3.Умови виникнення меркантилізму. Основні постулати меркантилізму

У Зх Європі меркантилізм зародився ще в XV ст., але великого поширення набув у XVII ст. Гол. передумовою розвитку меркантилізму був розпад феодалізму та зародження капіталізму. К. Маркс, характеризуючи той період, назвав його «початковим нагромадженням капіталу», пов'язаним з розоренням дрібних виробників, колоніальними загарбаннями,работоргівлею. Формування світового ринку, що розпочалося з великих географічних відкриттів XV—XVI ст., і небувале пожвавлення зовнішньої торгівлі призвело до зосередження величезних багатств у окремих осіб, передусім в купців і монопольних торговельних компаній. У цей час розвивається банківська справа, з'являються перші монопольні об'єднання торговців. Відбуваються перші буржуазні революції (Голландія, Англія), з'являються буржуазія і наймані робітники. У цю епоху первісного нагромадження капіталу економічної ідеологією молодої торгової буржуазії був меркантилізм.

Головні передумови вин. меркантилізму:

• поступове витіснення натурального господарства товарним виробництвом,

• розвиток товарообігу,

• поглиблення товарно-грошових відносин і розширення торговельних зв'язків;

• інтенсивний розвиток міжнародної торгівлі, виникнення світового ринку,

• ліквідація політичної роздробленості у західноєвропейських країнах,

• бурхливий процес становлення централізованих національних держав, їх утвердження у системі світогосподарських зв'язків, утворення перших колоніальних імперій Нового світу;

Можна виявити певну спільність їхніх теоретичних поглядів:

• багатство ототожнюється з грошима (монетами)

• держава тим багатша, чим більше у неї монет

• накопичення грошей може і повинно досягатися за допомогою державної влади.

5 Основних постулатів зовнішньоекономічної політики держави (за меркантилістами):

1. Мірило багатства держави – золото та інші дорогоцінні метали.

2. Вивіз золота і дорогоцінних металів заборонено.

3. Монополія на зовнішню торгівлю королівської влади.

4. Активний торговельний баланс (exp>imp).

5. Економічні стосунки між державами розглядаються як гра з нульовою сумою.

Ранній меркантилізм існував приблизно до XVI ст. Найбільш видатні його представники – Стаффорд, Скаруффі. Центральна ідея - «система грошового балансу», що відстоює політику, спрямовану на збільшення грошового багатства чисто адміністративним шляхом (тобто з допомогою державних законів).

Пізній меркантилізм виник до середини XVI ст. і досяг свого розквіту до середини XVII ст. Головні його представники – Мен, Монкретьєн. Центральним пунктом пізнього меркантилізму була «система торгового балансу», відповідно до якої вважалося, що держава стає тим багатше, чим більше різниця між сумою вартості вивезених і ввезених товарів (тобто активний торговий баланс).

4.Причини занепаду меркантилізму. Основні противники меркантилізму. Неомеркантилізм.

Причини занепаду меркантилізму:

1) Нагромадження золота і дорогоцінних металів спричиняє високий рівень інфляції в країні, підвищення цін на експортні товари, і відповідно, зниження конкурентоздатності країни.

2) Промислова революція і поява класу промислової буржуазії.

3) Надмірне втручання держави у зовнішньоекономічну діяльність породжувало корупцію.

4) Заборона вивозу сировини погіршувала структуру споживання у державах Європи.

Критика меркантилізму

Англ. економіст Девід Г’юм був одним з перших, хто кинув виклик меркантилізму, розробивши механізм взаємодії «цін-золота-потоків».

Він поставив під сумнів положення меркантилістів, що країни можуть без кінця збільшувати кількість наявного у них золота і що це не вплине на їх міжнародну конкурентоспроможність.

Наступний сильний удар по меркантилістських поглядах на зовнішню торгівлю завдали Сміт та Рікардо:

• Меркантилізм багато в чому виходить з уявлень доіндустріального періоду: передбачається обмеженість індивідуальних потреб, нееластичність попиту, економіка мислиться в рамках гри з нульовою сумою (виграш одного дорівнює програшу іншого учасника).

• Добробут країни полягає не тільки в запасах дорогоцінних металів, а також у величині основного капіталу та рівні споживання (А. Сміт).

• В умовах активного торгового балансу рівновага між експортом та імпортом буде встановлюватися за рахунок зміни цін у торгуючих країнах (приплив золота приведе до зростання цін).

