43.Запозичення до місцевих бюджетів, порядок їх здійснення.

Розвиток ринку місцевих запозичень потребує забезпечення певних умов, серед яких слід назвати:

• макроекономічні умови

• інституційні та регулятивні

• кредитний рейтинг

• гарантії

• поєднання різних джерел фінансування місцевих витрат

Залучення приватних коштів має будуватися на принципах економічної ефективності, а не соціальної доцільності. Зокрема, чинне бюджетне законодавство закріплює право на здійснення запозичень місцевими органами влади. Водночас Бюджетний кодекс України містить ряд обмежень на здійснення таких запозичень. Так, згідно зі ст. 16 БКУ виключно ВРУ,

АРК та міські ради мають право здійснювати внутрішні запозичення.

Зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад 800 тис чоловік і, відповідно, мають право на зовнішні запозичення.

У статті 74 БКУ регламентується порядок здійснення запозичень до місцевих бюджетів. Запозичення до місцевих бюджетів здійснюються з певною метою і підлягають обов'язковому поверненню. Запозичення до відповідних бюджетів можуть бути здійснені лише до бюджету розвитку, крім випадку взяття позики на покриття тимчасового касового розриву.

Видатки на обслуговування боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду бюджету.

Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10 % видатків від загального фонду відповідного місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу.

Порядок здійснення запозичень до місцевих бюджетів встановлює КМУ відповідно до умов, визначених БКУ. У межах поставлених Бюджетним кодексом завдань Кабінет Міністрів України регламентував порядок здійснення запозичень до місцевих бюджетів, і муніципалітети офіційно дістали можливість проводити місцеві позики. Уряд України 24 лютого 2003 р. затвердив постанову «Про затвердження Порядку здійснення запозичень до місцевих бюджетів»

Однак, характеризуючи порядок здійснення місцевих запозичень, слід зважити на таке. Відповідно до ч. 6 ст. 74 БКУ, Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» та постанови КМУ «Про затвердження Порядку здійснення запозичень до місцевих бюджетів» від 24 лютого 2003 р. 4 207 запозичення муніципального органу можуть здійснюватися у формі: 1) випуску облігацій внутрішніх місцевих позик; 2) укладення угод про отримання позик, кредитів, кредитних ліній у фінансових установах.

44.Поняття державних зовнішніх запозичень і зовнішнього державного боргу. Облігації зовнішніх державних позик України, їх види та порядок випуску. Відносини України з міжнародними кредитними організаціями.

Облігації зовнішніх державних позик України — це цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій. Облігації зовнішніх державних позик України можуть деномінуватися у конвертованій іноземній валюті. Облігації зовнішніх державних позик України випускаються процентними, дисконтними та можуть бути іменними або на пред'явника, з вільним або обмеженим колом обігу. Чинне законодавство передбачає, що облігації зовнішніх державних позик України оплачуються виключно в конвертованій іноземній валюті відповідно до умов їх випуску.

Емітентом облігацій зовнішніх державних позик України є держава в особі Міністерства фінансів України. Кошти, одержані від розміщення облігацій зовнішніх державних позик України, спрямовуються виключно до Державного бюджету України. Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України в межах передбачених Законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України приймає Кабінет Міністрів України щодо кожного випуску.

Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик Украї­ни оформляється постановою Кабінету Міністрів України, якою затверджуються умови випуску. Умовами випуску облігацій зовнішніх державних позик України є загальний обсяг випуску, номінальна вартість однієї облігації, валюта, в якій деномінуються облігації, строк виплати та розмір доходу, строк погашення тощо. Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України поза межами передбачених Законом про Державний бюджет України на відповід­ний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України має визначати мету випуску, джерело погашення та підлягає затвердженню Верховною Радою України і набирає чин-ті після такого затвердження.

Зовнішній державний борг — це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями. В індустріально розвинутих країнах порівняно незначна частка сукупного державного боргу відносить­ся на зовнішній борг, переважна частина державного боргу припадає на вітчизняних інвесторів.

45.Страх. як економічна і правова категорія, її матеріальний зміст. Функції страхування. Суб'єкти та об'єкти страхових відносин. Страхування є економічною категорією, перебуває у тісному взаємозв'язку з категорією фінансів і входить в економічну систему держави. Як і фінанси страхування зумовлено рухом грошових форм вартості при формуванні і використанні відповідних цільових фондів грошових коштів у процесі розподілу та перерозподілу грошових доходів і накопичень. Специфічність страхування як економічної категорії обумовлюється трьома основними ознаками: випадковим характером настання страхової події, надзвичайністю нанесеного збитку (шкоди) в натуральному і грошовому вираженні та об'єктивною необхідністю попередження та подолання наслідків вказаної події, відшкоду. матеріальних та інших втрат.

Тому економічна суть страхової діяльності полягає в утворенні спеці­алізованими організаціями — страховиками страхового фонду в грошово­му вираженні, який формується із внесків страхувальників з метою відшко­дування з нього збитків, спричинених окремим страхувальникам у резуль­таті настання страхових випадків, передбачених договором страхування або чинним законодавством.

Закон України "Про страхування" дає визначення страхування як виду цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування, або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юри-

дичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страховики — фінансові установи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств, або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України " Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про страхування", які отримали в установленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності

Страхувальники — юридичні особи чи дієздатні громадяни, які уклали з страховиком договори страхування, вносять страхові внески, або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

Страхові агенти — громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності

Страхові брокери — громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник.

Закон України "Про страхування" дає визначення страхування як виду цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування, або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів та доходів від розміщення коштів цих фондів. Об'єктом страхування є життя, майно, грошові кошти, матеріальні цінності, відповідальність різних видів, договірні обов'язки, в тому числі шодо лізингу, транспорту, вантажів, інших інтересів громадян та юридич­них осіб.

Функції страхування: 1.Ризикова функція страхування відіграє основну роль, оскільки страхо­вий ризик як ймовірність збитку безпосередньо пов'язаний з основним призначенням страхування — надавати грошове відшкодування потерпі­лим суб'єктам, або застрахованим громадянам 2.Функція створення і використання страхових резервів (фондів). Зміст цієї функції полягає у фінансуванні за рахунок частини коштів страхового фон-іу на зменшення наслідків страхового ризику 3.Функція заощадження коштів найкраще проявляється в особистому страхуванні (на дожиття, пенсій, ренти тощо

4.Контролююча функція полягає у цільовому формуванні і використанні коштів страхового фонду.).