Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Навч метод пос 2010 Ковчина СП.doc
Скачиваний:
15
Добавлен:
15.09.2019
Размер:
2.28 Mб
Скачать

Теоретичні матеріали до модуля IV

Модуль IV

Технології організації соціально-правового захисту дітей, їх сімей та молоді

Тема 12. Технології соціально-правової роботи із сім’єю.

  1. Права та обов’язки подружжя у сім’ї.

  2. Права та обов’язки дітей та подружжя у сім’ї.

  3. Захист законних прав та інтересів кожного члена сім’ї.

Тема 13. Технології соціально-правового консультування дітей та молоді.

  1. Особливості консультування дітей та молоді.

  2. Особливості консультування дітей, позбавлених батьківського піклування.

Тема 14. Технології консультування молодого подружжя.

  1. Аналіз соціального значення шлюбної угоди.

  2. Особливості захисту майнових та особистих прав членів сім’ї.

Тема 15. Технології соціально-правової діяльності соціального педагога із „важкими” підлітками та їх сім’ями.

  1. Особливості застосування міжнародних документів щодо соціально-правового захисту особистості у сім’ї;

  2. Застосування Сімейного Кодексу у діяльності соціального педагога по захисту прав дітей, молоді та їх сімей.

Тема 12. Технології соціально-правової роботи з сім’єю

Національна програма “Діти України” затверджена Указом Президента від 18 січня 1996 р. № 63/96. Розроблена на пдіставі Конвенції ООн про права дитини, Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей та Плану дій щодо її виконання.

Прийняття Національної програми викликане ситуацією у сфері розвитку дітей, яка характеризується погіршенням не лише кількісних, а й якісних характеристик населення, зокрема загостренням проблеми здоров”я дітей. 60% дітей мають ті чи інші порушення соматичного та психічного характеру. Зростає кількість дітей, які мають психоневрологічні захворювання (328,8 тис.), хвороби нервової системи і органів чуття (1,3 млн.). 10% від загальної кількості дітей, які вступають до першого класу загальноосвітньої школи, мають затримку психічного розвитку, у значної частини школярів спостерігається недорозвиненість емоційно-почуттєвої, інтелектуальної та вольової сфери. Почастішали випадки порушення імунної системиЇ хронічних запальних захворювань бронхолегеневої системи, органів травлення, сечових шляхів та захворюваь щитовидної залози.

Загострюється проблема соціального сирітства. Серед дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків (близько 90 тисяч), лише 7% - круглі сироти. Серед дітей, підлітків та молоді поширюється куріння, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, венеричні захворювання, посилюється загроза епідемії СНІДу. Частішають випадки вагітності непвнолітніх. Помітно зростає дитяча бездоглядність, злочинність, проституція, кількість самогубств.

У духовному розвитку спостерігається розпливчастність життєвих цілей, девальвація загальнолюдських і культурно-націонашльних цінностей, для значної частини дітей властивий стан соціальної інфантильності.

Об”єктивними причинами різкого зниження фізичого, психічного, соціального і духовного здоров’я підростаючого покоління є глибока соціально-економічна криза, екологічні проблеми, критичний стан щодо забезпечення дітей раціональним харчуванням, слабка матеріально-технічна база системи охорони здоров’я і освіти. Комерціалізація соціальнох сфери обмежує доступ дітей до позашкільної освіти, задоволення їх культурних інтересів та спортивно-оздоровчих потреб.

Все це викликало необхідність приділяти найбільшу увагу саме діятм, як найменш захищеній категорії населення. Основна мета українського суспільства - це забезпечення права кожної дитини народитися здоровою, вижити і мати умови для всебічного розвитку, бути надійно соціально і психологічно захищеною.

Формуючи регіональні дії стосовно поліпшення становища дітей та відповідних теритеоріальних програм на основі інтеграції діяльності державних установ з громадськими та іншими організаціями.

У цьому ракурсі прорібно виконати наступні завдання:

створити сприятливі умови для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дітей, забезпечення їх правового та соціального захисту. Для цього необхідно формування гармонійно розвиненої особистості, громадянина, здатного до повноцінної життєдіяльності в усіх сферах виробництва, науки, освіти і культури. Майбутній громадяни України повинен мати умови такої життєдіяльності, щоб запобігати хворобам, пов’язаним з неповноцінним харчуванням.

Соціальний педагог у своїй роботи повинен здійснювати заходи щодо профілактики злочинності, наркоманії, алкоголізму і куріння серед дітей; реалізувати наукові розробки, спрямовані на вирішення актуальних проблем дитинства; працювати над удосконаленням системи інформації населення щодо забезпечення здорового розвитку дитини.

