Білет № 20
Завд. 1 Основні відмінності між акціонерними, державними та спільними підприємствами.
Акціонерне товариство — господарське товариство, статутний капітал якого не може бути меншим ніж 1250 мінімальних заробітних плат і який поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Метою створення акціонерного формування є залучення додаткових фінансових ресурсів підприємств, кооперативів та їх об'єднань, особистих заощаджень для поліпшення їх матеріальної зацікавленості в кінцевих результатах виробничої діяльності, активізації участі акціонерів в управлінні громадським виробництвом. Товариство створюється у відповідності із рішенням зборів акціонерів, робітників, службовців і є самостійним господарюючим об'єктом, товаровиробником і власником продукції. Акціонерне товариство (АТ) є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, основні й оборотні засоби, круглу печатку встановленого зразка, штампи і бланки зі своєю назвою, власний фірмовий і товарний знаки, емблему та інші реквізити, може бути позивачем у суді, держарбітражі і третейському суді, а також від свого імені відкривати і закривати розрахункові та інші рахунки в банках України і за кордоном, при необхідності здійснює фінансові операції через ощадні каси Ощадбанку або Комерційного банку. Акціонерне товариство здійснює свою діяльність на принципах комерційного розрахунку, самоокупності (в т.ч. валютної), самофінансування, самокредитування і комерційного ризику. В основі його діяльності покладено статут.
Державне підприємство (ДП) — підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство. Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від функцій управління майном у державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності. Підприємству як суб'єктові права це майно належить на праві повного господарського відання. Це право вужче, ніж право власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна. Державне підприємство володіє, користується і розпоряджається цим майном "на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства". Оскільки державне підприємство є суб'єктом права повного господарського відання майном, а не суб'єктом права власності, щодо державних підприємств діє спеціальна категорія - правовий режим майна державних підприємств (ст. 37 Закону України "Про власність"). Вона означає, що державні підприємства керуються спеціальними правилами заснування, утворення їх майна при заснуванні, визначення цілей і предмета діяльності
Спільні підприємства — підприємства, що базуються на спільному капіталі суб'єктів господарської діяльності України або іноземних суб'єктів господарської діяльності, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів та ризиків. Серед
засновників спільного підприємства можуть бути юридичні особи, громадяни
України та інших держав.
Завд.№2 Показати на схемі послідовність створенні акціонерного товариства
Або Створення товариства включає таку послідовність дій:
Прийняття рішення зборами засновників про:
намір створення акціонерного товариства;
визначення уповноваженої особи (осіб) засновника (засновників), якій надаються повноваження здійснювати дії, пов'язані із створенням товариства (у разі необхідності);
розміщення акцій та затвердження протоколу рішення про розміщення акцій;
укладання договору про створення товариства (із зазначенням розподілу акцій, що планується розмістити, кожному засновнику товариства).
Подання до реєструвального органу документів на реєстрацію випуску акцій.
створення товариства та затвердження статуту;
затвердження результатів закритого (приватного) розміщення акцій.
Державна реєстрація товариства в органах державної реєстрації.
Завд.№ 3
Довгострокові рішення спрямовані на 1) вирішення стратегічних завдань
Визначіть,що таке суб*єкт управління? 1) людина або група людей, що здійснюють управління
Що являє собою управління як наука? 1) Управління – складний соціально-економічний процес …
Засновником малого підприємств можуть бути: 1) Один громадянин, члени сім*ї та інші особи , які спільно здійснюють підприємницьку діяльність
Що слід розуміти під органіграмою організаційної структури управління? 1) Схематичне відображення структури управління,всіх зв*язків…
Що слід відносити до основних недоліків структури управління ,яка орієнтована на споживача? 1) Великий ризик обсягу обслуговування та труднощі координації…
Що являє собою менеджмент з функціональних позицій? 1) це процес планування, організації, мотивувації, контролю, які необхідні для досягнення певної цілі
До числа основних загальних функцій не відносяться: 1) кредитування
Хто розподіляє функції управління в організації? 1) Керівник орг.
Хто розподіляє функції в підрозділі організації? 1) Керівник підрозділу
Завд. № 4
1. Розробити загальні заходи підвищення культури управління
Заходи підвищення культури управління
№ з/п заходи
Введення комітетів з етики, культури
Систематичне проведення соціальних ревізій, призначення яких оцінювати вплив соціальних факторів на організацію
Запровадження етичних норм, які відображають систему загальних цінностей, суспільних уподобань та правил етики персоналу організації
Постійне навчання етичній поведінці керівників, спеціалістів та робітників організації
Систематичне проведення нарад, конференцій з проблем культурної поведінки
Раціональна організація управлінської праці:раціональний поділ, кооперацію і регламентацію управлінської праці, нормування складу, чисельності працівників
правильна розстановка і використання кадрів, застосування прогресивних методів, засобів праці
комплексна автоматизація і механізація процесу управління.
культура приймання відвідувачів, розмов по телефону, проведення нарад, зборів, засідань, переговорів
Розроблення і застосування певних правил проведення і оформлення масових заходів, приймання відвідувачів
культура умов праці
культура документації(формлення документів, організації їхнього руху і зберігання, зручності користування, надійності і довговічності)
2. Підготувати рішення( у формі наказу) про затвердження загальних заходів щодо підвищення культури управління
Ват «Київ-одяг»
Наказ
№ 28
8.04.2012 Київ
Про затвердження загальних заходів щодо підвищення
культури управляння
Констатуюча частина тексту(описується коротко суть ситуації) Наказую:
Затвердити загальні заходи щодо підвищення культури….
Контроль за виконанням наказу покласти на …
Директор ВАТ «Київ-одяг» Підпис А.В. Велідченко
Вказати осіб з якими слід погодити рішення
Білет №21
Завд.№ 1 Характеристика підходів до управління (проф.,сист,ситупц. Підходи)
Ефективність і якість управлінського рішення визначається, насамперед, обґрунтуванням методології прийняття рішення, тобто підходів, принципів, методів. Аналіз теорії та практики управління дозволяє виявити необхідність і можливість застосування багатьох наукових підходів, найбільш поширеними з яких є системний та ситуаційний.
Системний підхід - це певний систематизований спосіб мислення щодо прийняття рішення, котрий базується на визначенні загальної мети системи і послідовного підпорядкування їй діяльності підсистем, планів їх розвитку, показників та стандартів роботи.
Системний підхід передбачає визначення основних елементів в організації та необхідність її адаптації до умов системи більш високого рівня, частиною якої вона є.
Основне завдання при системному підході - виявлення й вивчення зв'язків між елементами (підсистемами) будь-якого об'єкта управління. Обов'язковою умовою є чітке формулювання єдиних цілей, завдань для подальшого визначення шляхів найбільш ефективного їх розв'язання як для системи в цілому, так і для окремих її елементів.
У дослідженні систем використовують такі основні поняття:
- система (підсистема) - сукупність елементів і зв'язків між ними;
- елемент - найпростіша частина системи, що виконує специфічну функцію;
- зв'язок - з'єднання між елементами, яке впливає на поведінку окремих елементів і системи в цілому;
- ієрархія системи - це розташування її підсистем або елементів за певним порядком від вищого до нижчого.
Системний аналіз передбачає аналітичну розробку елементів системи і дотримання основних принципів:
- виявлення та чітке формування конкретної кінцевої мети;
- розгляд проблеми як цілісної єдиної системи з аналізом наслідків і взаємозв'язків кожного окремого рішення;
- виявлення та аналіз можливих альтернатив досягнення мети:
- конкретизація цілей окремих підрозділів (підсистем), які не повинні вступати в конфлікт з метою всієї організації (системи):
- виявлення в системі різноякісних зв'язків та їх взаємодій із засобами досягнення, зовнішнім середовищем і потребами в ресурсах:
- розгляд системи з позицій "чорного ящика" тощо. Системний підхід потребує різнобічний аналіз об'єкта, але при
цьому можуть бути виділені три основні етапи системного аналізу:
1. Вивчення ступеня організованості об'єкта як складної системи (морфологічний опис системи). На цьому етапі проводиться: аналіз проблеми (з'ясовується склад, властивості, зв'язки елементів та їх розвиток у часі): визначення системи (формулювання завдань, визначення об'єкта й елементів дослідження): аналіз структури системи.
