10. Модель підприємства в умовах чистої монополії.

Монополія характеризує ситуацію наявності на ринку одного продавця.

Ідеальну конкуренцію можливо протиставити чистій монополії. Елементи монополії присутні в тих структурах, у яких продавець деякою мірою може контролювати ціну і кількість продукту, що поставляється на ринок.

Модель монополістичної конкуренції описує структуру ринку з такими характеристиками:

• Існує велике число підприємств, що пропонують диференційовані товари, причому кожне підприємство задовольняє незначну частку загального ринкового попиту на конкретну товарну групу.

• Ринок складається з підприємств-виробників взаємозамінних продуктів. Саме взаємозамінність цих продуктів вносить у структуру з монополістичною конкуренцією елемент конкуренції.

• Через диференціацію продуктів кожне підприємство має монополію на свою версію ринкового продукту. Отже, кожна фірма може встановлювати свою ціну, але в межах, обумовлених конкуренцією. Таким чином, диференціація продуктів вносить у структуру з монопольною конкуренцією елемент монополії.

Зазвичай існують визначені бар'єри для входу в ринок, отже, цей вхід не є цілком вільним. Проте вийти на ринок достатньо просто.

У моделі монополістичної конкуренції підприємства продають диференційовані версії того самого базового товару, проте підприємств так багато, що кожне з них не здійснює відчутного впливу на діяльність інших. Диференційованим може бути і товар – за якістю, ознаками, стилем, і послуга – за специфікою виконання. Покупці бачать відмінності у товарах і послугах і платять за них по-різному. Продавці намагаються диференціювати маркетингові пропозиції для різних сегментів ринку, використовуючи для цього не тільки ціну, а й торгові марки, рекламу та персональний продаж.

Крива попиту на товар еластичніша, ніж за монополії, однак монополістичний конкурент може піднімати свої ціни, не втрачаючи при цьому покупців. Це обумовлено наявністю в його пропозиції елементів, дуже важливих для визначеної групи споживачів. З іншого боку, оскільки товари диференційовані, підприємство може і знижувати ціни, але не може переманити покупців від усіх конкурентів. Обсяги випуску, за яких досягається найбільший прибуток, у цій структурі ринку також можна визначити.

11. Класична школа політичної економії.

Класична політична економія — один із наукових на­прямів світової економічної думки другої половини XVII — першої половини XIX ст. Класична політична економія виникла тоді, коли під­приємницька діяльність вслід за сферою торгівлі, грошо­вим обігом набуває поширення у сфері виробництва в ціло­му. В промисловості інтенсивно розвиваються мануфакту­ри, розширюються торгівля і кредит, з'являються нові дже­рела доходу, формується промисловий капітал, який все більше підпорядковує собі торговельний.

Найбільший внесок у формування і розвиток класичної політичної економії внесли англійські й французькі вчені-економісти В. Петті, П. Буагільбер, Ф. Кене, А. Тюрбо, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.Б. Сей, Т. Мальтус, Дж. Мілль та ін.

Виникнення класичної політичної економії в Англії і Франції

Уільям Петті (1623—1687) — основоположник класич­ної школи політичної економії в Англії. Петті — перший автор трудової теорії вартості, в основі якої лежить вчення про природну ціну (вартість). Розріз­нював внутрішню вартість, яку і називав "природною ціною", і ринкову ціну. Вартість визначав витраченою пра­цею, встановлюючи кількісну залежність величини вартості від продуктивності праці. Вважав, що утворення багатства відбувається у сфері матеріального виробництва саме завдяки праці.

П'єр Буагільбер (1646—1714) — фундатор класичної школи економічної думки у Франції. Народився в 1646 р. у сім'ї дворянина. Дістав юридичну освіту. З 1677 по 1689 р. займав посаду судді, а потім генерального начальника су­дового округу Руана.

Джерелом багатства він вважав сферу виробництва, а сфері обміну відводив роль умови для розвитку економіки.

Французька школа класичної політичної економії на відміну від англійської вела рішучу боротьбу з політикою меркантилізму.

Француз П. Буагільбер бачив у грошах причину пору­шень справедливого обміну між товарами; англієць У. Петті вважав гроші двигуном розвитку економіки.

Французька класична школа вважала, що мета виробниц­тва — споживання, тому більшу увагу приділяла вивченню споживної вартості. Англійська школа оцінила значення ка­піталізму в розвитку продуктивних сил і взяла за основу міно­ву вартість. П. Буагільбер ідеалізував сільськогосподарське виробництво, а У. Петті був прихильником розвитку промис­ловості. Французька школа виражала інтереси дрібної бур­жуазії, а англійська школа — промислової буржуазії.