120. Судовий імунітет.

Судовий імунітет міжнародних організацій визначається законодавс¬твом України і міжнародними договорами України.

1. Імунітет держави випливає із засад державного суверенітету (статті 1, 2 Конституції України), хоча прямо не закріплений в Основному Законі України. Імунітет іноземної держави полягає у тому, що вона не підлягає юрисдикції іншої держави. Так, іноземна держава не може бути притяг¬нена до суду іншої держави як відповідач, крім випадків безпосередньо наданої на це згоди (відмови від імунітету). Основою цього права є принцип суверенності та принцип суверенної рівності держав.

Імунітет (від лат. іттипіїаБ /іттипііаііз/ — звільнення від чогось) є юридичним правом не підкорятися деяким загальним законам, яке у визначених випадках надане державам, міжнародним організаціям і особам, які займають у державі особливе становище. Принцип непідпорядкування однієї суверенної держави дії законодавства ін¬шої або вилучення держави та її органів з-під дії юрисдикції іншої держави отримав своє походження з посольського права та сьогодні став загальновизнаним.

Отже, судовий імунітет полягає у непідсудності іноземної державі без її згоди судам України (parinparemnonhabetjurisdicdionem— рівний над рівним не має юрисдикції).

У широкому розумінні судовий імунітет включає в себе:

• непідсудність однієї держави суду іншої;

• імунітет від попереднього забезпечення позову;

• імунітет від примусового виконання судового рішення;

• майновий імунітет (власності).

У юридичній доктрині та практиці різних правових систем відомі дві теорії розуміння імунітету держави: імунітету абсолютного та функціонального (обмеженого).

121. Міжнародний комерційний арбітраж

Міжнародний комерційний арбітраж — це приватний, в основному, конфіденційний процес вирішення спорів між сторонами, які обирають його за взаємною згодою до виникнення спору, або після неї, письмово або шляхом обміну письмовими повідомленнями з метою остаточного, зобов’язального вирішення спору. Сучасне законодавство про арбітраж багатьох країн відображає природу арбітражу як альтернативного засобу вирішення спорів, що виникають у сфері економічного обігу, в основі якого лежить договір і який виключає юрисдикцію державних судів по розгляду конкретної справи.

Договірна природа арбітражу означає, що його формування є прерогативою сторін. Заснування або обрання арбітражу здійснюється сторонами, між якими існує спір про право. Так, згідно із Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж», у міжнародний комерційний арбітраж можуть передаватися спори, що виникають з договірних та інших цивільно-правових відносин при здійсненні зовнішньоторгових та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство принаймні однієї із сторін розміщене за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями та міжнародних об'єднань і організацій, створених на території України, між собою, спори їх учасників, а рівно їх спори з іншими суб'єктами права України. Існує чотири фундаментальних ознаки міжнародного комерційного арбітражу:

- міжнародний комерційний арбітраж є для сторін спору альтернативою національним державним судам;

- міжнародний комерційний арбітраж є недержавним (приватним) механізмом вирішення господарських спорів;

- міжнародний комерційний арбітраж обирається та контролюється самими сторонами господарського спору;

- рішення міжнародного комерційного арбітражу є остаточним і обов’язковим щодо прав та обов’язків сторін господарського спору.»

Міжнародна практика створила різні види комерційного арбітражу:

- випадковий,

- інституційний.

Випадковий арбітраж створюється для розгляду конкретного спору. Після вирішення того чи іншого спору арбітраж припиняє існування. Процедура випадкового арбітражу може визначатися сторонами самостійно або шляхом домовленості про використання модельних правил арбітражу (наприклад, Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ).

У даний час поширення дістали постійно діючі, або інституційні, арбітражі. Вони створюються при торговельних палатах, біржах, різних асоціаціях, організаціях і т. ін. Інституційний арбітраж організується як арбітражна установа, що не входить до державного апарату і є недержавним утворенням. Склад інституційного арбітражу може формуватися різними способами. Як правило, він утворюється з осіб, що внесені до списку арбітрів, органом тієї організації, при якій він перебуває. У деяких арбітражних установах коло осіб, які можуть входити до складу арбітражу, визначається не списком арбітрів, а членством у відповідній організації. Для інституційного арбітражу характерним також є наявність власних правил процедури, які передбачають порядок утворення складу арбітражу і вирішення комерційних спорів. Існує також і менш відома класифікація, яка виділяє арбітражі за способом утворення:

- постійно діючий міжнародний комерційний арбітраж – створюється комерційними організаціями й діє на підставі регламентів (Міжнародний комерційний арбітраж при Міжнародній торгівельній палаті);

- арбітражі "ad hoc” – створюються для розгляду конкретних справ, процедура створюється угодою сторін;

- адміністровані (функціонують при постійних арбітражах) – за формою це суд "ad hoc”, але процедура встановлюється постійно діючими органами.

За предметом відання виділяють арбітражі:

- загальної компетенції;

- галузевої компетенції – зернові, лісні, морські, кавові (Нідерланди).

До переваг арбітражного розгляду справи можна віднести такі:

- більш швидкий і менш формалізований розгляд справи;

- до участі у справі залучаються лише фахівці у своїй сфері;

- сторони можуть безпосередньо впливати на суд – вони його обирають, й у процесі розгляду у арбітрів виникає зацікавленість у належному розгляді справи (гроші й авторитет);

- сторони можуть безпосередньо впливати на процедуру розгляду справи;

- проводиться закрито;

- система міжнародних Конвенцій забезпечує примусове виконання арбітражних рішень більш ніж у 100 державах.