Теоретичні матеріали до модуля III

Тема 8. Соціальний захист прав неповнолітніх нормами законодавства про працю

Для роботи соціального педагога із соціально-правового захисту прав дітей, молоді та їх сімей великого значення набуває така діяльність, як захист праці неповнолітніх.

Загальна декларація прав людини, яка була прийнята третьою сесію Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 року, проголосила широке коло основних свобод і прав людини, що підлягають повазі і дотриманню. Це перший в історії міжнародних відносин акт, у якому проголошено право на процю кожної людини, на вільний вибір роботи, на справедливі умови праці та на захист від безробіття. На щастя, більша кількість неповнолітніх у нашій країні забезпечується своїми батьками. Але є такі категорії сімей, які не можуть мінімально забезпечити умови проживання своїх дітей, в силу різних обставин (інвалідність, втрата кормильця тощо). Таким дітям доводиться пізнати важку працю доросли, як правило, у ранньому дитинстві.

Тому соціальний педагог повинен вміти розтлумачувати не тяльки українське законодавство, а й міжнародне.

У Загальній декларації прав людини підкреслюється, що кожна людини без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату праці за рівну працю (ст. 23). Це зроблено для того, аби підкреслити, що кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне існування, її самої та її сім”ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціальноо забезпечення.

Не будемо забувати на основні, природні права. Вони також закріплені у Конституції України та у розглядуваному нами документі. Ст. 25 відзначає, що кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров”я і добробуту її самої та її сім”ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, старості та іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини.

Оскільки соціальним педагогам потрібно буде працювати саме з дітьми, молоддю та їхніми сім’ями, потрібно знати, що материнство і дитинство дають право на особливе піклування і допомогу. Всі діти, народжені у шлюбі або поза шлюбом, повинні користуватися однаковим соціальним захистом.

Для українського суспільства немає такого поняття, як рабство, але воно існує в африканських країнах. Тому Загальна декларація прав людини наголошує: нікого не можуть приневолювати до примусової чи обов”язкової праці.

У Декларації є відповідні статті і про відпочинок: кожна людина має право на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану відпустку.

Якщо ж розглядати Конвенцію про права дитини, яка схвалена на 44 сесії Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року. Набула чинності для України 27 вересня 1991 року, то бачимо більш широке тлумачення захисту прав неповнолітніх від експлуатації: держави-учасниці визнають право дитини на захист від економічної експлуатації і від виконання будь-якої роботи, яка може являти небезпеку для здоров”я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров”ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному і соціальному розвитку.

Україна, яка ратифікувала зазначений документ також приймає законодавчі, адміністративні і соціальні заходи, а також заходи в галузі освіти, з тим щоб забезпечити здійснення захисту дітей від експлуатації. З цією метою, керуючись відповідними положеннями інших міжнародних документів,Україна встановила мінімальний вік для прийому на роботу, визначила необхідні вимоги щодо тривалості робочого дня і умови праці, передбачила відповідні види покарань або інші санкції для забезпечення ефективного здійснення захисту дітей від експлуатації.

Розглянемо Конвенцію про примусову чи обов’язкову працю. Конвенція про примусову чи обов’язкову працю набула чинності 1травня 1932 року, а для України – 10 серпня 1957 року. Вона тлумачить термін “примусова чи обов’язкова праця” як будь-яку роботу чи службу, що її вимагають від якої-небудь особи під загрозою якогось покарання і для якої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг.

У нашому випадку, працюючи з дітьми, молоддю та їхніми сім’ями, соціальному педагогові потрібно пам’ятати, що дрібні роботи загального характеру, тобто роботи, що виконуються для прямої користі колективу членами даного колективу і які тому можуть вважатися звичайними громадянськими обов”язками членів колективу при умові, що саме населення або його безпосередні представники мають право висловити свуою думку про доцільність цих робіт.

А Стаття 1 зазначає, що тільки дорослі працездатні особи чоловічої статі, вік яких буде, очевидно, не нижче вісімнадцяти і не вище сорока п’яти років, можуть бути притягнуті до примусової чи обов’язкової праця. Від примусової праці звільняються шкільний персонал, учні і викладачі, а також весь адміністративний персонал.