Соціальний педагог повинен володіти технологіями соціально-правової роботи із сім’єю. Сім’я є і залишається природним середовищем для фізичного, психічного і духовного розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Вона має виступати основним джерелом матеріальної та емоційної підтримки, психологічного захисту, засобом збереження і передачі національно-культурних і загальнолюдських цінностей прийдешнім поколінням. У першу чергу сім’я повинна залучати дітей до освіти, культури і прищеплювати загальнолюдські норми суспільного життя. Основними методами збереження та зміцнення здоров’я в умовах сім’ї має стати профілактика захворювань та дотримання певних гігієнічних правил у повсякденному житті, оптимальна фізична активність, загартування організму, повноціне харчування, запобігання шкідливим явищам – курінню, алкоголізму тощо.

Усі державні та суспільні інституції мають підтримувати зусилля батьків або осіб, які їх замінюють, спрямовані на забезпечення відповідних умов для виховання, освіти, розвитку здорової дитини.

Держава повинна сприяти правовому і соціальному захисту дітей, створенню належних умов для всебічного розвитку молодого покоління.

Предметом особливої уваги є: зменшення негативного впливу навколишнього природного середовища на стан здоров’я дітей, розвиток служб планування сім’ї, генетичних центрів, закладів амбулаторно-поліклінічної мережі та забезпечення спеціалізованої медичної допомоги кожній дитині, яка цього потребує; забезпечення збереження та оптимізація мережі закладів освіти, розвиток і створення нових типів навчально-виховних закладів для дітей різного віку, організація їх повноцінного дозвілля, сприяння розвитку психолого-педагогічних служб, основним завданням яких має бути діагностико-психологічне обстеження, профілактика, корекція, консультативно-методична допомога всім учасникам навчально-виховного процесу, просвітницька робота, психологічна експертиза нових технологій навчання та виховання.

Під особливою увагою і турботою держави повинні бути діти, які з тих чи інших причин перебувають у скрутних умовах існування. Державна опіка щодо цих дітей має стати одним з пріоритетних напрямів соціальної політики. На зміну ізольованому інтернатному вихованню має прийти інтегроване навчання та виховання.

Реабілітаційні заходи стосовно хворих дітей та дітей-інвалідів розширюватимуться за рахунок розвитку сфери соціальної реабілітації.

Держава підтримуватиме розвиток усіх форм благодійності та спонсорства стосовно дітей.

Суспільство повинно забезпечити дітям повнокровну участь у всіх сферах діяльності, що їх стосуються. Головні зусилля суспільства та його інституцій мають бути спрямовані на створення розвинутої системи патронажу сімей.

Соціальний педагог у свої роботи повинен реалізувати напрями державної сімейної политики в України.

Державна сімейна політика є складовою частиною загальнодержавної соціальної політики України. Її роль обумовлюється тим, що реальна соціальна допомога та підтримка сім’ї (з урахуванням фактичних можливостей держави) утворюють передумови для ліквідаці несприятливого впливу соціально-економічної кризи, підвищення рівня життя населення, поліпшення демографічної ситуації, які є наслідком переходу економіки до ринкових відносин.

В основу Державної сімейної політики покладені такі принципи: вона повинна відбивати сучасний стан та перспективи розвитку економіки. При цьому, виходячи із реальних економічних можливостей держави, сприяти забезпеченню досягнення необхідних стандартів рівня життя членів сім’ї; адресність конкретним категоріям сімей з урахуванням їх можливостей, індивідувальних потреб та рівня матеріальної забезпеченності; диференційований підхід до забезпечення та підтримки рівня доходів сім’ї: надання соціальної допомоги членам сімей залежно від ступеня непрацездатності та економічної самостійності, демографічних характеристик окремих груп громадян (дорослі, діти, мешканці міст і сіл); першочергове право на допомогу надається малозабезпеченим сім”ям, які тимчасово опинилися у скрутному становищі та з об”єктивних причин не можуть вийти із кризи власними силами (втрата годувальника, вимушена міграція, техногенно-екологічні катастрофи тощо); забезпечення гарантованого рівня матеріальної забезпеченості та підтримки сімей, соціального, медичного, культурного та побутового обслуговування. Держава гарантує надання соціальних гарантій і пільг з урахуванням фактичних можливостей органів місцевого самоврядування; наукова обгрунтованість соціальних нормативів, визначення рівня та системи соціальних гарантій повинні відбуватися з урахуванням подорожчання життя, інфляційних процесів тощо; самостійність регіональних та місцевих органів керівництва в організації та проведенні заходів, спрямованих на надання соціальної допомоги сім”ям на регіональному рівні; пріоритетність у сімейній політиці заходів соціального захисту дитини, її повноцінного фізичного, психічного, інтелектуального та соціального розвитку; забезпечення соціальної справедливості та неприпустимість дискримінації щодо підтримки свм’ї та її членів незалежно від походження, національності, місця проживання, релігійних переконань та інших факторів; Державна сімейна політика має будуватися на принципах соціального партнерства шляхом розподілу відповідальності між органами керівництва, членами сім”ї, усіма громадянами України, суспільними релігійними та іншими організаціями на основі співробітництва та взаємодії всіх учасників.

Питання для самостійної перевірки:

  1. Яка основна мета українського суспільства?

  2. Які профілактичні заходи повинен проводити соціальний педагог?

  3. Які є принципи державної сімейної політики?