формується визначене уявлення покупця про особливості товару чи послуги. Закон України «Про рекламу» визначає, що реклама – це спеціальна інформація про осіб чи продукцію, яка розповсюджується у будь-якій формі та в будь-який спосіб з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку [1].
Підприємства, які функціонують на основі маркетингу, витрачають чималі зусилля на виявлення нестатків і потреб своїх клієнтів. Вони провадять маркетингові дослідження, щоб дізнатись про вподобання і причини незадоволення споживачів; аналізують скарги клієнтів, їх вимоги, умови гарантій, дані про обслуговування; навчають продавців уважно стежити за потребами клієнтів, які залишаються незадоволеними тощо. В таких підприємствах службовці усіх рівнів постійно підтримують зв´язки з клієнтами, намагаються детально ознайомитися з їх нестатками і потребами.
Якщо потреби мають передекономічне походження, то бажання людей певною мірою залежать від волі та поведінки підприємців (виробників) і навіть можуть бути сформовані ними.
292
Запити - бажання людини, вартість задоволення яких у більшості випадків вища або нижча за її наявну купівельну спроможність. Попит - бажання з урахуванням наявної купівельної спроможності, тобто забезпечена грошима конкретна потреба в конкретних товарах (послугах), які реалізуються на ринку. Іншими словами, це можливість споживача купити товар або послугу у певний час. Розрізняють попит негативний, відсутній, прихований (латентний), спадний, нерегулярний, повноцінний, надмірний та нераціональний (рис. 1).
Рис.1. Види попиту на товар [3, 67]
Рекламне звернення має повідомляти дещо важливе і цікаве для споживача, щось виключне, особливе, чого немає в інших товарах. Звернення в рекламі повинно бути правдивим, доказовим і виголошеним доступно, вчасно, щоб привернути увагу покупця і зацікавити його товаром або послугою. Рекламу можна розглядати як форму комунікації, яка покликана перекласти якість товарів та послуг на мову потреб споживачів.
Всупереч поширеній думці реклама є далеко не єдиним “рушієм торгівлі”, а лише одним з безлічі. Практика показує, що найбільш значимими факторами, що визначає чи збільшення зменшення збуту якої-небудь продукції, є в першу чергу якість і споживчі властивості самих товарів, їхня ціна, загальна кон’юнктурна обстановка на ринку, дії конкурентів [2, 36].
Реклама вимагає великих грошей, що легко розтратити в пусту, якщо фірма не зуміє точно сформулювати задачу, прийме недостатньо продумані рішення щодо рекламного бюджету, звертання і вибору засобів реклами, не зуміє зробити оцінку результатів рекламної діяльності. Завдяки своїй здатності впливати на спосіб життя реклама залучає до себе і пильна увага громадськості. Постійно підсилюється регулювання покликане гарантувати відповідальний підхід до здійснення рекламної діяльності.
Література:
1. Закон України “Про рекламу”. URL: http://www.info-library.com.ua /books-text-9568.html.
293
2.Вачевський М.В. Суть і принципи маркетингу в діяльності підприємства // Економіка України. 2013. №12. С.34–40
3.Джугенхаймер Д.У. Основи рекламної справи. Самара, 2006. 450 с.
Цаль-Цалько Маргарита, аспірантка КНУКіМ
ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ІНФОРМАЦІЙНОГО ВПЛИВУ
Процес інформаційно-комунікаційного забезпечення євроінтеграції України ставить, окрім іншого, проблему формування культури інформаційного впливу, який є складовою політичної культури.
Поняття «політична культура», в тому числі і в його інформаційному аспекті, досліджувалися в закордонній та вітчизняній науці такими авторами, як: Г.Алмонд, Д.Дівайн, Л.Дітмер, С.Ліпсет, І.Розенбаум, Р.Роуз, В.Андрущенко, В.Бебик, В.Кремень, М.Михальченко, І. Поліщук, М.Шульга ін.
Суб’єкти інформаційного впливу здійснюють його на певному рівні інформаційної культури, котрий може бути умовою успішності, або ж причиною неуспіху діяльності даних суб’єктів.
Культура інформаційного впливу є одним із аспектів загальної культури людської діяльності. Вона ви ступає важливим критерієм оцінки як задумів, так і здійснення конкретної діяльності в інформаційній сфері.
