- •Тема 1. Логіка як наука: історія і сучасність.
- •1. Виникнення і генезис поняття логіки.
- •2. Логіка як наука: її предмет, метод, а також практичне значення її знань.
- •3. Історичні етапи розвитку логічного знання: логіка Давньої Індії, логіка Давньої Греції
- •4. Особливості загальної або традиційної (арістотелівської) логіки.
- •5. Особливості символічної або математичної логіки.
- •6. Теоретична і практична логіка.
- •Тема 2: мислення і мова 1. Мислення (міркування): визначення і особливості.
- •2. Діяльність і мислення
- •3. Структура мислення
- •4. Правильні та неправильні міркування. Поняття про логічну помилку
- •5. Логічна форма міркування
- •6. Види і типи мислення.
- •7. Особливості мислення юриста
- •8. Значення логіки для юристів
- •Тема 3: Семіотика як наука про знаки. Мова як знакова система. 1. Семіотика як наука про знаки
- •2. Поняття про знак. Види позамовних знаків
- •3. Мова як знакова система. Мовні знаки.
- •4. Структура знакового процесу. Структура значення знака. Типові логічні помилки
- •1. Предметне значення;
- •2. Смислове значення.
- •5. Виміри і рівні знакового процесу
- •6. Мова права
- •1. Метод і методологія.
- •2. Логічні методи дослідження (пізнання).
- •3. Метод формалізації
- •2. Логічні методи дослідження (пізнання)
- •3. Метод формалізації
- •2. Види понять. Логічна характеристика понять
- •3. Типи відношень між поняттями
- •1. Відношення тотожності
- •2. Відношення підпорядкування
- •3. Відношення перетину
- •1. Відношення співпідпорядкування
- •4. Операції з поняттями 4.1. Обмеження й узагальнення понять
- •4.2. Операція поділу понять
- •4.3. Додавання, множення і віднімання понять (точніше — їх обсягів)
- •4.4 Операція визначення поняття
- •2. Істинність і хибність висловлювання.
- •3. Прості висловлювання, їх структура і види
- •4. Відношення між простими висловлюваннями.
- •5. Мова логіки висловлювань.
- •6. Складні висловлювання. Логічні сполучники і їхнє табличне визначення
- •7. Висловлювання про відношення (реляційні висловлювання)
- •8. Логічний аналіз запитань і відповідей Визначення запитання. Структура запитання
- •§ 2. Прямі дедуктивні міркування Суто умовні міркування.
- •1. «Modus ponens», або «стверджу вальний модус*.
- •2. «Modus tollens», або «заперечувальний модус».
- •2. «Modus ponendo tollens», або «заперєчувально-стверджувальний модус».
- •2. Складні конструктивні дилеми.
- •3. Прості деструктивні дилеми.
- •4. Складні деструктивні дилеми.
- •§ 3. Непрямі дедуктивні міркування
- •§ 4. Дедуктивні міркування в правовій діяльності
- •§ 2. Індуктивні міркування Поняття про індуктивне міркування
- •§ 3. Міркування за аналогією
- •§ 2. Аргументація і суперечка
- •§ 3. Види аргументації Доказова і недоказова аргументація
- •§ 4. Поняття про критику. Спростування як окремий випадок критики
- •§ 5. Види критики
- •1. Критика тези
- •3. Критика демонстрації
- •§ 6. Правила, помилки, хитрощі в аргументації/критиці
- •1. Теза повинна бути сформульована чітко й ясно.
- •2. Теза повинна залишатись незмінною протягом усієї аргументації або критики.
- •1. Аргументи повинні бути сформульовані ясно й чітко.
- •2. Аргументи повинні бути висловлюваннями, які повністю або частково обгрунтовані.
- •3. Обгрунтування аргументів повинне проводитися незалежно від тези.
- •4. Аргументи повинні бути достатніми для обгрунтування тези.
- •II. Спростування в суперечці
4. Правильні та неправильні міркування. Поняття про логічну помилку
У логіці міркування поділяються на:
♦ правильні;
♦ неправильні.
Правильне міркування — це міркування, в якому дотримуються всіх правил і законів логіки. Неправильне міркування — це міркування, у якому допускаються логічних помилок внаслідок порушення правил або законів логіки.
Логічні помилки бувають двох видів:
♦ паралогізми;
♦ софізми.
Паралогізми — це логічні помилки, яких допускаються у процесах міркування ненавмисно (через незнання).
Софізми — це логічні помилки, яких допускаються у процесах міркування навмисно з метою введення в оману опонента, обгрунтування неправдивого твердження, якоїсь нісенітниці тощо.
Софізми відомі ще з давніх часів. Такими міркуваннями широко користувалися у своїй практиці софісти. Саме від них і походить назва «софізм». До нашого часу дійшли численні приклади міркувань, які застосовували софісти у різноманітних суперечках. Наведемо деякі з них.
♦ Найвідоміший античний софізм — це міркування, яке отримало назву «Рогатий».
Уявіть собі ситуацію: одна людина хоче переконати іншу в тому, що та має роги. Для цього наводиться таке обгрунтування: «Те, чого ти не втрачав, ти маєш. Роги ти не втрачав. Отже, у тебе є роги».
