3. Процесуальні вимоги до постанови про відмову в порушенні кр. Справи

3. У відповідності із вимогою статті 99 КПК за відсутністю ознак злочину та підстав до порушення кримінальної справи, а рівно, за наявності обставин, що виключають провадження в справі, слідчий, орган дізнання, прокурор та суд мають відмовити в порушенні кримінальної справи.

Відповідно із нормами статті 6 КПК України кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю:

1) за відсутністю події злочину;

2) за відсутністю в діянні складу злочину;

3) внаслідок акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також в зв’язку з помилуванням окремих осіб;

4) щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку;

5) за примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених частинами 2, 4 і 5 статті 27 цього Кодексу;

6) за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право порушувати справи і при відсутності скарги потерпілого (частина 3 статті 27 цього Кодексу);

7) щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;

8) щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави;

9) щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню;

10) якщо про відмову в порушенні справи по тому ж факту є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора.

Якщо обставини, зазначені в пунктах 1, 2 і 3 вказаної статті КПК України, виявляються в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і у випадках, передбачених пунктами 1 і 2 (за відсутності події злочину і за відсутністю в діянні складу злочину), постановляє виправдувальний вирок, а у випадках, передбачених пунктом 3 (внаслідок акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також в зв’язку з помилуванням окремих осіб), - обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання.

Закриття справи на підставах, зазначених у пункті 3 цієї статті, не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.

У разі наявності достатніх підстав вважати, що суспільно небезпечне діяння вчинено особою, яка досягла одинадцяти років, але до виповнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, по факту цього діяння порушується кримінальна справа. Така справа вирішується у порядку, передбаченому статтею 7-3 КПК України.

Якщо в ході дізнання, досудового чи судового слідства або перевірки, що проводилась на підставах, передбачених частиною 4 статті 97 цього Кодексу, поряд з обставинами, зазначеними у пунктах 1, 2, 3, 5, 6, 8 - 10 частини 1 вказаної статті КПК України, що виключають провадження у кримінальній справі, у діянні особи будуть виявлені ознаки адміністративного правопорушення, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя зобов’язані направити відповідні матеріали органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про таке адміністративне правопорушення.

Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи оформляється у відповідності із вимогами ст.. 99, 130 КПК України та складається з вступної, описово-мотивувальної та резолютивної частини.

У вступній частині постанови вказуються дата, час, місце винесення постанови, ким вона винесена і з якого приводу.

Описова частина постанови про відмову в порушенні кримінальної справи містить чітко викладені підстави до відмови в порушенні кримінальної справи. Дуже важливим елементом цієї частини зазначеної постанови є обґрунтування прийняття такого рішення. Необхідним є посилання на конкретну норму кримінально-процесуального закону, якою керується слідчий, прокурор, приймаючи рішення про відмову в порушенні кримінальної справи.

В резолютивній частині постанови формулюється рішення про відмову в порушенні кримінальної справи. Тут також має бути визначено долю речових доказів – предметів, документів та інших матеріалів, вилучених при перевірці, а також викладено порядок оскарження прийнятого рішення. Копія постанови обов’язково вручається заявникові та іншим зацікавленим особам.

Постанову слідчого та органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено відповідному прокурору, а якщо така постанова винесена прокурором – вищому прокурору. Скарга подається особою, інтересів якої вона торкається, або її представником протягом семи днів з моменту отримання копії постанови.

У разі незгоди прокурора відмінити постанову про відмову в порушенні кримінальної справи скарга на цю постанову подається особою, якої вона торкається або її представником до суду в порядку, передбаченому ст.. 2361 КПК України, тобто до місцевого суду за місце розташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом семи днів з дня отримання повідомлення прокурора про відмову в порушенні кримінальної справи [5] .

Слід відмітити, що заінтересована особа або її представник вправі оскаржити до суду постанову органу дізнання, слідчого прокурора про відмову в порушенні кримінальної справи лише після оскарження її відповідному прокурору і залишення цієї скарги без задоволення. Негативну відповідь прокурора на вказану скаргу слід додати до скарги, що подається до суду [6] .

Постанова судді або ухвала суду про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржена особою, якої вона торкається або її представником протягом семи днів з дня отримання копії постанови або ухвали до вищого суду.

Питання про відновлення пропущеного з поважних причин строку подачі окремої скарги на постанову судді або ухвалу суду вирішується тим же суддею або судом, які винесли це рішення, і вищестоящим судом в порядку, передбаченому ст.. 351 КПК України.

Питання про відновлення пропущеного з поважних причин строку на оскарження постанови органу дізнання, слідчого, прокурора може бути вирішено прокурором, якому подається скарга на постанову, а також судом, до якого остання оскаржується після відмови прокурора в задоволенні скарги [7] .