Заняття №___
Тема: Розпад СРСР та Росія на сучасному етапі.
Мета: 1 визначити основні події періоду розпаду СРСР на незалежні республіки, прокоментувати діяльність провідних політичних діячів періоду, схарактеризувати становище Росії як незалежної держави;
2. розвивати вміння практичного вивчення джерел, визначення причинно-наслідкових зв’яків;
3. виховувати стримане ставлення до подій в історії, особливо тих, що були пов’язані із історією України.
Тип уроку: комбінований
Обладання: роздатковий метеріал.
Основні терміни:
Основні дати: • Березень 1990 р. — обрання М. Горбачова президентом СРСР.
• 12 червня 1991 р. — обрання Б. Єльцина президентом РСФСР.
• 19—21 серпня 1991 р. — антидержавний путч у Москві.
• 25 грудня 1991 р. — припинення існування СРСР.
• 3—4 жовтня 1993 р. — збройне протиборство між прибічниками Верховної Ради і президента Росії в Москві.
• 31 травня 1997 р. — підписання Договору про дружбу і співробітництво між Росією та Україною.
• 26 березня 2000 р. — президентом Росії обрано В. Путіна.
Хід уроку:
Організаційний момент:
Перевірка домашнього завдання:
Охарактеризувати період «застою».
Охарактеризувати період «перебудови».
Визначити основні зміни, що передбачала «перебудова».
Охарактеризувати діяльність лідерів періоду «Застою» та «Перебудови».
Визначити причини зміни лідерів СРСР у різні періоди
Актуалізація опорних знань учнів:
Що таке «перебудова»? Хто очолював цей процес та з якою метою?
Вивчення нового матеріалу:
План
Розпад срср.
Посилення національних рухів і загострення політичної боротьби в СРСР
На другому етапі реформи значно активізується національно-визвольний рух. За умов демократичних виборів і ослаблення ідеологічного диктату у Верховних Радах Литви, Латвії, Естонії більшість голосів одержали рухи, які виступали за національну незалежність і вихід зі складу СРСР. Протягом весни — літа 1990 р. Литва, Латвія, Естонія, РРФСР, Україна й інші радянські республіки прийняли декларації про державний суверенітет. М. Горбачов іронічно назвав цей процес "парадом суверенітетів".
На жаль, іще одним аспектом перебудовних процесів стало наростання національної нетерпимості, яке вилилось у криваві сутички в Нагірному Карабаху, Сумгаїті, Фергані, що супроводжувалися сотнями людських жертв. Поступово зав'язувався "гордіїв вузол" міжнаціональних конфліктів на території СРСР.
Дуже гостра ситуація склалася під час обговорення кризової соціально-економічної та політичної ситуації на 4-му з'їзді народних депутатів (17—27 грудня 1990 р.). Депутатів приголомшили виступ Е. Шеварднадзе про змову правих сил, що насувається, і його заява про відставку з посади міністра закордонних справ. Тоталітарний режим рішуче виступив проти прагнення республік Прибалтики до незалежності. Мирні виступи жителів Вільнюса і Риги на початку 199) р. найжорстокішнм чином було придушено десантними військами, були людські жертви.
Для зміцнення своєї позиції центральне керівництво призначило на 17 березня 1991 р. всесоюзний референдум із питань збереження СРСР. Хоча за це висловилися 70% опитуваних, референдум не вніс ясності у протиріччя з приводу нового союзного договору і подальшої долі СРСР.
Після референдуму почався "новоогарьовський процес" — переговори керівників дев'яти республік (Росії, України, Білорусі, Казахстану, Узбекистану, Туркменистану, Киргизстану, Таджикистану, Азербайджану) із президентом СРСР. "Заява 9+1". підписана 23 квітня 1991 р., декларувала принципи нового союзного договору і знаменувала початок третього етапу політичної реформи. 24 липня 1991 р. М. Горбачов заявив, що роботу над союзним договором закінчено. Республікам передбачалося надати додаткові повноваження, більшість центральних структур втрачали владу з укладенням нового договору. Попереднє підписання документа було призначено на 20 серпня 1991 р.