2. Вивчення законів внутрішнього й зовнішнього функціонування (функціональний та інформаційний описи). Об'єкт розглядається як елемент (підсистема) більш великої та складної системи, що постійно взаємодіє з навколишнім середовищем. При цьому здійснюється: формулювання загальної мети і стратегії системи, визначення цілей підсистем, виявлення та оцінка ресурсів, зв'язків зовнішніх і внутрішніх факторів.
3. Вивчення походження і шляхів розвитку об'єкта, перспектив його подальшого існування (генетико-прогностичний опис). На цьому етапі здійснюється: аналіз і прогноз розвитку системи, оцінка цілей, розробка та аналіз варіантів досягнення цілей системи, реалізація кращих варіантів із подальшим виявленням недоліків та проектуванням заходів удосконалення системи.
Ситуаційний підхід один з найбільш перспективних у сучасному управлінні. З одного боку, ситуаційний аналіз належить до найбільш розроблених інструментів послідовного, комплексного аналізу ситуацій прийняття важливих управлінських рішень. З іншого - дозволяє виявити основні тенденції та впливи на динаміку розвитку ситуації.
Ситуаційний підхід дозволяє менеджеру приймати рішення, ґрунтуючись на аналізі й розумінні ситуації, динаміки її зміни, а не виходячи з традиційного принципу спроб і помилок. Це робить підхід більш ефективним і дозволяє часто уникати значних втрат ресурсів та часу. В основу ситуаційного підходу покладено ситуаційний аналіз.
Ситуаційний аналіз - це комплексні технології підготовки, прийняття й реалізації управлінського рішення, які базуються на аналізі окремо взятої управлінської ситуації. Крім того, технології ситуаційного аналізу дозволяють не тільки обґрунтовано приймати довгострокові управлінські рішення, але й корегувати стратегічні цілі організації.
Ситуаційний аналіз передбачає, що, хоча в діяльності організацій є багато чого спільного, кожна ситуація індивідуальна й управлінське рішення необхідно приймати конкретно для ситуації та для об'єкта управління в цей момент.
Методологія ситуаційного підходу виходить із того, що менеджер повинен:
- оволодіти засобами професійного управління (розуміння процесу управління, індивідуальної та групової поведінки, методів планування й контролю, кількісних методів прийняття рішень) і сучасними технологіями ситуаційного аналізу;
- передбачати можливі наслідки прийнятих рішень - як позитивні, так і негативні від застосування певної методики або концепції;
- правильно інтерпретувати ситуацію з виділенням найбільш важливих факторів і оцінкою наслідків їх змін;
- пов'язувати конкретні прийоми з конкретними ситуаціями для досягнення мети найбільш ефективним шляхом;
- приймати ефективне рішення.
Центральна роль у ситуаційному підході належить визначенню ситуаційних змінних (факторів), які мають суттєвий вплив на розвиток ситуації.
Основні змінні, які потребують уваги управлінців, - це мета, структура, завдання, технологія та люди. Розглянемо їх детальніше.
1. Мета. Організацію можна розглядати як засіб досягнення мети, який дозволяє виконувати колективно те, чого неможливо досягти лише індивідуальними зусиллями. Цілі є конкретними бажаними результатами, яких прагне досягти організація. Цілі підрозділів у різних організацій, що виконують схожу діяльність, будуть ближчими між собою, ніж цілі підрозділів в організаціях, що провадять різні види діяльності. Наприклад, цілі підрозділу маркетингу в компанії "Sony" будуть ближчими до цілей того ж підрозділу компанії "Procter & Gamble", ніж до цілей виробничого підрозділу самої компанії "Sony".
2. Структура. Структура організації - це логічні взаємовідносини рівнів управління й підрозділів, побудовані у формі, яка дозволяє найбільш ефективно досягнути цілей організації.
3. Завдання. Завдання - це робота або частина роботи, що має бути виконана встановленим способом у певні терміни. Завдання видаються працівникам, які функціонально відповідальні за певні процеси.
4. Технологія. Технологію визначають як засіб, що використовується для перетворення ресурсів на новий товар. Це важливий компонент для багатьох компаній у контексті забезпечення конкурентоспроможності.
5. Люди. Виділяють три основних аспекти людського фактора в ситуаційному підході до управління: поведінка окремих людей; поведінка людей у групах; характер поведінки керівника в ролі лідера та його вплив на поведінку окремих людей і груп.
Використання ситуаційного підходу базується на альтернативності досягнення однакових цілей, що має враховуватися в розробці управлінського рішення.
Професійного не нашла…Але виділяють ще інноваційний і процесний
Інноваційни підхід до управління передбачає системне і цілеспрямоване використання результатів наукових досліджень, розробок, новітніх технологій в діяльності організацій, які забезпечують випуск і реалізацію нових конкурентоспроможних товарів та надання послуг споживачам. У більш широкому розуміння під інноваційним підходом до управління слід розуміти : - виготовлення і впровадження нового, для тієх чи іншої галузі народного господарства ще не відомого споживачам продукту, послуги техніки
Проведення відповідної реорганізації на підприємстві
Отримання нового джерела сировини чи напівфабрикатів
Впровадження нового ще практично невідомого методу виробництва продукції,її продажу чи надання послуг споживачам
Засвоєння нового сегменту ринку
Впровадження нових форм вивчення конюктури ринку, постачання сировини, товарів, які скорочують матер. Та фінанси. Витрати на здійснення виробничих і комерц. Процесів.
Процесний підхід-сукупність безперервно пов*язаних дій, які здійснює менеджер для досягнення поставлених цілей перед організацією.Ці дії, кожна з яких є також процесом,називають функціями М.
Завд.№2 Основні напрями удосконалення системи методів М
Розглянемо основні напрямки удосконалення форм і методів управління виробництвом. Удосконалення форм і методів збирання первинної (фактичної) інформації Відомо, що основою для прийняття управлінських рішень є інформація. Тому від своєчасного збирання достовірної інформації, що всебічно характеризує всі процеси і явища виробниче-господарської діяльності підприємства та його структурних ланок, а також від оперативної обробки і поставлення її користувачам повністю залежить (при належній компетентності керівника) якість і своєчасність керівництва виробничими процесами та господарською діяльністю підприємства. Застосовуючи для досягнення цієї мети, наприклад, ПЕОМ, що використовується як АРМ там. де виникає первинна інформація (комора, склад, виробнича ділянка тощо),можна значно удосконалити форми і методи збирання цієї інформації за рахунок автоматизації процесу.
При такому способі інформування керівників можна сподіватись на те, що управління процесами буде своєчасним і ефективним. Зібрана таким чином оперативна інформація є не тільки єдиною для всіх користувачі в, але і достовірною, а тому вона може бути використана ї для господарського (бухгалтерського) обліку.Оброблена і узагальнена або зведена по розроблених алгоритмах інформація на рівні підприємства використовується не тільки для вирішення загальновиробничих задач поточного управління, але і для складання установленої бухгалтерської, статистичної та іншої зведеної звітності. Удосконалення і підвищення наукового рівня планування Використовуючи економіко-математичні методи, широкі експлуатаційні можливості сучасних засобів обчислювальної техніки, систему прогресивних науково-обгрунтованих норм і нормативів, а також досягнення науково-технічного прогресу, можна серйозно удосконалити планування виробництва і підняти його на науковий рівень. Удосконалення форм і методів обліку В умовах ринкової економіки значення обліку на підприємствах важко переоцінити. Тут важливе значення має оперативне збирання і гробка показників, простота і доступність цих показників всім користувачам в часовому та пооб'єктному аспектах. Тому існуючі форми і методи обліку з його традиційним позадачним підходом при збиранні та обробці економічної інформації в нових умовах не підходять. Крім того, на основі автоматизованої (діючої у ритмі виробництва) системи збирання і обробки економічної інформації доцільно організувати лише один - господарський облік замість трьох видів обліку (оперативного або оперативно-технічного, бухгалтерського 1 статистичного), які існують сьогодні на підприємствах.