Підкреслимо, що за умови війського стану примусова праця потрібна і необхідна. Тому можна користуватися даної Конвенцією, дотримуючись її регламенту. А саме. У разі необхідності потрібно визначити частку осіб із числа постійного чоловічого працездатного населення, яка може бути одночасно притягнена до примусової чи обов”язкової праці, при умові, проте, що ця частка ні в якому разі не перевищуватиме 25% такого населення. Визначаючи цю частку, компетентні органи влади повинні враховувати густоту населення, суспільний і фізичний розвиток цього населення, пору року і характер робіт, що повинні бути виконанні даними особами в їх місці проживання і їх власними засобами, і взагалі поважати економічні і громадські потреби нормального життя даного колективу.

І далі. Незаконне притягнення до примусової чи обов”язкової праці повинно переслідуватися у кримінальному порядку, і кожний член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, буде зобов’язаний забезпечити дійсну ефективність і суворе додержання санкцій, що диктуються законом.

Отже, повертаючись до українського законодавства, відмічаємо. Неповнолітні в трудових правовідносинах прирівнюються до дорослих, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток і деяких інших умов праці користуються перевагами, встановленими розділом ХІІІ Кодексу законів про працю.

Трудова дієздатність для неповнолітніх виникає з 16 років. Це передбачено Ст.188 КЗпП. – “Вік, з якого допускається прийняття на роботу” – і не допускається прийняття осіб молодше 16 років. Це означає, що особа, яка досягла 16 років, набуває можливості самостійно розпоряджатися своїми правами, приймати на себе обов”язки, нести відповідальність за свої дії і вчинки втрудових правовідносинах.

Встановлення віку для прийняття на роботу неповнолітніх – це важлива гарантія охорони їх здоров”я і надання можливості одержати необхідну освіту.

Частина друга статті 188 КЗпП передбачає можливість прийняття на роботу за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, як виняток, неповнолітніх, які досягли 15 років.

Крім того, для підготовки молоді до продуктивої праця допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних училищ і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає школи здоров”ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненню ними 14-річного віку за згодою одного із батьків або особи, що їх замінює.

Згідно з вимогами с.. 189 КЗпП на кожному підприємстві, в установі і організації ведеться спеціальний облік працівників, які не досягли 18-річного віку.

Соціальний педагог повинен пам’ятати, що на всіх підприємствах, в установах і організаціях встановлюється броня для прийняття на роботу і професійне навчання на виробництві молоді, яка закінчила загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади, а також інших осіб молодше 18 років.

Відмова в прийняття на роботу і професійне навчання на виробництві зазначеним особам, направленим в рахунок броні, заборонена. Така відмова може бути оскаржена ними до суду.

Неповнолітні відносяться до категорії осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на рику праці. До цієї категорії віднесені і неповнолітні, що закінчили загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади і не отримали направлення на роботу, або особи, яким виповнилось 15 років і які за згодою одного з батьків, а також особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу шляхом створення додаткових робочих місць і спеціалізованих підприємств, організацій і спеціальних програм навчання.

Для забезпечення молоді, в тому числі і неповнолітніх, роботою, стаття 197 КЗпП передбачає обов”язок працездатній молоді – громадянам України віком від 15 до 28 років після закінчення або припинення навчання в загальноосвітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки та перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби надається перше робоче місце на строк не менше двох років.

Молодим спеціалістам – випускникам державних навчальних закладів, потреба в яких раніше була заявлена підприємствами, установами і організаціями, надається робота за фахом на період не менше трьох років у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (в редакції від 5 липня 1995 р.).

Після закінчення вказаного дворічного чи трирічного строку кожний молодий працівник чи молодий спеціаліст має право вирішувати питання працевлаштування за своїм бажанням: він може розірвати трудовий договір або продовжувати працювати на цьому ж підприємстві чи в організації.