Неомеркантилізм. У 2 пол. ХХ ст. ця течія відроджена і отримала назву неомеркантилізм (Кейнс) – це політика для країн, які щойно звільнилися від колоніального ярма. Її використовують для тих країн, які намагаються мати активне сальдо торгового балансу для досягнення будь-якої соціальної або політичної мети. Неомеркантилісти пояснюють прагнення деяких країн мати активний торговий баланс їх соціальними або політичними потребами. Країна може, на­приклад, намагатися досягти повної зайнятості, збільшуючи мас­штаби виробництва понад те, що диктує попит у країні, та експорту­ючи надлишок за кордон. Або, наприклад, країна прагне зберегти політичний вплив в іншій країні, експортуючи туди більше товарів, ніж імпортуючи звідти.

Частина термінології меркантилізму використовується у наш час: термін "активний торговий баланс" означає, що у країні експорт перебільшує імпорт; термін "пасивний торговий баланс" вказує на дефіцит торгового балансу.

5. Економічна система А.Сміта та фізіократів. «Багатство націй» А.Сміта

Фізіократизм - Ф. Кене ("Економічна таблиця"), А. Тюрґо (18 ст.). На відміну від меркантилістів фізіократи вважали, що багатство полягає у веденні землеробства, а не в торгівлі і золоті.

Вихіднім пунктом ек. розвитку є експорт продуктів землеробства, оскільки "продаж за кордон збільшує доходи ... збільшення доходів приводить до зростання населення, а зростання населення (через подальший розвиток с/г) збільшує доходи".

Постулати фізіократів:

1. ідея економічного лібералізму (поведінку людей повинні визначати природні закони)

2. уявлення про землю як про єдине джерело багатства. Приріст народного багатства визначається чистим продуктом (продукт без витрат на виробництво), а він береться тільки із землі. Чистий продукт - дар природи, земельна рента. Промисловість і торгівля не створюють чистого продукту.

3. поділ праці на продуктивну (створює чистий продукт) і непродуктивну (не створює чистого продукту) і відповідно розподіл суспільства на класи. Клас хліборобів був названий продуктивним, а клас промисловців і торговців - безплідним. Третій клас - власники землі, одержувачі земельної ренти від хліборобів. Багатство цього класу походить не від праці, а від права володіння землею, він і повинен нести податковий тягар. У реальності ж податки платили селяни, ремісники, торговці, але не власники.

​​Адам Сміт вперше розглянув економіку як систему, в якій діють стихійні закони, явища, конкуренція і ринок, завдяки чому і досягається природний порядок.

Адам Сміт у своїй першій праці “Багатство націй” (1776). У праці обстоювалася думка, що ефективнішим способом виробництва є прагнення людей до задоволення власних потреб (мотив особистої вигоди) та конкуренція, які, врешті-решт, сприяють задоволенню суспільних потреб. На думку А. Сміта, до визначальних мотивів розвитку суспільного виробництва належить, передусім, зростання продуктивної сили праці, завдяки якій “усі предмети поступово ставали б більш дешевими… і на їх виробництво необхідно було б витрачати все меншу кількість праці”, тому що із зростанням продуктивної сили праці “при затратах меншої кількості праці виробляється більша кількість виробів” Разом з тим, він зазначав, що “кількість продукту, отриманого із землі, рудників, рибальства, передбачає їх природну продуктивність і залежить від розмірів та належного використання капіталів, застосованих до нихТобто крім зростання продуктивної сили та інтенсивності праці не меншважливим фактором суспільного виробництва є накопичення капіталу –засобів виробництва у формі основних фондів та матеріально-технічних ресурсів.

А. Сміт ввів в економіку поняття "невидима рука ринку", яка представляє собою механізм саморегулювання економіки. Відповідно до твердження А. Сміта в економіці вільного ринку окремі індивіди, керуючись власними інтересами, спрямовуються невидимою рукою ринку і їх дії мимоволі забезпечують здійснення інтересів інших людей і суспільства в цілому.

Добробут націй залежить не стільки від кількості нагромадженого ними золота, скільки від їхньої здатності виробляти кінцеві товари та послуги. Тому основне завдання полягає не в придбанні золота, а в розвитку виробництва за рахунок поділу праці та кооперації. Найкраще це може бути досягнуто в умовах, коли виробники абсолютно економічно вільні і можуть самостійно в рамках існуючих законів вибирати рід своєї діяльності. Ця політика отримала назву «лессе-фер». Його основна праця - “Дослідження про природу та причини багатства націй”, а головне досягнення – теорія абсолютних переваг.