Удосконалення форм і методів контролю і аналізу Маючи єдину базу даних, що включає нормативну і планову, довідкову, договірну та іншу постійну інформацію, а також фактичні показники (які збираються у ритмі виробництва) і установлений єдиний крок для інформаційних сукупностей в плануванні і обліку, можна автоматично і оперативно порівнювати планові (інколи і зведені нормативні) дані з фактичними в різних аспектах і отримувати відхилення (кількісні і вартісні) з відносними величинами цих відхилень. Інформація про відхилення потім використовується користувачами різних рівнів. Робляться й інші обчислення та порівняння. Треба указати, що записи (позиції), у яких планові і фактичні показники збігаються за тією чи іншою ознакою, як правило, користувачам можуть не видаватись. Такий метод автоматичного контролю і економічного аналізу дозволяє не тільки звільнити персонал управління від ручного виконання технічних операцій, але і підняти управління на більш високий ступінь, прискорити вироблення і прийняття оптимальних рішень тощо. У цих умовах є можливість робити пофакторний аналіз і таким чином встановлювати фактори, що впливають на виконання тих чи інших процесів і операцій. Організація економічного аналізу таким чином значно скорочує час не тільки для відбору необхідних для цієї мети даних і оперативного проведення аналізу, але й для прийняття управлінських рішень. Удосконалення методів складання зведеної звітності. Автоматизована система збирання і обробки, в. також зберігання інформації у базі (базах) даних істотно впливає на методи складання установленої зведеної звітності. Існуючі типові форми бухгалтерської, статистичної та іншої звітності абсолютно не пристосовані для машинного заповнення; в них включається багато дублюючих, постійних і похідних показників. Тому ці форми слід замінити іншими, більш придатними для машинного заповнення, а також значно спрощеними. Автоматично складати звітність на рівні підприємства можливо тому. що є, з одного боку, база даних, в якій фактична інформація може бути згрупованою в потрібних напрямках і узагальненою необхідними доповненнями; з другого боку, є масиви-довідники з кодами рахунків бухгалтерського обліку, які відповідають рядкам і графам типових форм діючої звітності. Одночасно з складанням звітності на підприємстві формують машинні носії з такою ж інформацією як і в звітності, яка потім передається по каналах зв'язку (або іншим способом) у зовнішні організації, де вона також автоматично зводиться у форми. При її зведенні ряд показників програмно контролюється. Таким чином, організація системної обробки економічної інформації, застосування нових методів автоматизованого складання звітності на різних рівнях, а також заміна діючих тилових форм звітності більш досконалими і придатними для машинного складання, при іншій їх кількості, змісту та зовнішньому вигляді приводять до повного усунення ручної праці фахівців управління. Удосконалення форм і методів управління. Діючі форми і методи управління виробництвом на підприємствах для умов ринкової економіки не завжди ефективні. Одним з таких напрямків удосконалення форм управління може бути, наприклад, об'єктно-цільовий підхід із закінченим циклом управління при визначенні організаційної структури, нових прав і обов'язків, а також міри відповідальності за свої посадові функції керівників і фахівців різних рівнів. Цільова об'єктно-функціональна структура апарату управління дозволить компетентне. комплексно, компактно і своєчасно здійснювати процеси управління, як це і потрібно при ринковій економіці. Цільовими об'єктами управління с ресурси: матеріальні, трудові, фінансові, а також основні засоби виробництва і готова продукція. Увесь процес управління тим чи іншим ресурсом розглядається як одне ціле, в рамках якого діють взаємозалежні інформаційні потоки, що проходять через усі функції управління (планування, облік, контроль тощо).
Таким чином, організація автоматизованої системи збирання і обробки економічної інформації сприяє побудові раціональної структури апарату управління підприємством і більш ефективному його використанню для виробничих цілей. Функціонування зазначеної системи створює умови для підвищення культури управління, а також звільняє керівників і фахівців різних рівнів від ручної праці по збиранню і обробці інформації, скорочує строку вироблювання і прийняття управлінських рішень, поліпшує їх якість тощо.
Завд. №3
Що являє собою завдання? 1) види робіт,які необхідно виконати певним способом…
Основний мотивуючий вплив оренди полягає в тому, що : 1) - ?
Які організації слід вважати складними? 1) Ті, які характеризуються внабором багатьох взаємопов’язаних….
Коли почав формуватися менеджмент як галузь управлінських знань? 1) в другій половині 18 ст.
Що являє собою система управління? 1) сукупність взаємодіючих елементів, які складають цілісне утворення…
Стратегічне планування полягає у 1) розробці стратегії
Що відноситься до елементів організаційних структур управління? 1) органи всіх систем…
Що слід розуміти під органом управління в організації? 2) Ланку або сукупність ланок…
Що визначає взаємозв’язок ланок в організації? 1) Порядок підпорядкування…?
Де зосереджуються всі функції управління нижчестоячими підрозділами при лінійній структурі? 2) в одній ланці
Завд. № 4
Штатний розклад
Витяг зі штатного розкладу (ТОВ «КолоС»)
-
№ з/п
Назва посад та підрозділів
Кількість посад
Орієнтована заробітна плата,грн
1.
Директор
1
2500
Органіграма (наприклад )
Збори трудового колективу
Ревізійна комісія
Директор
Секретар офісу
Заст.директора з пит..вироб.
Економіст
Голов.бухгал.
Завідуючий госп.частиною
Голов.інженер
Бухгалтер
Троанспортно-експедиційна служба
Маркетолог,інженер з питань вироб.
Бази,склади, цехи, кафетерій
Білет № 23
Завд.№1 Приватні підприємства та їх види та характеристика
Приватне підприємства: основні ознаки
Приватним підприємством згідно зі статтею 113 Кодексу визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання – юридичної особи. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.
Тобто, приватне підприємство створюється виключно на основі приватної власності однієї або кількох фізичних осіб чи юридичної особи. .
Приватні підприємства можуть бути утворені за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства, зокрема антимонопольно-конкурентного законодавства.
Приватні підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.
Для створення приватного підприємства його учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками).
В установчих документах повинні бути зазначені найменування підприємства, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації.
Установчими документами приватного підприємства є рішення про його утворення або засновницький договір, а також статут (положення) підприємства.
У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити приватне підприємство, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю підприємства та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності підприємства, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.
Статут приватного підприємства повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації підприємства, інші відомості, що не суперечать законодавству. Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) підприємства чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону.
Найменування приватного підприємства має містити інформацію про його організаційно-правову форму, тобто містити слова “приватне підприємство“.
Законодавство не містить будь-яких обмежень щодо розміру статутного фонду приватного підприємства. “.
Джерелами формування майна підприємства є грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України.
Приватне підприємство підлягає державній реєстрації у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців».
Приватне підприємство має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.
Відповідно до суб'єктів права приватної власності, визначених Законом "Про власність", можна назвати три види приватних підприємств:
індивідуальне приватне підприємство, засноване на приватній власності і праці однієї фізичної особи (підприємство однієї особи);
сімейне приватне підприємство, засноване на приватній власності та праці громадян, що проживають спільно як члени однієї сім'ї (наприклад, сімейним підприємством може бути селянське [фермерське] господарство);
приватне підприємство з правом найму робочої сили засноване на приватній власності окремого громадянина України, який використовує найману працю.
Ознаки: - діє на основі приватної власності фізичної особи; - один або кілька засновників; - засновниками можуть бути громадяни, іноземці, осиб без громадянства; - участь у праці чи використання наймоної праці. - може створюватиь на основі приватної власності однієї юридичної особи. Приватне підприємство з одним засновником. Базою для створення такої організаційно-правової форми, як приватне підприємство, є ГК України (ст. ст. 63, 113). ЦК України, хоча і не містить такої форми, проте дає визначення права приватної власності та її об'єктів (ст. 325). Характеристика приватного підприємства з одним засновником 1. Приватне підприємство з одним засновником діє на основі приватної власності фізичної або юридичної особи - суб'єкта господарювання (обєднання громадян, політ партії). Згідно зі ст. 325 ЦК України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Майном, що передається як внесок до його статутного фонду - має бути саме майно, що знаходиться у приватній і, відповідно, не знаходиться у комунальній або державній власності. Засновником приватного підприємства може бути фізична особа (фізичні особи) - громадянин України, іноземець або особа без громадянства або одна юридична особа, що має статус суб'єкта господарської діяльності (ст. 55 ГК України). Спільного заснування приватного підприємства фізичними і юридичними особами, а також декількома юридичними особами, на відміну від господарського товариства, законодавство не передбачає.
