105. Суб’єкти банкрутства.

Субєкт банкрутства = банкрут (боржник). Боржником, виходячи з приписів ч. З ст. 209 ГК України та Закону України «Про відновлення платоспроможності...», може бути лише суб’єкт підприємництва, крім випадків, установлених законом.

Окрім суб’єктів підприємницької діяльності право банкрутства розповсюджується на юридичні особи у формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фонду (ч. 4 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності...», ч. і ст. 5 Закону України «Про споживчу кооперацію» від 10 квітня 1992 р., ст. 1 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» від 16 вересня 1997 р.).

Суб’єктами банкрутства не можуть бути окремі види господарюючих суб’єктів.

Банкрутами не можуть бути визнані казенні підприємства, адже відповідно до положень ГК України (ст. 77) держава несе субсидіарну відповідальність за їх боргами.

Дія Закону України «Про відновлення платоспроможності...» у частині санації або ліквідації не розповсюджується також на державні підприємства, майно яких не підлягає приватизації, якщо вони не виключені з переліку об’єктів, що не підлягають приватизації. Перелік установлено в додатках 1,2 до Закону України «Про перелік об’єктів права державної власності, які не підлягають приватизації» в редакції від 3 грудня 2009 р.

Закон не розповсюджується на підприємства комунальної власності, якщо відносно них виключно на пленарному засіданні відповідної ради органу місцевого самоврядування прийнято про це рішення. Конституційний Суд України в рішенні по справі відносно кредиторів підприємств комунальної власності від 20 червня 2007 р. № 5-ра/2007 роз’яснив, що в цьому випадку мова йде виключно стосовно комунальних унітарних підприємств. Рішення про незастосування норм Закону про банкрутство до комунальних підприємств відповідна рада може прийняти як до початку порушення провадження, так і на будь-якій стадії провадження справ про банкрутство. У випадку встановлення господарським судом наявності відносно боржника — комунального унітарного підприємства рішення відповідної ради, про незастосування приписів Закону «Про відновлення платоспроможності...», провадження щодо банкрутства такого боржника припиняється.

Безспірні вимоги до підприємств та організацій, виключених із права банкрутства, мають реалізовуватися в порядку виконавчого провадження. У науковій літературі на цій підставі зазначається, що подібні винятки здебільшого не покращують, а погіршують становище підприємств. Адже примусове стягнення у порядку виконавчого провадження не враховує можливості санації підприємств (відновлення їх неплатоспроможності), може ґрунтуватися на безсистемній реалізації виробничих фондів, паралізовуючи роботу підприємств. Отже, перспективним стає не виключення з права банкрутства, а введення особливостей банкрутства окремих видів підприємств.

Для спеціальних боржників: банківських установ, професійних учасників ринку цінних паперів, містоутворюючих, особливо небезпечних, сільськогосподарських підприємств, фізичних осіб- підприємців діє особливий режим банкрутства і загальні норми застосовуються з урахуванням особливостей такого режиму.

При розгляду справ про банкрутство боржник користується широким обсягом процесуальних прав і обов’язків.

Разом із правами, регламентованими ст. 22 ГПК України, боржнику надано низку специфічних прав, пов’язаних з особливостями розгляду справ про банкрутство. Боржник має право ініціювати справу про банкрутство, відкликати свою заяву про визнання банкрутом до винесення господарським судом ухвали про прийняття заяви. Після порушення провадження у справі і відкриття процедури розпорядження майном боржник не має права відкликати свою заяву, оскільки це порушує права кредиторів. Боржник наділений правом оскаржувати дії арбітражного керуючого — ліквідатора, укладати мирову угоду з конкурсними кредиторами.

Одним із процесуальних прав боржника є надання йому права подати свої заперечення, боржник може

заперечувати як сам факт наявності заборгованості перед кредитором, так і суму заявлених вимог, доводячи їх необґрунтованість.

Адже при вирішенні питання про призначення арбітражного керуючого та його заміну господарський суд має враховувати всі обставини справи.

На боржника покладаються й процесуальні обов’язки. Відповідно до ст. 7 Закону боржник зобов’язаний подати

заяву про порушення справи про банкрутство в установлених законом випадках, з одночасним поданням до суду плану санації. Боржник зобов’язаний подати до господарського суду та заявнику відзив на заяву про порушення справи про банкрутство.

З урахуванням специфіки діяльності деяких суб’єктів господарювання, Закон виокремлює спеціальних боржників (містоутворюючих підприємств, страхових організацій, селянських фермерських господарств тощо). Особливий статус таких суб’єктів банкрутства зумовлює наявність особливих процесуальних прав та обов’язків.