65.Карти базисних поверхонь різного порядку,способи їх побудови.

Ці карти складають за методикою, розробленою В. Філософовим. Вони мають широке застосування під час різних геоморфологічних досліджень.

Базисна поверхня – це складна поверхня, що проходить через тальвеги долин, які є її каркасом. Базисна поверхня об’єднує місцеві базиси ерозії. Побудову карти починають з перенесення на топооснову тальвегів долин відповідних порядків. Підписують абсолютні відмітки урізу води в ріках. Через те, що на картах відміток урізу води мало, необхідно враховувати перетини горизонталями річкових русел, а також тальвегів сухих долин (балок, ярів, улоговин, стоку). Отримані точки дна долин або урізів води в ріках з однаковими висотами з’єднують плавними лініями – ізобазитами, тобто лініями рівних базисів ерозії. Ізобазити не можуть бути проведені нижче одновисотних горизонталей або перетинати їх, а тільки торкаються горизонталей у точках, де вони стикаються з тальвегами долин. Карти базисних поверхонь будують для долин різних порядків, починаючи з другого. На топокартах великого масштабу складають карти базисних поверхонь другого, третього і четвертого порядків.

66. Карти вершинних поверхонь різного порядку,способи їх побудови.

Вершинна поверхня – складна поверхня, яка проходить через вододільні лінії. Для побудови вершинної поверхні на топографічній основі проводять усі вододільні лінії,які,як і тальвеги,розділяють на лінії першого, другого, третього та інших порядків. На вододілах позначають точки перетину їх з горизонталями, підписують їхню висоту і через одновисотні точки верхнього базису денудації проводять плавні ізолінії, які називають ізогіпсобазитами. Вершинна поверхня лежить вище поверхні сучасного рельєфу і торкається тільки вододільних ліній відповідних порядків.

67. Карти різниць базисних і вершиннх поверхонь

Для виявлення новітніх та сучасних рухів земної кори, для кількісної оцінки амплітуд вертикальних рухів, а також для окреслення локальних структур, які утворилися в результаті цих рухів, найбільш інформативними є карти різниць базисних, вершинних та вершиннобазисних поверхонь.Різниці базисних поверхонь створюються шляхом графічного віднімання базисної поверхні вищого порядку (третього, четвертого і т.д.) із поверхні нижчого (другого, третього і т.д.) порядку. Віднімання базисних поверхонь виконується за методом П.А. Рижова. Графічне віднімання суміжних базисних поверхонь виконується шляхом накладання однієї базисної поверхні на іншу – суміжну. Різниці вершинних поверхонь отримуються шляхом графічного віднімання вершинної поверхні нижчого (другого, третього і т.д.) із вершинних поверхонь вищих (третього, четвертого і т.д.) порядків.

68. Карти залишкового рельєфу.

Ці карти є варіантом карт інтенсивності вертикального розчленування рельєфу, тому що на них зображають відносні висоти додатних форм над базисами ерозії. Карти залишкового рельєфу будують на базі карт базисних поверхонь різного порядку. Залишковим рельєфом В.Філософов назвав додатні форми рельєфу, які лежать вище базисної поверхні того чи іншого порядку. Дані карти відображають об’єм гірських порід, який може бути в майбутньому видалений ерозією і денудацією за геологічних і фізико-географічних умов. Віднімаючи від гіпсометричної поверхні базисну, отримують залишковий рельєф, або об’єм гірських порід, який лежить вище базисної поверхні. Виділення базисної поверхні з гіпсометричної виконують графічно по точках перетину ізогіпс з ізобазитами. Через точки різних різниць проводять плавні криві, які й будуть ізолініями залишкового рельєфу або ізогіпсопахітами. Карт залишкового рельєфу можна побудувати стільки ж, скільки є карт базисних поверхонь для заданої території. Кожній базисній поверхні відповідає свій залишковий рельєф. Чим вищий порядок базисної поверхні, тим більші маси рельєфу переходять у залишкові.