2. Приватне підприємство з одним засновником діє як на основі праці його засновника, так і з використанням найманої праці. Інші ознаки приватного підприємства збігаються із загальними ознаками підприємства як організаційно-правової форми господарювання. Корпоративні підприємства. За змістом ч. 5 ст. 63 ГК України корпоративним є підприємство, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Як і унітарні, корпоративні підприємства характеризуються наявністю декількох видів, особливості правового статусу яких будуть нами розглянуті. Приватне підприємство з двома та більше засновниками. За змістом ст. 113 ГК України корпоративним приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. За своєю суттю приватне підприємство з декількома засновниками близьке до господарського товариства. Проте його правовий статус характеризується наявністю деяких обмежень, не притаманних господарським товариствам, які розглядаються далі. З іншого боку, діяльність корпоративних приватних підприємств менш заформалізована порівняно з господарськими товариствами - на них не поширюються вимоги ЗУ від 19 вересня 1991 р. "Про господарські товариства", зокрема, щодо мінімального розміру статутного фонду та інші. Характеристика приватного підприємства з двома та більше засновниками. 1. Приватним підприємством з двома та більше засновниками визнається підприємство, засноване кількома фізичними особами. На відміну від унітарного, засновниками корпоративного приватного підприємства можуть бути лише фізичні особи, т.я згідно ст. 113 ГК засновником унітарного приватного підприємства може, зокрема, бути одна юридична особа. Спільного заснування приватного підприємства фізичними і юридичними особами, а також декількома юридичними особами, на відміну від господарського товариства, законодавство не передбачає. 2. Приватне підприємство з двома та більше засновниками діє на основі приватної власності засновників. Це, зокрема, обумовлено суб'єктним складом засновників приватного підприємства, адже фізичні особи не можуть здійснювати повноваження власника щодо державного та комунального майна. 3. Приватне підприємство з двома та більше засновниками може обмежуватись працею своїх засновників або використовувати найману працю. Як і в господарських товариствах - "товариствах капіталів", ГК України не зобов'язує засновників корпоративного приватного підприємства брати участь в його трудовому житті; вони можуть працювати самі на заснованому ними підприємстві - бути пов'язаними трудовими відносинами з ним, так і найняти персонал "зі сторони". Інші ознаки приватного підприємства збігаються як із загальними ознаками підприємства як організаційно-правової форми, так і з ознаками унітарного приватного підприємства, розглянутими нами раніше. Одним із форм приватного підприємства з двома та більше засновниками є колективне сільськогосподарське підприємство.
Діяльність колективного сільськогосподарського підприємства регулюється ЗУ «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 року. Згідно з цим законом колективне сільськогосподарське підприємство (надалі — підприємство) є добровільним об’єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування. Підприємство є юридичною особою, має поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і печатку із своїм найменуванням. Підприємства можуть на добровільних засадах об’єднуватися в спілки (об’єднання), бути засновниками акціонерних товариств, які діють на основі своїх статутів. Основними завданнями підприємства є виробництво товарної продукції рослинництва і тваринництва, а також її переробка та інші види діяльності, спрямовані на задоволення інтересів членів підприємства, трудового колективу і всього населення України. V2 ПРИВАТНЕ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО - в Україні заснований на власності особи фізичної самостійно господарюючий суб'єкт, який від дня держ. реєстрації набуває права особи юридичної і займається в-вом товарної сільськогосп. продукції та її первин, переробкою на земельній ділянці, що належить йому на праві власності або оренди, з метою одержання прибутку (доходу). Майно П. с. п. становлять осн. фонди та оборотні кошти, а також ін. цінності, вартість яких відображається на його самост. балансі. Майно підприємства відповідно до законів України, його статуту та укладених угод належить йому на праві власності або оренди. П. с. п. може бути створене однією фіз. особою або групою фіз. осіб на договір, засадах. У разі утворення П. с. п. групою осіб його засновники об'єднують для спільного господарювання належні їм на праві власності будівлі, споруди, матеріально-тех. засоби, худобу та ін. цінності в єдиний майн. фонд, який відображається на балансі підприємства у вартісному вираженні, з визначенням частки (паю) кожного з засновників у спільній частковій власності П. с. п. У майн. відносинах засновники підприємства виступають як його співвласники. Зем. ділянки засновників об'єднуються в єдиний зем. фонд П. с. п. з визначенням зем. частки (паю) кожного з них у кадастрових гектарах і вартісному вираженні з відтворенням її у натурі на місцевості та зі збереженням права власності кожного із співвласників на свою зем. ділянку. Співвласники мають право об'єднати зем. ділянки в єдиному зем. масиві на умовах спільної сумісної власності без збереження їх розмірів у натурі (на місцевості), з визначенням їх ідеальної (умовної) частки у вартісному вираженні або пропорційно до єдиного масиву. В разі розірвання договору про участь у діяльності П. с. п. особі, яка виходить з підприємства, повертається зем. ділянка в натурі (на місцевості) в розмірах і в порядку, встановлених договором про заснування П. с. п. Для здійснення госп. діяльності П. с. п. має право наймати за договором працівників на власний розсуд з додержанням вимог зак-ва України про працю. Його співвласники мають переважне право на працю за фахом.
Завд. №2 Загальні умови створення організації
иходячи з того, що в економіці України створюються і функціонують підприємства різних організаційно-правових форм, законодавство визнає загальні і спеціальні умови їх створення. Загальні умови поширюються на організацію створення всіх форм підприємств. Вони визначені Господарським та Цивільним кодексами, Законами України, які регулюють загальні умови створення юридичної особи, в тому числі і підприємства. Спеціальні умови створення підприємств визначені законами про їх окремі види.
Створення підприємства, як правове поняття, включає визначення засновників, їх засновницьких компетенцій та порядку діяльності. Засновником є особа, що має право створити у встановленому порядку підприємство як юридичну особу. Таким правом наділені безпосередньо власники засобів виробництва та іншого майна і уповноважені власником (власниками) органи, тобто фізичні та юридичні особи, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.
Серед загальних умов створення підприємства провідне місце посідає визначення кола суб'єктів, правомочних приймати рішення щодо створення підприємства, тобто його засновником. Відповідно до діючого чинного законодавства в Україні існують три категорії таких суб'єктів:
а) власник (власники) майна будь-яких видів, а також розмірів;
б) уповноважений власником (власниками) орган або підприємство, організація;
в) трудовий колектив у випадках і порядку, передбачених вказаним вище Законом та іншими законодавчими актами України.
При визначенні засновника, який належить до категорії власника майна створюваного підприємства, необхідно виходити із законодавчо зазначеного переліку видів підприємств, встановленого відповідно до існуючих у країні форм власності.
Відповідно до діючого чинного законодавства підприємство може бути створене внаслідок примусового поділу іншого підприємства. Рішення з цього питання приймає Антимонопольний комітет України та його територіальні органи.
Власник має право делегувати відповідним органам, а також підприємствам або організаціям повноваження щодо створення підприємств, дозволяє названим суб'єктам виступати засновниками різних видів підприємств. Уповноважені органи, які можуть бути засновниками підприємств, визначає власник. Щодо підприємств загальнодержавної власності - це підвідомчі Кабінету міністрів України органи державної виконавчої влади, інші центральні відомства. Вони приймають рішення про створення підприємства державної власності, затверджують статути і контролюють їх дотримання, укладають та розривають контракти з керівниками підприємств, контролюють ефективність використання закріпленого за підприємствами майна, його збереження. В окремих випадках (наприклад, щодо підприємств будівельного комплексу) зазначені функції і повноваження Кабінет міністрів України делегує господарським об'єднанням: корпораціям, концернам тощо. Щодо підприємств комунальної власності уповноваженими органами із засновницькими правами є виконкоми обласних і місцевих рад, місцеві державні адміністрації та уповноважені ними органи.
Делеговані власником повноваження можуть виникати в уповноваженого суб'єкта як на підставі загального законодавчого установлення,так і в результаті спеціального розпорядження власника. Наприклад, відповідно до Закону "Про власність" (ст. 33) управління державним майном здійснюють від імені народу (населення адміністративно-територіального утворення) відповідної ради депутатів та орган обласних, районних, міських державних адміністрацій. Вони вирішують питання створення, реорганізації та ліквідації державного підприємства! визначають цілі його діяльності. За умов, що склалися, засновницькі функції власника державного майна реалізує створений в_У країні фонд державного майна, який окремим рішенням може наділити аналогічними правами відповідні державні підприємства та організації або свої органи територіальних управлінь.
Створення підприємства в юридичному розумінні - це затвердження та одержання передбачених законом документів: рішення власника (власників) або уповноваженого органу про створення підприємства, статуту, якщо цього вимагає організаційна форма, свідоцтво про державну реєстрацію. При необхідності для новостворюваного підприємства на земельній ділянці сюди входять також документи на право землекористування (землеволодіння), визначені земельним законодавством України.
Дозвіл на користування створюваним підприємством земельною ділянкою, а також іншими природними ресурсами видається за рішенням місцевої ради народних депутатів за місцем знаходження підприємства в порядку, встановленому Земельним кодексом України. Відмова у наданні земельної ділянки може бути оскаржена у встановленому законом порядку в суці або арбітражному суді.
Трудовий колектив має право виступати засновником підприємства у випадку і порядку, передбачених Господарським і Цивільним кодексами, законодавством про приватизацію та іншими законодавчими актами України.
Таким чином, засновниками підприємств можуть бути:
1)державні, колективні, орендні, спільні підприємства, громадські організації та їх підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські асоціації та інші підприємства і організації, які є юридичними особами;
2) державні органи, уповноважені керувати державним майном;
3) спільні органи, які вказані вище, підприємства, організації і громадяни;
4) Антимонопольний комітет України та його територіальні органи.
Підприємства можуть створюватися шляхом реорганізації діючого підприємства, тобто в результаті виділення із складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу. Аналогічно може створюватись підприємство на базі структурної одиниці діючого об'єднання. Щодо таких підприємств діє правило про збереження за ними взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами.
Підприємства мають право створювати на території України та за її межами суб'єкти підприємницьких організаційних структур без прав юридичної особи - свої відособлені підрозділи і філії, представництва та інші з правами відкриття .поточних і розрахункових рахунків. Відособлені підрозділи діють на підставі положень про них, які затверджуються підприємством. Відкриття вказаних підрозділів не потребує їх реєстрації. Підприємство лише повідомляє про це реєстраційний орган шляхом внесення додаткової інформації у свою реєстраційну картку.
Аналогічно створюються дочірні підприємства. За законодавством України, правом створювати дочірні підприємства наділені підприємства двох організаційних форм: господарські товариства і спільні підприємства з іноземними інвестиціями. Проте вони мають бути зареєстровані в порядку, встановленому для реєстрації підприємств.
Установчими документами створення підприємства називається комплект документів, встановленої законом форми, згідно з якими підприємство створюється і діє як суб'єкт права. З точки зору правової природи, установчі документи є локальними нормативними актами, тобто актами, які набувають юридичної сили внаслідок затвердження їх одним або кількома засновниками підприємства.
Форму і зміст установчих документів визначають залежно від видів підприємств, загальні закони про підприємства та закони про окремі види підприємств.
Перелік актів, які відносяться до установчих документів:
- по-перше, це рішення одного або кількох власників чи уповноваженого ним (ними) органу про створення підприємства. Якщо власників чи органів два або більше, таким рішенням визначено установчий договір;
- по-друге, це статут підприємства. Законодавством України визначено перелік обов'язкових
відомостей, які необхідно включати до статуту підприємства як одного з його основних установчих актів.
Зміст установчих документів (статутів, установчих договорів) господарських товариств регулюється статтями 4, 37, 51, 65, 67 і 76 Закону України "Про господарські товариства". Ці статті визначають перелік основних даних, що підлягають включенню до установчих документів товариств окремих видів.
При розробці проектів установчих документів підприємств необхідно керуватись також типовими нормативними актами. Щодо підприємств окремих видів використовують типові форми установчих документів, затверджених Мінекономіки, Мінфіном, Мінпраці та Фондом державного майна України. Крім того, Фондом державного майна України затверджуються установчі договори: про створення товариства з обмеженою відповідальністю, про створення закритого акціонерного товариства та зразковий договір оренди.
Установчі документи повинні містити обов'язкові дані про підприємство, без яких вони вважаються такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства. Це такі дані:
- найменування (завод, фабрика, майстерня тощо) і вид підприємства;
- зазначення власника (склад засновників, учасників) та місцезнаходження підприємства;
- юридичний статус підприємства. Це статті про юридичну особу підприємства, про його майно, про самостійний баланс, розрахунковий,' валютний та інші рахунки в банках, про фірмову марку та товарний знак, про печатку з найменуванням підприємства. Якщо підприємство має право випускати цінні папери, то таке право теж відноситься до юридичного статусу підприємства;
- про склад підприємства: перелік фондів (основні, оборотні, інше майно, статутний фонд, резервний фонд, страховий фонд, інші фонди);
- порядок утворення майна;
- порядок розподілу прибутків та покриття витрат;
- порядок випуску акцій (щодо акціонерного товариства);
- про перелік органів правління підприємства, порядок їх формування, компетенцію;
- про контрольні органи - спостережну раду, ревізійну комісію;
- про порядок припинення діяльності підприємства: підстави, орган, що приймає рішення припинення; порядок створення і роботи ліквідаційної комісії; умови розрахунків з бюджетом і кредиторами;
-розподіл майна, що залишилося.
Якщо підприємство не є власником майна, включається стаття про те, що майно закріплене за ним на праві повного господарського володіння.
В установчих документах господарських товариств окремими статтями визначається порядок внесення змін до статуту (вищим органом управління, за рішенням 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах).
Крім обов'язкових до установчих документів можуть включатися альтернативні положення, які не повинні суперечити чинному законодавству України. Ці положення пов'язані з особливостями організації створення і діяльності підприємства: про трудові відносини, засновані на членстві (колективні підприємства, кооперативи), про раду підприємства (порядок її створення, склад, компетенцію), про інші органи, які реалізують повноваження трудового колективу, профспілковий комітет.
Завд. №3
Вид господарської діяльності , при якій його учасники відповідають по боргах підприємства своїми внесками у статутний фонд, а при нестачі цих сум –додатково майном, що їм належить : 1) Товаристов з додатковою відповідальністю
Що слід віднести до внутріш. Середовища організації? 1) цілі, завданні, структуру,технологію,персонал…
Фахівці галузі М вважають , шо управління існує: 1) з того часу, коли зявилися перші організації
Які функції М слід вважати загальними? 1) планування, організації, мотивації та контролю
Що являть собою функції М? 1) кокретний особливий вид діяльності
Стратегічний альянс це є: 2)угода про кооперацію двох або більше незалежних фірм для досягнення…
Засновниками малого підприємства можуть бути: 1) один громадян, члени сім*ї та інші особи, які…
Всі загальні функції по створенню підприємства покладаються на: 2) на його засновника(засновників)
За змістовної точки зору найменування створюваного підприємства може бути : ?
Як класифікуються підприємства за сферою галузевої приналежності? 1) комерційні, фінансові , виробничі ?
Завд. № 4
Рівні управління (прклад)
Білет № 24
Завд.№ 1 Планування як функція М і її зв*язок з місією.Характеристика бізнес-плану
Слово “ф у н к ц і я” – від латинського functio, що в перекладі українською мовою означає виконання, коло діяльності, призначення, обов’язок тощо. Функції менеджменту – це види цілеспрямованої діяльності щодо керованого об’єкта, зумовлені кооперацією і поділом праці серед управлінського персоналу.
Планування-вид управлінської діяльності, якиц визначає цілі і шляхи їх досягнення.
Функція планування передбачає розв'язання двох глобальних питань: якою має бути реальна мета організації і що слід робити членам організації, щоб досягти її. За допомогою планування можна перевести фірму як систему із вихідного, базового рівня на заданий рівень розвитку шляхом маневрування і зосередження сил та засобів на пріоритетних напрямах своєї діяльності, а також визначати перспективи розвитку і майбутній стан фірми. Планування як цілеспрямована спеціалізована управлінська діяльність здійснюється на принципах об'єктивності, реалістичності, системності, комплексності, оптимальності; пріоритетності та єдності інтересів фірми, її персоналу і споживачів; збалансованості; обґрунтованості планів, програм, проектів, моделей розвитку; гнучкості шляхів соціально-економічного розвитку. Передумовою планування є прогнозування. Планування є головною функцією управління, від якої певною мірою залежать усі інші функції. Менеджер, займаючись управлінням, намічає мету організації та прагне визначити найкращі способи її досягнення. Він аналізує бюджети, розклади, інформацію про стан галузі та економіки в цілому, ресурси, що є в розпорядженні підприємства, і ресурси, які воно спроможне придбати. Важливим аспектом планування є ретельне оцінювання вихідних даних. Оскільки підприємство розвивається значною мірою під впливом умов, що склалися в минулому, то зміни їх зумовлюють необхідність нових методів діяльності підприємства. Ця функція вимагає від менеджера володіння аналітичними навичками. План — це система заходів, спрямованих на досягнення мети і завдань. Плани, як і мета, поділяються на кілька взаємопов'язаних рівнів. Кожному рівню мети відповідає свій рівень планів, у яких виробляються (намічаються) конкретні шляхи досягнення відповідної мети. Наприклад, стратегічні плани передбачають дії, спрямовані на досягнення стратегічної мети. Стратегічні плани, як правило, є довгостроковими і визначають дії на період від 2 до 5 років. Вони розробляються менеджерами вищого рівня після консультацій з менеджерами нижчої ланки управління. Тактичні плани передбачають дії, спрямовані на досягнення тактичної мети і на підтримку стратегічних планів. Вони розробляються менеджерами середньої ланки, які обговорюють плани з менеджерами нижчої ланки, а потім подають їх вищому керівництву. Оперативні плани передбачають дії, спрямовані на виконання оперативної мети і підтримку тактичних планів. Оперативні плани, як правило, охоплюють період часу менше року. Вони розробляються менеджерами нижчої ланки при консультуванні з менеджерами середньої ланки. Ефективність планування залежить від вчасного отримання й аналізу даних про основні загальноекономічні та ринкові умови; впливу на ринок самої фірми та її конкурентів; минулих прибутків і продажу; визначення оптимальної товарної структури виробництва в кожний момент часу з урахуванням останніх досягнень НТП; оперативного та гнучкого маневрування наявними ресурсами; встановлення контролю за виконанням планів і вчасного коригування їх у разі потреби. Широке використання ЕОМ у бізнесі дає можливість сьогодні робити аналіз минулої діяльності точно, докладно і швидко.Однак електронно-обчислювальна техніка не всесильна. Незважаючи на те що вона дуже допомагає в прийнятті рішень, пов'язаних із плануванням, вона не може здійснювати планування, приймати рішення щодо нього. Це функція менеджера. Менеджерам відомо, що складання одного плану, навіть дуже детального, і точне його виконання буває недостатнім для загального успіху. Іноді необхідно скласти кілька різних Функція менеджменту планування відповідає на такі запитання. Де ми перебуваємо в даний час? Керівники мають оцінити сильні й слабкі сторони організації в таких важливих галузях господарської діяльності, як фінанси, маркетинг, виробництво, наукові дослідження і розробки, трудові ресурси. Це потрібно для того, щоб визначити, чого може реально домогтися дана організація. Куди ми хочемо рухатися? Оцінюючи можливості й перепони навколишнього середовища (конкуренція, клієнти, закони, політичні фактори, економічні умови, технологія, постачання, соціальні й культурні зміни), керівництво визначає, якою має бути мета організації і що може завадити досягненню цієї мети. Як ми збираємося зробити це? Керівники мають вирішити як загалом, так і конкретно, що повинен робити кожний член організації для реалізації мети. Планування — один із способів, за допомогою якого менеджери формують єдиний напрям зусиль трудового колективу на досягнення загальної мети підприємницької діяльності. Традиційна система планування орієнтована, як правило, на функціонування підприємства. В умовах швидко змінюваного внутрішнього і зовнішнього середовища стає насущною потребою переорієнтування планування підприємства з функціонування на розвиток. Кінцева мета планування розвитку підприємства полягає в тому, щоб змоделювати (а потім обновляти відповідно до змін умов, можливостей, потреб) бажаний майбутній стан підприємства, а також шляхи і засоби його досягнення (реалізації).
Бізнес-план- програма моделювання напрямів(видів) діяльності організації за певний період.Бізнес-план об’єднує в єдину систему функціонування виробництва і реалізацію продукції,надання послуг і розвиток бізнесу, формує ринки цільового характеру бізнесмена.Основні розділи бізнес-плану: 1-резюме(загальна характ. Майб.діяльності) , 2-описання товару, послуг, 3-план виробництва, 4- конкуренція, 5-організаційни план(структура управл, персонал),6-юридичний план(форма власності, правовий статус),7-оптимізація ризику та страхування, 8-стратегія фінансування,10-стратегія маркетингу.На титульній сторінці наводять назву і адрусу орган, дані про засновників, суть і вартість проекту, а в додатку-копії контрактів,ліцензій, листьів та ін. документів.Бізнес-план потрібен для: самого власника орг.,як орієнтир в його діяльності, найманих менеджерів при здійсненні керівних функцій,майбутніх компаньйонів та співробітників,яких доцільно залучити до справи, банкірів та інвесторів, які надають послуги. Місія організації-основне і головне завдання будь-якої організації.Міся, яґк чітко виражена причина існування організації, охоплює такі напрями: -задоволення потреб споживача,-пошук потенційних ризиків,-технології, які застосовуються у виробництві,-турбота про персонал,-турбота про виробництво,-політика зростання та фінансування організації. Прикладом місії торгов.підпр. є задоволення потреб покупців у якісних товарах та послугах, Оперативне планування є одночасно логічним продовженням стратегічного планування і способом реалізації стратегії з метою забезпечення виконання місії організації Цілі бувають довго,середнь, та короткострокові. Формування місія орг..передбачає визначення основних видів підпр.діяльності:-виробництво товарів,їх продаж,-надання послуг споживачам,-завоювання нових ринків збуту,-збільшення кола споживачів продукції.В умовах ринкової економіки тільки правильно обрана місія гарантує успіх діяльності орг..Щоб вибрати відповідну місію,керівники,спеціалісти орг..мають відповісти на такі питання: «Хто є і буде в майб.споживачами нашої продукції та послуг?», «Які потреби наших клієнтів ми можемо задовольнити сьогодні і в майб.?»
Завд.№2 Мотивація і компенсація.Матеріальне стимулювання праці.Тарифна ставка. Преміювання
Мотивація у широкому розумінні – це процес спонукання працівників до діяльності для досягнення цілей організації. З цього визначення можна зробити висновок, що ефективна реалізація функції мотивації потребує: 1) усвідомлення того, що спонукає робітника до праці; 2) розуміння того, як направити ці спонукання в русло досягнення цілей організації.
Матеріальне стимулювання праці - це засіб забезпечення матеріальних потреб працюючих у залежності від результатів їх колективної та індивідуальної праці через систему законодавчих, нормативних, економічних, соціальних та організаційних чинників і заходів, пов'язаних з виробництвом.
Безперечно, основою матер стимулюв прац підпр виступає заробітна плата, як винагорода за працю, яку відповідно трудового договору роботодавець виплачує робітникові.
Виплати, що входять до фонду оплати праці:
основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати
Інші виплати, що не належать до фонду оплати праці:
транспорт, харчування,
різноманітні допомоги, страхування, відпочинок.
Тари́фна ста́вка — елемент тарифної сітки, який визначає годинний (денний або місячний) розмір оплати праці працівника в залежності від складності виконуваних робіт або його кваліфікації (присвоєного йому тарифного розряду).
Під преміюванням розуміється виплата працівникам грошових сум понад основний заробіток з метою стимулювання результатів праці та їх заохочення. Преміювання здійснюється в двох формах: - преміювання, передбачене системою оплати праці; - преміювання як вид заохочення (поза системою оплати праці). У випадках, коли для працівників передбачена виплата премії за досягнення заздалегідь встановлених виробничих показників, що входять до системи оплати праці, має місце почасово-преміальна або відрядно-преміальна система. При введенні таких систем на підприємстві приймаються локальні положення про преміювання, які затверджуються власником за погодженням з профкомом. У положеннях встановлюються конкретні показники, умови преміювання, коло працівників, що мають отримати премію, розмір премії (звичайно конкретний відсоток до посадового окладу), підстави для зниження і позбавлення премії. За цільовим призначенням премії в рамках системи оплати праці поділяються на два види: премії за основні результати господарської діяльності і премії за поліпшення окремих сторін виробничої діяльності (спеціальні системи преміювання - за впровадження нової техніки, технології; Зниження (позбавлення) премії проводиться за спеціальними підставами, а саме: за порушення виробничої, технологічної дисципліни; повернення продукції внаслідок незадовільної якості; прогул; появу на роботі в нетверезому стані; розкрадання на роботі. При преміальній системі оплати праці працівник має суб'єктивне право вимагати виплати премії при досягненні запланованих показників, а власник зобов'язаний виплатити суму премії. Одноразове заохочення здійснюється без встановлення показників. Воно повністю залежить від суб'єктивного волевиявлення власника або уповноваженого ним органу. У працівника немає суб'єктивного права на таке заохочення.
Винагорода за підсумками роботи за рік - особливий вид преміювання, встановлений з метою поліпшити матеріальну зацікавленість працівників у підвищенні ефективності виробництва і поліпшенні якості продукції, а також закріпити кадри на виробництві
Завд. №3
Які закономірності як правило фіксуються в понятті організація ? 3) динамічні закономірності системи….
Які основні аспекти розрізняють в організації? ??
Як називають в українському законодавстві організації, які мають статус юридичної особи? 3) підприємства
Що являють собою асоціації? 1) Договірні обєднання, що створенні з метою…
Що являє собою корпорація? 1) Договірна обєднання, що створені на основі поєднання….
Коли здійснюється заключний контроль в організації? 1) після виконання запланованих робіт
Засновниками малого підпр.можуть бути: 1)один громадянин, члени сімї та інші особи…
Які функції виділяє Анрі Файоль? 1) планування, організацію,розпорядництво…
До основних елементів внутр..середовища не належать :1) споживачі, конкуренти..
Визначіть, що таке суб’єкт управління: 1) людина або група людей, які здійсн.управління
Завд.№4
Положення(приклад)
ЗАТВЕРДЖЕНО розпорядженням голови районної державної адміністрації від 03.06.10 № 166 (зі змінами, внесеними розпорядженням голови райдержадміністрації від 06.08.10 №341)
Положення про юридичний відділ апарату районної державної адміністрації
1. Юридичний відділ апарату районної державної адміністрації (далі - відділ) є структурним підрозділом апарату районної державної адміністрації, утворюється головою районної державної адміністрації і підпорядковується голові райдержадміністрації.
2. Відділ у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, нормативно-правовими актами інших центральних органів виконавчої влади, розпорядженнями голови обласної та голови районної державних адміністрацій, наказами керівника апарату райдержадміністрації, Положенням про апарат райдержадміністрації та цим Положенням. З питань організації та проведення правової роботи відділ керується актами Міністерства юстиції України.
3. Діяльність відділу здійснюється на основі квартальних і місячних планів роботи, затверджених в установленому порядку.
4. Основними завданнями відділу є: організація правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне дотримання та запобігання невиконанню вимог законодавства, інших нормативних актів районною державною адміністрацією, її керівником та працівниками під час виконання покладених на них завдань і функціональних обов’язків; представлення інтересів районної державної адміністрації в судах.
5. Відділ відповідно до покладених на нього завдань: 1) організовує та бере участь у забезпеченні реалізації державної правової політики у районі, правильного застосування законодавства в райдержадміністрації, на підприємствах, в організаціях і установах, що належать до сфери її управління, у представленні інтересів райдержадміністрації в судах; 2) розробляє та бере участь у розробленні проектів нормативно-правових актів з питань, що належать до компетенції райдержадміністрації; 3) перевіряє відповідність законодавству і міжнародним договорам України проектів розпоряджень та інших актів, що подаються на підпис голові райдержадміністрації, погоджує (візує) їх за наявності віз керівників заінтересованих структурних підрозділів райдержадміністрації; 4) проводить юридичну експертизу проектів нормативно-правових актів, підготовлених структурними підрозділами райдержадміністрації, за результатами якої готує висновки за формою, що затверджується Мін’юстом, погоджує (візує) їх за наявності віз керівників заінтересованих структурних підрозділів райдержадміністрації; 5) переглядає разом із структурними підрозділами райдержадміністрації нормативно-правові акти та інші документи з питань, що належать до його компетенції, з метою приведення їх у відповідність із законодавством; 6) інформує голову райдержадміністрації про необхідність вжиття заходів для внесення змін до нормативно-правових актів та інших документів, визнання їх такими, що втратили чинність, або скасування; 7) вносить голові райдержадміністрації пропозиції щодо подання нормативно-правового акта на державну реєстрацію в порядку, визначеному Мін’юстом; 8) разом із заінтересованими структурними підрозділами райдержадміністрації узагальнює практику застосування законодавства у сферах діяльності райдержадміністрації, готує пропозиції щодо його вдосконалення, подає їх на розгляд голови райдержадміністрації для вирішення питання щодо підготовки проектів нормативно-правових актів та інших документів, внесення їх в установленому порядку до державного органу, уповноваженого приймати такі акти; 9) розглядає проекти нормативно-правових актів та інших документів, які надійшли для погодження, з питань, що належать до компетенції райдержадміністрації, та готує пропозиції до них; 10) організовує роботу, пов’язану з укладенням договорів (контрактів), бере участь у їх підготовці та здійсненні заходів, спрямованих на виконання договірних зобов’язань, забезпеченні захисту майнових прав і законних інтересів райдержадміністрації, а також погоджує (візує) проекти договорів за наявності погодження (візи) керівників заінтересованих структурних підрозділів райдержадміністрації; 11) організовує претензійну та позовну роботу, здійснює контроль за її проведенням; 12) проводить разом із заінтересованими структурними підрозділами райдержадміністрації аналіз результатів господарської діяльності райдержадміністрації, вивчає умови і причини виникнення непродуктивних витрат, порушення договірних зобов’язань, а також стан дебіторської та кредиторської заборгованості; 13) аналізує матеріали, що надійшли від правоохоронних і контролюючих органів, результати позовної роботи, а також отримані за результатами перевірок, ревізій, інвентаризацій дані статистичної звітності, що характеризують стан дотримання законності структурними підрозділами райдержадміністрації, готує правові висновки за фактами виявлених правопорушень та бере участь в організації роботи з відшкодування збитків; 14) подає пропозиції голові райдержадміністрації про притягнення до відповідальності працівників, з вини яких заподіяна шкода (якщо це не віднесено до компетенції іншого структурного підрозділу райдержадміністрації); 15) сприяє правильному застосуванню актів законодавства про працю, у разі невиконання або порушення їх вимог подає голові райдержадміністрації письмовий висновок з пропозиціями щодо усунення таких порушень; 16) здійснює методичне керівництво правовою роботою в райдержадміністрації, на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери її управління, перевіряє стан правової роботи та подає пропозиції на розгляд голови райдержадміністрації щодо її поліпшення, усунення недоліків у правовому забезпеченні діяльності райдержадміністрації, вживає заходів до впровадження новітніх форм і методів діяльності юридичної служби, виконання актів Мін’юсту та його територіальних органів; 17) веде облік актів законодавства, забезпечує підтримання їх у контрольному стані та зберігання; 18) збирає інформацію про офіційне оприлюднення актів законодавства в друкованих виданнях; 19) визначає разом із заінтересованими структурними підрозділами райдержадміністрації потребу в юридичних кадрах підприємств, установ, організацій, що належить до сфери управління райдержадміністрації; 20) організовує і проводить роботу, пов’язану з підвищенням кваліфікації працівників апарату райдержадміністрації, керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів райдержадміністрації, роз’яснює застосування законодавства, надає правові консультації з питань, що належать до компетенції органу виконавчої влади, а також за дорученням голови райдержадміністрації розглядає звернення громадян, звернення та запити народних депутатів України; 21) здійснює заходи, спрямовані на підвищення рівня правових знань працівників райдержадміністрації; 22) забезпечує в установленому порядку представлення інтересів райдержадміністрації в судах та інших органах; 23) виконує інші завдання щодо правового забезпечення діяльності райдержадміністрації, покладені на відділ головою районної державної адміністрації, керівником апарату районної державної адміністрації.