Це міркування на перший погляд здається правильним. Але в ньому допущено логічну помилку, яку людина, що не знається на логіці, навряд чи зможе одразу віднайти.
♦ Наведемо ще один приклад. У Протагора (засновника школи софістів) був учень Еватл. Учитель і учень уклали угоду, відповідно до якої Еватл заплатить за навчання лише після того, як виграє свій перший судовий процес. Але, закінчивши навчання, Еватл не поспішав виступати в суді. Терпець у вчителя увірвався, і він подав на свого учня в суд. «Еватл у будь-якому випадку повинен буде мені заплатити, — міркував Протагор. — Він або виграє цей процес, або програє його. Якщо виграє — заплатить за домовленістю; якщо програє — заплатить за вироком суду». «Нічого подібного, — заперечував Еватл. — Дійсно, я або виграю процес, або програю його.
Якщо виграю — рішення суду звільнить мене від платні, якщо ж програю — не буду платити за нашою домовленістю*.
У цьому прикладі також допускається логічна помилка. А яка саме — з'ясуємо далі.
Основним завданням логіки є аналіз правильних міркувань. Фахівці з логіки прагнуть виявити й дослідити схеми таких міркувань, визначити їх різні типи тощо. Неправильні міркування в логіці аналізуються лише з точки зору тих помилок, які в них допущено.
Слід зазначити, що правильність міркування ще не означає істинності його засновків і висновку. Взагалі логіка не займається визначенням істинності чи хибності засновків і висновків міркувань. Але в логіці існує таке правило: якщо міркування побудоване правильно (відповідно до правил та законів логіки) і при цьому воно спирається на істинні засновки, то висновок такого міркування завжди буде безумовно істинним. В інших випадках істинність висновку не може бути гарантована.
Так, якщо міркування побудоване неправильно, то, навіть незважаючи на те, що його засновки — істинні, висновок такого міркування може бути в одному випадку — істинним, а в другому — хибним.
♦ Розглянемо для прикладу такі два міркування, які побудовані за однією неправильною схемою.
(1) Логіка — наука.
Алхімія — не логіка.
Алхімія — не наука.
(2) Логіка — наука.
Право — не логіка.
Право — не наука.
Очевидно, що у першому міркуванні висновок є істинним, але в другому — він хибний, хоча засновки в обох випадках — істинні твердження.
Так само не можна гарантувати істинності висновку міркування, коли хоча б один із його засновків буде хибним, навіть якщо це міркування — правильне.
Правильне міркування — міркування, в якому одні думки (висновки) з необхідністю випливають з інших думок (засновків).
Прикладом правильного міркування може бути такий умовивід: «Кожен громадянин України повинен визнати її Конституцію. Всі народні депутати України — громадяни України. Отже, кожен з них повинен визнати Конституцію своєї держави», а прикладом істинної думки — судження: «Є громадяни України, які не визнають принаймні деяких статей Конституції своєї держави».
Неправильним треба вважати таке міркування: «Оскільки економічна криза в Україні явно дає про себе знати після проголошення її самостійності, то остання і є причиною цієї кризи». Логічну помилку такого типу називають «після цього — внаслідок цього». Вона полягає в тому, що часову послідовність подій у подібних випадках ототожнюють із причинною. Прикладом неістинної думки може бути будь-яке положення, яке не відповідає дійсності, скажімо, твердження, ніби української нації взагалі не існує.
Метою пізнання є одержання істинних знань. Для того щоб одержати такі знання за допомогою міркувань, треба, по-перше, мати істинні засновки, а по-друге, правильно їх поєднувати, міркувати за законами логіки. При використанні хибних засновків припускаються фактичних помилок, а при порушенні законів логіки, правил побудови міркувань роблять логічні помилки. Фактичних помилок, певна річ, треба уникати, що не завжди вдається. Що ж до логічних, то людина високої інтелектуальної культури може уникнути цих помилок, оскільки давно вже сформульовано основні закони логічно правильного мислення, правила побудови міркувань і навіть осмислено типові помилки в міркуваннях.
Логіка вчить правильно міркувати, не припускатися логічних помилок, відрізняти правильні міркування від неправильних. Вона класифікує правильні міркування з метою їх системного осмислення. В цьому контексті може виникнути запитання: оскільки міркувань безліч, то чи можна, висловлюючись словами Козьми Пруткова, охопити безмежне? Так, можна, оскільки логіка вчить міркувати, орієнтуючись не на конкретний зміст думок, які входять до складу міркування, а на схему, структуру міркування, форму поєднання цих думок. Скажімо, форма міркування типу «Кожен х є у, а даний г є х; отже, даний г є у» правильна, і знання її правильності містить у собі значно багатшу інформацію, ніж знання правильності окремого змістовного міркування аналогічної форми. А форма міркування за схемою «Кожен х є у, а г теж є у; отже, г є х» належить до неправильних. Як граматика вивчає форми слів та їх поєднань у реченні, абстрагуючись від конкретного змісту мовних виразів, так і логіка досліджує форми думок та їх поєднань, відволікаючись від конкретного змісту цих думок.
Щоб виявити форму думки чи міркування, їх необхідно формалізувати.