Серпневий заколот 1991 р.
ранці 19 серпня 1991 р. ТАРС передав інформацію про створення Державного комітету з надзвичайного становища (ДКНС), до складу якого увійшли 8 осіб — Янаєв, Павлов, Пуго, Крючков, Язов, Стародубцев, Бакланов, Тизяков. В оголошеній заяві ДКНС було сказано, що президент СРСР не може виконувати своїх обов'язків за станом здоров'я і тому вся повнота влади переходить до ДКНС. Це означало державний переворот. Було оголошено програму першочергових заходів щодо відновлення правопорядку в Країні. Вона передбачала надзвичайний стан упродовж 6 місяців. У Москву було введено військові частини. Але з перших годин перевороту активний опір ДКНС чинили президент Росії Б. Єльцин, обраний на цю посаду І2 червня 1991 р., передова частина населення Москви та найбільших промислових центрів (Ленінграда та ін.). Введені до столиці війська також не виступили проти мирного населення, яке стало на захист штабу демократичних сил — будинку парламенту Росії ("Білого дому"). Активний протест із боку міжнародного товариства, міжнародна ізоляція ДКНС сприяли провалу державного перевороту і перемозі сил демократії в СРСР.
21 серпня організатори перевороту, зрозумівши, що більшість населення їх не пІдтримус, припинили виступ. Президент СРСР Горбачов повернувся до Москви. Змовників було заарештовано, законність відновлено.
Після краху перевороту події набрали кардинально нового характеру. Було припинено діяльність КПРС. оголошено про початок реформи КДБ з метою його остаточної ліквідації та заміни службою розвідки і контррозвідки, ухвалено рішення про радикальну військову реформу.
Розпад СРСР
з 23 серпня по 1 вересня 1991 р. проголосили свою незалежність Естонія, Латвія, Україна, Молдавія, Азербайджан, Узбекистан, Киргизстан. "Новоогарьовський процес" було зірвано.
1 грудня 1991 р. в Україні відбувся референдум, на якому громадяни майже одностайно (91% голосуючих) висловилися за незалежність республіки. Обраний президентом Л. Кравчук витлумачив результати референдуму як мандат на неприєднання України до нового союзного договору.
8 грудня 1991 р. в білоруській урядовій резиденції "Впскулі", що в Біловсзькій Пущі (біля Бреста), таємно зібралися керівники трьох республік — Білорусі, Росії та України: С. Шушкевич, Б. Єльцин, Л. Кравчук. Узгоджений на засіданні Державної ради варіант договору Єльцин запропонував першим підписати українському президентові, підкресливши, що свій підпис поставить після нього. За власним визнанням Кравчука, "доля договору цілком залежала від України". І він заявив категоричне "ні" со-, юзному договору.
Керівники Росії, України та Білорусі заявили про те, що "Союз РСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування". Потім Б. Єльцин телефонував президентові США Бушу, а С- Шушкевич — президенту Горбачову, що Радянського Союзу більше не існує, третій етап політичної реформи завершився розпадом СРСР.
На цій же зустрічі постало питання про підготування нового документа. Так народилася Угода про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД), підписана керівниками Росії. України, Білорусі.
13 грудня в Ашхабаді керівники держав Середньої Азії та Казахстану в основному схвалили ініціативу створення СНД. На зустрічі 21 грудня в м. Алмати відбулося підписання Декларації 11 держав на підтримку БІловезької угоди. Виняток становили республіки Прибалтики і Грузія, яка приєдналася до СНД через два роки.
М. Горбачов, перший і останній президент СРСР, 25 грудня 1991 р. о 19-й годині виступив по телебаченню із заявою про припинення свосї діяльності на посаді президента.
Того ж вечора, о 19-й годині, у Москві над Кремлем було спущено червоний прапор із Державним гербом СРСР, а на його місце піднісся російський. Цей акт зміни державних символів поставив останню крапку в драматичній долі величезної країни, що називалася Радянським Союзом.