У цьому відношенні культура як знаходиться у взаємодії з поняттям технології, та і об’єктивно протистоїть йому. Адже інформаційний вплив може бути організованим і проведеним успішно з точки зору технології цього процесу і одночасно входити за межі поняття «культура інформаційного впливу», тому що втрачає гуманістичний сенс впливу. Це відбувається у разі використовування таких технологій інформаційного впливу, як маніпуляція, інформаційна диверсія і війна, використання фейків, які спрямовані на введення в оману окремих осіб і груп, використання їх у своїх вузько корисливих інтересах.
Культура інформаційного впливу, навпаки, ґрунтується на таких інформаційних технологіях, які спрямовані на більше інформування аудиторій, більш глибоке розуміннями ними сутності порушених питань, на підвищення їх медіа-культури, на кращу орієнтацію в соціальному та інформаційному просторі, на розвиток особистості і групи загалом. Тому критерієм культури інформаційного впливу є використання в його ході інформування та переконання як основних засобів впливу, діалогічний характер взаємодії суб’єкта інформаційного впливу з аудиторією, уміння дохідливо розвінчувати маніпулятивний чи агресивний характер не тільки опонентів, але й відкрито ворожого інформаційного впливу.
Культура інформаційного впливу на окрему особистість чи аудиторію буде тим вищою, чим більшою мірою такий вплив буде ґрунтуватися на загальнолюдських цінностях, засадах етики, національних інтересах країни – на всьому тому, що сприяє розвиткові, розкриттю потенціалів, сутності людини.
Висока культура інформаційного впливу передбачає уміння суб’єктів впливу пов’язати його цілі з інтересами та потребами особистості і групи, чим підвищується ефективність такого впливу і загалом його психологічна обґрунтованість. Тільки той інформаційний вплив, який побудований на точному врахуванні закономірностей і особливостей сприйняття, інтерпретації, оцінки інформації, включення її до свого кола знань, умінь, навичок, переконань буде ефективний з точки зору культури та цінностей.
294
Чебан Вікторія, аспірантка КНУКіМ
ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ТРАКТУВАННЯ ЖІНОЧИХ ОБРАЗІВ У СЮЖЕТАХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ВІТРАЖІВ ЕПОХИ МОДЕРНУ
Визначення основних тенденцій трактування жіночих образів у сюжетах європейських вітражів епохи модерну є пріоритетним для вивчення завданням європейського мистецтвознавства. Вищезазначена проблема на сьогодні залишається недослідженою. Не існує спеціалізованих видань, які б компетентно висвітлювали тему, надаючи теоретичне підґрунтя для вивчення проблеми. Існують монографії, що надають інформацію про роль жінки в суспільстві, а також ті, що повністю висвітлюють історію вітражів, проте взаємозв’язок між ними не досліджено. Низка публікацій, що досліджують стандарти жіночої краси та тенденції їх зображення в історії мистецтв, проте вони не беруть до уваги вітражі, до того ж, зосереджуються тільки на зовнішніх факторах, не досліджуючи суспільну роль жінки. Доцільно розглянути детальніше історію виникнення даного виду мистецтва, уточнити понятійний апарат дослідження та проаналізувати специфіку тематичних зображень на них.
Словник мистецьких термінів дає таке визначення вітражу: (фр. vitrage, від vitrum – скло) – будь-яка перегородка із фрагментів різнокольорового скла, скріплених свинцевим дротом таким чином, щоб із них складалася образотворча композиція або орнаментальний малюнок [1, 5]. Вітражне мистецтво бере свій початок в далекому минулому. Рубіж XIX-XX століть відомий як період становлення жанру авторського вітражу. Скло перестали використовувати тільки в практичних утилітарних цілях, оскільки воно стало справжнім напрямком творчості при будівництві архітектурних споруд, а в деяких випадках і просто самостійним твором мистецтва – таким чином часто позиціонувались вітражі в Європі. Саме тоді завдяки відкритим технологічним процесам стало можливим вільно змінювати форму скла та втілювати в життя будь-які авторські ідеї.
Мистецтво вітражу в XIX столітті відрізняється появою автора і творця, професіонала та художника, тому цей період відомий як епоха індивідуальностей. Технічна революція зробила свій внесок в розвиток вітражного мистецтва, адже почали з'являтися більш досконалі та складні методи виготовлення вітражів. Релігійна тематика вітражів змінює світську, відображає сучасні течії в мистецтві. Якщо до цього моменту вікна використовувалися головним чином в декорі церкви та монастиря, то тепер стали ставати прикрашати житлові та громадські будівлі. Батьківщиною вітражу стала Франція, а найбільш відомим представником вітражного мистецтва епохи модерн був американський художник і дизайнер Луї Комфор Тіффані, якій відкрив нову сторінку в історії мистецтвознавства. Його новий спосіб з'єднання невеликих кусків скла за допомогою бронзової фольги зробив революцію в галузі виготовлення вітражів. Техніка Тіффані набула поширення у всьому світі для створення вітражів та інших виробів декоративно-прикладного мистецтва з кольорового скла. Тіффані надавав вітражам велике соціальне значення. В епоху, коли багато городян, виглянувши у вікно, бачать перед собою лише глухі кам'яні стіни, вітраж, вважав він, може позбавити свого власника від настільки безрадісного видовища, подарувавши йому замість цього ідеальний світ жіночої краси, квітів, пташок і метеликів. Відтінки, створені за цією технологією широко застосовуються по сьогодні [2].
Саме декоративність, плавність ліній і переходів приваблювало художників, які звертались до стилю «модерн» при створенні своїх творів. Для створення вітражів у різноманітних техніках виконання прототипом стало багато робіт відомого чеського митця Альфонса Мухи. В 1931 році він здійснив величезну роботу з виготовлення вітража для празького собору Св. Віта. Ця композиція вважається рідким зразком мистецтва церковного вітражу в стилі модерн. Свята мучениця Людмила, зображена на панно з платком на шиї, є покровителькою Чехії, а її внук святий Вацлав – розповсюджувачем християнства. Альфонс Муха також проявив свою майстерність як художник і вітражист при оформленні ювелірного торгового будинку Фуке. Картини Альфонса Мухи до сих пір використовують для створення вітражів. Вони знайшли своє застосування в сучасних інтер'єрах будинків [3].
295
В епоху модерну вітражів вироблялося дуже багато, вони зустрічалися практично в кожному багатому домі. Однак більша частина вітражів в стилі ар нуво не відрізнялася високим рівнем виконання і лише в кращих зразках зберігався традиційний спосіб виробництва, коли використовувалося скло різної форми і розміру. Швейцарець Ежен Грассе, який також працював в Парижі, створював вітражі традиційні за сюжетом, тісно пов'язані з графікою того часу, в яких дівчата, зображені в стилі ар нуво, ніжаться на тлі прекрасних літніх пейзажів. Відомими вітражистами у стилі модерн, які створювали жіночі образи у сюжетах творів мистецтва були також Анрі Кро, Габріель Арш-Руссо, Брати Даум, Еміль Галле, Рене Лалик. Надалі розглянемо детальніше питання, що стосуються особливостей жіночого образу в їх роботах.
Література:
1.Сотська Г., Шмельова Т. Словник мистецьких термінів. Херсон : Стар, 2016. 52 с.
2.Луис Комфорт Тиффани. URL: http://vitrage-tiffany.com.ua/louis_comfort_tiffany.html (дата обращения:
05.11.18).
3.Витражи Альфонса Мухи. URL: http://artultra.ru/vitrazhi/izgotovlenie-vitrazhey/iskusstvo-vitrazha/ izvestnye-
vitrazhisty/vitrazhi-alfonsa-muhi/ (дата обращения 10.11.18 р.)
Шелест Віталій, студент магістратури НАКККіМ
ФЕСТИВАЛЬ ДЖАЗОВОЇ МУЗИКИ В УКРАЇНСЬКІЙ СИСТЕМІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КУЛЬТУРНИХ ПОТРЕБ ЛЮДИНИ
Сьогодні люди не відчувають істотних складнощів під час пошуку музики, зокрема джазової. Але так було не завжди: у радянські часи пошук джазової музики був кропіткий і більше був схожий на «квест», який нерідко закінчувався візитом до правоохоронних органів. На вулиці Чеській тоді знаходився магазин «Мелодія», біля якого збирались спекулянти, що торгували «неформатними» записами, і їхніх постійних покупців можна було пізнати по квадратному портфелю розмірами тридцять на тридцять – якраз під платівки. Особливо жваво торгівля йшла на початку вересня, коли до Києва поверталися з канікул іноземні студенти з і привозили недоступні радянському меломану записи. Ще одне місце з платівками знаходилось у старому Ботанічному саду, від цього й отримало назву «джазовий яр». Для багатьох київських шанувальників джазу тоді ці жарти були сміхом крізь сльози: людина, що цікавилась придбанням платівок та відповідної музичної преси, одразу потрапляла на розмову до відповідних органів. А за спробу взяти автограф в іноземного джазового виконавця (які і так нечасто відвідували Україну) можна було запросто вилетіти з інституту чи роботи (як сталося з багатьма після концерту Дюка Еллінгтона у 1971 році), позбавитись військового звання і просто добряче попсувати собі та близьким нерви.
Доходило до абсурду. Коли у 1969 році до Києва приїхав легендарний оркестр Бенні Гудмана, на шпальтах газети «Вечірній Київ» їх звинуватили у шпигунстві: мовляв, музиканти оркестру Філ Вудс та Джеррі Даджен потай брали на Володимирській гірці зразки ґрунту, аби визначити, чи були там підземні заводи із виробництва балістичних ракет. «Джазовим папугою» охрестили у газеті «Сільські вісті» відомого колекціонера джазового вінілу Казимира Коновалова – чи варто казати, що в ті часи такі публікації призводили до неабияких проблем.
Життя людей, які професійно грали джаз, було мало схоже на казку. Знову ж таки, це зараз музичні інструменти є відносно доступними кожному охочому, тоді ж, приміром, саксофон виробництва фірми Selmer коштував як автомобіль. Не дивно, що, приміром, коли у Бориса Людмера з’явився такий інструмент, джазмени ходили до київського цирку, де грав музикант, аби тільки поглянути на таке диво. Взагалі, оркестр київського цирку був одним з небагатьох місць, що давав джазовим музикантам прихисток, постійну роботу і, що важливо, пристойну зарплатню. Останнє взагалі було болючою темою: музикантам, що грали у ресторанах, приміром, у відомому «Лейпцигу», вдавалось пограти у своє задоволення джаз лише у першому
296
відділенні виступу, коли у закладі ще майже не було відвідувачів. Аби заробити грошей, доводилось грати популярний репертуар. «Для душі» музиканти збирались пограти на Хрещатику у кафетерії із промовистою назвою «Струмок», у київському джаз-клубі (зараз там знаходиться магазин Yamaha), або у залі ресторану «Вар’єте» на тому ж Хрещатику [1].
Сьогодні в українській системі забезпечення культурних потреб людини входять багато заходів націлених на духовний розвиток або задоволення естетичних потреб. Серед таких заходів є різноманітні мистецькі виставки, ярмарки, fashion weeks, музичні фестивалі. Найпопулярнішою та й найпоширенішою сферою я вважаю музичну, тому що вона має безліч напрямів та стилів і кожен може знайти те, що йому подобається. Якщо подивитись перелік найяскравіших подій за версією інтернет-видань, наприклад видання «Гордон», то можна побачити що найяскравішими подіями 2018 року здебільшого є музичні концерти та фестивалі» [2]. Сьогодні джаз є одним з найпопулярніших музичних напрямків в Україні. Саме джаз поєднує в собі дуже велику кількість стилів і завдячує цьому багатій історії. Популярність цього напрямку засвідчує існування Alfa jazz fest (нині Leopolis jazz fest). Він входить в топ-10 найкращих джазових фестивалів Європи по версії авторитетного видання The Guardian[3]. Але це не єдиний український фестиваль, адже існують є ще такі українські фестивалі джазу як: Jazz Bezz, Koktebel jazz festival, Odessa jazz fest, Vinnytsia jazz fest та інші [4].
Як у 2015 році зазначав український інтернет журнал «Музика»: впала невидима стіна, що відмежовувала наш концертний світ від західного. Уявлення іноземних музикантів і промоутерів про криміногенність і цілковиту неплатоспроможність нашого суспільства залишилось у минулому. Нині покійний Джо Завінул в інтерв’ю 2003 року, а рік потому і Джордж Бенсон визнали наше життя не таким уже й небезпечним, порівняно хоча б із чиказьким. Скромне «точкове» спонсорство деяких меценатів (оскільки «чистий», некомерційний джаз майже така ж неприбуткова сфера, як і філармонійна музика) дозволило запрошувати виконавців світового рівня.» В Києві є декілька продюсерських агенцій серед яких лідером вважається «Jazz in Kiev» на чолі з радіожурналістом та джазовим фахівцем Олексієм Коганом, який до речі є арт-директором
Alfa Jazz Fest (нині Leopolis jazz fest). Саме в рамках «Jazz in Kiev 2010», а потім і «Alfa Jazz 2017»
виступав легендарний Хербі Хенкок, 12-разовий володар премії Grammy [5].
Олексій Коган, в одному інтерв’ю зачепив також і проблеми сьогодення. Однією з найбільш очевидних з них, на його думку, є банальна жадібність, «завдяки» якій в Україні ще й досі немає жодного спеціалізованого закладу джазової освіти (і це в державі, де народилися і працюють сотні талановитих музикантів), навіть більше, в Києві на сьогодні навіть немає жодного виключно джазового клубу (і це при тому, що в Україні щорічно відбувається понад 20 джазових фестивалів різного масштабу). Це навіть не «білі плями», а величезні ганебні прогалини в культурному житті столиці. Той, хто називає причиною цього непотрібність джазу в Україні та непопулярність цієї музики, може впевнитись у протилежному відвідавши один з наймасштабніших джазових фестивалів [6].
Література:
1.Яцина О. Джаз в Україні: відверто про головне // molodi.in.ua, інтернет-журнал для молоді. 2011. URL: http://molodi.in.ua/dzhaz-v-ukrajini-vidverto-pro-holovne/.
2.Найяскравіші культурні події України: куди варто сходити цього року? URL: http://gordonua.com/ukr /publications/sami-jaskravi-kulturni-podiji-ukrajini-kudi-varto-shoditi-v-tsomu-rotsi-228281.html (дата звернення: 08.09.2018).
3.Top 10 jazz festivals in Europe. The Guardian. 2016. URL : https://www.theguardian.com/travel/2016/apr/20/ top-10-jazz-festivals-europe-montreux-umbria-cork#img-5 (дата звернення : 08.09.2018).
4.7 джазових фестивалів в Україні світового масштабу. URL: https://24tv.ua/7_dzhazovih_festivaliv_v_ ukrayini_ svitovogo_masshtabu_n810733/amp (дата звернення : 18.09.2018).
5.Джаз в Україні // Український інтернет-журнал "музика". 2015. URL: http://mus.art.co.ua/dzhaz-v-krajini/
(дата звернення : 12.09.2018).
6.Олексій Коган: джаз – це класика ХХІ століття // BBC News Україна. 2013. URL: https://www.bbc. com/ukrainian/entertainment/2013/09/130909_kogan_interview_rl (дата звернення : 23.08.2018).
297
Шенол Ангеліна, студентка магістратури НАКККіМ
СИСТЕМА ПІДГОТОВКИ ТА НАВЧАННЯ ПЕРСОНАЛУ В ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
Управління людськими ресурсами є складним та багаторівневим процесом. Це зумовлено їх суб’єктивним характером, тобто особистісними характеристиками людей, які не тільки є надто різними, а й такими, що істотно впливають на різні аспекти і ефективність трудової діяльності. Тому одним з головних завдань, які стоять перед будь-яким підприємством, є пошук шляхів покращення продуктивності праці насамперед за допомогою підвищення мотивації працівників. Саме вона впливає на результативність діяльності підприємства та динаміку його розвитку. Відсутність ефективного механізму мотивації до праці на підприємстві призводить до низки проблем, серед яких високий відтік кадрів, та посилення протиріч у відносинах між роботодавцем і робітником. Уже сьогодні виявлені деякі тенденції розвитку системи освіти в Україні, що визначатимуть її функціювання в ХХІ ст. По-перше, освіта стає багаторівневою та безперервною, а по-друге, платною. Безперервність освіти зумовлена інформатизацією суспільства, потребою в постійному оновленні знань, технологій та підвищенні кваліфікації. Саме багаторівнева освіта відповідає ідеї її безперервності. З одного боку, вона забезпечує різноманітні освітні потреби особи задля її розвитку та самореалізації, а з другого її професійну підготовку, яка має стати підставою зміни соціального статусу.
Досліджeнням упpавління пepсоналом займалися такі вітчизняні та заpубіжні вчeні, як: О. В. Волкова, А. П. Єгоpшин, А. М. Колот, О. Г. Мeльник, Ю. М. Швальб. Науковомeтодологічними аспeктами підготовки та пepeпідготовки пepсоналу пpисвячували свої пpаці В. Данюк, В. Пeтюх, О.Я. Кібанов, В. Савчeнко. Тeоpeтичним та пpактичним виpішeнням пpоблeм оцінювання пepсоналу займалися П. Дpукep, E.В. Маслов, Т.В. Білоpус. Нeзважаючи на значну кількість наукових пpаць та досягнeнь в тeоpії та пpактиці оpганізації пpаці пepсоналу, значна частина питань потpeбує виpішeння, що є об’єктом постійної наукової дискусії. Сьогодні потpібні нові підходи до оpганізації pоботи з пepсоналом підпpиємства, викоpистання яких допомогло б опepативно peагувати на зміну внутpішнього та зовнішнього сepeдовищ. Поняття «пepсонал» нeмає однозначного підходу. Пepшe та останнє, з навeдeних визначeнь, тpактують поняття «пepсонал» нeчітко, pозмито, оскільки викоpистовують слово «люди», доцільнішe «пpацівники». Тpактування В. Г. Воpонкової, А. Г. Бeлічeнко, О. М. Попова, Т. П. Макаpовської, І. І. Бажана є конкpeтним, алe занадто стислим, а тому нe відобpажає усієї глибини пpeдмeту досліджeння. У визначeнні О.С. Мeльничук супepeчливим є питання стосовно того, що пepсонал – цe «сукупність кадpів однієї пpофeсійної категорії», аджe є нe лишe тeхнічні pобітники, алe й юpисти, eкономісти та інші. Пpопонуємо тpактувати поняття «пepсонал», як сукупність пpацівників підпpиємства з пeвними динамічними якостями, що сфоpмувалися під впливом зовнішніх та внутpішніх фактоpів сepeдовища, для досягнeння цілeй підпpиємства. Цe визначeння нами запpопоновано на основі аналізу напpацювань таких вчeних: І. І. Бажана, О. В. Кpушeльницької, О. Ю. Eфpeмова, І. А. Скопілатова, які вважаємо найкpащe висвітлюють цe поняття. Нами було виділeно, «пpацівників підпpиємства з пeвними динамічними якостями», оскільки вважаємо, що пpацівник, який пpийшов щойно на підпpиємство має каpдинально відpізнятися своїми знаннями та кваліфікацією чepeз пeвний пepіод часу. На підпpиємстві повинні пpацювати ті пpацівники, які мають гpупу якостeй нeобхідних для досягнeння поставлeних завдань. Бeзпepeчно, лишe нeзадіяна наявність цих якостeй нe забeзпeчить досягнeння цілі, тому виникає потpeба в бeзпepepвному упpавлінні пepсоналом. Здeбільшого упpавлінням пepсоналу pозуміють, як «сукупність логічно пов'язаних дій», «діяльність кepівного складу» . Однак автоpи нe вpаховую того, що упpавління пepсоналом є однією із умов упpавління pозвитком підпpиємства. Вpаховуючи пpовeдeнe досліджeння тpактувань, пpопонуємо власнe бачeння поняття, а самe: упpавління пepсоналом – цe комплeксна систeма заходів спpямованих на підвищeння пpофeсійно-кваліфікаційного pівня, мотивації, стимулювання пepсоналу та повнe викоpистання його можливостeй задля здійснeння упpавління pозвитком підпpиємства. Забeзпeчeння підпpиємства тpудовими peсуpсами;
298
забeзпeчeння злагоджeної pоботи пepсоналу; виявлeння і застосування потeнціалу кожного пpацівника цe, на нашу думку, головна мeта упpавління пepсоналом. Eфeктивнe упpавління пepсоналом і peалізація поставлeних цілeй залeжить від пpинципів та засобів що застосовуються в упpавлінні пepсоналом. Вчeний Г.В. Щeкін зазначає, що підбіp та pозміщeння пepсоналу за їхніми діловими, пepсональними якостями пepeдбачає наступність пepсоналу на основі систeмного підбоpу твоpчих, eнepгійних людeй, чіткe визначeння пpав обов’язків, відповідальності кожного працюючого, комбінування досвідчених працівників з новими людьми, комбінування довіри з пepeвіpкою виконаних завдань поставлeних пepeд пpацівником [1].
Науковці Л. В. Балабанова, О. В. Саpдак вважають, що систeма упpавління пepсоналом – цe комплeкс цілeй, завдань, основних напpямків діяльності, а також pізних видів, мeтодів, відповідного мeханізму упpавління, спpямованих на підвищeння пpодуктивності пpаці та якості pоботи [2].
На основі узагальнeння тeоpeтичних підходів до визначeння понять «пepсонал», «упpавління», запpопоновано упpавління пepсоналом pозглядати, як комплeксну систeму заходів спpямованих на підвищeння пpофeсійно-кваліфікаційного pівня, мотивації, стимулювання пepсоналу та повного викоpистання його можливостeй задля здійснeння упpавління pозвитком підпpиємства. Науковець О. В. Сидоpeнко тлумачить поняття «тренінг», як «навчання тeхнологіям дії на основі пeвної концeпції peальності в інтepактивній фоpмі»[3]. Однією з пepeваг тpeнінгу є тe, що він поєднує в собі тeоpeтичнe освоєння тeми та пpактичнe застосування навичок пpотягом коpоткого пpоміжку часу (здeбільшого два, тpи дні). Ці навички виявляються достатньо стійкими і eфeктивними у викоpистанні, тому їхнє викоpистання у pоботі забeзпeчить високі peзультати. Коучинг − цe інстpумeнт особистого і пpофeсійного pозвитку, фоpмування якого почалося в 70-х pоках ХХ століття. Джepeло якого лeжить у споpтивному тpeнepстві, когнітивної, позитивної та оpганізаційної психології, уявлeнні пpо усвідомлeння життя й можливостях постійного й цілeспpямованого pозвитку людини [4].
Pотація пepсоналу є пepeміщeнням пpацівника з одного підpозділу підпpиємства в інший, з однієї посади на іншу, іноді аж до повної зміни сфepи діяльності. Pотація застосовується для pозвитку пpацівників з багатопpофільними навичками. Цeй мeтод застосовується для пpацівників із досвідом pоботи пepeд пpосуванням по службі; підготовки нового пepсоналу для набуття ним нeобхідних знань пpо компанію. Шляхом pотації пpацівники отpимують можливість визначитися зі своєю подальшою каp’єpою [5]. «Eлeктpоннe навчання» – цe дистанційнe навчання пpи якому відбувається самостійнe вивчeння тeм, постійно взаємодіючи з одним або кількома учитeлями. Навчання в дії пepeдбачає, що пpоцeс виpішeння peального завдання поставлeний пepeд командою, та із залучeнням, якщо цe можливо, фахівців, нe закінчується пpи виpішeнні пpоблeми. Воно має на мeті зpобити акцeнт на навчанні й обміpкуванні, та завepшується коли всі наймeнші дeталі пpоeкту вичepпані. Куpси – цe одна з фоpм пpискоpeної підготовки, пepeпідготовки і підвищeння кваліфікації пpацівників пeвного вузького фаху. Pізниця між куpсами та навчанням у вищих навчальних закладах полягає в швидких тeмпах навчання та освоєння пpактичних навичок потpібних для вибpаного фаху. Зовнішні конфepeнції, сeмінаpи − цe запланованe обговоpeння пeвного напpямку чи пpоблeми, учасники якого заздалeгідь підготовлeнні до нього. Особа, учасник конфepeнції чи сeмінаpу, найбільш пpодуктивно пpацює пepeд заходом ознайомлюючись з ідeєю та пpоблeмою, шукаючи літepатуpу, мeтоди виpішeння тeми, яка будe обговоpюватися. На самій зовнішній конфepeнції чи сeмінаpі учасник висловлює свою думку, вeдe дискусії ознайомлюючись, таким чином, з думками інших людeй.
Отже, концeпцію упpавління пepсоналом підпpиємства утвоpюють виокpeмлeні основні пpинципи, пpавила, цілі pоботи з пepсоналом, конкpeтизовані із вpахуванням стpатeгії підпpиємства, потeнціалу пepсоналу, а також фоpми та стилі пpовeдeння pоботи з пepсоналом і плани щодо його викоpистання.
Література:
1.Тeоpия и пpактика упpавлeния пepсоналом : учeб.-пpакт. пособ. / авт.-сост. Г. В. Щeкин. Київ: МАУП, 2013. 280 с.
2.Балабанова Л. В., Саpдак О. В. Упpавління пepсоналом. К.: Пpофeсіонал, 2006. 512 с.
299
3.Котовська І., Оксeнтюк Р., Вовк Ю. Коучинг як новий мeтод упpавління // Соціально-eкономічні пpоблeми і дepжава. 2016. Вип. 1 (14). С. 178–184.
4.Сидоpeнко E. В. Тeхнологии создания тpeнинга. От замисла к peзультату. СПб. : Peчь, ООО Сидоpeнко
иКо, 2007. 336 с.
5.Новікова М. М., Мажник Л. О. Тeхнологія упpавління пepсоналом: тeоpeтичні та мeтодичні аспeкти : моногpафія / Хаpк. нац. акад. міськ. госпва. Хаpків : ХНАМГ, 2012. 215 с.
Шкляренко Жанна, аспірантка КНУКіМ
ПЕРФОРМАНС ЯК ФОРМА КОМУНІКАЦІЇ
Завдяки теорії мовленнєвих актів Д. Остіна стало відомо, що в мові є два види тверджень: відносні й активні (англ. «performative»). Поняття «перформативність» означає акт, що підтверджується словом, а твердження, що повторює дії – «перформативне твердження». Перформативний спосіб комунікації вимагає щирості, оскільки мовець, описуючи власні дії не може вдавати з себе іншого. Ідея дослідження перформативного мовлення поширилась на вербальну позатекстову комунікацію наповнену семантичним змістом, а поняття «перформативність» поступово набрало соціального значення [3, 191; 5, 38 6].
Теорію перформансу як окремої категорії театральних форм, що увібрала в себе ритуал, шаманізм і різного роду гру тлумачить Р. Шехнер [1]. Її принципи лягли в основу експериментального театру в США, де перформативність стала центром здійснюваної культурної події з можливими в ній варіаціями й неповторністю. Перформансу притаманні прояви через будьяку публічну естетичну дію-жест: вербальну, фізичну, поведінкову, соціальну тощо. Перформативний мовленнєвий акт, спосіб поведінки чи ритуал є основним способом творення перформансу.
Впроцесі вивчення «соціальної драми» в неформальному середовищі В. Тернер вводить поняття «Homo Performance» – людини як тварини, що грає сама себе (man the salf perfoming animal). Така поведінка виникає на дозвіллі, поза роботою, її характеристикою є добровільність та фрагментарність. Часто пов’язана з маргінальністю, соціальною критикою, деструктивною поведінкою та радикальним експериментом [6, 173–174].
Вмоделі джерело>кодування>повідомлення>декодування>перцептор перформанс пришвидшує процес стандартної комунікації шляхом заміщення «кодування» й «повідомлення» та спрощення процесу «декодування» й «сприйняття» завдяки біологічній подібності реципієнта: джерело>пеформанс>перцептор.
Перформанс підпорядковується законам наративу: психологічної правдивості; стилістичної єдності (нице або високе); пріоритетності серйозного (комічне після серйозного); несуперечливості (частини тексту не суперечать один одному); неповторюваності.
Перформер використовує синергію місця, часу, контексту, оскільки пеформанс тяжіє до комунікативної (генерувальної) інтенції комунікативності на відміну від інформаційної театральної форми (пасивного сприйняття). Але центром у послідовності перцепції стає поняття релевантності для кожного окремого індивіда, що залежить від домінантного каналу сприйняття: вербального (часовий вимір), візуального (просторовий вимір) й перформансного (вбирає перші два).
Ф. Ніцше доводить те, що провідний канал сприйняття у приматів візуальний у свій спосіб: «люди спокійно брешуть ротом, але пика, яку вони кривлять, все ж говорить правду» [4, 303]. Невербальну сферу ми в змозі контролювати менше ніж вербальну (тобто голосову, пов’язану з інтонацією і тембром, а не текстову, оскільки текстом є будь-який набір ситуацій, в яких може не бути жодного слова) [2].
Комунікативний простір структурується первинними й вторинними процесами. Має успіх лиш той комунікативний процес, що продовжується у вторинних процесах, тобто переказується як того вартий. Перформанс краще сприймається й запам’ятовується, автоматично використовуючи особливості каналів комунікації, тому використовується нейролінгвістичним програмуванням.
300