3. Шляхи вдосконалення процесу формування та використання страхових резервів страховиків

Однією з головних умов платоспроможності страхових компаній є здійснення ефективної інвестиційної політики, яка залежить від ефективного і раціонально розміщення страхових резервів. Велику роль в здатності страхової компанії своєчасно розраховуватись за своїми борговими зобов’язаннями відіграють активи, які використовуються для розміщення страхових резервів.

Незважаючи на високі темпи зростання кіль­кісних показників, інституційні та функціональні характеристики вітчизняного страхового ринку в цілому не відповідають реальним потребам дер­жави та європейським стандартам.

У порівнянні з країнами ЄС в Україні застосовують досить обмежене коло видів страхових резервів, що значно зменшує можливості підвищення платоспроможності страховиків України.[18]

З метою додаткового забезпечення виконання своїх зобов'язань перед страхувальниками страхове законодавство України передбачає наявність гарантійного фонду страховика та можливість створення вільних резервів

Аналіз методів формування страхових резервів показав, що на сьогодні розміру страхових резервів, роз­рахованими за діючими нормами не достатньо для безпроблемної виплати страхового відшкодування та формування фінансової стійкості компанії. За методологією формування обсягів страхових резервів за видами, розміри резервів, окрім резерву незароблених премій, розраховується довільно, як правило, за фактом настання події, що призводить до неефективної системи управління такими резервами.[23]

Проблемною сферою залишається резервування заявлених, але не сплачених збитків. Чинне законодавство встановлює необхідність створення згаданого вище резерву, але не визначає конкретний механізм його формування. Це може спонукати деяких страховиків наповнювати резерв заявлених, але не сплачених збитків у обсязі, який не відповідає їхнім реальним розмірам. У цьому випадку недорезервування веде до підвищення розміру прибутку страхової компанії, що позитивно оцінюватиметься її власником. Однак такий підхід, рано чи пізно, може призвести до банкрутства страховика, особливо у разі настання одиничних, але великих за розміром збитків, чи низки збитків, спричинених одним застрахованим ризиком ( наприклад, затоплення водою великої кількості застрахованих майнових об’єктів, внаслідок весняного розливу річки), наслідком чого може бути виплата страхових відшкодувань за багатьма договорами страхування.[24]

Ще однією з важливих проблем формування страхових резервів є тарифна політика, оскільки нині на вітчизня­ному ринку страхових послуг спостерігається демпінг страхових тарифів, тобто їх зниження до рівня нижче собівартості вартості страхової послуги. Базуючись на власному практичному досвіді, можна констатувати зниження страхо­вих тарифів на 30,0-50,0 % - у страхуванні май­на, 10,0-20,0 % - у страхуванні наземного тран­спорту, 10,0-30,0 % - у страхуванні від нещас­них випадків та медичному страхуванні тощо. Більше того, ціновий демпінг спостерігається на­віть з обов'язкового страхування цивільно-пра­вової відповідальності власників наземних тран­спортних засобів, де окремі страховики дають знижки на тарифи в розмірі 75 %.

Тут небезпека полягає в тому, що зниження страхових тарифів, а отже й зменшення обсягів страхових платежів відбувається за рахунок складової тарифу, яка йде на формування стра­хових резервів. Водночас частка у страховому тарифі, з якої розраховується винагорода страхо­вим або не страховим посередникам, в кращому випадку, залишається незмінною.

Проте така політика, зазвичай, призводить до негативних результатів у вигляді неплатоспроможності та банкрутства страховиків, як наслідок - рівень довіри до ін­ституту страхування у суспільстві знижується.[23]

Тому важливим кроком на шляху подолання проблем формування страхових резервів є удосконалення нормативно-правових актів, шляхом розробки ефективних методів формування страхових резервів. Оскільки страхові компанії на сьогодні самі можуть обирати будь-який метод розрахунку страхових є необхідним вдосконалення організаційної структури на рівні страхової компанії, а саме - служби розрахунку страхових резервів у складі фінансово-економічного відділу, яка повинна обґрунтовувати метод розрахунку страхових резервів.

Існують проблеми розміщення страхових резервів, оскільки серед активів для представлення страхових резервів банківські вклади традиційно посіда­ють перше місце. Проте це свідчить не про консервативний підхід страхо­виків у здійсненні інвестиційної діяльності, а про брак розвиненого фондового ринку і недостатності ліквідних фінансових інструментів в Україні, що не надають страховим компаніям будь-яких інших альтер­натив вкладення тимчасового вільних коштів, сформованих у вигляді страхових резервів, з ме­тою отримання доходу.

Але якщо у банку виникають проблеми, то страхова компанія ри­зикує не отримати назад не тільки відсотки, а й саме «тіло» депозиту.[26]

Інша проблема пов'язана із операціями з акціями, оскільки значна частина акцій, які використовують страхові компанії, нале­жить до цінних паперів, що не мають реальної ринкової вартості. Зрозу­міло, що у разі нагальної необхідності в ліквід­них грошових засобах, отримати їх через продаж таких акцій буде проблематично.

Актив­на ж робота з таким фінансовим інструментом як цінні папери, особливо акції, потребує наявності в штаті страхової компанії спеціалістів з управління цінними паперами. Зазначена особливість роботи з фінансовими інструментами, а також той факт, що з розвитком вітчизняної банківської системи рівень доходності банківських депозитів знижуватиметься, підвищує важливість співпраці страхових компаній з компаніями з управління активів (КУА).

Виділимо такі шляхи вирішення завдання під­вищення ефективності управління страховими ак­тивами та резервами[23]:

1. Довірче управління - сьогодні може здійснюватися тільки банківськими установами (договір довірчого управління може містити умо­ву залучення КУА для управління активами) - не більше ніж 35 % від суми страхових резервів.

2. Розміщення коштів страхової компанії в цінні папери інститутів спільного інвестування (ІСІ), активами яких управляють КУА, за умови, що інвестування страхових резервів у папери ІСІ не порушує чинне законодавство.

3. Створення страховою організацією власного інвестиційного фонду з переведенням страхових коштів до такого фонду та наступною передачею активів цього фонду в управління КУА.

4. Створення правових передумов у Законі «Про страхування» для безпосереднього управління ак­тивами страхових компаній з боку КУА без опосе­редкування цієї процедури іншими структурами.

Отже, доцільно запровадити комплекс заходів з реформування вітчизняного фондового ринку для забезпечення його ефективного функціонування, розробити ефективну систему державного регулювання ринків капіталу з метою контролю за дотриманням вимог законодавства та розглянути питання про випуск спеціальних інвестиційних інструментів під розміщення довгострокових страхових резервів.

Розглядаючи інвестиційну діяльність страховиків на фінансовому ринку, можна зробити висновок, що страхові компанії не приділяють належної уваги розміщенню коштів страхових резервів і не впроваджують систему управління страховими резервами. Аналіз існуючих напрямків вкладення коштів страхових компаній і, перш за все, коштів страхових резервів, свідчить про наявність різних підходів до проблеми інвестування, котру розв’язують страхові компанії.