Якщо неповнолітній за угодою з підприємством, установою чи організацією навчався в професійному навчально-виховному, середньому спеціальному або вищому навчальному закладі та одержував від них стипендію, він зобов”язаний після навчання працювати на цьому підприємстві, в установі чи організації вказану кількість років.

Розглянемо тривалість робочого часу для неповнолітнього, що встановлена законодавством. Стаття 51 КЗпП встановлює для неповнолітніх скорочену тривалість робочого часу.

Так, для працівників віком від 16 до 18 років тривалість робочого часу повинна бути 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років – 24 години. Для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул, - 24 години на тиждень.

Якщо учні працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, їх робочий день не може бути більше половини максимальної тривалості робочого часу, який передбачений для осіб відповідного віку, тобто, для учнів віком від 16 до 18 років – 18 годин на тиждень, а віком від 14 до 16 років – 12 годин на тиждень.

В статті 55 і 192 КЗпП викладена заборона залучення неповнолітніх для роботи в нічний час. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 годин ранку (ст.54 ч.3 КЗпП). А це значить, що якщо неповнолітній працює в дві зміни, то друга зміна повинна закінчуватися для нього не пізніше 22 годин.

Забороняється також залучати неповнолітніх до надурочних робіт і робіт у вихідні дня (п.2 статті 63 і ст.192 КЗпП).

Розірвання трудового договору з неповнолітнім. Слід підкреслити, що законом передбачені особливості щодо звільнення неповнолітнього з роботи на різних підставах. Це пов”ячзано з тим, що відносно неповнолітніх законом встановлені деякі гарантії, які обов”язкові для виконання.

Так, якщо неповнолітній уклав трудовий договір на невизначений строк, він має право відповідно до положення статті 38 КЗпП розірвати трудові відносини, попередивши власника або уповноваженого ним органа письмово за два тижні. У разі, коли така заява про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботи (переїзд на нове місце проживання, вступ до навчального закладу тощо), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який прохає працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботу та не вимагає розірвати трудовий договір, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою заявою, крім випадку, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про охорону праці, умови колективного договору з цих питань.

Але слід мати на увазі, що згідно з вимогами Положення про службу в справах неповнолітніх районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації, в усіх випадках подання неповнолітнім заяви з проханням про звільнення його з роботи за власним бажанням власник або уповноважений ним орган аідприємства, установи чи організації незалежно від форм власності зобов”язаний у триденний термін повідомти про це Службу в справах неповнолітніх за місцем його роботи, а також батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників).

Служба у справах неповнолітніх у тижневий термін визначає дійсні причини подання заяви та вживає заходи до залишення неповнолітнього на попередній роботі або до його працевлаштування на іншому підприємстві, в установі чи організації незалежно від форм власності, чи направляє на навчання.

Розглянемо, чи може бути неповнолітній безробітним. Ні, не може. Соціальний педагог повинен про це пам’ятати. Відповідно до статті 2 Закону “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 р. із змінами та доповненнями, безробітними визнаються працездатні особи працездатного віку, по незалежним від них причинам не мають заробітку із-за відсутності підходящої роботи, зараєстровані в держвній службі зайнятості, шуають роботу і мають можливість її виконувати.

Безробітними визнаються і неповнолітні, що працювали і були звільнені в зв”язку із змінами в організації виробництва та праці, реорганізацією, перепрофілюванням чи ліквідацією підприємства, установи, організації або скороченням чисельності (штату) (п.1 ст.40 Кодексу законів про працю).

Не можуть визнаватися безробітними неповнолітні віком до 16 років, а також ті, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл у разі їх відмови від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи тимчасового характеру, які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості населення як осіб, котрі шукають роботу. При цьому вони втрачають право на дання статусу безробітнього строком на три місяці з подальшою перереєстрацією (в редакції від 17 листопада 1992 р.).

Питання для самостійної перевірки:

1. Що таке примусова або обов’язкова праця?

2. Як розривається трудовий договір з неповнолітніми?

3. Який неповнолітній визнається безробітним?