6. Відділ має право: 1) перевіряти дотримання законності управліннями, відділами та іншими структурними підрозділами райдержадміністрації; 2) одержувати в установленому порядку для виконання покладених на нього завдань необхідні документи, довідки, інформації, інші матеріали від посадових осіб управлінь, відділів, інших структурних підрозділів райдержадміністрації, виконкомів місцевих рад району, організацій, установ, що належать до сфери управління райдержадміністрації. З метою забезпечення своєчасного виконання завдань, які потребують оперативного вжиття відповідних заходів, посадові особи зобов’язані невідкладно подавати необхідні матеріали на вимогу юридичного відділу; 3) залучати (за згодою їх керівників) спеціалістів управлінь, відділів та інших структурних підрозділів райдержадміністрації, підприємств, установ, організацій для розгляду питань, що належать до його компетенції, у тому числі з метою підготовки проектів нормативно-правових актів та інших документів, а також розроблення і здійснення заходів, які проводяться юридичним відділом відповідно до покладених на нього завдань; 4) інформувати голову районної державної адміністрації, керівника апарату районної державної адміністрації про покладення на відділ виконання обов’язків, що не належать до функцій відділу чи виходить за його межі, а також у випадках, коли відповідні підрозділи або посадові особи не надають документи, інші матеріали, необхідні для вирішення порушених питань; 5) брати участь у засіданнях колегії, інших консультативно-дорадчих органів, семінарах, нарадах, які проводяться в райдержадміністрації, у разі розгляду на них питань щодо практики застосування законодавства.
7.Видання нормативно-правового акта, а також подання проекту такого акта районній державній адміністрації для його прийняття чи погодження без попереднього розгляду та погодження з юридичним відділом не допускається.
8. Пропозиції відділу щодо приведення у відповідність до законодавства проектів розпоряджень, наказів, інших правових актів райдержадміністрації, що суперечать закону, підлягають обов’язковому розгляду відповідними посадовими особами районної державної адміністрації та її структурних підрозділів. У разі неврахування пропозицій юридичного відділу або часткового їх врахування відділ подає голові райдержадміністрації письмовий висновок до проекту акта.
9. Відділ очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади головою райдержадміністрації за поданням керівника апарату райдержадміністрації та за погодженням з начальником Головного юридичного управління облдержадміністрації. На посаду начальника відділу призначається особа з повною вищою юридичною освітою за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста і стажем роботи за фахом на державній службі або за фахом на керівних посадах в інших сферах не менш як п’ять років. Начальник відділу підзвітний та підконтрольний голові районної державної адміністрації. Доручення начальнику відділу надаються безпосередньо головою районної державної адміністрації.
10. Начальник відділу: здійснює керівництво діяльністю відділу і несе персональну відповідальність за виконання покладених на відділ завдань; забезпечує дотримання вимог законодавства під час підготовки проектів розпоряджень голови райдержадміністрації, рішень колегії райдержадміністрації, проектів рішень районної ради, які вносяться на її розгляд головою райдержадміністрації, розглядає їх, візує, а в разі невідповідності законодавству забезпечує підготовку відповідного висновку (зауваження); подає пропозиції голові райдержадміністрації щодо прийняття на роботу, переведення, звільнення працівників юридичного відділу апарату райдержадміністрації, керівників і працівників юридичної служби підприємств, що належать до сфери управління райдержадміністрації, їх заохочення або притягнення до відповідальності згідно з законодавством; здійснює методичне керівництво правовою роботою апарату райдержадміністрації; візує проекти розпоряджень голови райдержадміністрації; планує роботу відділу та забезпечує виконання поточних планів його роботи; забезпечує розгляд скарг, заяв громадян, підприємств, установ, організацій, які надійшли до відділу згідно з дорученнями голови районної державної адміністрації; забезпечує виконання покладених на відділ завдань щодо реалізації державної правової політики в діяльності райдержадміністрації; несе персональну відповідальність перед головою районної державної адміністрації за виконання покладених на відділ завдань.
11. Покладання на юридичний відділ обов’язків, які не передбачені цим Положенням і не стосуються правової роботи, не допускається.
12. Структура та чисельність працівників відділу затверджується головою районної державної адміністрації за поданням керівника апарату райдержадміністрації. В структурі відділу передбачена посада головного спеціаліста відділу, який призначається на посаду та звільняється з посади головою райдержадміністрації за поданням начальника відділу та за погодженням з керівником апарату райдержадміністрації.
13. Відповідні структурні підрозділи райдержадміністрації зобов’язані створювати умови для належної роботи і підвищення кваліфікації працівників відділу, забезпечувати їх окремим приміщенням, телефонним та електронним зв’язком, сучасними комп’ютерами та оргтехнікою, транспортом для виконання службових обов’язків, нормативно-правовими актами і довідковими матеріалами, іншими посібниками та літературою з правових питань, електронною системою інформаційно-правового забезпечення, а також доступом до інформаційних баз.
Керівник апарату районної державної адміністрації Л.Іванова
Білет № 25
Завд.№1 Школа(теорія) людських відносин та її зміст
школа людських відносин (1930-1950)
Засновником школи людських відносин є Елтон Мейо. Він Прові ряд наук експериментів в компаній ”Вестерн електрик”. Результати проведеної роботи дозволили Мейо повернути управлінську думку в сторону орієнтації на людину і соц сторони вир-чого процесу, а також на роль колективу в успішній роботі під-ва. Його висновки полягають в наступному:
-чітко розроблені труд операції і висока з/п не завжди приводять до підвищення продуктивності праці;
-внутрішні сили взаємодії в труд колективі чи групі робітників між собою можуть перевершити зусилля керівників;
-поведінка людини на роботі і рез-ти її праці багато в чому залежать від соц умов і відношень між робочими і менеджером;
-Мейо вваж, що прац по своїй природі не лінивий і якщо йому створити відпов умови, то він буде проявл ініціат і працелюбн
Ще одним представником цієї теорії була Мері Фоллет. Вона вважала, що для успішного управління менеджер повинен відмовитись від формальних відношень з робітниками і стати їх лідером, завжди рахуватись із складаючоюся ситуацією, діяти виходячи з конкретних умов. Менеджер повинен турбуватись про формування колективу, згуртовувати його навколо себе, створювати атмосферу дружелюбності, взаємної допомоги і підтримки кожного робітника. Це дозволить значно підвищити результати праці.
Завд.№ 2 Принцип ефективності та його зміст
Принцип ефективності
Принцип - це певне певне правило, сформульоване на основі пізнання законів чи закономірностей чинити саме так; Тобто, це основні правила, ідеї, норми поведінки розробленні управлінською наукою та практикою, дотримання яких гарантує ефективне управління виробничо-господарської і соціальної діяльності організації. Тому знання й урахування принципів у практичній діяльності є найважливішою умовою управління. Реальний механізм дії принципів менеджменту полягає у визначенні й дотриманні їх вимог суб'єктом управління при здійсненні впливу на об'єкт управління.
Загалом ефективність є відношенням результату до затрат. Отже, ефективним вважають менеджмент (Е), який забезпечує максимізацію відношення результату (R) до затрат (І):
V R
Е => max.
Завд. №3
В результаті чого виникли функції управління? 1) в результаті поділу та спеціалізації праці
Що являє собою менеджмент з функціональних позицій? 1) Процес планування, організації,мотивації та контролю, які необхідні….
На що переважно спрямовані функції м? 1) на досягнення певної мети
Чим визначаються повноваження в організації? 1) політикою, процедурами. Правилами, які мають….
До внутріш.середовища належить: 1) цілі, кадри,задачі…
На чому базується системний підхід до управління? 1) на використанні теорії систем
Зведення правил,норм поведінки,установок, які створюються людьми і якими керуються органи управління та окремі працівники відносять до: 1 або 3 ??
З чого складається організація? 2) з керуючої та керованої підсистем
Якими основними ознаками характеризується відкрита система? 4) взаємодію з зовні.середовищем
Ліквідація підприємства здійснюється: 2) ліквідаційною комісією, яка створюється власником
Завд.№4
Посадова інструкція (приклад)
ЗАТВЕРДЖУЮ: Начальник відділу освіти ___________ Ю.В.Журба «___»____________ 2008 р.