Висновок:
Економічні зміни.
Перехід до ринкової економіки
Росія раніше від багатьох радянських республік проголосила свій суверенітет (це сталося 12 червня 1990 р.), обрала президента і розпочала перехід економіки на ринкові засади.
Після серпневої 1991 р. спроби державного перевороту керівництво Росії почало проводити цілком самостійну політику. У жовтні того ж року на 5-му з'їзді народних депутатів Росії президент Б. Єльцин виголосив програму радикальних економічніш перетворень методами "шокової терапії".
Відповідно до прийнятої концепції групи Є. Гайдара, пострадянську економіку не можна було вдосконалити, а тому вона підлягала негайному демонтажу з одночасною ліквідацією командно-адміністративної системи управління й розподілу.
Цю модель було апробовано в Російській Федерації в 1992— 1993 рр.
Першим кроком у здійсненні реформи стало введення вільних цін 2 січня 1992 р. Ціни зросли відразу в 10—12 разів. Відтак сталося різке падіння життєвого рівня більшості населення. Крім того, реформа завдала удару по ощадних внесках громадян, знецінивши їхні трудові накопичення. У господарстві вибухнула криза неплатежів. До І червня 1992 р. сума взаємних боргів становила близько 2 трлн крб. Більшість підприємств опинилася під загрозою краху. Надання кредитів Центробанком посилювало інфляцію в країні. Курс карбованця падав на очах. Фінансово-грошова система дедалі більше дестабілізувалася.
Виникли проблеми зі своєчасними виплатами пенсій, стипендій, платні військовослужбовцям, учителям, лікарям та іншим, працівникам бюджетної сфери. "Шокова терапія" викликала розлад цілих галузей економіки. Продукція багатьох підприємств; виявилася неконкурентоспроможною, закривалися заводи й фабрики, збільшувалося безробіття. У суспільстві наростала соціальна напруженість.
Суперечливий характер реформ 1992—1993 рр., їхні непередбачувані наслідки привели до відставки уряду Є. Гайдара і призначення головою уряду Російської Федерації В. Чорномирдіна. Уряд Чорномирдіна намагався поєднати зміцнення ролі держави в економіці з розвитком ринкових відносин.
З 1 липня 1994 р. в Росії розпочалася грошова приватизація. Загальна кількість приватних підприємств становила понад 1 мли, а частка приватного сектора у виробництві досягла 62%.
Незважаючи на наявність негативних тенденцій, посилення соціальної напруженості, майнове розшарування суспільства, у перші роки здійснення реформи принесли чимало позитивного.
Одначе боротьба між різними угрупованнями у верхніх ешелонах влади Росії тривала. У квітні 1998 р. президент Б. Єльцин відправив уряд В. Чорномирдіна у відставку. Новим прем'єр-міністром став 35-річний маловідомий підприємець С. Кирїєнко. При цьому уряді в серпні 1998 р. вибухнула глибока фінансова криза, стався "обвал рубля, який за короткий час знецінився майже в три рази. Це змусило Б. Єльцина повернути до влади "стару гвардію" під проводом Є. Примакова, який доти обіймав посаду міністра закордонних справ. Цей досвідчений політик спромігся поступово стабілізувати соціально-економічну ситуацію в країні, хоча життєвий рівень основної маси росіян після серпня 1998 р. суттєво знизився. Діяльність Є. Примакова, який за рейтингами соціологічних опитувань швидко став найпопуляр-нішим політиком Росії, викликала занепокоєння президента Єльцина та його оточення, і в травні 1999 р. прем'єр-міністра було відправлено у відставку. Його заступив колишній міністр внутрішніх сграв С. Степашни, але протримався на цій посаді лише три місяці. 9 серпня 1999 р, прем'єр-міністром Російської Федерації було призначено В. Путіна, який, як і його попередник, не мав базової економічної освіти та був політичною фігурою. Путі» зумів продовжити курс на стабілізацію.
Висновок: